Сага про Небесних Мандрівців

Крізь закриті повіки долинали голоси...

– Капсулу, швидко! Вона довго не витримає…

– Ми вже на достатній відстані! Ближче не можна, затягне силовим полем…

– Це воно?

– А хіба ти бачив щось подібне? Звісно воно…

– Капсула готова?

– Так, капітане!

– Відправляйте за командою! Зореліт зупинити на безпечній відстані від Великого Дерева…

Велике Дерево… Космічний феномен, що виникає де і коли йому заманеться. Волокна сяючої матерії, химерно скрученої у єдиний стовбур, простягаються аж до нескінченності… Так говорять ті, кому випало бачити це на власні очі. Решті ж лишилась красива легенда про те, що Велике Дерево з’являється там, де є сильна потреба, а його сяйво дає нове життя…

Отже, вона помирає… Тріщина в скафандрі виявилась критичною і її не встигли врятувати… І тепер все, на що сподіваються освічені тверезо мислячі люди з командного складу зорельоту Вітрогін, це Велике Дерево. І до нього вони збираються відправити капсулу, в якій полетить у свою останню подорож перша помічниця капітана Тола Дісага…

Вона більше не чула голосів, залишились тільки тиша і темрява… А коли свідомість почала засинати, з’явилось світло… Спочатку невелике десь вдалині, а тоді все більше й більше… А потім не залишилось ані капсули, ані темряви, ані, навіть, тіла… Воно розчинилось в потужних потоках світла. Більше не було болю в грудях та оніміння в кінцівках, тільки світло, що проходило крізь душу та розум… Спочатку це було потужно та виснажливо, потім радісно та сонячно, і, нарешті, тепло та затишно…