Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Електронні книги / Поезія (4244)

за пером чорнильним...

пером чорнильним - коло в розмах!

в безобрій зрушу небокрай

і зазирну у всесвіт ночі,

в зіркові очі

і за грань

струминних променів в структурі

пірамідального буття,

у несвіт,

фальш,

у небуття.

туди,

де час сягнуть неможе -

війна відроджень там! війна...

там у люстерках плазмовидних

взаємознищення світів

і перетворення гібридні,

зубовний скрегіт в німоті.

там всі подробиці містерій!

шляхи,

якими йде життя -

воно ad astra,

прагне Ери,

у трансі,

в радісних святах...

там все живе і все бездушне

у метушливості своїй

крихке, розламне і розрушне,

жертовне в лютості стихій...

все тимчасове прагне крапки

і пам'ятає про межу -

свічки запалює

і рампи

на славу правлять,

стережуть -

аби з Фортуною у танці

не розкрутитись врізнобіч

як сонячні протуберанці

в біду,

у розпач,

вічну ніч...

бо згине все -

птахи, тварини,

рослинний світ

і світ людський...

не дай нам, Бог! такої днини...

і зачиняю світ вузький,

в який невмисно зазирнулось,

за коло креслене пером.

чорнильно крапкою замкнулось.

і за невидимим замком

билину думаю нескладну,

пірнаю в мрії мов у сни... -

були ж билини у баладах?...

були і є...

куди ж без них?...

...

Ем Скитаній

з поглядом в осінь...

у час, коли ця путінська війна... -

серед руїн

сиджу сумний на лаві,

у спогадах блукаю

наче в снах...

- ...запрошую Вас, пані, я на каву... -

і на чолі -

вінок Богів із лавру.

чоло схилив

у долю не просту.

заплющив очі.

п'ю неспішно каву...

явились Ви,

самітні у саду.

не літній сад.

вже серпню день останній.

там буде осінь

зимна і сумна.

і, певне, Вас я

більше не згадаю

у час, коли

ця блазнівська війна.

загорне Вас

осінній листопад

і поведе,

утопить Вас в тумані.

у розпачу

хитнеться вітром сад,

обіймуть віти

спогад мій оманний.

...де за столом

сумний сиджу на лаві

серед руїн

у обріях вікна

у час, коли

кривава ця війна -

в ній московит

вдоволений у славі

убивці,

терориста,

брехуна,

загарбника земель,

ізгоя,

хама...

в розбомбленому дворі

вся розламна -

скрипить в завісах

брама

в болях

дня...

...

Ем Скитаній

Один з найбільших болів у світі

Біль розійдеться по твоєму тілу,

Здригаючи нутрощі й шкіру.

Немає сил чинити опір,

Ти думаєш, що це чийсь драматичний твір

І запевняєш, що це не твій світ,

Бо тут забагато бід...

Ти стоїш повністю беззахизна,

тобі нічого сказати, ти майже німа.

На вустах лиш тихе – ма-ма.

Проблеми кохання вже не проблеми,

Бо вже мучать моральні дилеми

Які пускають напругу в мозок через клеми:

«Я могла раніше, я не встигла»

І в результаті роздумів:«Я винна»

Краплі з очей не дають спати,

Холод і тільки холод буде тебе рятувати.

Погукає ковдру і буде тебе шантажувати.

Коли усі сльози виплачеш,

Тоді від холоду поснеш.

Буде ранок,

хтось принесе тобі теплий сніданок,

Ти вийдеш на ґанок.

І знову заплачеш,

Бо ліпших друзів побачиш,

Які допомогти прийшли...

Присвячується усім хто втратив маму. Я справді вам усім співчуваю.

...

Kruhitka_Dobro
18+

У депресії немає облич

У депресії немає ніяких облич,

Немає кордонів, немає столиць

Статі немає, віку та рас...

І сказать уже без прикрас

Вона немов сірі стіни,

Ніби хмари чорні .

І здається ніби все, померла людина

Тільки труп, то моя емоційна частина.

"Та ти добре виглядаєш" - казали вони

"Та в тебе все є, себе в руки візьми...

Багатьом гірше ніж тобі,

Це тільки в твоїй голові."

Та звідки ти знаєш,

Що в мене всередині?

Може я до тебе посміхаюсь,

А в думках кров'ю стікаю?...

У депресії немає обличчя

Є тільки розбиті життя!!!

Пам'яті Честера Бенінгтона

#faceofdepression

...

ARTритм

Матусь, я чекаю

«Матусь, я чекаю. Де ти?

Вже ось незабаром прийдеш?

Хвилинок за п'ять, не більше?

Приходь, мам, дивитись мультики,

Вивчати нові лічилочки,

А ще – алфавіт і вірші.

Я хочу з тобою гратися

Ведмедиком, на батарейках що,

Й кумедним зеленим зайцем.

Ти ж прийдеш? І ми обіймемось?

Назвеш мене ніжно "донечка"?

Даси після кашки цукерку –

мені та ляльці?

Йде сонце відпочивати вже.

Мам, ти почитаєш казочку,

Як прийдеш?... Ти де? Вже вечір.

А солодко заспіваєш

Мені колискову про котика?»

«Ні». – У зруйнованім дворику

відповіла порожнеча.

(с)

...

Тетяна Осіпенко
18+

Чужак як рак

Хтось прожив би моє життя інакше –

Продуктивно, цікаво і без фальшу завше.

А я без сумніву, віддав би радо душу,

Тому, хто дійсно мріє, хоче жити. А я мушу...

Хтось міг би це краще написати.

Великим рифмоплітом стати –

Виразити усе, що є в думках і серці.

Я ж скрутився в ліжку, закривши дверці...

Це тіло не моє, воно чуже, я не творець.

Зачате в чужій пристрасті чужих сердець.

Ці вени, очі, селезінка – не мої

І мною небажані, нехай горять у полум'ї!

Давати людям життя – гріх чи справа усього буття?

Ніхто не знає істини, лиш благуватому буде прок терти брудне взуття.

Мучитись, заради відблиску надії на правдиве відображення реальності,

Що згасне, як тільки взуття знову забрудниться у всілякій гидотності.

Абсолютна більшість скаже: «Тут все очевидно»,

Бо сумніву не піддає свої думки, їм все одно.

Усі живуть, усім відносно добре,

Поки біда не відкриє персональне кабаре.

Звісно, ким би я був, аби не сумнівався?

Брехуном! Який вважає, що більше всіх розуму набрався.

Та вірте чи ні, справа ваша

В голові моїй одна лиш каша

І розуму у ній не більше, ніж у бика

Свіжого парного молока.

...

Kruhitka_Dobro

Коли мою землю поранили

Секунда одна лиш – немає пів вулиці.

Немає будівель. Немає життів.

Тіла є. Дими є. І біль, що не згубиться

У часі. У нас. У місцині отій,

Де зло налягло безсердечною бомбою,

Де стогнуть стежки під вагою зітхань

Людей, і дерев, і небес… Із жалобою

Сплелися тривоги ночей і світань.

Секунда, коли мою землю поранили,

О ні – не одна – їх без ліку таких!

Ідуть із небес не дощі – горя гранули

За тими, для кого не йтимуть роки.

...

Тетяна Осіпенко

Оленівка. Пам'ятаємо

Закривавлені ґрати. За ними – пітьма.

Небо, поповнення із незламних приймай.

Янголи крилами витирають їдкі сльози.

Вибух був пролунав – над часом й поза.

Вп'явся собою в серце – людям, вітрам, снам.

Хвилею зніс мрії, наче вандал – храм.

Закривавлений острів сили

Посеред моря страхів.

У сильних – сталеві крила,

Долі – крихкі.

(с)

...

Тетяна Осіпенко

Убиті

Біла сукня на мені, а ти знов з чортами

Прийшла з прогулянки, а ти назвав їх братами

Я помру раніше всіх, ношу твої шрами

А ті застелиш столи, та все пилинами

Біла сукня й капелюх, то старії рани

Не цінив нічого, що сталося між нами

Буду з’являтися тобі, заметена снігами

З’являтимусь тобі, та чорними ночами

Погубив, ти, парубку, дівку молоду

Як би знала я, що відьму руду

Якби знала, що погубив ти сироту

Лишень б знала я що так швидко у вічність

паду

Чорна сорочка на мені, а тепер з чортами я

Співаю пісні сумні та лише думаю про буття

Що ж робити, коли не стало життя?

Краще на такому місці було чарівніє дівча

Чорна сорочка та чорний капелюх, серця виття

Чого ж не знаю я. Ти зробив з нас – самісіньке сміття

Ми прийдемо по своє, а ти не знайдеш укриття

Чорні ночі та дівчат ниття – тепер тебе жаха

...

Вар Трубій

Справжнє

Я ніколи не напишу про справжнє кохання

Та чи матиме це сенс?

Звісно, марні мої сподівання

Ні, ніякий це не нонсенс

Беззвучні всі мої благання

Вже хтось помер, а хтось воскрес

Ні, не матиму я кохання

Й не допоможе мені екстрасенс

Чи усьому вина моє вірування?

Вірогідно і у цьому є нюанс

Всі мої вірші лиш здивування

І такий дитячий інтерес

Але якщо я матиму кохання

Куди зникне віршами мій регрес?

Напевно, це лиш часу марнування

Таке наприклад, як качати прес

Можливо, це як серця мінування

А можливо тараканів як у голові денс

Не дізнатися мені справжнього кохання

Але добре, що не маю в цьому я вагання

...

Вар Трубій

Любов

Я хочу любові, а не кохання

Не треба мені солодкого зітхання

Й суворості руйнування не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Ніяк не підліткового вагання

Та незграбних рук махання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Не для того, щоб разом стрічати світання

І болючість прощання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Не відчувати біль від розставання

Проводженя мене з зітханням також не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Щоб не виконували кожне моє бажання

Й не порушували таке комфотре, тепле мовчання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

Щоб кожного вечора читання нічого не викликало в мене хвилювання

І таке велике, палке бажання не треба мені

Я хочу любові, а не кохання

...

Вар Трубій

Війна Втрат

Засмучена пані

Очиська сумні

На плечах печаль

А в серці тривога

І знала вона

Що там на війні

Спіткає біда

Смерть весь час на порозі

От і прийшла

Постукала навіть

І з мороком попелу

В кімнату зайшла

Торкнулась рукою

Холодної сталі

Не дала й сказати

Прощання слова

Забрала і зникла

Позбавила щастя

Спалила надію

Й кохання ущент

І так от буває

Кінець режисури

Хоч ніколи й не чекали

Вони хепіенд

29.07.22

...

Тетяна Птаха

Я не буду мертвим, поки сподівання при мені

Перед Смертю, я не шкодую про всі прийняті мною рішення. Я бачу в них правду і сподівання. Все було зроблено заради чогось. Заради майбутнього.

Я знаю, що буде момент, коли я побачу щось більше за мене, за нас всіх і... Я радий що це буде останнім в моєму "житті".

***

Як добре те, що смерті не боюсь я,

як добре те, що бачу в ній подію,

екстаз що випливає в кульмінацію життя

і забирає всі мої прийдешні сподівання.

Все горе й біль що мав відчути я

і вбити все це вмісті в ґрунт.

Я вірю в те, що я не буду мертвим,

лиш поки сподівання при мені.

Я знаю те, що я не буду мертвим...

Що я не буду вічно у пітьмі.

Я не боюсь її,

Смерть я не вперше бачу.

Приходь сама і особисто забирай.

Зривай і йди.

Йди далі нас косити.

А я піддамсь

Піддамсь, тому настрою,

що нас окутує.

Збирай усіх разом і залишай.

***

— Ти розумієш, що нас підтримує не Бог, а віра в нього, віра в те, що ми не вмремо, а зможемо жити десь далі. Ні, не так, віра в те, що ми зможемо побачити людей, яких любимо. Наше життя нічого не значить без цього.

— Ти нівелюєш зараз власні досягнення.

— Я кажу правду.

...

Хан Суйон

Побачення

У чорнім чокері простує ніч.

Дере шкарпетки хмиз,

У скроні - пульс.

Повільно визріває гнівний спіч

До клятого дослідника спокус.

Його любов морозивом текла

Немало любих літ,

Удосталь зим.

Ворожка-щука зілля продала -

Тепер не буде жодної сльози!

Навшпиньки йде до берега ріки,

В обіймах тисне

Жовті кавуни.

Обличчя - крейда. Очі - світляки.

Коханий, це для тебе! Пий, засни.

...

Юлія Красіна

"А якби..."

Якби побачив ти мене учора,

То, сто відсотків, не запам'ятав би.

Якби були з тобою не знайомі,

Ти з осудом дивився б в слід.

Ти не подумав би, що це душевна втома.

Й не запитав би, що я роблю увечері в ці дні.

Якби ти йшов один, то не звернув би навіть і уваги

Якщо не сам, то ви б сказали про нас трьох декілька слів...

Однак, якби побачила тебе я вчора

То я б запам'ятала всі деталі з голови до ніг.

Якби були з тобою не знайомі,

Я б в захваті дивилася, поки не зникне з вулиці твій слід.

На ранок я б згадала ще про тебе.

Можливо, подумки я б роздягла тебе у себе в голові.

Можливо, лише б припустила, що було б, якби ти все-таки зловив мій погляд на собі,

Однак через годину, я би засмутилася, бо ти нічого не зробив в мій бік.

Я б думала, що більше не побачу.

І ні лице твоє, ні погляд твій неначе в нікуди.

Я не дізналася б який твій голос

І як ти мило посміхаєшся вві сні.

Я може б навіть трохи розсердилась,

Бо не зробила ніц, щоб ми трималися за руки навесні.

Щоб ми гуляли кожен вечір в парку,

І обговорювали як найкраще провести наступні вихідні.

Не можу точно припустити,

Як довго я б тримала тебе в себе в голові.

Та думаю що десь за тиждень,

Я б не згадала, як пройшов ти і не посміхнувся ні на мить.

Проте ти не побачив мене вчора.

І ми знайомі вже з тобою, хоч і не давно.

Та розумій мої слова, як хочеться тобі самому:

Найкраще було б двадцять сьомого, коли я думала чи їхати, чи ні.

Сказати ні.

І їхати до тебе в голові.

А потім уявляти «А якби...»

...

Торі Елевен

under the rock...

а злодій сходами югнув.

ніхто не бачив,

ніц не чув...

і скільки ж їх?...

не стане чисел.

а не суди...

і не суджу!

сиджу за столиком,

пишу

епоху,

міф

і славу словом.

і олівцем простим в руці

слова, жбурляю камінці

у світ,

в забруднений світогляд.

можливо там,

у хащах тих

у схов,

на дно злодюга ліг,

зарив, що вкрав

в глибокій ямі.

і визирає з-поміж спин -

чекає миті,

чи хвилин

від пограбованих шаноби.

та й криголамом враз поплив -

лиш кілько баксів відслинив...

по чим тепер у світі воля?...

а я оце

сиджу,

пишу,

мовчу,

не скнію,

не суджу.

слова у речення

складаю.

і мелодійно лине рок -

сягає він аж до зірок!...

в дрімоті слухаю,

кайфую.........

...

Ем Скитаній

Матінка Вкраїна

💙💛Матінка Вкраїна🇺🇦

Така прекрасна і така стражденна.

Війні ніяк не буде поклоненна.

Лиш миру прагне для дітей рідненьких,

Для них бо ж вона сама краща ненька.

Набралась сили і змужніла швидко,

Бо ж ненароком підікралось лихо.

Ввібрала шати захисно-військові.

Своїх дітей же не віддасть нікому.

Хоч як її не дурять злії орки,

Дітей вивозять у свої коморки.

Хоч діти розбрелися за світами,

Але душа чекає вдома мами.

Красива і змужніла Україна.

Не хоче втратити і дочку, й сина.

Повернуться до матінки-земельки.

Вона ж бо рідна, краща в світі ненька.

21.07.2022

Війна

...

Людмила Жук

Не летіть, лелеки

🍁Не летіть, лелеки🍂

В народі кажуть, відлетять лелеки

В краї тепліші, ніж у нас, далеко,

Як серпня буде більше половини.

Летіти будуть через полонини.

Ой, не летіть, не відлітайте, птАхи,

Бо землю треба нашу визволяти.

Ви ж обіцяли принести на крилах

Весною мир, щоб краще жИли.

Ми ще не встигли все упорать, милі,

Піднатягли свої змужнілі жили.

Тож рано ще вам, друзі, на порозі

Ще рано вашій слідкувать дорозі.

Вже скоро-скоро, і ми все владнаєм.

І ворога не буде, точно знаєм.

Ще рано, підростіть іще маляток,

Не забирайте наших янголяток.

Нехай боронять, не беріть з собою

У путь далеку після того бою,

Де їх убито, бо ще хочуть жити.

Залиште їх живими. В них же діти

І мама, й тато, й сестри є і браття,

Їм притаманні сила і завзяття.

Ще трохи-трохи, й вернуться додому.

А ви- у вирій. Не беріть нікого.

21.07.2022

Війна

...

Людмила Жук

Химера

А за мною біжить чудовисько,

Наступає на п’яти реальністю

Прозаїчних подій збіговисько

Остогидливої банальності.

Я блукаю забутими храмами −

Лабіринтами світобачення.

Мої мрії покрились ранами

Не знайшовши свого означення.

Я ховаюсь у тюрмах зручності

Усвідомлюючи знедолення

І живу не ввімкнувши гучності

Для оманливого неволення.

Може досить снувати марою?

Подивлюся у відображення

І залишусь навік примарою,

Бо химера – моє зображення.

...

Євгенія Петрікова

Загиблим діткам

😢Присвячується невинно загиблим українським діткам ...😢

Небесна сотня милих янголяток.

Та вже і більше. Та чому ж так мало

Було відведено часу оцим маляткам?

Чому війна їх не пожалкувала???

Хтось спав у ліжечку, а хтось - в колисці мирно.

Хтось грався у манежі, хтось їв кашку.

Для них настав раптово так спочинок,

Коли ступила на земельку рідну рашка.

А трішки старші - з мамою в обіймах,

Щоб не так страшно, як летять ракети.

Вони із меншенькими в небеса полинули,

Коли стріляли гради і жахливі кулемети.

Ой горе-горечко, злетіли в небо душі

Невинних янголяток, менших й більших.

Історії ніколи українській не забути,

Нам не забути горя, що цим діткам причинили...

18.03.2022

Війни 23 день😢

...

Людмила Жук

Невинні душі

🕯️Невинні дУші...🕯️

(В пам'ять про закатовану Бучу)

Вже сорок день, як нас катує плем'я,

Яке не знає ні жалю, ні милосердя.

Нам вивертає нутрощі до злого болю.

Мабуть, вродилося скажене не з любові.

Убило Бучу. Що ж ви наробили!?

За що ж людей ви сотні погубили?

За те, що були вашими братами?

За те, що завжди в гості до нас звали?

Закатували, погубили, повбивали

І в братськії могили покидАли.

З дівчат-красунь і жІнок поглумились.

Нащо такі на світ ви народились?

А діток скільки! Горе величезне!

Ви думали, народ вкраїнський щезне?

Замордувати вирішили вдоста?

Невинні душі...та чи вам не вдосталь?

Вас прокляли і на землі, й на небі.

А бученців нам пам'ятати завжди треба.

Невинні душі в небо онде відлетіли.

За що? За те, що волі-воленьки лише хотіли...

4.04.2022

Війни 40 день🕯️

...

Людмила Жук

Мамі та сину, похованим у дворі будинку

😢Присвячується мамі і сину, похованим у дворі будинку...😢

Ой, мамо, мамочко...Мені уже не страшно.

Я не боюся ані ночі, ні ракет.

Ще вчора нам було так дуже лячно

І холодно в підвалі. А тепер...

Ти ж поряд, мамо, і тому я не боюся.

Ти поряд навікИ і назавжди.

Отам, на небі, знов я пригорнуся,

Не треба нам кудись іти.

А пам'ятаєш, ми гуляли в двОрі разом,

І купа діток, гАласно було.

В війну не грали з хлопцями, вона напала раптом!!!

Навкруг заклекотіло, загуло!!!

А зараз тихо...ой, як тихо, ненька,

Так хОроше. А люди? Як вони???

В них б'ється, та не в нас, оте серденько,

Яке бажає миру...не війни!!!

15.03.2022. Двадцятий день війни

...

Людмила Жук

Я мав учора...

Я мав учора...

Я мав учора на коліно стати-бути.

Я мав коханій дарувать букетик квітів.

А чОмусь на колінах стоять Онде люди,

А я не бачу свою любу і кохану Риту.

Я мав тримать обручку, гордо посміхатись.

Тремтіти мали мої руки у томУ чеканні.

Я мав би завтра одружитись, поєднатись

Із Ритою моєю у безмежному коханні.

Але чомусь не Я дарую море-море квітів.

Чомусь МЕНІ принЕсли їх. Чому, не знаю.

А я не на коліно прихиливсь до моєй Рити,

А чОмусь на колінах місто все мене стрічає.

Не треба б мЕні ані слави, ані цьОго моря.

Не треба сліз, жалю, голів, що так схилились.

Я ж тільки захистить хотів усіх від горя-горя.

Я жить хотів, а ви ж усі за мене так молились!!!

01.04.2022

Війни 37 день...

...

Людмила Жук

Дзвінок синів до матерів

📳Дзвінок синів до матерів📳

🇷🇺Привет, мам! У меня всё в порядке.

Только, мам, я не дома, увы.

Мам, не знаю, как это случилось, и врятли

Скоро дома смогу быть, пойми:

Нас послали не с доброй задачей,

Нас послали людей убивать.

Мирных, мама, пойми, я не мальчик,

Но мне это увы не понять.

Мам, я встретил здесь брата и дядю,

А они мне кричали "уйди".

Думал я, с караваем и чаем,

А они мне кричали "Враги!".

Мам, я тут, я не голоден, мама.

Ты прости, что не смог сразу я

Разобрать, что отправили, мама,

Наших родственников убивать.

Я не дома, и скоро не буду.

Мам, прошу, нашим там расскажи,

Что здесь мирные, добрые люди,

И не нужно сюда им идти.

Передай, как прошу, слышишь, мама?

И не плачь, мама, мне повезло,

Ведь приеду к тебе я когда-то.

Быть ведь всё по-другому могло.

Я приеду, а друг мой и братик

Здесь останутся. Кто заберёт?

Не нужны они там, они рядом.

Неживые. Пока, мам, ну всё...

🇺🇦Мам, привіт. В мене добре все, мамо.

Заспокойся. Не холодно мні.

Не голодний я, адже вже ранок.

Каву випив, тут І хлопці мої.

Бережи там сестричку, тримайтесь.

Буде добре все, і не сумуй.

Переможемо ми супостата.

Скоро-скоро додому верну.

Мамо, ми ж тут, на рідній Вкраїні.

З нами Бог, з нами воля і честь.

Скоро ворога ми переборем,

І зіграєм весілля моє!!!

Мамо-мамо. Лелеки вже онде.

Значить, мир буде скоро у нас.

Переможем, відкинемо орків.

Йти мені вже, мамуленько, час ...

01.03.2022р.

Війни 6 день

...

Людмила Жук

Квітковий рай

🌸🥀🌼Квітковий рай 🌸🥀🌼

Квітковий рай. Квітковий луг чи поле ...

Квіткова клумба. Влітку ціле море

Квіткових композицій та відтінків.

І кожному- своя в подобі квітка.

І кожна - символ, характерний тій людині,

Яка її обожнює іздавна і донині.

А вам яка є до вподоби, пані?

У ній- характер жіночки постане.

Фіалка- ностальгічна й романтична,

Сентиментальна, стримана й домашня.

Ромашка- гармонійна й прагматична,

Надійна в дружбі і в любові гарна.

Бузок- проста, стійка і щира,

В ній легка ніжність, витривалість.

Ірис та гладіолус- енергійна, сильна,

Їй самостійність також притаманна.

Тюльпан не здасться, труднощів не знає,

Проста у спілкуванні, загадкова.

Гербера ж добра і відкрита, і яскрава,

Проста і ввічлива. І трішки прохолодна.

У лілії є впевненість і сила,

Їй гордість та чарівність притаманні.

А орхідея- вишукана й креативна,

До себе часто вимага уваги.

Троянда...не колюча зовсім-зовсім.

Уважна і турботлива, яскрава.

І реалістка, і м'яка напроти.

У темі завжди і усім цікава.

Практична, сильна, мужня хризантема.

Хоч стримана доволі у усьому.

Гвоздикі імпонує незалежність,

Прямолінійність, прямота до всього.

Півонія - сором'язлива, ніжна,

І пристрасна, і волелюбна й чесна.

Конвалія- прямолінійно-свіжа,

Занадто благородна і чудесна.

В нарцисі- витонченість, ніжність, норов.

Та всі ми знаємо цю сильну постать,

Яка полюбуватись любить, хоча скоро

І компліментів ссипе вам удосталь.

Такі ми, квітки, на вкраїнській клумбі, полі.

Красиві і по-своєму яскраві.

Так, є у нас інакші, негативні віти,

Яких не треба знати іншим...не цікаво...

17.07.2022

...

Людмила Жук

Мирна кава

☕💙💛Мирна кава...☕💛💙

Горнятко кави так п'янить ізранку.

Я вип'ю його рано на світанку,

Коли ще літній день десь у дорозі,

А сонечко ще там десь, на порозі.

Присяду до віконечка тихенько,

А плед огорне, щоб було тепленько.

Помрію рано-вранці тихо-тихо,

Щоб відвернулося від нас нарешті лихо.

Щоб хмари розійшлися чорно-сірі,

І щоб прокинулися дітки наші в мирі.

Помрію із горнятком кави вдосталь,

І точно мир вже прийде напогості.

Я подумки ще сильно побажаю,

Щоб нашим хлопчикам оце горнятко мати

Уранці, хай ніхто не заважає

Їм найсмачнішу каву скуштувати.

Щоб вдома, щоб отак, на ріднім ганку

Вони спокійно кави випили горнятко.

Забули щоб оті страшні світанки.

Щоб мир. Щоб кава. Й кожного так ранку..

18.07.2022

Війни 142 день

...

Людмила Жук

Візьми парасольку

♥️☔Візьми парасольку...☔♥️

"Візьми, моя доню,

З собою у путь парасольку.

Нехай захищає в дорозі

Від крапель дощу".

"Не треба",- ти скажеш, -

"Мене літній дощ не намочить".

А я без вкриття тебе

Та й за поріг не пущу.

"Хай вкриє від сонця,

Хай дощ не намочить, дитино.

Хай вітер мине,

Бо ж тебе більше долі люблю".

"Не треба, матусю".

І вдома її ти покинеш,

Щоб не заважала в дорозі.

А я принесу.

"Не кидай", - скажу,-

"І тримай, хай хистить від негоди.

Вона неважка,

Але буде тобі укриттям".

"Спасибі, матуся",-

Подумаєш ти через рОки,

Коли вже життя моє піде

В минуле буття...

10.07.2022

Моїй любій донечці♥️♥️♥️

...

Людмила Жук

Її нема

Її нема

Сьогодні взнала, що її нема вже...

Тієї доброї, усміхненої пані.

Хоча я добре так її не знала.

Але щоранку погляд зустрічала.

Чарівна жінка, молода, щаслива.

А поряд- завжди люблячий коханий.

І поряд - хлопчик, бажана дитина.

Була. А зараз вже її немає ...

І серце в грудку скомкалось відразу.

А сльози - на кілочку підзависли.

Чому? За що? І як так, що так рано?

Вона була, і раптом швидко зникла!

Життя скінчилось для цієї пані,

Та не скінчилось для її мужчинок.

Вони в жалю, бо сильно так кохали,

Любили жіночку і мамочку єдину.

Минає все, і невідомо, скільки

Нам залишається прожити, прокохати.

Тож треба нам прожити так зуміти,

Щоби сказали потім: "гарна жінка й мати".

...

Людмила Жук

Дозвольте защедрувати

Дозвольте защедрувати

Ой, щедрий же ж вечір у вашії хати !

Хай буде, доречі, рік щедро-багатий !

Багатий на долі, на добре здоров'я!

А щедрий на вдачу, не буде іначе!

Нехай закорми не пустіють ніколи,

А холод не прийде до вашого дому.

Бажаю натхнення на добрії справи,

А рік новий гарно здоров'я поправить.

І миру у хаті, та й на Україні.

Нехай будуть поряд і дочки, і сини.

Онукам здоров'ячка ще побажаю.

А лихо нехай за сто кроків минає.

Так будьте щасливі, та і не сумуйте.

Творіть і радійте, добро лиш даруйте!!!

...

Людмила Жук
18+

СПОКІЙник

Спокій чи покійник?

В ім'я потроху

повертається іменник.

Ще два місяці

і знову другі іменини...

Мов з місяця

додолу, на Подолі

впав письменник

"Який у вас парадний?"

сАбака безпорадний

цілує тіки водний

Зранку мотивація на вбивство

своїх бажань, наївних мрій

Повернутися б в дитинство,

де шумний родич лиш

турбує мій покій

Весь досвід свій покину,

на брудершафт з собою п'ю

Моя внутрішня дитина

мене доводить,

або я сам

кудись нас заведу

Гравши все життя у гру

"Вижив або жив"

Я терпів, не нив, шукав,

програв. Чи грав я взагалі?

Чи просто за столом сидів?

"Йобаний цейво"

Життя - не фішки в казино:

програти можна,

та на щастя не міняють.

А щасливий тільки той,

хто грає, ставить.

...

Oleksandr Bilochenko

Гріє?

Так холодно...

Стояти тут, під одиноким ліхтарем

Він одним оком роздає тепло,

та не зігріє —

Під пальто одягнута сорочка

давно забутих вже проблем.

Страхи ховаються у тіні.

А що зігріє?

Спроба затягнути під ліхтар,

чи до себе під пальто,

таке ж холодне тіло?

Де шукати те тепло,

щоб вмить пітьму цю всю

довкола розтопило?

Ліхтар не вічний —

він загасне. І самі дикі звірі

заволодіють тілом.

Навіщо тут тоді стояти,

дивитися на те,

як він втрачає світло?

Та він не винен – просто світить,

без сенсу, без надії когось гріти

І хто тобі сказав, що зараз ніч?

Що зараз осінь, а не літо?

Ти тулишся в пальто

по самі вуха, щоб не чути

страху у власних тінях,

не помічаєш як під ним

щось власне мерехтить і тліє

Так що зігріє?

А гріє тільки те,

що ти у себе є!

...

Oleksandr Bilochenko

Ненько

Це препогане місце не для тебе —

Воно згнило як з голови, так й з ніг.

Тут люд, всадивши собі списа в чорне небе,

Зважать не хоче на замитий кров'ю сніг.

Ти ж краща — в тобі смілості Безодня,

Ти не бажаєш тихо опускати вік,

Вповаючи на видіння Господнє.

О, ні! Це не про тебе й не для них!

Моя бо ненька не слабка й безсила —

Над нею ллється феєрверк з гармат.

Й усі ми кладемо тяжкі зусилля,

Щоб пащу різану відвів шалений кат.

Та й так хрипиш надривно, моя мила,

І кров стікає по губам, мов терпкий хміль.

Не можу бачить як війна тебе стомила,

Я пережить не можу весь цей біль.

Тож винесу твоє бліде обличчя,

Що тьмяне, наче крига по весні.

І покладу посеред трав біля узбіччя,

Щоб вічний спокій був тобі ввісні.

...

Данила Чаглій

Змучене

Ми знаємо з тобою, що завтра я помру

І нікому принести нам на могили квіти

Чекай мене безодне, до тебе стрімко йду

Заплачено душею, не можеш не радіти.

Вже кров моя у венах застигла наче лід

І серце в грудях більше не вистукає ритм

Напевно б шкодувати, що щось не встигла слід

Але я вже вступила у темний лабіринт.

Немає тут ні смутку, немає і жалю

Тут темно і спокійно, і тихо як у сні

Хотів би щоб шептала як я тебе люблю

А я в байдужість вдіта, лежу собі на дні.

...

metida_kastor

Послання до корифеїв. Євангеліє від 24 лютого

Ви знаєте, як липа шелестить

у місячні весняні ночі?

Ні я не знаю, тільки вибухи ракет

Які я чую, як заплющу очі.

І захлинувся серед крові вщент

Той Дух, що тіло рве до бою

Він стих задушений сльозами, вмер

Забув, що мав нас вести за собою

Чекаю я коли спитають нас не вперше

Ти знаєш: ти - людина, так чи ні?

Та усмішка моя вже не єдина

Вона сконала в лютому вогні

Крилатим кажуть ґрунту вже не треба

Безкрилі в руки візьмуть автомат

Вони, мов богом прокляті навіки,

Заповнять серце гуркотом гармат

Цей гуркіт шепче тихо та смиренно:

Всім серцем Україну полюбіть

Від Господа не гніву ви пречистого

А ненависті щирої моліть.

Вже не страшні слова, вони не змовчать

Вже кожне місто має нрав свій і права

Бо з горя й болю вилупиться фенікс

Там де до попелу пшениця дотліва

Той фенікс сонцем засіяє вперто

Із ніччю прожене те що всередині болить

І на світанку нас спитають знову

Ви знаєте, як липа шелестить?

...

metida_kastor

Слід

Недаремно палав схід:

Починався новий час,

Починався новий зліт

Із побитих вузьких трас.

Всі пустелі гірких лих

Перетне караван літ.

Неможливо в пісках тих

Відшукати чужий слід.

Заволаєш на весь рот -

Не почує ніхто крик.

Це рівнина сухих вод.

Це дорога в один бік.

Хай ти дещо один міг,

Ця дорога для вас двох.

По відбитках твоїх ніг

За тобою іде Бог.

...

Юлія Красіна

Печиво

Печиво

Жирне, з цукатами та шоколадом.

Ледве солодке, сухе, підгоріле.

Начинка - це безумовна принада.

Начинку треба робити уміло.

Що додаси до звичайного тіста?

Понавигадуй, подбай якомога,

Щоби воно виділялось за змістом,

Щоби такого - ніколи ні в кого!

Печиво можна красиво продати,

На етикетку насипавши шрифту:

"Не забувати. Ох, не забувати!

Печиво легко розбити на крихти".

...

Юлія Красіна

Антитеза

До чого схиляються кошені трави?

Всихати ущент або гнити в калюжі?

Чого не зробили за мить нетривалу,

Хіба що за сотню життів надолужить.

Коли анестетика зменшено дозу,

Коли сподівання навідліг відтяті,

Є вибір від люті не втратити розум,

Є вибір не вибрати стогін прокляття.

Не варто блукати у пошуках сенсу:

Він чітко позначений вибухом міни.

Гостра антитеза розрізала серце:

Людина - це янгол у тілі тварини.

...

Юлія Красіна

Білявка

Біля стіни примостилися квіти.

Біле на білому - геть невиразно.

Їм доведеться щосили біліти,

Аби на смак не пізнати поразку.

На видноколі готується злива,

Буде гульбасити в сірому платті.

Бути таким, як усі, некрасиво.

Бути інакшим - замало завзяття.

В тої ромашки навиворіт серце,

Кольору першого літнього меду.

Будемо клеїти вази до скельця

Та становити розлогі букети.

Гнеться білявка, заламує руки,

Струшує грудочку граду з волосся.

Знімемо маску, костюм і перуку.

Зробимо те, що квіткам не вдалося.

...

Юлія Красіна

Не залишай мене з тобою наодинці...

Не залишай мене з тобою наодинці

Ти знаєш, я не стримаю того,

Що в серці я тримаю вже давно,

Що бачу я в твоїх ясних зіницях.

Ти знаєш, біль в душі моїй вирує,

І хвилю він пускає дальновидну,

Залишить дірку в серці він невинно,

Ніщо вже мою душу не врятує.

...

Sanita_V

з настрою...

...де шпакові співи

линуть дивним співом,

олені і лані

у ланах гуляють,

пурхає метелик,

легіт миром плинний,

райдуги вплелися

в першім павутинні... -

в ранні на світанні

в день ясний квітучий

сяють в дланях лонних

роси в землях тучних.

над які незрячі

тіні хмар похмурих

в кольорах гарячих

оранжовобурих...

там пісковим пилом

часом передзвонним

осувались крильми

на родові крони

вибухи і дзвони,

біль високострунний... -

тануть у туманах,

в міражах відлунних...

...

Ем Скитаній

Дощик.

Дощик.

...

Дощик капає до

долу.

Асфальт весь мокрий, щоб

його.

Вдягаю, білі кросси

знову.

Та крізь калюжі

понесло.

Літо зараз, є на

дворі.

С погодою у нас давно

бардак.

Думки сумні, бува

прозорі.

Хтось підсадив мене на

мак.

Тому навколо, все

чудово.

То треба правильно

зловити!

На вулицях, тихо та

просторо.

Пора на місяць, починати

вити.

...

А. А.

22

...

...

Андер Андре

муха на стелі (містично)

білий крихітний слон

йде по білому полю.

в небі білий кулон

сонця над видноколом.

в синіх водах ріки -

дивно! зовсім не білих -

в схові у хвилях роки

з давності вже застарілі.

шелест дерев сумний -

хитані вітром сильним

листям вітають вони

жовтим червоним і білим.

прощаються з білим слоном

з карликовим, крізь поле

йде що в задумі шляхом,

замкнутого на коло.

знаний лише вітрам,

йде він під небом білим -

що йому той небокрай!

краю йому не треба.

з крокам все меншає він,

тане, слабшає, никне.

...з лунами білених стін

стеля білена зникла.

...

Ем Скитаній

Цінуйте життя

Цінуйте життя, що вам дається.

Не нарікайте на сотні проблем.

Бо зараз всі є, а завтра здається,

Життя прокотилось маленьким днем.

Цінуйте стосунки в сім'ї, родині…

Радійте, що є до кого прийти.

Що є з ким сміятись, радитись нині…

Лише ви разом все в силі пройти.

Не тратьте дарма енергію світу

На ненависть, заздрість, злобу страшну.

Хай квітне завжди в душі вашій літо,

А холод піде далеко - в пітьму.

(січень - вересень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Друзям

Я дякую, мої прекрасні друзі,

Що ви завжди у мене є.

Коли я в радості чи в тузі -

Зі мною ділити моє.

Я вдячна вам за юність духу,

За невмирущий оптимізм,

За вірність, правду, за науку,

За ваш високий моралізм

Я дякую, мої прекрасні друзі,

Що одне в одного ми є.

Коли ви в радості чи в тузі,

То ділю ваше як своє.

(травень 2021 р.)

...

Марина Герелюк

Чоловіки, не пийте оковиту!

Чоловіки, не пийте оковиту!

Здоров’я втратити лиш один крок.

Життя, мов ваза, стане вщерть розбите,

І дасть жорстокий, сильний вам урок.

Невже те щастя, що на дні кілішка?

Із нісенітницями п’яних посіпак,

Там обговорюється все – до ліжка,

Прирівнююються люди до собак.

А що ж сім’я? Як це терпіти?

Чи рано, а чи пізно – буде край.

І піде жінка, з нею разом діти.

Шукатимуть для себе кращий рай.

Чоловіки, не пийте оковиту!

Не ради себе, то хоч ради нас.

Лише подумайте, життя не соковите,

Коли розіб’ються стосунки в один раз.

(травень 2021 р.)

...

Марина Герелюк
Увага!
Сайт працює у режимі альфа-тесту. Про помилки пишіть Аркушу або на support@arkush.net!
Новини
Розпочався конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦
23.11.2023

Слава Україні, аркушики! 🇺🇦

Ви довго чекали, але час настав! Починаємо збирати твори на конкурс 🇺🇦⚡️ Квантова Україна ⚡️🇺🇦

Озброюємось квантовою механікою, перечитуємо класику наукової фантастики про паралельні реальності та надихаємось втіленими у кінематографі та відеоіграх мультивсевсвітами! ⚡️

... Детальніше
Блоги
Оновлення, щодо конкурсу «Безмежний космос».Олександр Гаврик
24.11.2023
Через численні наполегливі прохання на конкурсі додається авторський приз за перше місце за результа ... Детальніше
Я купую Disney!Янко Далт
01.12.2023
Одного дня я таки куплю Disney! Це стане моїм Magnum opus. P.S. Якщо сходити з глузду, то з розмахо ... Детальніше
Зроби Мавці подарунок - наблизь перемогу Мавка (Ганна Заворотна)
30.11.2023
У неділю у мене День Народження. До цієї дати у мене на фб-сторінці із 2015 р. проходить акція "Зроб ... Детальніше
Я купую Аркуш!Бодісон
30.11.2023
Так, сьогодні не 1 квітня, але й ви правильно мене зрозумійте. Коли я бачу круті ідеї та проекти, то ... Детальніше
Нове оповідання "Tenebris invoco me"Віталій Дуленко
01.12.2023
Всім привіт! Сьогодні вашій увазі пропонується оповідання "Tenebris invoco me". Писав я його для кон ... Детальніше
Дякую Dodo Vess за озвучення Tetiana Bila
01.12.2023
Дякую каналу Dodo Vess за озвучення моєї книги. Ось моя книга: https://youtu.be/itaIBXuZjS8 Дякую ве ... Детальніше
На Аркуші вже:
8446читачів
83518коментарів
Щиро вдячні всім, хто підтримав нас переказами на рахунок!
А також всім, хто приєднався до нас на Патреоні!
Наші патрони
Всі кошти підуть на розробку та розвиток Аркуша! А підтримати нас можна тут: