Сага про Небесних Мандрівців

Шинок “Три ятки” більше нагадував зменшений варіант скляного циліндру для Тур-Бою. Тут теж було кілька ярусів і всі вони були по вінця набиті космічними туристами. Беркут не раз був завсідником подібних закладів у себе на батьківщині, тому атмосфера була йому знайома, але різноманіття тутешньої публіки таки вразила. Тепер розмова з величезним равликом вже не здавалася йому такою вже й дивною.

Тола не зупиняючись попрямувала до блимаючих блакитних кіл біля стіни і вже за мить кругляки платформ почали піднімати їх вгору. Внизу залишалось все більше ярусів зі столиками та галасливою публікою, аж доки вони не досягли тераси на даху скляного циліндра.

Тут було значно спокійніше. Тераса була напів вільною, але Тола одразу попрямувала до крайнього столика біля великого ліаноподібного куща. Там сидів синьошкірий чоловік і напружено переглядав записи голографа, що проектував об’ємну картинку прямо на вершечок тарілки зі стравою.

– Татуре! Невже тіруанський салат смакує краще, якщо з нього стирчать розмовляючі голови галактичних злочинців? – всміхнулась Тола.

– Толо? – нігелієць здивовано підняв голову і вимкнув зображення голографа. – Ясні зорі! Але ж казали, що ти отримала важкі травми в рятувальній місії на Палатірі і тебе відправили до… – він зупинився, натрапивши поглядом на Беркута, і вже значно стриманіше додав: – Невже ти змогла врятуватись?

– Це довга історія, – на мить спохмурніла Тола. – Але як бачиш, я тут і я ціла.

– Яка б там не була історія, та я радий, що з тобою все гаразд, – щиро усміхнувся нігелієць, а тоді уважно подивився на Беркута і стримано додав: – Може познайомиш нас?

Беркут одразу напружився.

– Це мій друг – Беркут, – спокійно сказала Тола. – Він допоміг мені вибратись з однієї дуже глухої діри і саме йому я завдячую своїм життям, – а тоді всміхнулась і додала: – Тож годі вивчати його так, наче він галактичний злочинець.

Погляд Татура одразу став привітніше.

– Вітаю на Альті, друже, – щиро сказав він.

– Беркуте, знайомся, це – Татур, – продовжила Тола. – Голова департаменту планетарної поліції Альти. Посада зобов’язує його дивитись з підозрою на всіх кремезних нетутешніх хлопців, тож не ображайся.

Беркут притулив кулак до грудей і хитнув головою у знак поваги. Лише на мить в очах Татура промайнула цікавість до побаченого привітання, але він одразу всміхнувся і запрпонував приєднатись до вечері.

– Дуже раджу скуштувати сьогоднішній шедевр від шеф-кухаря.

– Дякую, – стримано відповів Беркут і сів за дивної форми стіл, що мав хвилясті вигини та спеціальні ніші під страви.

Тола почала розпитувати про ситуацію на Альті і хоч половина всього Беркуту була не зрозуміла, він з’ясував для себе дві важливі речі: нігелієць дійсно був гарним другом Толи, а ще їм треба було терміново забиратись з цієї планети.

– І наскільки серйозні наміри каймерів? – спохмурніла Тола, продовжуючи розмову про можливий заколот.

– Думаю, вони готові до військового перевороту, – неохоче сказав нігелієць.

Якийсь час вони мовчали, а тоді Татур спитав:

– А яка у тебе справа, Толо?

– Потрібен новий зореліт.

За столом знову запала тиша.

– Як ти розумієш, зараз це буде непросто, – нарешті сказав Татур. – Але все ж є варіанти…

– Нам підійде будь-який варіант, що має гіпердвигун і недопитливого власника.

Нігелієць всміхнувся.

– Бачу, ти не з офіційною місією.

– Ні. І саме тому не хочу тут затримуватись.

– Розумію. І все ж вважаю, що найбезпечнішим в даній ситуації буде спробувати полагодити ваш гіпердвигун.

– Це не менше тижня. В нас немає стільки часу, – риси обличчя Толи загострились.

Могло здатись, що вона роздратована, але Беркут знав, що так виглядає активний пошук рішення.

– Тоді залишається єдиний варіант, – нарешті сказав Татур. – Синдикат. – він зробив паузу, а тоді додав: – Але ти не гірше за мене знаєш, що це погана ідея.

– Ну ми ж не напряму з ними будемо мати справу, – вона уважно подивилась нігелійцю в очі і додала: – Не вірю, що ти не маєш там своїх людей.

– Навіть через моїх людей це буде ризиковано, – спокійно відповів Татур, а тоді поглянув на Беркута. – А ще тобі доведеться піти самій, якщо не хочеш привертати зайвої уваги.

– Це не проблема, – швидко сказала Тола, але Беркут напружився.

Він весь час мовчав, тому що Тола була для нього абсолютним авторитетом в цьому новому великому світі і він повністю довіряв її рішенням. Звісно, за два роки проведених на зорельоті, він багато дізнався і тепер не вважав Толу божеством, як тоді, коли вперше побачив її в сріблястому скафандрі з променевою зброєю в руках. Тепер вони були друзями і навіть більше, але вона все ще залишалась для нього представницею іншого, набагато складнішого і розумнішого світу…

Та єдине залишалось незмінним – його клятва завжди захищати її ціною свого життя!

– Я проти, Толо, – в голосі Беркута відчувалась напруга.

Тола здивовано поглянула на нього, але вголос лише спокійно сказала:

– Я знаю, що роблю, Беркуте. Не хвилюйся, – а тоді знову обернулась до Татура. – Як швидко ти зможеш організувати мені зустріч?

– Та хоч завтра, – нігелієць уважно подивився їй у вічі і додав: – Але я згоден з твоїм супутником.

– Нам потрібен зореліт, – рішуче сказала Тола, невдоволено дивлячись на обох чоловіків. – І це єдиний варіант. Тому давайте перейдемо до справи.

Узгодивши всі деталі, вони з Беркутом попрямували до прозорого плато, що було поряд з терасою на даху ресторана, і за кілька секунд вже були в повітрі, обмежені лише прозорою бульбашкою.

Якийсь час вони напружено мовчали, а тоді Беркут нарешті сказав:

– Я не хочу щоб ти йшла сама на цю зустріч.

– Це я вже зрозуміла, – холодно сказала Тола, дивлячись кудись в простір.

Беркут вже бачив цей погляд. Давно, ще на своїй планеті, коли вів її через гірський хребет в місто Крайон. Тоді він дратувався з нею, бо вважав, що вона розбещена панянка, яка видає себе за небесну мандрівницю для власного зиску. А вона дивилася на нього цим холодним пронизливим поглядом і він аж казився всередині, хоч зовні вдавав спокій.

– Я буду дбати про твою безпеку, незважаючи на те, подобається це тобі чи ні, – різко сказав він, сам дивуючись наскільки швидко забув про її космічне походження.

– А я буду приймати необхідні рішення, незважаючи на твої хвилювання про мою безпеку, – спокійно відповіла Тола, але в її голосі з’явились сталеві ноти.

Темно-карі очі Беркута спалахнули гнівом і стали майже чорними, але Тола вдала, що не помітила цього.

– Зустріч сьогодні вночі. Якщо зможемо домовитись, то вже вранці заберемося звідси, – спробувала зосередитись на іншому вона.

– А якщо не домовитесь? – Беркут ледь стримував гнів.

– Тоді є запасний план, – втомлено відповіла Тола і примирливо додала: – Просто залиш це мені.