Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

Без голови поїзд

...і я впаду, лишивши порожнечу

по замірах, дурних і молодечих,

на пару текстів, парочку картин

незначущих, життя змінявши плин,

ні вигравши напевно, ні програвши.

Але відомо: буде холодно і страшно,

як в ендшпілі закінчиться дебют

і дошка спорожніє.

Переплут -

суть бог, якого в певну дату,

коли богів узялися скидати,

не ввергли до ревучої Ріки.

І він на місто дивиться з руки,

яке йому до спадку залишилось,

і на Перуна, що з води як шило

то заховається, то знову видиба...

Поганська - не язичницька - доба,

капусти повна та партайгенезу,

листів ув орган масової дези,

де в лозунги накришений поет -

неначе перезрілий вінегрет,

де між двома тісними палітурками

звиваються святенники затуркані,

де йдуть увечері домому від метра

добродії, не знаючі добра.

Якби про це дізнався Рільке,

то б він елегій не творив.

***

Прошу я з максимальною повагою

пробачити це зайве ґаджалаґання -

нехай літературний кат

із мене зробить препарат,

додавши мінуса до трійки,

і висновки зробивши на мотив

"На стежці від дитини до дебіла

ся розуму тобі не знадобило".

На чому все. Тут-о, вважаю, власне,

дійшла кінця поезія нещасна.

...

undyber

Кошмар (1)

1.

І бачив я страшний, несвітський сон,

аж самописка випадає з рук:

немовби через води та вогонь

іде на мене Карманьйола Саможук.

Залізні груди хвиля підійма

горами, як сказав поет;

і в ікла, що гостріші від серпа,

затиснено кривавий партбілєт.

Копилиться фарбована губа,

дзвенять у неї нігті накладні.

І молотками вишита габа

та вершниками на блідім коні.

Жалібний марш одразу та гопак,

що склав для мене Фредерік Шопен,

оркестра грає на зловіщий знак,

що настає мені останній день.

І в небі, що з’їжджає набакир,

тріщить од вітру домотканий стяг;

і йде за нею семиглавий звір

і привиди Європи в постолах...

І свідчили слова пророчі книг,

що далі буде торба та тюрма...

І смикнувся заскочений Хома,

але тікати не було доріг.

...

undyber

Смола

Бійся, бійся смоли у своєму серці,

Що зʼявляється від образи, ненависті і хронічного стресу,

Що на холоді камʼяніє, але вʼязка й липуча на спеці.

Вона не дасть тобі ні жити, ні навіть померти.

Пали, пали ту смолу у своєму серці.

Зігрієш близьких і осяєш дорогу далеким.

Хтось гляне захоплено на вогонь твій пекучий нехитрий…

А серце згорить.

І ніколи

Більше

Не буде

Боліти…

...

Олена Белінська/Бабка Лєнка

ВОРОГ ЛЮТУЄ

Ворог лютує

Від своїх невдач,

Ворог катує

Ніби він палач.

Намагається

Нам помститися,

Але вдавиться

Та розсипеться.

Бо незламні ми

Та хоробрі є,

До кінця війни

Відіб’єм своє.

Ворог сіє зло,

Робить все бридке.

Адже вже давно

Втратив він людське.

Ви відповісте

Неодмінно всім

За війну, за те,

Що прийшли в наш дім.

За загублене

Кожне те життя,

За розпалене

Кровопролиття.

30.09.2022.

...

Мирослав Манюк

від Сяну і до Сяну

перекуєм орала на мечі.

здамо ікони й купимо м'ячі.

нехай не плачуть люди, живучи,

але в глибокі падають шезлонґи.

нехай у дзвони дзвонячи та ґонґи

баламкаючи, заспівають зонґів,

із коломийок зроблені й пісень.

про це усі дізнаються ген-ген

із ексклюзиву у газеті "День"

і фолькіше, можливо, беобахтер.

але коли від Сяну і до Сяну

по звичному, хай бізнесовім, пляну

у колонадах між каріатид

у сяйві мармуру постане Україна

що вже нізащо та ніколи не загине,

на межах Азії остання з Атлантид,

я хтів би бачити, що ars так само longa,

що, стиснені в обіймах уночі,

Абесалом щасливий та Етері,

та у густому межизорянім етері

як і колись, перекликаються сичі...

...

undyber

Глоса

сховався бог за тисячі імен

і кличе кличе голос одинокий

і за плечем дзвінкі лунають кроки

але крутнись - і тінь не промайне.

і голос кличе кличе кличе

за прірвою що зяючи лежить

але слова блискучі як ножі

смакую дармо язиком калічним

бо машкару барвисту розмаїту

з вокабули чужої не злизать

безглузда та зрадлива рать

між нами стала. стежку перекрито.

але торкає раптом за плече

лякаючи шпигун облесний

та глянь і враз - крило шелесне

прозорим пір’ям і втече

на те, як то казали, напоролись.

між нами ліс пустеля та Дунай

та як у них тепер не потопай

нечутно кличе кличе голос

хоча слова без сорому та строку

сокочуть сухо наче кулемет

а б’ється шось позбавлене примет

немов до моря збурені потоки

...

undyber

Полювання на янголів

1.

сяйнуло небесне світило

в далекім небеснім краю

піски, наче хвилі ходили

і душі співали в раю

життя про далекі обмани

де серце кипить на ножі

а я потопав у барханах

руками хапав міражі

та янголи наче стоноги

кусали мене за п’яту

не міг я позбути тривоги

не міг я забути про ту

що нині далеко на хмарі

заплетена в хор голосів

а тут херувимів потворних

в пісках мене натовп обсів

і став я знічев’я молитись

і кликати в небо до хмар

але не було вже їх видно в

стовковиську чорних почвар

і щоби душі не позбутись

вчинив я нечуваний гріх:

на гребені міддю окутий

я ідол зміїний воздвиг

2.

горіли рубінові очі

палала на сонці луска

і тілом гнучким і порочним

мій ідол манив і лякав

ховався я в тіні зміїній

і бачив напевне зблизька

як піниться, крапає, плине

по іклах отрута гірка

і голосом вітру співала

про щастя в обіймах своїх

і янгольська стала навала

і вереск у хмарах затих

її між палкими устами,

я бачив, з’явився і зник

дзвінкий і холодний, мов камінь,

роздвоєний злобно язик

і колом змію обступили

студені мої вороги

і мідні уста розчепились

і витяли їх до ноги

3.

мені постувати безплідно

переступ я не замолю:

небажаний став і нерідний

небесному королю

забрів я сюди випадково

у місто на краї землі

де зняли нестерпні окови

з мене твої ручки малі

імення твого я не знаю

красуне руда несвята

ти спрагу мою вгамувала

і влила отруту в уста

сяйнуло небесне світило

в далекім небеснім краю

дозволь обійму твоє тіло,

неначебто мідну змію.

...

undyber

Акваріюм

***

ми перейшли з віконця до вікна.

шубовснули з люстерка до люстра й

акваріумну рибку до відра

жерстяного впустили тимчасово

але тепер не можемо зловить.

ми вже для неї поміняли воду

у кришталевій колбі, що стоїть

на стовпчику високім і вигіднім.

але ж вона не хоче в рідне море,

яким прозорим не було б воно.

плавцями мелючи, зигзагами на дно

ховається від сітки навісної.

і потім, виловлена все-таки, вона,

до скла холодного торкаючись губами,

розкішним віялом тропічного пера

здригається неначе їй пора

неначе кличуть ручаї далекі

в передчутті останнього дніпра

...

undyber

БАБИН ЯР

Місце звірячого вбивства

Мирних та невинних людей.

Стало могилою місце

Для тих, хто циган чи єврей.

Бабин Яр… Його засипали,

Сміттєзвалище було там,

Частину забудували

Щоб не було місця хрестам.

Але Бабин Яр уцілів,

Чи точніше, що вижив він.

І нехай трохи він змалів,

Та більше не зазнає змін.

Не будемо забувати,

Несемо пам’ятний тягар.

Завжди треба пам’ятати

Про наш трагічний Бабин Яр.

29.09.2022.

...

Мирослав Манюк

за блискавкою куртки

застібую блискавку куртки

мов шкіру на захист одіту -

ховаю від холоду тіло,

ховаю тіло од світу.

і душу свою вразливу

обережно-дбайливо-обачно

за засови і замки всі

закрию!

паркани

зведу височенні

що зверху з колючим дротом.

і на загратовані вікна

наліплю чорную плівку.

кватирки усі закрию,

повісю замки амбарні.

двері усі дубові -

геть чисто усі! -

закрию,

позамикаю!

аби ні промінчик щоби,

ніякого зойку,

звуку неспокою ззовні,

із околу суєт марноти

марнотний неспокій зайвий... -

не втрапили, не турбували

духовність мою високу.

не бачили щоб, не чули,

не знав щоб ніхто

про душу мою безцінну,

що на подушечці скніє

і - сита! - в теплі животіє,

нидіє власним світом

під захистом мого тіла,

яке заброньоване в одяг,

надійно за блискавку куртки,

яка мов та товста шкіра

на захист мною одіта...

...

Ем Скитаній

в бентежний час

у бентежний,

цей темний час

суперечливого сьогодення

налаштуєш собі нічліг.

себто - хату з вікном і дверима.

хай там буде тахта і стілець

коло столу -

за ним у задумі

ти капаритимеш вірші,

нескінченно сумні у зневір'ї

під іконкою, що у куті

сяє в сяйві тонкої свічки.

і шумить хай в печалі клен,

у вітрах хай лопочуть віти,

проводжають крізь хмари день

у дощу

за туманний обрій...

і випадком цвірінькне птах

у вітанні зорі цвітіння.

озирнеся.

фіксуєш мить,

час настання чергової днини.

і у мушлі сховаєся враз,

кинеш хату з вікном і дверима.

і занурюєся у час

суперечливого

сьогодення...

...

Ем Скитаній

Лялька

Я механічна лялька військового часу

Ніяких сентиментів у собі не несу

Я механічна лялька без краплі почуттів

В мій винахід покладено багато вже життів

Я механічна лялька зовні мов жива

Та зовсім не турбують мене людські слова

Я механічна лялька без права на життя

Із функцій лише маю одвічне забуття

Я механічна лялька красива, кольорова

Схотів мною пограти мужик на ймення Вова

...

korfova

Не на часі

Анексія, референдум, санкції, АТО

Ожили терміни з книжок

Спеціальна операція, культурна окупація,

Мова не на часі, тарифний геноцид

Десь руки потирає сусідський старий дід

Судова реформа, вибори парламенту, культуру можна на цей час кудись у бік відставити

Мова не часі, питання важливіші

Коли й за скільки газу в сусідів ми купили

'Назва вулиці не має значення, якщо на ній в тебе побачення"

Кожне місто має пам'ятник катам, вчили дітки Пушкіна в книжках

Нам квоти не на часі, тарифний геноцид

Вже армію збирає старий сусідський дід

...

korfova
18+

Військова осінь

Уламки снарядів замість грибів

Собаки в пакетах замість гробів

У воронках від ракет малята будуть грати

Ворожі z-пакети навкруг себе збирати

Підуть у бомбосховища замість шкільних класів

Не все так однозначно, а восемь лет "В Донбассе" ?

У багатьох малят тепер немає батька, брата

Зате в кремлі сидить жива стара потворна вата

...

korfova
18+

Інформаційна бульбашка

Блядота має кілька лямів в інстаграмі

Та ані пари з вуст про хлопців з Азовсталі

Сенсітів контент, мова ворожнечі, як тобі живеться в бульбашці до речі?

На теракт черговий, кинули репорт

Радо посміхається з Кремля Волан де Морт

Наслідки прильотів ти не викладай, бо тоді статистика скаже тобі "bye"

Заклики донатів теж проігноруй, ну загинуть люди, " в мене реклами нуль"

В профілі не буде цих брудних політиків

"Чомусь мені не хочеться під обстрілами жити"

Дуже класно в бульбашці сидіти весь час

Поки наші воїни сплять в лісах за нас

...

korfova

Антиутопія

Оруел пишався би тобою

Ти втілив його працю цілком із головою

Все як по методичці, не відрізниш від книги

Найвідданіший фанат літературної глиби

Війна це мир сканує натовп, і на столицю першу летять від ранку гради

Свобода рабство, тому зв'язок зі світом можна забирати

Незнання сила, кому та правда треба?

Зате яке красиве від "люстр" сьогодні небо

Ну так, посидимо ми трохи на пайках

Зате всі рівні й бідні, як в Леніна книжках

Підем на референдум, за пачку макарон

Зате в нас не страшний козел француз макрон

Буде вдома світло й газ, коли брати звільнять весь наш Донбас

Ще трохи почекати, десь рік а може й два

Сваіх ми не бросаєм із радіо слова

Звільнили нас брати від зовнішніх загроз, братська любов вона до нас всерйоз

...

korfova

Просто і без назви

Бо там де сплять завжди тихо,

молятися - то на колінах.

дехто планує своє життя так, аби не прибирати у неділю.

«не дай боже»

і на матрицю усе це більше схоже.

бо там де малюють - то не пейзаж,

скоріше - нова реальність,

бо цінний, коли неживий,

а згадають, відразу як підеш.

пам’ятник уже не людський.

він не потрібен іншим, коли живеш.

пульт управління в руках невідомого,

комусь це потрібно(хоча на рахунок цього є сумнів)

цим керує дехто божевільний, все в руках сліпого,

того хто бажає просто бути вищим.

не за, а просто

це він, бо того, кого бояться шкода більше

і поблизу неба, серед сонячного дня буває більш ніж темніше,

а темнота - ніщо як відсутність світла.

енштейн не помилявся, бо вважався розумніше

за центр управління світу,

а з ним щось не так- корупційний,

бо навіть зимі хочеться платити літу.

бо у держави є влада, хоч і нікчемна - та це так.

тож, залишається завжди відкритим питання: що ж, біса, з нами не так?

...

Софія

Негода

Дощ єство духмяно колише 

Губляться в просторах слова

Люди віднині не ті, що раніше  

Лиш краплини на їхніх устах…

Поспіх утих, прогримів й затих

Повість єдина — небесна зоря

Ані опущених, ані пониклих  

Вільні душі від свого тягаря 

Об’єднують сльози їхні життя  

Руйнації злива чи прибуле чуття

...

Хранителька Зірок

* * *

Шукаю вільні дати, вибираю місця в вагоні.

Засніжена Одеса, ти, береги чужі й знайомі.

Ще ніколи так не рвався в путь, щоб заглянули в ті очі,

Уста, уста, уста і перси, о Господи, які хороші.

Мама благословляла в дорогу маючи добрі передчуття,

Я відчував те саме, проїжджаючи різні міста.

15 січня 2019

...

lordblackjack

Фоліант

Ну, от і все. Закрито товсту книжку.

Корону знято. Й знято назавжди.

Дає життя десь на хвилини знижку.

Шепоче:"Ти не квапся. Підожди...

Постав всі коми, крапки і дефіси.

Абзацами розбий згустілий зміст.

Бо якже ж зрозуміти компроміси,

Де хор співає сильно і соліст?"

Одна глава і друга. Потім - третя.

А далі - вже всім главам тратиш лік.

Задума розлилася на портреті:

"Який же не простий той людський вік!"

Спочатку замалює сріблом скроні.

А потім білим снігом замете.

Літа прожиті - камені в короні.

Життя - то власне коло золоте.

Перлинами застигли дрібні сльози,

Бо на очах не бачив їх ніхто.

Які лише не рвали душу грози,

Коли прожито вік? Ну, майже сто.

Закрито фоліант. Перо зламалось.

Чорнило висхло й розвилАсь рука.

Вже - досить, бо написано чимало.

І все написане зостанеться в віках.

19.09.2022

...

Мирослава Сидор

/picture V/

осінь прине́сла

вологу бруківку

холод заходить

в діряві кросівки

вода розтікається

падає з неба

щось забувається

щось б'є між ребер

спокою більше

і більше тривоги

тривога як символ

цієї епохи

люди п'ють каву

люди п'ють пиво

люди знов бачать

якусь перспективу

люди в розмовах

планують майбутнє

хоч їм би насправді

дожити до грудня

діти сміються

дорогою в школу

і ділять на всіх

два літра коли

сонце зайшло

комендатська година

діти вже сплять

дорослі п'ють ви́на

з вікон лунають

сумні колискові

от тільки вода

під кросівками

з крові

...

Іван Бережний

ДО ПЕРЕМОГИ

Коли хочеш бачити зміни,

То подивись у синє небо.

Там побачити лише треба

Державний прапор України.

Наш синьо-жовтий вже майорить

У вільному місті Ізюмі.

В своєму гарному костюмі,

Гуляючи з вітром, він парить.

І в кожному місті так буде,

І так буде в кожному селі

Та на всій Українській землі,

Наш прапор побачать всі люди.

Звільнимо все: поля, дороги…

І повернемося до родин.

У нас лише напрямок один –

Тільки вперед, до перемоги!

16.09.2022.

...

Мирослав Манюк

/women/

жінки

зі шкірою неначе топлений шоколад

гріються десь біля лона сахари

пісок під ногами

пісок під очима

пісок під нігтями

який вони риють вже століття

сподіваючись натрапити на джерело

холодної та свіжої мов дихання землі

води

натомість

під руки їм трапляються лиш скорпіони

які і досі дивляться перед собою на

ребро першого чоловіка

бо ж не вміють

читати

тим паче перекладати священні писання

а значить і бачити

бо ж дивитися не значить бачити

складний процес проходження думки

крізь призму досвіду насправді

не складніше за процес перетворення піщинок на шкірі цих жінок

в частину їх самих

треба лиш час

терпіння

наполегливість

та що ти скажеш скорпіону

отрута якого являє його в цілому

і душа його - жало

тому ці жінки терплять цей біль

і риють пісок

з надією та терпінням

і пісок їх за це не пече

а ніжно зігріває

загоює укуси

і сам розходиться перед їх руками

...

Іван Бережний

/plague/

як тільки пішла від нас сива жорстока зима

трухляві ворота зламалися

до нас увірвалась чума

збудила мерців з-під землі розрила забуті могили

і каже

подивимось скільки у вас залишилося сили

і вийшли на вулиці люди із гострими ржавими вилами

і небеса нам послали злих янголів з чорними рваними крилами

і почався терор

на вулицях спалюють мертві тіла

і водять вертеп навкруг вогнища

і просто шукають тепла

дівчи́на у чорному ходить до мене щоночі

сидить біля ліжка

дивиться глибоко в очі

тримає за руку співає сумну колискову

ласкаво всміхається

і знову

і знову

священники гучно читають промови тихо шепочуть молитви

ремісники чистять гвинтівки точать ножі та скривавлені бритви

жінки накривають на стіл готують розкішний бенкет в час чуми

повії сміються

оголюють тіло

дарують любов в час війни

а чума нависає та розлітається згубленим спаленим містом

в нас немає надії

нам би просто курити кохатися різати втомлені кисті

а чума забирає останнє

навіть слабкого безсилого бога

в нас немає нічого що хотілося б рятувати

в нас немає нічого

дівчи́на у чорному ніжно цілує у скроню

стискає мою занімілу долоню

і навіть здається що натякає мені на інтим

і навіть здається

хоча

менше з тим

ті хто вижив збиваються в натовп на бетонних руїнах вокзалу

і говорять про те що прийшов час тікати

прийшов час йти далі

і їх будуть дерти обсесії й спогади у чужих та покинутих церквах

і їм доведеться не спати

ночами вчитися жити

у мертвих

і знову прийдуть морози

зруйноване місто охопить зима

і замерзне чума

і відступить чума

і колись замість згарищ на вулицях з'являться меморіали

щоб ми пам'ятали

щоб всі пам'ятали

дівчи́на у чорному лягає до мене у ліжко

скидає із себе накидку

скидає маніжку

і вкотре співає сумну колискову

і ми засинаємо разом

знову

...

Іван Бережний
16+

Послання тобі

Я бачу тебе часто: уві сні та наяву,

Коли у ванні з крові я пливу,

Я бачу твій тоненький силует,

Вже уявляючи труну і свій скелет,

Свою тоненьку шкіру посмуговану,

Червоним білу ванну зафарбовану.

Насправді ж чищу зуби, спльовую,

На своїх костях ритуали витанцьовую.

Умив я лице, а в дзеркалі не бачу себе —

Там лезо й мої очі, що не бачать небо голубе.

Я закриваю очі ці на мить — хотілося б…

Назавжди. Щоб вічність спинилася б.

Я часто бачу тебе і завжди себе сварю.

Краще би не думав взагалі, ніж отаку дурню.

Тоді я відкриваю очі й бачу світ,

Вже хочеться заповнити свій заповіт.

Тебе єдиним підпустив би я до себе,

Твої стальні обійми відчував би даром неба.

Я кидаю свій погляд на зап’ястя,

Вже не сварюся за думок нещастя.

Я уявляю стальні поцілунки-риски,

Стального леза переблиски,

Червону шкіру в білій ванні,

Свій судний день, останній.

Я хочу, хочу, хочу.

Тебе жадаю я щоночі,

Коли приходить дум страшний кравець,

Я хочу лиш тебе і я молюсь на наш кінець.

Наш хеппі-енд жаданий…

Клянусь, що скоро він настане.

Ще поки можу думати тверезо,

Тобі я залишаю це послання, лезо.

...

diastrofa

з перерваного вірша

вірш складав

наче нервами.

кинув його

незавершеним,

хату коли затрусило

хвилею

з вибуху сильною.

вилаяв орків московії

за хату занепокоєний!

і зі свойого двору

дулю

кремлівській потворі,

тицьнув північному сходу

з прокляттям ординному роду,

всій озвірілій зграї,

що нишпорить

в моїм краю

й погар лишає,

пожежище,

мостить смердючі лежбища

в селах,

в містах мародерених

вітчизни моєї...

по теренах

гатить

із оркостанії

з усього, що є,

до останнього

ця нечисть,

рашистська наволоч

повна людиноненавистю.

сповнена надто зловтіхою,

страхами,

жахами,

лихами,

істерикою божевільною

і реготом

з люду вільного,

жадібністю ненаситною

і лиходіями спритними,

жертвами многоликими

у війні

від початку

дикою... -

це, коли межі на мапі,

обводи

пилом по світу,

попелом.

і з того радіють

розбещені

в кремлівських

палатах

безуму.........

...

Ем Скитаній

Місяць та його слуги

Шовкова сукня, перли у волоссі,

І темна ніч, не видно ні зорі.

Всі хто кричав, мов стали безголосі.

Стали рабами, хоч були царі.

Вночі всіма лиш ясний місяць править

І слуги його - тисячі зірок.

Лише вони на шлях додому вкажуть,

Лише вони підкажуть, куди ступити крок.

Між тисячма сузірь та тисячма галактик

Там буде та, що вкаже тобі шлях.

Вона світитеме тобі так ясно,

Що бачитиме це уся Земля.

А пам'ятаєш як під цю зорю,

Були закохані та мандрували босі.

І світло місяця, яке я так люблю

Виблискувало перлами в волоссі.

...

Svitlana.Turchuk

/picture IV/

кажуть

на дворі війна?

а що таке війна?

кажуть

те що в'їдається в шкіру

і звикаєш до неї

як до великої родимки на тілі

полюби хворобу свою

невідступне відчуття провійни

коли

чиїсь рештки ховають в закритій домовійні

і досі

в лікарнях перерізаються пуповійни

і досі

біжать марафон новійни

вип'ємо з тобою

війна

червоного напівсолодкого

зі смаком заліза

заїмо шматком почеревійни

половійну тобі

половійну мені

вийдемо на балкон

за заклеєними війнами

не помітили як

пройшла холодна війна

як проходить гаряче літо

...

Іван Бережний

/picture III/

перші дні літа

занадто гарячі бо

у свідомості все ще зима

спітнілі чоловіки довбають лопатами землю

натикаються на трубу якою біжить час

прорив

час б'є фонтаном

час закипає у повітрі

комунальники вже клеять на стіни оголошення

через аварію часу не буде два тижні

приносимо вибачення за незручності

але рано чи пізно аварію ліквідують

час знову побіжить іржавими трубами

головне - не забути дати йому трохи стекти

коли знову ніби вперше відкрутиш кран

і через віки

ці ж самі чоловіки

спітнілі та виснажені

знову циклічно довбатимуть лопатами землю

наткнуться на кістки тих

хто не дожив до цього літа

занадто гарячого бо

у свідомості все ще зима

...

Іван Бережний

Танець з присмаком кохання...

Танцюючи голою на столі,

Догорала наче свіча.

В моїх вікнах не побачити неба.

Я лише молилась в тій обкуреній кімнаті.

Нещирість.

Чому ти знову просиш мене зупинитись?

Мені байдуже.

Ловлю свій дикій ритм.

Перевертаючи все на своєму шляху.

Дух Божевілля!

Хтось зійшов з розуму.

А ти знову шукаєш моє ім’я.

Воно зникло з усіх книг.

Ось закінчилась пісня,

І знову помираю не я.

Сердечна біль і закохуєшся знов.

Все стає не посильним,

Монстер виривається і не зупиняється.

Кров’ю омив ти мій дім.

Неначе навіжений,

Ти просив мене зупинитись.

Але я тільки посміхалась.

Спотворюючи тебе своєю любов’ю.

Продовжувала танцювати…

...

Серпневе дівча

Льівський балак

Закручусь в ґраткований плед.

А кіт мені казку розкаже.

Он - тінь на стіні, як атлет -

То б'ється, то стане, то ляже!

Так штора "гуляє" в вікні,

Бо вітер її колихає.

Це, ніби в німому кіні, -

Рух є, але звуку немає.

Хтось скаже:"В якому "кіні" ?"

"Кіно" - треба завше казати.

Пробачте вже, люди, мені,

По-львівськи я звикла писати.

Отак мене Львів захопив!

А львівський наш балак не знидів

Хто в Львові ніколи не жив

Той кіна ніколи й не видів!

Зробилам цитриновий чай

Заправилам липовим медом!

Ну, осінь, заходь й вибачай -

Тебе я зустріну під пледом! 🙂

20.09.2018

...

Мирослава Сидор

Львівський балак

Закручусь в ґраткований плед.

А кіт мені казку розкаже.

Он - тінь на стіні, як атлет -

То б'ється, то стане, то ляже!

Так штора "гуляє" в вікні,

Бо вітер її колихає.

Це, ніби в німому кіні, -

Рух є, але звуку немає.

Хтось скаже:"В якому "кіні" ?"

"Кіно" - треба завше казати.

Пробачте вже, люди, мені,

По-львівськи я звикла писати.

Отак мене Львів захопив!

А львівський наш балак не знидів

Хто в Львові ніколи не жив

Той кіна ніколи й не видів! 🙂

Зробилам цитриновий чай

Заправилам липовим медом!

Ну, осінь, заходь й вибачай -

Тебе я зустріну під пледом! 🙂

20.09.2018

...

Мирослава Сидор

Осіння пані

Осіння пані така млосна.

Обняла гаму почуттів:

Весна зелена, літо й осінь...

Акорд мажорний у житті.

В руці - букет з листків кленових!

А там - всі барви-кольори:

Гербарій із листів любовних

Іще з недавньої пори.

Такий багряний лист осінній,

Немов вогнем душі горить.

То він - на вітрі в чистій сині.

То він злітає, то тремтить.

Осіння пані знає досить.

У неї - книга вже своя!

Душа молитву в Небо зносить,

Бо в неї там живе рідня.

Це не вона книжки читає,

Пірнувши в звуки чужих лір -

До неї в гості забігає

На каву втомлений Шекспір.

Під тріск свічі чита сонети,

Поважні драми і вірші.

Ох, ці закохані поети,

Вміють торкнутися душі!

Осіння пані - не примхлива.

Та перебірлива бува.

Як за вікном гуляє злива,

Заходить в гості Моруа.

Струсивши краплі з парасолі,

Скидає мешти й капелюх.

І на диван сіда поволі

Та чай із медом п'є на дух.

Потім - зітхне, на пані гляне.

Котра оперлась на сервант.

І цілий вечір тихо стане

Читати їй про долю Санд.

Осіння пані в ніжній млості

Буде кивати, ніби в такт.

У неї - виняткові гості,

Бо в неї вже - осінній смак!

Вона під музику Вівальді

Танцює з Вітром контраданс.

Так, ніби й втомлена! Насправді -

Співає свій - новий романс!

19.09.2018

...

Мирослава Сидор

в зорю вечірню...(той, що вогонь запросив собі в гості)

той, що вогонь запросив собі в гості

над морем буття крутих берегів

до скелі з граніту іскристого -

скелі, яка

вершиною білою в небо!

там, на вершині - велике плато,

де просто неба цирк шапіто

ставить вистави за участю

еквілібристів,

жонглерів

і силачів,

маніпуляторів,

ворожіїв,

гутаперчевих акробатів.

і фанфаристи у масках дельфінів

грали славу,

хвалу

і пошану

дресированим коням,

жирафам,

птахам,

крокодилам,

слонам,

і гіпопотамам.

там навіть гієни сміливо стрибали

разом із шакалами

в півмісячне коло у полум'ї.

гризлі із ревом тримали у лапах півколо палаюче яро.

під славу дзвінку фанфаристів невтомних

з тиграми леви дефілювали гордо по колу,

в центрі якого мавпи вертляві

крутилися, бігали

поряд з гімнастами і стрибунами,

кумедно перекидалися,

строїли пики,

висолопували язики,

дратували

і звеселяли себе

і навколишнє все товариство.

коти і собачки петляли навколо ніг

крокуючих дресирувальниць,

струнких і високих красунь.

і клоуни дивні з хвостами драконів

смішили публіку по видноколу,

яка розмістилась на хмарах

і звідти сміялася голосно,

шумно і гучно плескала в долоні,

кидала щедро монети і квіти,

здіймала плескаючи руки угору -

благала іще видовищ,

розваг,

благодаті і їжі

у того, хто з посміхом дивиться з неба

і що вогонь запросив собі в гості,

браму вогню відчинив необачно...

і рушив вогонь

Богом засліплюючим в колісниці,

вниз по граніту лишаючи попіл

світу і тому,

хто запросив його сяяти святом.

громами,

у блискавках впав він камінням дрібним,

пісками і брилами вистелив води,

втомно зітхнув

і заснув втихомирено.

і сновидіннями у відпочинку

небо півколом по небокраю

вічним безмежжям туману в омані,

собою згасаючим все огорнув.

і ілюзорний

у міражах

між небом і вод нерухомих

у темній темноті ледь жевріє,

спить під горою.

...і сяяв крізь попіл граніт

величної скелі з вершиною білою в небо

і сповіді ночі зіркам сповідає

відлунням пісень цвіркунів,

піснярів неутомних...

...

Ем Скитаній

Духом вільний

Це не ти мене ведеш,

Бо ти напрямку не знаєш.

Певно, думаєш, що йдеш?

Ні, москалю, ти - шагаєш!

Ти шагаєш по землі,

У якій - моє коріння.

Де не раз вже москалі

Тут знайшли "пакой" і тління.

Ти - з залізом у руках.

І вважаєш, що то зброя.

Я ж - з залізом у руці.

То ж рука - залізна моя!

Ти чого лице прикрив?

Ну, невже - боїшся вроків?

Та ж Кіріл тебе хрестив,

Як і решту ваших орків!

Ні, нема на вас хреста.

І немає Бога в серці.

Голова - тупа й пуста.

І - не воїни ви в герці.

Є лиш шлунок й автомат.

І жадоба ненаситна.

Що не слово - брудний мат -

Лайка груба і безвстидна.

Я не схилю голови.

І мій лик - це вільний воїн!

Бо, на щастя, ми - не ви!

І не зачинаєм воєн.

По своїй землі іду.

І під дулом я - спокійний.

Не несу, як ти, біду,

І тому я - духом вільний!

25.05.2022

...

Мирослава Сидор

Кіт

У мене кіт був чарівний,

Любив загадувать бажання він,

Коли повний місяць світе уночі,

І заглядує у глиб ріки.

У мене кіт був чарівний,

Він мені співав пісень,

І рибку виловлював у снах,

Ласував нею на моїх очах.

У мене кіт був чарівний,

Вогник мав він в своїх очах,

Що лякав страховиськ по кутках,

І мене він захищав у темних снах.

У мене кіт був чарівний,

Що любив гуляти в небесах

З друзями котячими своїми,

Що сиділи на серпанку золотому.

У мене кіт був чарівний,

Золотаву шерсть він мав,

Інколи у повітрі він літав,

Мене так він звеселяв.

...

melody__

Втрачене світло

В темній душі

ти намагаєшся світло знайти.

Душа гниє, а ти мовчиш.

Продовжуєш шукати іскру,

Втопаючи в болоті мертвих думок.

Ти віриш.

Ти помираєш.

Осліплений світлом одурманеної душі.

Губиш себе,

вбиваючи в собі Бога.

Одна хвилина…

Не вистачає повітря.

Образи твого життя вивітрились

з твоєї голови.

Тепер тебе оповила пітьма,

Рабом якої боявся стати ти.

...

Серпневе дівча

Молодість

Був час, коли ми так спішили

Співати пісню під гітару.

Тоді ми дуже дорожили,

Коли надвечір нам спадало

Зустріти друзів, разом сісти,

Погомоніти біля двору.

І не спадало нам у мізки,

Що не зустрінемось ніколи.

А як ми вміли танцювати!

На вихідних та тільки колом!

А часом просто постояти,

Поки танцюють всі довкола.

А після - вислухати вдома,

Що вже запізно, що чекали.

А ми, що більш того не буде,

Батькам своїм відповідали.

Що і курити - більш ніколи,

Що все у час, і все, як треба.

Та знову все ішло по колу,

І "повторити б знову треба".

І школа, випуск, знов навчання,

Але без мами і без тата.

І друзів більше ще пристало,

А стАрих стали забувати.

А там - кохання і страждання,

Чи він полюбить, чи вона ?

Ми вибиралися морально,

Обожнювали те ім'я.

Та чи воно прийшло до піку,

Чи знов симпатія прийшла

До кращої тоді людини,

Ітог один- весільня гра.

Фата і гості, одружились.

Хтось раз, хто двічі. Кому як.

А тут і дітки народились.

Велике щастя. Чи не так?

Все добре, їх ми поростили,

Діждались внуків. Краще ще!

А де ж ми молодість згубили?

Стежина рястом вже росте.

Гітара, танці і кохання...

Вони були? А, може, ні?

Колись згадаємо востаннє.

І все затихне у пітьмі...

...

Людмила Жук

Кольорові очі..

Горять і блискають, мов очі кольорові.

То тут, то там, яскраво майорять.

Хоч Новий рік давно уже не в моді,

Пройшов, але не хоче відпускать.

Зелені, жовті, а он там червоні

Біжать та стрибають, мов зайчики в снігу.

І сині, навіть білі, мов у полі,

У сніжнім полі, але довго так чому?

Чому не хочуть відпускати свято?

Не знають, що минуло вже воно?

Та свята не буває забагато,

Ото ж нам дуже-дуже повезло.

Бо новорічні вогники на вікнах

Ще досі світять, око радуючи нам.

Біжать та блискають, бо хочуть так навічно

Залишити нам довгу пам'ять свят.

...

Людмила Жук

Пара і кава..

Колись в кав'ярні стрінуться вони.

Вона і він, від зустрічі щасливі.

Американо й капучіно на столі

Зведе їх разом, так вони схотіли.

І буде пару фраз, а, може, більше,

І буде кілька поглядів зустрічних.

Він так захоче бачити її частіше,

А їй все нІколи...сім'я і таке інше...

А він її так любить дуже довго.

Адже він бачив її в люлечці маленьку.

Не те, що любить, а обожнює доскону,

Болить, коли не бачаться, серденько.

"Як справи? Чи все добре у родині?

Чи поважа тебе коханий твій мужчина?

Чи добре на роботі все, чи нині

Тобі, рідненька, поміч не потрібна?"

Вона зітхне: "Все добре, не турбуйся,

Бо я кохана, маю поміч і повагу.

А те, що мало бачиш, не дивуйся,

Я ж не маленька, я доросла...ТАТУ..."

І сивина на голові лиш ворухнеться,

А сльози усередині, і їх не видно буде.

"Моя єдина донечка, рідненька.

Моє кохання і найкраще чудо.

Я розумію, що не зможу бачити частіше,

І я жалкую, що ти виросла так швидко.

Та я щасливий, що і я, і наша ненька

Тобі дали життя, ти наша мила"

І розійшлися молодість і мудрість.

Залишились лиш філіжанки ждати,

Коли американо й капучино

Зуміють знов цю пару поєднати..

...

Людмила Жук

Її фото

Молода дівчина...погляд трохи вдаль.

В неї все попереду, їй іще не жаль

Те, що було вчора, і що буде завтра.

Бо вона не знає, що життя- загадка.

Зовсім молоденька, і на ній - всі погляди.

Дівчинка маленька для матусі й тата.

Доля ще у неї рівна і не пом'ята,

Вся на позитиві, думкою багата.

А старенька мружиться, так на неї дивиться...

Окуляри зсунула, погляд повела.

Сива голова її трудиться, і видиться

Та дівчина знову їй, адже то вона...

Молода дівчинонька шлях не починала ще,

Посивіла панночка вже його пройшла.

Молоденька дівчинка панночку не знає ще.

А стара бабусенька - дівчинка ота...

...

Людмила Жук

"Дівчинка у вишиванці"

Дівчинка у вишиванці...

Біжить

Із поривом вітру.

Не оглядається.

Вона усміхається.

Зі снами у танці...

Спить.

Уявляє палітру.

Не прокидається.

Вона сподівається.

Видніється вранці...

Летить.

Випромінює світло.

Не вагається.

Вона закохається!

Дівчинка з віночком...

Кружляє.

Говорить із небом.

Не тьмяніє.

Вона шаленіє.

Має блакитні очі...

Сіяє.

Ідучи степом

Не блукає.

Вона квіти збирає.

Дівчинка з хустинкою...

Промовляє.

Колоски малює.

Не зневірюється.

Вона розкривається.

Дівчинка з хмаринкою...

Співає.

Чарівно танцює.

Не ввижається.

Вона усміхається!

...

Діана Тітарева (DiDi)
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Карта всесвіту ФолкхартаЄвген Кобилянський
01.12.2023
І так, я нарешті наважився створити карту основного континенту вигаданого мною всесвіту. Ухох - конт ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83521коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: