Фаворити

Шеренга омег стояла босими ногами на камʼяній підлозі медичного центру в одному з оглядових залів. Бети проходили повз кожного, сканували тавро на руці, щось готували. Адо Йомія стояла осторонь, байдуже спостерігаючи за процесом.

Нарі переступала з ноги на ногу, нервово поглядаючи на годинник на стіні. Минула ніч не виходила у неї з голови. Вона не памʼятала, як заснула. Але прокинувшись, побачила поряд Альфу. Він так і тримав її у своїх обіймах. А прокинувшись, одразу ж відсторонився, вибачившись. Його погляд, доторки, історія, яку він їй розповів… вона хотіла дізнатися ще більше. Здавалось, він відкрився їй. А вона відкрилась йому. І це було щось нове, незвідане…

- 13-22, руку! – від роздумів її відірвав голос бети-наглядачки, - ооо… щось новеньке. Пані Йомія!

- Що там? – Альфа пожвавішала, - о, моя улюблениця! Що на цей раз?

- Результат аналізу підтвердився, все ж таки, 13-22 домінантна омега, - промовила наглядачка, - їй місце на елітній фермі. Вона стане прекрасною сурогатною матірʼю для одного з клану Альф.

Нарі відчувала, як її пробрало холодом до самих кісток. Побачивши її вираз обличчя, Йомія розцвіла.

- Яка чарівна новина! – сплеснула вона в долоні, - яка… неймовірно чарівна новина! Пан Адельсон особисто відмітив її. Думаю, вона стане матірʼю його онука. Його спадкоємець, пан Ейден, як раз у тому віці! Що скажеш, люба? Це велика честь!

- Краще вже здохнути на Арені! – тихо промовила Нарі.

- Що ти сказала?! – Йомія загребла її за комір сорочки, - забула своє місце? Я можу нагадати! Ти!.. Це ще що?

Йомія впритул наблизилась до Нарі і схилилась до її шиї. Її язик торкнувся її шкіри, змусивши дівчину здригнутися.

- Ледь вловимий… запах Альфи. Смак Альфи… - солодко облизнулась Адо, - що це, 13-22?

- Звідки мені знати?! – Нарі тремтіла.

- Що скаже твій власник, якщо відчує на тобі запах феромонів іншого Альфи? – Йомія схопила її за руку і потягла до медичного столу, - проведіть огляд, негайно.

- Але ми вже… - бета завагалася.

- Добре, проведу його сама! – Альфа, що було сил штовхнула Нарі на стіл, - омеги… всі ви шльондри, так?

- Пані Йомія! Зупиніться. Негайно! – наглядачка миттєво схаменулась, - ми все перевірили! Ця омега чиста! Ви вже застосували до неї силу минулого разу! Це неприпустимо! Я муситиму повідомити!..

- Тц… всі веселощі псуєте! – Йомія все ще міцно стистакала руки дівчини, - тобі варто бути дуже обережною. Байдуже, звідки ці феромони і чиї вони. Якщо перекрию їх своїми… питань не буде.

- Припиніть… - Нарі відчула, як страх хвилями накриває її. Рик Адо завжди лякав її.

 - Подякуй, 13-22, я рятую твою честь, - вона впʼялась у її губи грубим, болісним поцілунком з присмаком сигаретного диму.

Нарі смикнулась і зрозуміла, що більше не може поворушитись. Здавалось, серце вилетить з грудей. Дихати стало важко. Альфа сильно вкусила її за губу. Було боляче, страшно, гидко. Йомія піднялась над нею. Крива, самовдоволена посмішка, погляд хижака, який щойно загнав здобич у глухий кут.

- Пані Йомія! Негайно припиніть! – закричала бета, - негайно!

- Та буде вам, - Адо відштовхнула Нарі на підлогу, - вже і погратися не можна, що за люди…

Вона попрямувала геть з зали. Але в дверях зупинилась.

- До речі, нові списки на Арену вже готові. 13-21, ти можеш бути спокійним. Тебе замінить 34-20. З нею в парі вийде 13-22.

- Ні! – скрикнула Нарі, - вона не може вийти на Арену!

- 13-22, я недостатньо дала тобі зрозуміти, де твоє місце? – обернулась  до неї Йомія, - це рішення комісії.

- Але!..

- Якщо ти зараз же не закриєшся – я тобі допоможу.

Нарі затихла. Бети наказали всім розійтись. Лео одразу ж кинувся до неї, спробував підняти її, але дівчина різко відштовхнула його.

- Все гаразд, - прошепотіла вона, витираючи рукою кров з губ, - я в нормі. Піду додому.

- Я проводжу тебе!

- Не потрібно… - дівчина піднялась з підлоги і пішла геть, навіть не обернувшись.

Лео не міг поворухнутись.

-Я знову… нічого не зміг зробити… - прошепотів він.

- Я наздожену її! – Діона побігла за подругою, - Нарі! Нарі, стривай!

Вона спіймала її вже у коридорі.

-Будь ласка, дочекайся, ми проводимо тебе, - схопила вона її за руку, - я прошу тебе.

- Не потрібно, - Нарі не дивилась їй в очі, - це зайве.

- Але… як не хочеш бути поряд зі мною то не відштовхуй хоча б Лео!

- Це тут ні до чого!

- Нарі, будь ласка… дай йому допомогти!

- Мені не потрібна допомога!

- Я прошу тебе! Він же закоханий у тебе з дитинства! Він хоче тебе підтримати!

- Я знаю.

- Тоді чому?..

- Ми омеги, - тихо сказала Нарі, - нам не можна закохуватись…

Вона висмикнула свою руку та пішла геть, лишивши Ді саму.

***

Ноа зустрів її на порозі. Вона через силу намагалась посміхнутися йому, але він бачив, що вона вся тремтить.

- Нарі… - він підхопив її під руки, - що за?! Якого біса?!

- Я в поряду… - прошепотіла дівчина, намагаючись випростатись з його рук, - правда,  я в порядку… давай щось приготуємо… я зараз…

- Нарі, - він міцно тримав її, - що сталось?

- Я просто… вона… я ніколи! Це був мій перший… і вона!.. я нічого не змогла зробити!.. – раптом сльози градом покотились по її щоках, - я не хотіла!

Її схлипи ставали все голоснішими. Вона вчепилась в його футболку так сильно, що та мало не порвалась. Вона тремтіла, задихалась від ридань. Кімната почала заповнюватись різким ароматом рожевого перцю, у Ноа поплило в очах. Її поклик вийшов з під контролю і тепер захоплював його свідомість. Це було те явище, якого так боялись Альфи… причина, з якої Омег ізолювали і тримали у гетто, подалі від інших. Ноа відчував, що ще трохи і він втратить свідомість. Тому у відповідь він випустив рик. М’ята та озон змішались з ароматом Нарі майже миттєво. Рик мав налякати, підкорити, змусити виконувати накази. Але дівчина відреагувала інакше. Схлипи її ставали все тихішими. Аромат феромонів почав розвіюватись. Поклик повністю зник. Вона востаннє сьорбнула носом та підвела на нього заплакані очі.

- Все добре, - погладив він її по волоссю, - я не дам тебе скривдити. Ніколи.

Годину потом, коли Нарі заспокоїлась, Ноа зварив їй кави.

- Значить, вона відчула мене, - важко зітхнув він, - моя недбалість наразила тебе на небезпеку. Пробач, Нарі.

- В цьому немає твоєї провини, - похитала головою дівчина, - вона постійно до мене чіплялась.

- Все рівно… я був поряд занадто довго. Мав би подбати про те, аби на тобі не лишилось мого запаху…

- А мені… подобається… - раптом промовила Нарі.

- Що?

- Ти пахнеш м’ятою… - дивлячись в сторону, сказала вона, - і ще трохи… як повітря після дощу.

- Правда? – на мить Ноа посвітлішав, - я не знав.

- Поряд із тобою… коли відчуваю цей запах, почуваюся у безпеці.

Він не знав, куди подіти очі. Чи варто їй сказати, що її феромони пахнуть солодко? Доречно буде сказати, що його тягне до неї з самого першого дня, коли він відчув її запах? Потрібно говорити, що він не може викинути її з голови?

- Ти… хочеш і далі тут жити? – запитав він, - просто… ти ніколи не думала, якого майбутнього собі бажаєш?

- Тут все не так погано, - задумливо промовила дівчина, - якби ж я могла просто бути тут… з Ді та Лео. Вільно ходити містом, без косих поглядів, без зневажливого фиркання у свій бік, то тут було б не так вже й погано. Знайти роботу, яка подобається. Мати можливість займатись тим, що до душі. І бути поряд із тими, кого любиш... але, я омега. На мене чекає Арена у кращому випадку. У гіршому – ферма…

- Ходімо зі мною! – раптом випалив Ноа.

- Що?

- Я заберу тебе звідси. У Сигму! Та ми… ти зможеш стати вільною! Ні Арени, ні ферми!

- Пробач… - Нарі опустила погляд, - не можу. Я не можу покинути їх.

- Тоді я виведу вас всіх.

- Ноа… - дівчина похитала головою, - я не зможу переконати їх.

- Ти ж не хочеш лишатися тут!

- Не хочу. Але… поки я не можу покинути тут все.

- Я не переконаю тебе? Тебе можуть вивести на Арену!

- А нехай і так. Я впевена, що ми зможемо дійти до сьомого етапу!Тоді можна буде піти без переслідувань.

- Ти правда в це віриш?

- Якщо ні у що не вірити, можна одразу помирати, - посміхнулась дівчина, - віра у краще дає сили рухатись вперед. Хіба не так?

- Не хочу, щоб ти постраждала.

- Ноа, чому ти так намагаєшся захистити мене? З першої нашої зустрічі?

- Це важко пояснити, - юнак відвів погляд, - просто… коли я вперше побачив тебе там, у тому провулку, ти наче кликала мене. Я відчув, що маю втрутитись, захистити, не дати нікому іншому тебе торкнутися. І потім… кожного разу, як опинявся десь поряд, я відчував тебе. У моїй голові це було наче… поклик?..

Нарі мовчала. Ноа лише помітив, що вона посміхається самими кутиками губ. Він просто сів поряд і взяв її за руку.

- Я не наполягатиму на твоїй відповіді. І не тягнутиму тебе із собою силоміць. Просто зараз… ти дозволиш… ще раз тебе обійняти? – запитав він.

***

Ноа прокинувся ще до світанку. У кімнаті було сіро, небо знову було затягнуто важкими хмарами. Поряд з ним, пальцями тримаючи рукав його футболки, спала Нарі. Тихо і обережно, щоб не збудити дівчину, він встав і попрямував до ванної. Вмившись холодною водою, юнак подивився на себе у дзеркало. Синці пройшли, від подряпин не лишилось і сліду. Серйозні рани все ще не загоїлися, але завдяки швидкій регенерації Альф та лікуванню Нарі, він вже міг вільно рухатися і навіть захистити себе, якщо б це знадобилось.

На скоро вдягнувшись, він схилився над Нарі. Вона міцно спала. Вчорашній день виснажив її. Альфа декілька хвилин милувався її обличчям. Ніжною шкірою, довгими пухнастими віями, пухкими губами. Йому хотілось вхопити її на руки, тікати, винести її геть з цього сірого місця. Туди, де вона могла б вільно жити. Де не неї чекала б таке майбутнє, яке вона сама собі побудує. Або ж лишитися тут. Поряд. Просто чекати її кожен день, як вірний пес. Навіть якщо вона сама того не схоче, навіть якщо не відчуватиме того самого. Лише б кожного ранку бачити її заспане обличчя, ніжні локони на подушці і щоб її тонкі пальці так само трималися за нього.

Піддавшись пориву, він схилився ще нижче і ледь відчутно торкнувся її губ своїми. І пішов. Тихо, щоб вона не прокинулась.

***

Ноа рухався швидко, тримаючись тіні будинків. Сонце ледь-ледь поповзло з-за обрію, та його все рівно закривали густі хмари. Діставшись стіни, він продовжив рухатись вздовж бетонної загорожі у пошуках проріхи. Він точно знав, що вона є і був правий. Тріщина в стіні справді була. Обвалена, аварійна ділянка, затягнута металевою сіткою.

- Таки не зміг її вмовити? – почув він голос, варто йому було ступити на уламки.

Ноа обернувся і побачив золотоволосого омегу.

- Айріс… - видихнув він, - ти мене налякав.

- Омега? Налякав Альфу? – пхикнув Айріс, - кумедно, кумедно.

- Ти у справах чи як?

- Ти глянь… а поговорити з товаришем? Скільки ми не бачились? Півроку? А я, між іншим, сам твою тушу тягнув до житла нашої Нарі. Ти важкий, в курсі? Наче мішок з цементом тягнув, фух…

- То це до тебе вона звернулась по допомогу? – хмикнув Ноа, - і з чого б це?

- А що? Ревнуєш?

- Не верзи дурниць.

- Ревнууууєш, - знущально протягнув Айріс, змусивши Альфу нервово скрипнути зубами.

Айріс був завербований у Сигму ще до Ноа. Лідер познайомив їх незадовго до нападу на Арену. Блондинчик мав особливу місію – шпигувати всередині гетто. Його здібність переконання була як раз ідеальною для цього. Айріс та Ноа не подобались один одному із самого початку. Занадто вже різними були їх погляди на вирішення одних і тих самих задач. Тому, вони майже не контактували. І той факт, що саме йому Нарі довірилась, дуже здивував Альфу.

- Не хвилюйся, - знизав плечима омега, - якщо Нарі стане твоєю омегою, мені ж і краще. У Лео буде менше проблем.

- Нарі – не проблема.

- Тц… ти тут провів менше десяти днів. Що ти знаєш про це, га? Вона занадто добра і наївна. Постійно влізе у якісь неприємності, а Лео то все розгрібає.

- Але вона звернулась до тебе.

- Так. Вона знала, що я збережу це в таємниці. І це єдиний вірний спосіб не наражати на небезпеку Лео.

- Ти так хвилюєшся за нього, - на цей раз усміхнувся вже Ноа.

- За нього, за Діону. Навіть за цю ходячу проблему. Хто як не я, - поспішив виправитись Айріс, - ну та й годі. Я не просто так тебе тут вичікую. Тонері передає вітання.

- І?

- План визволення розпочнеться вже за два тижні. Сигма вдарить по Арені у день повторного відкриття сезону. На очах сотень глядачів, ми звільнимо омег. Адельсон і верхівка Фавориту також будуть там. Деталі тобі розкажуть коли повернешся у штаб.

- Зрозумів, - кивнув Ноа, - ти лишатимешся тут?

- Звичайно, я ж у списку на Арену, - відповів Айріс.

- Тоді… будь ласка, - через силу вичавив із себе Ноа, - наглянь за нею, доки мені не підвернеться шанс забрати її. Стає небезпечно…

- Тобі б поквапитись, - похмуро промовив Айріс, - Йомія подала звіт, у якому зазначила, що Нарі – домінант. Вони готують її до передачі у дім Адельсонів. Вона стане омегою твого брата.

- Хіба вона не має виходити на Арену?

- Має. І вийде. І, більш за все, переможе. Але це її не врятує. Тож, поквапся. У тебе буде лише один шанс. Під час нападу через два тижні. А поки… я нагляну за нею. І захищу. Навіть, якщо захищати доведеться її від самої себе.

- Дякую.

- Пензлюй вже звідси, - махнув рукою Айріс, - через сім хвилин тут пройде патруль.

Ноа одним стрибком перемахнув через уламки стіни і зник у світанковому тумані. Айріс поглянув на комунікатор. Час ще був.

***

Нарі прокинулась, коли сіре вранішнє світло торкнулось її обличчя. Провівши долонею по ще теплому простирадлу, вона мимоволі тихо зітхнула.

- Він пішов ще годину тому.

Нарі різко піднялась, оглянувшись. У кріслі сидів Айріс, тримаючи у руках чашку кави.

-Що ти тут робиш? – позіхнула дівчина.

- Навідався до подруги, - знизав плечима юнак, змахнувши з очей золоту прядку, - ти, все ж таки, була тут сам на сам з Альфою.

- Звідки ти?.. – напружилися Нарі.

- О, Нарі… та буде тобі. Невже ти думала, що я не відчую на тобі запах Альфи?

- Але ніхто не відчув!

- Вважай, що я особливий. Але годі про мене. Маю питання. Чому ти не пішла з ним? Тільки не кажи, що це через Діону.

- Ми відкриватимемо сезон замість Лео і Тенто. Якщо я втечу, її не знімуть з етапу, а просто оберуть другого опонента. Не думаю, що хтось окрім мене стане віддавати енергію життя одразу двом квіткам, щоб зберегти їй життя.

- Ммм… і це твоя причина?

- А цього не достатньо?

- Впевнений, він запропонував вивести вас втрьох.

- Ти ж знаєш, Лео не переконати.

- Нарі, не переконливо. Він би за тобою на край світу пішов. Все ще впевнена, що це причина?

- Іншої причини немає, Айріс.

- Не пропалюй мене поглядом, я зрозумів. Не буду заважати тобі, - хлопець піднявся і попрямував до дверей.

Та на порозі він зупинився.

-О, доречі, Нарі. Я тут ніяк не пригадаю… та шістнадцятирічка, яка вийшла проти тебе на Арені у минулому сезоні. Не памʼятаєш, як її звали?

- Аі… - видавила із себе Нарі, - її звали Аі…

- Точно, - клацнув пальцями Айріс, - дякую. А то я все не міг згадати. Ну, я піду. До зустрічі.