Фаворити

Коли Нарі прокинулась, кімната була залита місячним сяйвом. Небо було чисте, ні хмаринки. Місяць виглядав велично в оточенні сузір’їв. Та погляд дівчини зупинився на ньому. Він спав у кріслі навпроти неї. Такий безтурботний і спокійний. У місячному світлі його волосся здавалось срібним, а мужні риси обличчя ще виразнішими. «Гарний…» - знову промайнуло в голові дівчини. Наче відчувши на собі її погляд, Альфа відкрив очі. 

- Вже прокинулась? – сонно спитав він, - ти як? Хочеш пити? Я тут зробив…

Він схопився і за мить повернувся зі склянкою води у якій плавали декілька скибок лимону.

- Ді підказала?

- Так. Вона і її брат тебе привели. Ти ще наче при тямі навіть була.

- Не пам’ятаю… - потерла скроні Нарі, - як додому потрапила… нічогісінько. Донесли і добре. Ти вечеряв? Хм… скоріш за все ні. Зараз зготую щось.

- Не потрібно, я приготував, доки ти спала.

- А, тоді… давай я покликом!..

- Думаєш, зараза доцільно використовувати енергію життя на мене?

- А чому ні? Ти ще не до кінця зцілився, я ж обіцяла вилікувати тебе.

Юнак подався вперед до неї і торкнувся долонею її подертої щоки. Від неочікуваності Нарі відсахнулась, але вперлась у спинку дивану. Альфа був занадто близько, так, що вона могла відчувати його ледь вловимий аромат м’яти і озону.

- Давай спочатку ти зцілиш себе.

- Я себе не можу, лише когось.

- Не бреши мені, - голос альфи став тихим і низьким, - ти боїшся, що тобі не вистачить енергії на зцілення когось іншого. Тому і не лікуєш себе.

- Це не так…

- Саме так, - Ноа дивився їй прямо в очі, - ти постійно намагаєшся покращити навички зцілення інших. Але зовсім не стараєшся розвивати власну регенерацію.

- Ти помиляєшся, - дівчина відвела погляд, - так, добре, я можу себе зцілювати. Та я не бачу у цьому сенсу. Не така вже й серйозна травма. Подряпина.

Ноа зітхнув і поставив на стіл аптечку.

- Чомусь, я знав, що ти це скажеш. Давай хоч промию. Не рухайся, будь ласка.

Він перехилив антисептик на шматочок бинту і знову наблизився до дівчини. На цей раз Нарі не тікала. Вона дозволила йому обробити рану сподіваючись, що у приглушеному світлі кімнати не видно, як горить її обличчя. Цікаво, що Ноа також думав саме про це. Хоч вираз обличчя його і був серйозний та зосереджений, на щоках його проступав рум’янець.

- Не боляче? – запитав він, складаючи аптечку, - повечеряєш? Я нагрію.

- Ні, дякую… - промовила вона, - ти, напевно, втомився зі мною сидіти.

- Це не так, - похитав головою Ноа, - тим більше, що ти зробила для мене набагато більше.

- Просто повернула борг.

Погляд альфи став трохи розчарованим. Наче у песика, який сподівався на шмат м’яса, а потримав кашу.

- Ноа?

- Так?

- Чому ти, домінантний Альфа, приєднався до Сигми? Вони ж, наче, за права омег борються.

- Хмм… а хіба має значення Альфа ти чи Омега, коли мова йде про справедливість?

- Думаю, ні, - задумливо промовила Нарі, - але… нічого без причини не трапляється.

- Ну, тут ти маєш рацію, - зітхнув Ноа, - думаю, у мене просто не було іншого рішення. Довга історія… та і не цікава зовсім.

- Я не поспішаю, - Нарі сіла на краєчок дивану, - і мені… правда цікаво.

- Нас з дитинства навчають, що Альфи – то вершина харчового ланцюга. Сильні та витривалі, з неймовірними бойовими навичками. Не обділені інтелектом, вродою, а ще до біса успішні. Але, є нюанс. Ти ж знаєш, що жінки-альфи майже всі безплідні? Кажуть, це плата за обдарованість і вдачу, з якою народжуються Альфи. Саме тому і існують ферми, на яких омеги стають сурогатними матерями для Альф. Не найкраща участь, але й не найгірша. Є шанс прожити трохи довше, ніж на Арені. Іноді, якщо вгодиш Альфі, який тебе обрав – зможеш жити у достатку і безпеці. Але ціна тому – твоє тіло, яке перетворюють на інкубатор. Ти народжуватимеш доти, доки це буде потрібно твоєму господарю, або ж доки дозволятиме ресурс твого організму. А потім, Альфа вчинить з тобою так, як забажає. Житимеш безбідно або ж тебе викинуть, як непотрібну річ – це лотерея.

- О, так… - пробурмотіла Нарі, - життя Омеги – просто фестиваль!

- Омеги – це просто ресурс. Так вважають більшість Альф. Моя мати була інакшою. Вона була доброю і чутливою жінкою, яка думала про інших більше, ніж про себе. Вона була переконана, що якби не Омеги – цей світ давно б вже загинув і Альфи, котрі цього не розуміють, цілковиті дурні. Омеги, що віддають енергію життя свого поклику Древу – герої. То чому ми маємо ставитись до них як до рабів?

- І як така жінка примудрилась вийти заміж за Сайфера Адельсона?

- Її думки не спитали. Родина моєї матері – це клан рецесивних Альф. Вони майже на самому дні ієрархії серед Альф Каторії. Їхній рик слабкий і не мутує у здібності. Але мама все рівно була особливою. Вона могла народити. Коли про це дізнались у клані Адельсон, то вирішили за будь-яку ціну її отримати. Тож, клан Хокай просто продав її Сайферу. Буквально. За гроші і місце у раді директорів корпорації.

- Альфа, з якою вчинили як з омегою? Щось новеньке.

- Батько ніколи її не любив. Але він міг би ставитись до неї краще. Якби не я.

Нарі з подивом поглянула на юнака.

- Коли я народився, батько з нетерпінням чекав, коли мені виповниться 6 років. Аби дізнатися вторинну стать. І коли тест підтвердив, що я домінантний Альфа – у маєтку було свято.  Менше ніж за рік я пробудив рик. А ще через три місяці він мутував. У небойову здібність.

- А так буває?

- Виявляється, що так. Мій рик мутував у мімікрію, камуфляж. Тому, ті бети і не впізнали мене. Я можу навести будь-яку ілюзію і змусити людей бачити те, що мені потрібно. Це сильна здібність, але не бойова. Про це дуже швидко стало відомо у світських колах. Батька підняли на сміх. Спадкоємець з риком, наче поклик Омеги.

Ноа глибоко зітхнув і продовжив.

- Вдома він все кричав і кричав, звинувачував матір у тому, що вона зганьбила його. Потім вона народила брата. Батько одразу ж забрав його. Їй навіть не дали його годувати… мати ніколи не скаржилась, але я бачив, як вона страждає. Чув, як вона плаче ночами. А потім, коли до тесту на вторинну стать брату лишалось три роки, народилась Аі. Батька не дуже цікавила донька, тож він лишив її матері. Він сказав, що якщо і друга дитина виявиться безталанною, він розчарується. Це звучало як погроза. Нас з братом виховували дуже жорстко. Навчання розпочалося в чотири роки. Ми ніколи не були звичайними дітьми. У моєму навчанні батько зробив ухил у силу та спритність, щоб я міг компенсувати відсутність бойового рику власними навичками бою. Як навчали брата – я не знаю. Ми майже не бачились. Але з кожним разом, він все більше нагадував батька. Не тільки зовнішність. Навіть погляд… він завжди дивився на мене зневажливо, наче я не його старший брат. Коли йому виповнилось шість років, очікування батька справдились. Вторинна стать Ейдена – домінантний альфа. А через рік він вже опанував рик. У нього він швидко мутував, здібність була бойова. Батько був задоволений. Але це створило ще більшу прірву між нами. Адже за всіма правилами клану Адельсон, я все рівно лишався спадкоємцем. Я був виснажений кожен день. І єдиною, хто підтримувала мене, була моя Аі. Для мене вона була наче промінчик сонця. І я був радий вже тому, що мені дозволено  бачити її щодня. Вони з мамою жили в окремій будівлі на території маєтку. Так було вирішено, доки у Аі не буде визначено вторинну стать. І на матір, і на Аі батько навіть не дивився. Йому було байдуже. Аби не заважали. Адже він вже отримав те, що йому було потрібно. Та я все рівно приходив до них кожного дня. Попри втому, я хотів бачити їх. Аі завжди так щиро посміхалась… і я не міг дочекатися дня, коли стану повноправним спадкоємцем. Тоді я міг би забрати їх, взяти за них відповідальність і ми б жили разом. Так я собі мріяв… я, мама і Аі. Десь подалі від головного маєтку. Я б повертався додому, мама готувала вечерю і ми з Аі читали б її улюблені книжки… заради цього майбутнього я готовий був стерпіти будь-що. Будь-які батькові уроки…

Він замовк. Нарі відчувала, що з кожним словом говорити йому все важче.

- Якщо не хочеш, можеш не говорити, - Нарі хотіла було торкнутися його руки, але зупинилась, - якщо важко, я не наполягаю.

- У шість років Аі визначили вторинну стать. Домінантна Омега. Її поклик був схожий на твій, зцілення. Проте, вона могла лікувати лише когось, а себе ні. Батько оскаженів. Навіть мені було важко витримати його рик. Аі у той же день забрали у гетто. Маму, яка падала на коліна і хапала батька за ноги, яка молила його, благала залишити її доньку, він замкнув у кімнаті і наказав не випускати. Я намагався зупинити його. Але мені не вдалось. Все трималось у цілковитій секретності. На раді кланів було повідомлено про раптову смерть молодшої доньки клану Адельсон, без будь-яких пояснень. У клані батько заявив, що Аі померла і більше у нас немає сестри. Про неї ніхто не згадає.  Такий був його наказ. Забути про її існування. Але я не зміг… я знайшов гетто, у якому її тримали, знайшов притулок. І намагався навідувати її так часто, як тільки міг. Не полічити скільки разів батько бив мене за це…

Ноа усміхнувся і відкинувся на спинку крісла. Нарі закусила губу. Вона вже знала, що у історії не щасливий фінал.

- Вона співала гарно, знаєш… кожен раз, коли я повертався, у синцях і саднах, вона лікувала мене і співала. Я обіцяв забрати її. А вона ніяк не розуміла, чому погано бути омегою? Я також не розумів. Досі не розумію. Чим частіше я навідувався до неї, тим лютіший ставав батько… і в один момент я все зіпсував. Моє свавілля… і постійні втечі… він віддав наказ почати виводити її на арену. У неї непогано виходило! Вона так раділа, коли вдавалось пройти новий етап… у минулому році вона не змогла. Її вбили, коли я був з батьком на нараді. Їй було всього 16… Нам повідомили про це ввечері дзвінком комунікатора. Мені навіть не дозволили забрати тіло. Мати… не витримала. Вона наклала на себе руки у той же вечір. А я… я напав на батька. Програв і втік.

Ноа закрив очі на мить.

- Я півроку тинявся по всій Каторії, переховувався. Завдяки рику це не було проблемою. Доки мене не підібрав Тонері, лідер Сигми. Так я там і опинився…

- Мені шкода… - прошепотіла Нарі, - пробач…

- Ти тут ні до чого, - відмахнувся Ноа, - просто, мій батько чудовисько, а я – слабак. Хіба є в цьому твоя провина?

Нарі дивилась на свої руки, а Ноа у стелю. Вони старались не дивитись один на одного.

- От така історія, - нарешті видихнув альфа, - не дуже цікава. А ти?

- А що я? – здивувалась Нарі.

- Я розповів про себе. Хотілося б трохи взаємності.

- Загалом, моя історія така ж, як у більшості Омег. Є такі, як Лео та Діона. Вони народились у сімейної пари Бет. До тесту на вторинну стать вони жили з батьками і лише потім їх забрала служба контролю у притулок. Вони ще встигли дізнатись, що таке батьківська любов і турбота. А є такі, як ми з Айрісом. Я своїх батьків і не знала ніколи. Можливо, вони були омегами. Або ж я народилась на фермі. У будь-якому випадку, мої перші спогади – про притулок, Айріса та Агату.

- Про Айріса я вже чув… а от Агата – нове імʼя, - зауважив Ноа.

- Агата була бетою, працювала у притулку. Вона замінила нам матір, - сказала Нарі з сумною посмішкою, - доглядала мене та Айріса, а потім і Лео та Ді. Їй було всього девʼятнадцять. А вона взяла відповідальність за нас чотирьох. Навчала нас всьому, піклувалась про нас… вона любила нас, омег.

- Що з нею сталось?

- Камелія, - відповіла Нарі безбарвно, - її не стало, коли мені виповнилось шістнадцять.

- Співчуваю.

- Я намагалась зцілити її. Я дуже старалась, але мій поклик був здатен лише на не, щоб вилікувати подряпини. Ні на крок не відходила від її ліжка… і… - Нарі запнулась, - я чула все… як її дихання стає важчим. Як сповільнюється її серцебиття. Вона посміхалась мені, а я відчувала, як їй боляче. Як її органи палають, наче у пекельному вогні, як кістки вивертає… і нічого не змогла зробити! А зараз те ж саме відбувається з Ді. І я знову… Знову не можу допомогти!

Голос дівчина раптом зірвався і затих. Ноа подивився на неї і побачив, як в космічних очах омеги блиснули сльози.

- Ти в тому не винна, Нарі! – сказав він гаряче і затих.

І раптом він відчув, що як він її не торкнеться, то помре. Тіло його розірве на частинки, він задихнеться, згорить заживо. Якщо зараз він не обійме її, вона зникне. Розчиниться у місячному сяйві, лишивши по собі лиш примарне мерехтіння та ледь відчутне тепло. Руки його самі потягнулись до її тендітного тіла. Він пригорнув її до себе так ніжно, наче боявся її зламати. Він схилився над нею, уткнувшись чолом у її плече. Дихання його сповільнилось, він боявся ворухнутися. Чекав, що вона от-от його відштовхне. Але вона не стала. Нарі ледь дихала. Ці обійми були інакші. Не такі, як тоді, коли він намагався сховати її. Здавалось, зараз він сам намагався сховатися. Кімнату заполонив аромат ванілі і рожевого перцю. Її поклик наче лоза оповив його.

- Пробач, я зараз… це випадково… - спробувала відсторонитися дівчина.

- Зачекай… - Ноа притис її до себе, - пару хвилин… будь ласка. Дозволь мені тримати тебе так… ще пару хвилин…

Нарі не відповіла. Вона лиш міцніше стисла між пальцями краєчок його футболки. Запах мʼяти чомусь здався їй неймовірно солодким…