Частина 1: Пробудження. 7.

Тола сиділа на підлозі в темній камері з одним малесеньким вікном, яке більше нагадувало заґратовану діру в стіні. Її ноги та руки були закуті у важкі металеві кайдани, що вже до крові натерли шкіру. Але найбільше мучило інше. Завтра вранці у жахливий спосіб стратять чоловіка, лише за те, що він захищав її. Про те, що буде з нею, коли вона потрапить до Милосердя, Тола взагалі намагалась не думати.

В камері було холодно і вогко. Вона давно не відчувала ніг, перетиснених кайданами та замерлих без взуття на кам’яній підлозі. Холод пронизував душу і тіло, але розум продовжував невпинно шукати вихід. І все ж, єдине що вдалося придумати за цих обставин, це спробувати проявити опір, коли за нею прийдуть. Так була хоч невелика ймовірність, що її випадково вб’ють ще до того, як вона потрапить до Милосердя…

Тола поповзла вздовж стіни на довжину ланцюга, яким була прикута до підлоги. Вона шукала щось гостре, що могло б послугувати зброєю. Стіна була одноманітно рівною та вогкою, але в одному місці їй таки вдалося намацати невелике заглиблення. Мабуть, хтось намагався пробити діру, але спромігся виколупати лише кілька камінців. Тола ретельно пошукала уламки біля того місця і, нарешті, знайшла один сколотий шматок каменю. Йому, звісно, було далеко до зброї, але уламок був досить гострий і ним можна було спробувати вибити око.

Затиснувши його в руці, вона притулилась до стіни, підтягнула до себе занімілі ноги і почала забуватись у хворобливому напівсні…

Раптом її розбудив звук, що був схожий на глухий удар в стіну. Він пролунав десь зі сторони входу в камеру. Ще мить і почувся здавлений крик, а тоді все стихло. Тола напружила всі м’язи і міцніше стисла кам’яний уламок. Заскрипів замок і двері відчинились. “Невже Милосердя вирішило не чекати до ранку?” – з жахом подумала вона.

В дверях з’явився великий темний силует і одразу попрямував до неї. Тола завмерла, а коли той наблизився, щосили замахнулась шматком каменя туди, де у нього мала б бути голова. Та не дивлячись на сильний замах, її руку легко перехопили, а тоді затисли рота. Вона спробувала пручатись, але тіло незнайомця було схоже на сталеві лещата, які унеможливлювали будь-які рухи.

– Це я, – тихо сказав чоловік до болю знайомим голосом і прибрав руку від її рота.

– Беркуте! – мало не плачучи від радості прошепотіла Тола.

– Так. Але в нас мало часу, – спокійно сказав він.

Беркут швидко порозкривав ключем її кайданки і Тола спробувала зробити крок, але одразу впала на коліна.

– Ноги затерпли, – прошепотіла вона і почала їх розтирати. – Я зараз.

– Немає часу, – відрізав Беркут.

Він легко підняв її і перекинув собі через плече.

– Припини, Беркуте! – спробувала пручатись Тола. – Постав мене на місце! Ти ж поранений…

– Я обробив рану.

– Чим?

– Смолоскипом.

– Безмежний космосе! – Тола яскраво уявила, як це могло виглядати.

– Тихо, – прошепотів він. – Цей поверх треба пройти непоміченими, – і обережно вийшов у двері.

Вони швидко віддалялись від камери, яку Беркут ретельно закрив, запхавши туди непритомного охоронця. Він взяв собі його меча і тепер стрімко прямував темним коридором. Все це він робив з Толою на плечі, наче вона взагалі нічого не важила. Але його надлюдські можливості вже перестали її дивувати. Вона просто раділа, що Беркут забирає її геть з цього паскудного місця і що тепло його рук так приємно розливається по занімівшим ногам.

– Став мене. Я вже можу йти, – прошепотіла вона, коли відчула, що з ногами все гаразд.

Беркут обережно поставив її на підлогу і вони попрямували до сходів, що вели нагору. Їм так ніхто і не трапився, хоча краєм ока Тола помітила чиїсь ноги, що виглядали з-за рогу. Вона виразно глянула на Беркута, але не стала цікавитись деталями. Натомість швидко вибігла на вулицю, щоб нарешті знову відчути зоряне небо над головою. Це виявився боковий вихід з в’язниці і він знаходився майже біля самого храму Ай-Лелай.

– У тебе є трохи часу щоб попрощатись з летючим звіром, – сказав Беркут і спокійно додав: – А тоді я вб’ю тебе.

– Що? – Тола не повірила у почуте.

– Вибач, я не знайшов способу вивезти тебе з Крайона, а тут ти приречена. Потрапити до Милосердя це найгірше, що може з тобою трапитись. Тому єдине, що я можу для тебе зробити, це забезпечити гідну смерть, – він опустив голову і трохи помовчав, а тоді додав: – Ким би ти, насправді, не була, та я бачив, як щиро ти віриш у небесних мандрівників. Це робить тобі честь. Тож я вирішив, що тобі буде приємно зустріти смерть в храмі. А я буду захищати твоє тіло до останку і помру в бою, як і належить воїну.

Тола ошелешено дивилась на свого супутника і, навіть, не знала, що на це сказати.

– Не хвилюйся, я не зроблю тобі боляче, – по своєму розтлумачив її реакцію Беркут. – Лише перетисну кров на шиї і ти заснеш, – і, майже з ніжністю, додав: – Будь ласка, дозволь мені це зробити.

– Гаразд, – нарешті, оговталась Тола. – Нехай це буде запасний план. А зараз я ще хочу поборотись за наше життя. Померти ми завжди встигнемо!

Беркут уважно подивився їй у вічі, а тоді ледь помітно всміхнувся:

– Я допоможу в усьому, що ти надумала.

– Тоді зроби те, що вмієш найкраще, – збадьорилась Тола. – Зупини кожного, хто наблизится до храму.

– Не питання! – в очах Беркута заграв хижий вогонь.

Тола не гаючи ні хвилини побігла до храму. Знайшовши аварійну панель, вона швидко набрала потрібну комбінацію і на темному тлі зорельота знову засяяв неоновий отвір. Заскочивши всередину, вона кинулась у головний відсік.

Як виявилось, це була досить застаріла модель космічного поштовика. Але панель керування залишилась цілою і інших суттєвих пошкоджень Тола також не виявила, тож теоретично, підняти це архаїчне судно в небо, було цілком можливо.

Тепер наступала сама ризикована частина плану. Тола чудово розуміла, що як тільки вона увімкне двигуни, всі в Крайоні дізнаються про їх місцезнаходження і тоді час піде на хвилини. Тож потрібно було якомога краще підготуватись до запуску.

Тола пішла у відсік забезпечення і відшукала там захисний костюм. Одягнувши його і скинувши, нарешті, пошматовану брудну сукню, вона відчула себе значно впевненіше. Звісно, стандартний костюм не був розрахований на бойову ситуацію, але міг спрацювати як легкий бронежилет і мав трохи зменшити тілесні пошкодження від холодної зброї. Ще вона взяла плазмовий пістолет та кілька гранат з нейро-паралітичним газом і пристебнула все це до пояса.

Тягнути більше було нікуди і Тола пішла до кабіни пілота…

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Давидкін Микола (Ангелнік)
07.02.2022 17:59
До частини "Частина 1: Пробудження. 7."
Класне продовження! Динаміка не спадає, а розділ закінчився на найцікавішому, що як не мене додатковий плюс, який спонукає до прочитання продовження!
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше