Всі вірші

День 803 (06.05.24)

Великдень є найбільшим святом

У православних всіх вірян.

Як святкувати? Б'ють гармати

Від вельми щирих москвитян.

На фронті хлопці в обороні

Тримають ворожнечі лють.

Орди бажання на долоні:

«Спасіння» від кремля несуть.

В тилу печемо знову паску,

Розфарбували крашанки.

Чекаємо на Божу ласку,

Щоб мирними були ранки́.

А на болотах не святкують,

Бо мають іншу благодать.

Без вбивства орки не існують,

Воліють «велич» нав'язать.

На Харків бомбами кидали,

Та загубили одну десь.

У Білгороді аж спіймали:

Будинок зруйнувала весь.

Дахи побила, двері, вікна

У тридцяти своїх хатах.

В ефірі пропаганда звикла

Мовчати про такий розмах.

Машини поряд розтрощила,

В лікарні п'ятеро людей.

Сама себе ледь не добила,

Не знає як, шука ідей.

То ФА- 500 то знов ракету,

В рф їх гублять без кінця.

Тож до пасхального пакету

Вкладають смажені яйця́.

- Я любив тебе все життя.

- Знаю...

- Звідки?

- Сказали очі...

- Я і сам не знав до пуття.

Ти вже знала, чого я хочу?

- Так, бо душі говорять теж.

Крізь кордони, шляхи і відстані.

Маю те, що не забереш.

Ні додати, ні перебільшити...

- Ти мовчала. І стільки літ...

Ну чому? І навіщо ж, мила?

- Не мовчала. Молилась вслід.

І любила тебе, як вміла...

Христос Воскресе

Воістину Воскресе

Два роки, а може й більше... йде ця клятая війна,

Чому народ Вкраїни так страждає?

а олігархи як на святі?

Чому країну нашу ворог не залише в спокої?

Єднання та любов - ось та сила в перемозі для нашої країни.

Але ж засліпленність та втомленність людей - затримує.

Я бачу просвітлення у тоннелі,

я бачу перемогу,

я бачу мир.

5.05. - 6.05. 2024

День 802 (05.05.24)

Сьогодні маю ювілей,

Тож на бажання - привілей.

Я хочу мирне небо, Боже

Без москалів та їх ідей.

Вже маю з вечора дарунок:

Останній сплів свій візерунок

Су двадцять п'ять невдало впав

Від Patriot-а схопив гав.

Механізована бригада

Продовжує лупити гада,

Боялися щоб підлітати,

Бо копняка тут можуть дати.

Ми маємо іще бажання,

Щоб хлопці живі із завдання

В родини повернулись всі,

Хай мир на Київській Русі.

Нехай, хто вкраде, руку втратить,

Не встане з ліжка - за хабар.

Всі, хто болотом вельми марить,

Єднаються до тих нездар.

Повернеться наш Крим до дому,

Донбас вже час назад вертать.

РФ - в нокаут, або в кому,

Щоб звідти геть не відпускать!

День 801 (04.05.24)

Що не день, то fire show:

Щось палає, lесь горить.

Відібрало в кремля мову:

Пекло в хаті - він мовчить.

Другий день завод палає,

Обвалився, навіть, дах.

Гелікоптер поливає,

Зупинити хоче жах.

Ще в столиці не спинили,

Як у Томську зайнялось.

Це болота завинили,

Може роблять хибне щось?

Знов горіло в Петербурзі,

Інститут чогось димів.

Кожен має по заслузі,

В нас війна, він онімів?

Теж у Екатиренбурзі

Fire show відгуляв.

Із казарм в якійсь напрузі

Вояків повиганяв.

Сахалін підтримав шоу,

Ліс палає навкруги.

Мова йде про цілу змову:

За війну Москви борги.

Наші дрони ні до чого,

Fire show - від боліт.

Додали більш гарячого -

В прикордонні був приліт.

Залізниці, нафтобази

Чули вибухи якісь.

Та Росія як проказа,

З України, чуєш: «Брись!»

День 800 (03.05.24)

Травневий шашлик нам колись обіцяли,

Про інше щоб думати ми не змогли.

Від служби в військах не всі відпетляли,

А тільки найвищого рангу щогли.

Війна це запрошення ігнорувала,

Ввірвалася в кожний будинок до нас.

Травневі свята розчарувала

Та скинула перший боєприпас.

Вже третю воєнну весну зустрічаєм,

Радіємо зелені, співу пташок.

Кожного дня «шашлики» помічаєм,

Що викликають на мордері шок.

Файно палає на сході столиці,

Гнівно москва промовляє: «За що?»

Знов спорожніли продуктів полиці,

Це для здоров'я, мабуть, цілющо.

У Петербурзі ТЕЦ підірвали,

Дивно чому, не працює ж вона.

Може важливе, секретне ховали?

Має багато секретів війна.

Десь під Луганськом смажили м'ясо,

Щось там у них підгоріло нараз.

Неефективно працюють у рясах,

Весь полігон у брухт. Без образ.

Дрони до вогнища всіх запросили

В Брянську, Ростові, Курську також.

До шашлику вже не мали там сили,

Дякуйте красно за свято вельмож.

А у Бердянську вином частували,

Щоб той шашлик в горлянках застряг.

Майже півсотні квитки вже придбали,

Йося кобзон вже чекає «трудяг».

Смажити є що, та й дрова дістали,

Є у коморах свіжий миш'як.

Ви, москалі, шашликом вправно стали,

Їсти який буде цар ваш маніяк.

799 (02.05.24)

Наступ навали по-трохи триває,

Має багатий країна ресурс,

Тож на болотах своїх добиває,

Жодних бажань змінити той курс.

Інших за гроші, як м'ясо, кидає

На переробку на фарш ЗСУ.

Чим закінчаться ті наступи - знає,

Тільки вогонь зупи́нить чуму.

Отже, ресурсна стратегія наша

Вже корегує сили ресурс.

Доти, як зникне «великая» раша

Світла не бачу закінчить дискурс.

Кожного дня бомблять наші дрони,

Черга дійшла в другий раз у Рязань.

Вже традиційно міноборони

Каже: «Не було жодних врізань».

Дякую щиро місцевим за фото,

Навіть, за відео, що там зняли.

Гарно палає палива квота,

З експорту дрони в рф відняли.

Дрони в Воронеж тако́ж зазирнули,

Звісно, на згадку палає там теж.

Курськ та Ростов не оминули,

У Дагестані зустріли кортеж.

Газопрові́д в ханти-мансійську

Також палав без причини - атож.

Палива менше, складніше тож війську,

Тануть доходи у певних вельмож.

Знищити треба ресурси болота,

Щоб ні кому ні на чим воювать.

Вельми складна, небезпечна робота

Власну домівку назад повертать.

Дикі маки проростуть із мого тіла,

Буйним цвітом наче кров замайорять.

І червоний стане нашим світом,

Світом де серця вже не болять.

Дикі маки проростуть із мого тіла,

Відбиваючи в очах цей дивний цвіт.

Синій стане нашим світом,

Він безмежний, як небес блакить.

Дикі маки проростуть із мого тіла,

І в пелюстках виграватиме вогонь.

Жовтий стане нашим світом,

В них відчуєш ти тепло долонь.

Дикі маки проростуть із мого тіла,

Оповиті димкою з пітьми.

Чорний стане нашим світом,

Де танцюють серед ночі всі зірки.

Дикі маки проростуть із мого тіла,

Біля них ти тільки раз спочинь.

Бо коли здійметься знову вітер

Він забере із собою і твій слід.

День 798 (01.05.24)

На фронті загострення ніц не вщухають,

Навала нам «мстить» за теракт у Москві.

Славетного пана Бандеру шукають

Через сигнали з боліт ротові.

Знають падлюки, що ми ні до чого,

Привід обрали «вдалий» для мас,

Адже немає більш гарячого́,

Як «терористів» зустріти в анфас.

Кинувся натовп на фронт воювати,

В селах, містах мужики - дефіцит.

Важко бабам стихію здолати,

В котрої явно підріс апетит.

Вже шістдесят регіонів геть тоне,

Рівень води там критичний сягнув.

Стадо волає, плаче та стогне,

Раб ще міцніше пасок затягнув.

Як не вода, то пожежа велика

Дихати на болота́х не дає.

Не розуміє голодна та дика:

Справжнім болотом і справді стає.

Навіть, в столиці за ніч дві пожежі -

Склад загорівся та інститут.

Бачуть повсюди пожежні кортежі,

Запам'ятають кожний маршрут.

Вельми палає на Сахаліні,

Де приєднався ще й смерч на біду.

Але населення як в формаліні -

Бути зомбованим в них на роду.

Стогне Бурятія, не розуміє

Нащо природа жорстока до них.

Тисячоліття злочин не змиє

Ваших «братерських» убивств «захисних».

Аж до столиці пожежа дістала,

Вже на околицях Улан-Уде.

Навіть, природа проти постала,

Отже імперія точно впаде.

Напиши мене у своїх снах як на скронях відчуєш чийсь подих

Напиши мене на горизонті до того як очі заплющиш

Напиши... ти ж сліди пам'ятаєш у пострілі синім

Напиши... Чи страх не покидає безкрилого голос?

Напиши, і можливо забудеш у лісі

Напиши

та все ж я пригадаю у пісні

Наковтаємось стомлених втрат на тих вулицях наших кордонів

І межу не написану жодним чорнилом перейдемо шахом

І про місто... приховане небом де втомлене царство

Поговоримо... або ж замовкнемо ми мов співочі

Вочевидь ми втомилися після сигналу

Вочевидь

та це виключно втрати задарма

Заховались у листі всі наші слова про мистецтво окраси

Не забути майстерні ті жарти всміхаючись тим океаном

І приховані погляди з смутком обличчя шматують

Миготять... але я не чекаю зустріти стакато

Безперервно гуділи думки невідомі

Безперервно

та вже не почуті бо не ми

Сонце для нас ніколи не згасне -

Згаснемо ми навічно.

Сонце так само світитиме ясно -

Без нас йому сяяти звично.

Куля земна обертання не змінить

І не зійде з орбіти,

Час свій галоп ні на мить не зупинить,

Зумівши нас зупинити.

Вічність не встигне помітити навіть

Те, що ми існували,

Лиш збереже ненадовго пам'ять,

А потім - видалить файли.

Не збережеться ні згадки, ні сліду,

Змовкнуть пісні і вірші.

Неба краєчок над ранок зблідне

І сонце зійде для інших...

День 796 (29.04.24)

Хто з нас чекав віроломного вторгнення?

Нас готували до шашликів.

Кремль планував швидкого розгорнення,

Зустрічі теплої бойовиків.

Наші очікування не співпадали,

В рабство болоту - бажань не було.

З півночі, сходу бандити зажали,

Але очікування їх підвело.

Рік ми молили, щоб небо закрити

Допомогли США та ЄС.

Впевнені були, що нас підкорити

Буде дешевше. Навіщо той стрес.

Бити почали ворога люто

З першого дня, як напав він на нас.

Зброя потрібна прийшла та валюта -

Опір країни створив резонанс.

Стримано якось допомагали,

Знову чекали, мабуть, на щось.

Хлопці орду вже з під Києва гнали,

Та зекономити вирішив хтось.

Били навалу, гнали щосили,

Харківський наступ весь світ здивував.

Навіть, Херсон від гидоти звільнили,

Зброю для наступу світ нам не дав.

Рік сподіваємось бути почутими,

Врешті Конгрес погодив закон.

Нове очікування увімкнутиме?

Ворог форсує щодня рубікон.

Хлопці чекають на зброю, снаряди,

Інфраструктура - на ППО.

Вдячні за цінні важливі поради,

Але ж чекаєм ми дуже давно.

Третій вже рік у чекань тих в полоні

Двічі ми мали своє збудувать.

Мабуть зручніше, чекати в поклоні,

Аніж країну торпедувать.

Він стояв смиренно, як востаннє

І не чекав ударів стертих днів

Він покидав цей світ

Злітаючи як вітер

Згубивши безліч своїх слів

І всі слова та букви на папері

Розятрить полум'я на білому листі

І згасне в мить, і в мить усе стемніє

Як і у його проклятій душі

І в ці секунди холодного спокою

Іскра від полум'я тихенько лине в низ

І на папері чорному як смоли

Розчиниться, як безліч зниклих слів

День 795 (28.04.24)

Кожного дня ми в новини пірнаємо,

Маємо бути в курсі подій.

Впевнені, що москалів доконаємо,

Щоб не задумав їх цар-лиходій.

Лінія фронту країну розрізала,

Боляче всюди. Нестерпно болить.

Ненависть чорна імперська вся вилізла

З їх безкінечних та вічних боліт.

«Братський» цинізм перевершив ганебність,

Що на боло́тах зростала завжди.

Вбивці відточують свою майстерність

Не розуміють до себе вражди.

Кожного дня про загострення чуємо,

Бахмут, Авдіївка та Часів Яр.

Ворога жо́рстко по праву лінчуємо,

Та додаємо у формуляр.

В ніч Краснодар проснувся схвильований,

З подивом дрони від нас рахував.

Кремль обіцяв, ППО контрольований,

Та, очевидно, знову набрехав.

Вцілили дрони у вельми важливі

Певні об'єкти, зокрема, НПЗ.

Це СБУ досить вдалі проекти,

Але болото про інше верзе.

Влучили дрони по аеродрому,

Де літаки військові були.

Що там вдалося маленькому дрону,

Чуємо правду згодом завжди.

Це є загострення хворого мозку

Що під землею ховає свій зад.

Втратив він залишки штучного лоску,

Спровокував росії розпад.

Це не лікується, навіть могила

Буде не в силах виправить це.

Тож ЗСУ це єдиная сила,

Що заспокоїть навік болотце.

Безжальним криком відкрила двері

В світ широких, безкраїх пустель

Ти вбиваєш свою безнадію

Випиваючи з ядом коктейль

Гірко плачеш ламаючи руки

І тікаєш у ліс наше звір

Ти горіла, збиралась до купи

Сірим попелом марних надій

І від болю пускатимеш кулі

Прямо в голову, серце, живіт

Замість крові – червоні маки,

Замість світу - неба блакить.

День 794 (27.04.24)

Тридцять чотири ракети. В суботу,

В ранішній час запустила орда.

Довше поспати, бо не на роботу,

Та москалів підняла чехарда.

Вила тривога пронизливо, дзвінко,

Сон проминув, повертатись не став,

Тож підхопилася з ліжка я стрімко,

Хоч мене кіт дуже міцно тримав.

Очі заплющені, не відкриваються,

Як натякають чи кличуть до сну.

Капці руками знайти намагаюся,

У коридор за стіну запасну?

Холодно там, навіть, раптом здригнулася,

Натовп мурашок по спині пробіг.

Довго триватиме ще чи минулося?

Кіт заспокійливо поряд приліг.

Мить переляку туманом розсіялась,

Раптом згадала, що снилось мені.

Тільки на вдачу, мабуть, надіялась,

А за вікном - вже тримтять промені́.

Знову солянка: летять «Іскандери»,

Х - 101 та «Калібри» з болот.

Знищити хочуть нащадків Бендери,

Щоб зупинити в кремлі заколот.

Двадцять одну ППО таки збила,

Але тринадцять нанесли удар.

Тож не даремно тривога та вила,

Була реальна біда від нездар.

Бліндаж

У бліндажі, що поряд з на пів зруйнованим будинком,

розташувалися бійці десантно-штурмового війська.

Атаки відбивали не день, не місяць

і все ж, одного разу, на окрайок міста,

загін російських окупантів просочився.

Там два десантника тримали оборону,

в нерівному бою прийшлось спуститися до схрону.

Їх штурмували три дні, три ночі.

Від перевтоми - закривались очі

та тимчасовий сховок був глибоко,

не ризикнув противник мати замороку.

- Здавайтесь у полон! - кричало враже.

У відповідь лунало, - Не дочекаєшся, заразо!

Погрожували спалити той підвал…

Їй богу, ангел їх оберігав!

Стояв на варті Владислав, один, у глибині проходу,

бо Ігор був поранений у руку і у ногу.

Відстрілювався за двоїх, сімох противників поклав. А згодом,

недруг закидав сміттям підхід до входу.

Іще, від обстрілів, стіни обломки впали,

гадали прийде їм кінець, під кам’яним завалом.

На двадцять сьомий день, закінчилась вода,

сухпая залишилось, на два дня

та дякувати богу, сніг над ними танув,

збирали в посуд воду талу,

що каплями стікала по стіні

і пили все що лилось. Чом би й ні?!

Як на кону питання: Вистояти чи померти?

Потроху, потихеньку розбирали ті завали.

Розкопирсали такий сякий прохід.

Однак, він виявився замалий і все ж,

поранений боєць рискнув - проліз

без броника і вийшовши надвір,

пішов шукати дислокацію своїх. І дякуючи дрону,

його помітили на другий день, потому.

А Владислав - залишився чекати допомоги

і так протримався, допоки наш десант,

позиції, ізнов, відбив назад.

Навкруг упала тиша, як тінь,

заморений, зчорнілий, на сорок перший день,

із сховку вийшов… Живий...

(Владислав Молодих, військовослужбовець 71 окремої єгерської бригади Десантно-штурмових військ ЗСУ,

41 добу тримав оборону і боровся за життя забарикадований ворогами)

Тихий дощ йде не вщухає,

Сумно краплями дощить.

Я щось дивне загадаю,

Може справдиться колись.

Вже надворі сутеніє

І душа вже не болить.

Я щось дивне загадаю,

Може справдиться колись.

День 792 (25.04.24)

Демілітаризація,

Ще в планах на болоті.

Назустріч їй - санація,

Розпочали́ на флоті.

В Новоросійськ сховали

Все поки недобите,

Та не замаскували,

Тож втопимо корита.

А Диверсифікація -

Вже є на суходолі,

Де кожен день вібрація

Болотам на мозолі.

Смоленщина щось скаржитися

Бо НПЗ палає,

Там регулярно смажиться,

Хоч дрони всі «долає».

У Липецьку геть знищили

Важливу ки́сня станцію.

Очікувань завищили?

То ви не мали рацію.

Металу виробництво

Свідомо зупинили.

Болота керівництво

Давно нам завинили.

Аеродром військовий

Воронежа теж стогне.

Наш шлях розрахунковий:

В бараній ріг вас зогнем.

Хай вбивці «Балтимора»

Не в змозі нас бомбити,

Сануємо ту свору,

Нарешті, щоб добити.

День 791 (24.04.24)

Переосмислює ставки Пекін,

Що на росію поставив.

Третій вже рік, а на фронті без змін,

Крапки ще кремль не розставив.

Дали під Києвом їм копняка,

З Харкова повідкидали.

Бахмут дістався не на дурняка,

Знову ж Херсон нам «віддали».

Де ж там «три дні», я війна - третій рік,

Все ще у них йде за планом?

Не по зубах український пиріг,

Стали для них ми капканом.

В «друзях» у путлєра є і Китай,

Що до рф має плани.

Мзди він збирає гарний врожай,

Приготував ятагани.

Навіть в Китаї розумники є,

Що прогнозують росії

Програш, тому що країна стає

Слабшою в епілепсії.

Досить відомий професор Юйцзюн

На шпальтах китайської преси

Висловив думку про майже гальюн,

Та розписав всі процеси.

Наміри всі до фіаско ведуть,

Перша причина - супротив,

Бо українці свого не дадуть,

Не за війну хоча, проти.

Друга причина - підтримка з усюд,

Світ об'єднався навколо.

Все це малює похмурий етюд:

Всі помилки - від престола.

Третя причина до краху веде -

Радянська система правління.

Отже, болото, напевне, впаде

Не на одне покоління.

Ще й на останок професор згадав:

Інформаційне болото

Душить країну, як злобний удав...

Тобто, програє голота.

Потяг "Одеса-Львів".

Порожньо і самотньо.

Все, як ти і хотів.

Попри слова і спротив.

Дні оці по Різдву.

Свято іще в повітрі.

Емоції наплаву.

Сумніви, дотик. Свідки.

Свідчення їх німі.

Перестук коліс без шини.

Потяг. І ми самі.

Чай. Пише, що з шипшини.

Вузлики каяттів.

Руки, вуста тремтячі.

Все так, як ти хотів.

Лише слова без значень.

Вікна у скотчі. Дощ.

Креслить якісь квадрати.

Нас не врятує скотч.

Нам не потрібна правда.

Станція. Ліхтарі.

Сходи внизу сталеві.

Зболені і старі.

Сходимо в місті Лева.

І буде в когось весна. Нестримна, п'янка і хвиляста.

Шпаки все тягатимуть пір'я, робитимуть настил.

Дурітимуть кішки. Ганятимуть по підвіконнях.

Гавчатиме пес. Для порядку лишень.

І спросоння.

Стрілою у небо тицьнуться уперті шафрани.

Запахне бруньками і цвітом з бруньок

Трохи п'яним.

Прозорість повітря нам знову думки

Колисатиме.

А чорна зима розкладеться на пазли і атоми.

І буде весна. Хоч би що там не сталось у всесвіті.

І прийде весна. І розквітне, запахне нарешті.

І буде в когось весна. Повторю я собі сотий раз.

Та поки на нас щось летить, то не в нас...

Не в нас.

День 790 (23.04.24)

В три тридцять почула: ракета летить,

Цей звук вже не сплутати, знаю.

Звичайно, був страх, та зовсім на мить,

Навчилася нехтувать зграю.

Безпека важлива та передусім,

Потрібно ховатись, щоб жити.

Сама так кажу знайомим усім,

Не варто в цім ворожити.

Лише тільки встигла про коридор

У голос миттєво згадати,

Як у вікні від влучання - узор,

Не довелось відповзати.

Після збиття ми почули ЇЇ

Розпочала завивання.

Пізно лякають звуки твої,

Ти проспала́, де зізнання?

Автоматично в руках телефон,

Ніц попереджень на ньому.

Вранці сповіщує нам «Марафон»:

«Збили Shahed-и над домом».

Київ відбився, в Одесі - біда,

Кілька поранених, діти.

Б'є, як «своїх» москальська орда,

Мріють ще оволодіти.

Не зрозуміло, як можна проспать,

Це не ракети, а дрони.

Має хтось, врешті, нам правду сказать,

Є у війни теж закони.

Німе мовчання. Подихи твої

Сьогодні вічність, завтра знову втома

Пісні лунають. Смуток на душі

Думки з'їдають. Це все моя воля

Але не я обрала той тернистий шлях

Моя душа лежала не для нього

Я хочу спокій, поки тільки страх

Та й руки скуті між собою

Твій силует блукає в моїх снах

Такий холодний, наче сніг - примара

Обіймів прошу, "почуттів нема"

А в мене є, тебе я зігріваю

Твій дотик - радість на душі

Твої вуста - переді мной все тане

Німе мовчання. Подихи твої.

Це все, що тільки зараз пам'ятаю

День 788 (21.04.24)

Багато проводять війни паралелі

Із другою світовою,

Будують аналогів, навіть, моделі,

Що спонукають до бою.

Звісно, що є в них якісь співпадіння

В тактиктиці, певних умовах,

Жага до крові, від неї - сп'яніння,

Та пропаганди розмовах.

Ідеологія дуже в них схожа,

Що у нацизмі вирує,

Хватка загарбників наче бульдожа,

В них заборон не існує.

Можуть вбивати та ґвалтувати

Мирне навколо населення,

Що через силу мають визнати

Вдачу до переселення.

Але існує суттєва різниця

У джерелі тій жорстокості.

Власних народів рф є в'язниця,

Під керівництвом високості.

Зверхність, цинізм та лють в ДНК

Тисячі років прописані.

Тож пам'ятає вбивати рука,

Як у війні заколисані.

Варвари є по суті вони,

Нищити тільки уміють.

Ноги цілують у сатани,

В пекло потрапити мріють.

Маєм не тільки себе захистить

Та зупинити свавілля.

Знищити варварів, як пощастить,

Анулювать божевілля.

Те передвічне яса огорнулось чорнилом пекельної страти

І світило зійшло пліч-о-пліч з прелюдським безголов'ям

Ланцюги голосили вдягаючи душі безсмертних

А передвісні лихі буревії дитину укрили сльозами.

У перехожих сліди скам'яніли. Серце кричало від болю

Тих огортало крилатим щитом в діалозі думок

Тих джерело й кілометри одного старого з листком

Що шепотівся в ранкових зупинках з провісником доброї волі

"Все ж неспроможних одразу вбивають" кричали кублом однобокі

Та бурштинові стрілці зіржавілих утомлених ран

Течіями співаючи в полі пісень посилали —

Нам бистрокрилі надії, загублених сонних героїв безодні.

Ти обіцявся

Ти обіцявся повернутися додому.

Я так воліла зняти з серця твого втому.

Мій любий, мій єдиний, мій жаданий,

То як тепер ня жити, без кохання.

Ти обіцявся повернутися на свято,

Вже готувалася кутя багата.

Мій любий, мій єдиний, мій жаданий,

Із ким тепер ня празнувати маю.

Ти обіцявся! Чуєш, обіцявся!

То чом тепер одненька я зосталась,

Мій любий, мій єдиний, мій жаданий,

Яка підступна доля ня дісталась.

Та замість обіцянок, чорна труна,

Бодай би ворогам припала цяя туга.

Мій любий, мій єдиний, мій жаданий.

На кого кинув ня, ой леле-лелечко, коханий.

Ти обіцявсь розбити супостата,

А ця сволота й досі рушить наші хати.

Моя Вкраїна плаче і страждає

І кожен день синів своїх втрачає.

Ти обіцявся жить в новій країні,

Відновленій, щасливій, мирній.

Та не судилося в живих зостатись,

Молюся, щоб закінчилась війна ця клята.

Моя Вкраїна - стала на коліна,

Щоб пом’янути - батька, брата, сина.

Моя країна - буде пам’ятати -

Їх поіменно - в свята називати.

День 786 (19.04.24)

Майже три з нетерпінням чекали,

Коли нам Джанкой розкриє всі тайни,

Де наші ракети, нарешті, дістали

Аеродром. Проминули дедлайни....

Розвідка впевнилась - є результати,

Хай собі бреше болото.

Металобрухт ще вигрібати -

Свідчать із космосу фото.

Гарний врожай для одної атаки:

Чотири ракетних системи

Втратили знову рф вурдалаки,

Ширяться в світі вже меми.

Мали б ці «суперанадоговнету»

Наші ракети всі збити....

Тож додали до цього сюжету

Ґрунту, щоб себе ганьбити.

Пункт управління анулювали,

Три РЛС - теж у друзки,

Апаратуру «Фундамент» взірвали,

Виним не стане мотузки.

Та це не все, щоб зігріти нам душу,

Є там двохсотих багато.

Поки від цифр утриматись мушу,

Мабуть, пізніше це свято.

День 785 (18.04.24)

Не захопили Чернігів в свій час,

Вигнали звідти навалу.

Зникни з радарів вже без образ,

Визнай атаку невдалу.

Має болото пихату жагу

Спрагу задовільнити,

Отже, про «успіх» доносить Шойгу,

Як їм вдалося убити.

Звісно «військовий» у місті об'єкт

Знищили окупанти.

Вже відпрацьований ними проект,

Щоб заспокоїть куранти.

Але, насправді, будинки знесли́,

Геть зруйнували лікарню,

Заклад освіти також «спасли»,

Не пережив цю гамарню.

Вбито сімнадцять мирних людей,

Не пережили атаку.

Я не питаю, бо відповіде́й

Не визначаю ознаку.

Діти загинули, поранених тьма,

Та для кремля - всі військові.

Бо на болоті небагатьма

Сказано правду царькові.

Траур в душі у кожного з нас,

Біль пронизає до скроні.

Має великий ракет тих запас,

Той, хто сидить у короні.

Просимо знову небо закрить,

Деспота щоб зупинити.

Час цю падлюку в Гаазі судить,

Щоб Україні ожити.

Глибоко в душі,

Кожен з нас яскравий.

Що ж тоді за рушій

Тягне нас до слави?

Тягне через біль,

Здобувати цілі.

Але не силоміць,

А скоріш в пів сили.

Точно це власний хід,

А не інших справи.

Бо як їм дати бій,

Не здолати спрагу.

І колись станемо

Ми усі щасливі.

Рано все ж, ще йдемо

Поки так - в пів сили.

Місяць мій, ти найбільше за всіх у кратерах.

Така вже космічна практика: якщо в тебе є гравітація —

навколо завжди буде щось обертатися.

І врізатися, залишаючи кратер на кратері,

проїжджати по твоїх межах трактором,

переорювать, перекроювать аж до серця.

Ти ж у відповідь не можеш навіть сердиться.

Ти не Сонце, щоб гарячу тримать дистанцію,

не Земля, яка має, чим захищатися,

не Сатурн — вже ж на нього сміття не липне.

А на тебе — ну просто летить ливнем.

Знаєш, кратери — це практично ті самі шрами,

під якимсь кутом виглядають ну майже гарно.

Все одно тобі ніде не дітись зі свого місця.

Все одно ти просто не можеш не бути Місяцем.

02.08.2021

шматок за шматком

імпортний одяг

привезений з за кордону

змінився

імпортним одягом

нізвідки не привезеним

все

поступово зносилося

продерлося

вигоріло на сонці

яка у тому глибина

філософізм

задума і

зажура

андрій тарковський

та юрко тарнавський

і якщо дозволити

собі пафос

нехай уже в

останній раз

виправдовуючи

втомою о 4 ранку

після роботи

неначе п”яний за

кермом цього тіла

що чхає й кашляє,

старий автомобільчик

моделі енно-го року.

і це не просто факт.

усе це дуже факт,

якщо дозволити собі

ще й каламбур,

такий заїжджений,

що ніпелі свистять

і це в часи

коли немає камер...