Фаворити

Канетіка Тамі знала Нарі майже двадцять років. Вони познайомились коли їм обом було по п’ять, з тої пори були досить близькими подругами. І за всі ці роки Тіка знала досконало одне – Нарі ніколи не зникає без попередження. Не важливо, огляди чи комісія у гетто. Вона завжди попереджала. Хоча б одним коротеньким повідомленням на комунікатор, але вона давала знати беті, що зникне на деякий час.

Але от вже чотири місяці Нарі не виходила на зв'язок. Вона зникла з усіх радарів рівно в той день, коли Сигма вдруге напала на Арену. В той день з Арени зникли близько десятка омег, три бети-нагладяча і один охоронець альфа. На вуха підняли альф всієї Каторії, не лише в Елестрі. Правлячі клани відправляли своїх людей у різні підрозділи служби контролю. На пошук втікачів, на захист Арени від нових можливих нападів Сигми, на захист гетто аби перешкодити омегам втекти. Навколо кожного гетто посилили охорону, пересування омег містом було обмежено ще більше, ніж раніше. Тепер можна було виходити лише групою і з наглядачем, інакше ніяк.

Сигма навела шуму та на цьому організація не зупинилась. З того дня вони почали нападати частіше. На склади забезпечення, на офіси та бази Фаворита. Всюди де вони з’являлись, говорили про рівноправ’я та свободу для омег. Зовсім скоро Елестрою почали ширитись чутки. Люди перешіптувались між собою, почали всерйоз обговорювати, можливість того, що Сигма дійсно благодійники, а не терористи. Адже чому найсильніші Альфи ніяк не діляться своєю енергією з древом, а слабких омег примушують навіть не питаючи? Чому взягалі омег вважають слабкими? Чому їх ізолюють і ставляться до них як до людей другого сорту? Адже саме вони можуть дарувати життя, Альфи на таке не здатні. Коли це почалось?..

Хаос у думках людей породжував хаос на вулицях. З’являлися малі групи бет, які виступали за відміну примусових виступів на Арені, за руйнування стін гетто, за незалежність омег і рівні права для всіх. Кожен новий етап Арени збирав все менше і менше глядачів, а от на мітинги під стіни Арени виходило все більше і більше людей. І у цьому хаосі Канетіка відчайдушно продовжувала шукати Нарі. Хоч якусь згадку про неї,  хоча б якийсь натяк на те, що вона жива. Та марно. Нарі наче розчинилась у повітрі, ніби її ніколи і не існувало. Так майже промайнуло літо.

Канетіка сиділа у кав’ярні та гортала стрічку новин на комунікаторі. На фоні великий голографічний екран, на якому крутились музичні абстракції, блимнув та перемкнувся на новини.

- І знову Сигма завдала удару по складу забезпечення відділення охорони. Президент корпорації, пан Сайфер Адельсон дав коментар…

Тіка відвернулась від екрану. «Нічого нового» - майнуло у її голові.

- Пане Адельсон, Сигма вже не вперше завдає удару! Які будуть ваші подальші дії?

- Ми робимо все, що від нас залежить, аби убезпечити наших працівників. Ми посилимо охорону.

- Кажуть, Сигма здебільшого складається з Омег та бет, які не підтримують нинішній режим. Як так склалося, що вони можуть протистояти озброєним загонам Альф? Чи правдиві слухи, що серед них є і Альфи?

- Сигма – це терористичне угрупування. І вони готувалися роками. Нажаль, Альфи не всесильні. Сигма мала шпигунів майже у кожному стратегічному відділенні Фаворита,  а також вербувальників у кожному гетто, які переманювали наївних омег на їхній бік.

- Що ви скажете про риторику лідера Сигми? Стосовно рівних прав та свободи для омег? Все більше людей схиляються до того, що у цьому є зерно істини. Що скажете ви?

- Наш світ – небезпечне місце. Туманність з кожним роком наближається до центру Каторії, хвороба камелії уражає навіть молодих. Вже маємо випадки у центрі Елестри. Лише Світове древо здатне нас захистити. А Світовому древу потрібні омеги. Нажаль, ніхто окрім них не здатен дати енергію життя. Ми, Альфи, позбавлені цього дару. Ми працюємо над новим генератором енергії для Древа, але для цього нам потрібна допомога омег. І ми платимо! Омеги мають все, що необхідно для життя. Ми забезпечуємо кожне гетто.

- Але вони позбавлені свободи. Все таки, у нашому суспільстві до омег ставлення… інакше. На Арені вони помирають.

- Розумію, до чого ви хилите, - голос Адельсона став хижим, - але я запевняю вас, все не так, як може задатися на перший погляд. Корпорація Фаворит гарантує омегам безпеку та достаток. Щойно завершиться створення генератора, потреба в Арені зникне. Омеги отримають гідні виплати, житло, право на роботу. Це – гарантія. Це наша політика. Ми віддячимо кожному! Що стосується Сигми, єдине, що може гарантувати це терористичне угрупування – це хаос. Омеги, що пішли за ними, швидше за все, не житимуть довго. Подивіться, що відбувається! Напади, вибухи, жертв серед цивільного населення більшає з кожним днем! Заради чого? Зараз вони не мають нічого. Що на них чекає? Переслідування? Суд? Лишаючись під наглядом Фаворита, омеги гарантовано матимуть майбутнє!

- Пане Адельсон, зараз ми отримуємо багато коментарів від тих, хто з вами не погоджується. Чи дасте ви прес-конференцію найближчим часом, аби переконати людей?

- Ми підготуємо прес-конференцію, щойно спіймаємо основну бойову групу Сигми. Нам потрібно ще трохи часу.

- Загони комісії та служби контролю вже більше чотирьох місяців не можуть впоратись з цим завданням. Що ж змінилось?

- Ми нарешті отримали відеозапис, який підтвердив наші здогадки. Чотири місяці назад Сигма викрала преміальну Омегу, фаворитку. Її поклик вважається особливим, рідкісним. Тепер, коли ми переконались у тому, що вона жива…

Тіка настільки різко обернулась до екрану, що збила ліктем свою чашку з кавою, привернувши до себе забагато зайвої уваги. На екрані розмито, але все ж таки було видно, рожеве, наче солодка вата, волосся.

***

Нарі, потираючи забите плече, підвелась на ноги. Майдена стояла над нею, знімаючи еластичні бинти з кулаків.

- На сьогодні досить, - промовила вона.

- Давай ще раз! – запально промовила Нарі.

- Ні, - похитала головою Альфа, - з тебе досить. Продовжимо завтра.

- Я можу ще!

- Інарія! – гаркнула Май, змусивши дівчину здригнутися.

- Користуватися риком проти правил, - буркнула Нарі.

- Так і скажеш Альфам, які на тебе нападатимуть, - похмуро промовила Май, - вгамуйся, будь ласка. Твої навички стають кращими з кожним днем, але ти все ще Омега. Ти не станеш сильніше Альфи фізично, як не намагайся. Я погодилась вчити тебе самозахисту лише тому, що Ноа попросив. В тебе добре виходить, але твоя сила у твоєму поклику. Тобі потрібно розвивати його.

Нарі нічого не відповіла, потупивши погляд. З того самого дня вона дуже обережно використовувала поклик. Наче боялася його. Те відчуття, яке накрило її того дня лякало, вона не могла його пояснити навіть самій собі. З тої пори, як вона та Лео з Айрісом оселилась у штабі Сигми, Тонері навідувався до неї щодня. Він завжди був ввічливим та терплячим. Але було більш ніж очевидно, що у нього на неї великі плани. Нарі це розуміла, тому одразу ж запропонувала свою допомогу. Її поклик – регенерація та зцілення, вона могла бути корисно. Але Тонері було потрібно інше. До цього часу Нарі вдавалось уникати цієї розмови, проте вона відчувала, що скоро вона не зможе змінити тему так просто. Їй просто цього не дозволять.

Щодня вона тренувалась то з Майденою, то з Ноа. Іноді, вона ставала в пару навіть з Айрісом, який виявився на диво спритним та хитрим бійцем. У фізичній силі він, як і будь-який омега, поступався Май та Ноа. Його стиль бою був вдало підлаштованим саме для того, щоб використовувати поклик. Його рухи були спрямовані більше на больові точки, бій для втечі.

 Лео тренувався лише з ним. Перші декілька тижнів він просто мовчав. Айріс взяв на себе повну відповідальність за нього. Вони жили в сусідніх кімнатах. Він годував його, приносив чистий одяг, виводив на прогулянки. І постійно говорив з ним. Через місяць Лео потроху почав оживати. Він почав вливатися в колектив омег, які пішли за Сигмою. Йому запропонували місце на кухні і він погодився. Почавши готувати для інших, він вкладав душу у кожну страву так, наче все ще готував для Ді.

З Нарі вони стали спілкуватися менше. Він все ще тягнувся до неї, але не вона. Дівчині було важко знаходитись поряд із ним, важко дивитися йому в очі. Вона все ще звинувачувала себе у смерті його сестри, тож за всі ці місяці вони так нормально і не поговорили. Нарі майстерно уникала Лео. Вони майже ніколи не лишались один на один. І, чомусь їй здавалось, що так буде краще.

- Ви закінчили? – почула Нарі голос позаду.

Ноа стояв на порозі тренувального залу, позаду нього дівчина побачила Лео та Айріса. Майдена підійшла до Альфи та легенько штовхнула його в плече.

- Вгамуй омежку, - промовила вона тихо, - вб’ється ще ненароком.

- Гей!!! Я ж все чую!!! – крикнула їй в спину Нарі.

- Нічо не чую. Ніііічого не чую! – Май вибігла з залу, - глуха, глуха стала!

- Май! Секунду! – Ноа різко розвернувся і побіг за нею, - я ж тебе шукав!

Нарі так і стояла посеред залу і дивилась на Лео, який стояв у проході. Бігти було нікуди. Айріс, відчувши ситуацію, повільно розвернувся та зник з її поля зору. Лео, зрозумівши, що йому просто дали шанс, зробив крок до неї.

- Як твоє тренування? – запитав він обережно.

- Втомилась, - промовила дівчина, - хочу відпочити, душ прийму. Тож, я певно…

- Нарі, стій! – він схопив її за руку, - чому ти тікаєш?

- Не вигадуй, - очі дівчини забігали, - просто хочу…

- Піти. Знову зникнути з моїх очей.

- Не правда.

- Тоді зупинись! Поговори зі мною!!!

Нарі мовчки дивилась на руку, яку він все ще тримав.

- Я знаю, чому… я все розумію!

- Якщо розуміє, то відпусти.

- Ні! Як я можу?! Кинути тебе, коли ти руйнуєш себе зсередини?!

- Не розумію, про що ти.

- Ти не винна у смерті Ді! – випалив Лео, - а ти… продовжуєш звинувачувати себе! І тому тікаєш від мене майже чотири місяці! Я… мені потрібна твоя підтримка! Ти мені потрібна! Не ховайся. Не тікай!

- Лео, будь ласка…

- Ні! Вислухай мене! Я весь цей час намагався тобі сказати!..

- Лео!

- Нарі, я люблю тебе! – він стис її руку міцніше, - люблю. Завжди любив. І ніколи… я ніколи не звинуватив би тебе у смерті Ді!

- Лео, я…

- Знаю. Я не прошу тебе відповідати мені. Я просто мав це сказати. Я обіцяв Діоні, що зізнаюсь тобі, - раптом Лео посміхнувся, вперше за весь цей час, - фууух, аж легше стало.

Нарі розгублено кліпала очима.

- Не дивись на мене так. І не вибачайся, інакше відчуватиму себе ще більш жалюгідно, - тихо засміявся він, - серйозно. Я обіцяв зізнатись тобі. Діона наполягала. Та зараз, сказавши це вслух… це так… по дурному.

- По дурному?

- Ну… це ж ти, Нарі. Ти завжди була для мене такою близькою і рідною. Що уявити собі, як ти відповідаєш мені взаємністю навіть якось протиприродно, - Лео присів навпочіпки, закривши обличчя руками на мить, - хах… пробач. Сподіваюсь, ти більше не тікатимеш від мене. І ми зможемо і далі бути друзями.

- Угу… - невпевнено кивнула дівчина.

- А тепер, йди куди йшла, - награно весело махнув їй рукою Лео, - я ще тут побуду. І заради всього святого, не кажи нічого. Вже одного твого красномовного погляду більш ніж достатньо.

Нарі не знайшла, що відповісти. М’яко посміхнувшись, вона кивнула і пішла геть. Лео ще декілька хвилин сидів посеред тренувального залу, дивлячись у підлогу.

- Це було сміливо, - почув він голос з дверей, - вмієш здивувати.

Піднявши голову, він побачив Ноа, що спирався плечем на стіну при вході.

- Тц… - погляд Лео одразу ж поважчав, - тебе ще тут бракувало.

- Вже не трусишся при мені? – посміхнувся Ноа хитро.

- Що тобі потрібно?

- Просто виказав тобі повагу, - знизав плечима Альфа, - невже тобі так важко сприймати мене? Я ж тобі не ворог.

- Я тебе ненавиджу, Ноа Адельсон, - холодно промовив Лео.

- Цікаво, чого б це, - Ноа повільно пройшовся залом, приміряючи поглядом, чим би тут зайнятися, - не пам’ятаю, чим би я міг тебе образити?

- Не клей дурня, - Лео підвівся на ноги, - ти зруйнував дещо важливе для мене. До твоєї появи… Нарі… вона була!..

- Якою?! Слабкою? Наївною? Наляканою?

- Вона була моєю!

Ноа завмер. Лео дивився на нього з викликом. Повітря навколо наче вібрувало.

- Вона ніколи не належала тобі, - голос Альфи звучав наче тихе, глухе гарчання звіра.

- Як і тобі!

- Я би душу продав за одну лише надію, що колись зможу сказати, що вона моя! – Ноа зробив до нього крок.

- Зупинись! – пролунав голос позаду.

Ноа, наче зачарований, завмер. Погляд його став пустим, наче у маріонетки. Лео відсахнувся від нього і обернувся. Позаду стояв Тонері.

- Що це з ним?.. – невпевнено почав Лео, - агов, Адельсон!

Він помахав у нього перед очима рукою. Ноа не відреагував.

-  Адельсон, це не смішно, - Лео вхопив його за плече.

- Він не відреагує, - тихо промовив Тонері.

Лео спантеличено дивився на лідера Сигми. У повітрі відчувався різкий запах квітів.

- Тобто? Ви щось зробили? Своїм покликом?..

- Так.

- Але як?

- Скажи мені, Лео, - Тонері повільно наблизився до Альфи та провів пальцями по його щоці, - що ти знаєш про поклик?

- Я знаю, що поклик – це чиста енергія життя, яка може мутувати і наділити омегу здібностями захисту або підтримки, - Лео відповідав обережно, поведінка Тонері його насторожувала.

- Під час П’ятої туманної війни омеги також були бійцями, покликами підсилюючи рик Альф. І перевага була на боці тої армії, де омег було більше. Ти цього не знав?

Лео похитав головою. Він все ще не розумів, як себе поводити і до чого це все. 

- Дивно, правда? Рик Альфи по справжньому розкривається лише тоді, коли його підсилює покликом Омега, - продовжував Тонері, - чому ж тоді зараз до омег таке ставлення? Всі ці обмеження, гетто, Арена. Ніколи не думав про це?

Лео думав. Вони багато думали над цим у свій час, ще до того, як почали виходити на Арену. Але відповіді на ці питання ні в кого не було. Тонері обернувся до нього. Ноа так і стояв, не рухаючись, наче скульптура.

- Альфи. Альфи завжди позбавляються того, що може поставити під сумнів їх силу та владу.

- Я не зовсім розумію…

- Звичайно, звичайно. Від молодого покоління це приховують, ці данні засекречені. Та я поділюсь з тобою, - посміхнувся Тонері, посмішка та була не добра, - поклик – це дещо більше, ніж підтримка, підсилення та захисти. Під час війни стало зрозуміло, що є пари Альф та Омег, які набагато сильніші, набагато ефективніші. Ці дуети були просто непереможні на полі бою. І це були пари, які самі обрали один одного. Мічені.

- Хіба це не протизаконно?! – вигукнув Лео здивовано.

- Тоді ще ніхто не знав, - Тонері облизнув губи, - ті пари, що ставили мітки один одному, були надзвичайні. Альфа обирав собі Омегу. І якщо Омега відповідала взаємністю, їхні поклик та рик резонували, ставали єдиним цілим під час бою. Це був зв’язок міцніший за будь-які кайдани. Тоді і стало зрозуміло, що поклик не тільки здатен підсилювати. Покликом можна було вгамувати рик Альфи, зупинити викид його енергії і навіть… взяти під контроль.

- Поклик… на таке здатен? – запитав приголомшений Лео.

- Як бачиш, - Тонері знову погладив Ноа по щоці, - слухняний, наче песик. Також під час війни виявилось, що мітка Альфи може зникнути і Омега буде вільним. Але мітка Омеги… вона триматиметься доти, доки омега, що її поставив, не помре. Знаєш, яке значення мають мітки?

- Це як зізнання.

- Оооо, хлопче, це більше! Це набагато більше! Це як присягнути іншому на вірність. Зізнатися у вічному коханні. Прив’язати себе до іншої людини до кінця ваших днів. І, виявилось, що для Альф це небезпечно. Адже тоді їхньою слабкістю стає їхня омега.

- Але як?..

- Основна умова – омега має поставити мітку на Альфі. Тоді використати поклик на повну силу і контролювати – не так вже і складно. Проте, мені це не потрібно.  Скажемо так, мій поклик – маріонетка. Я можу брати під контроль будь-кого, не тільки Альф. І лише на короткий час. Але Нарі… ммм… ця дівчинка особлива.

- Поклик Нарі – регенерація. Чим він особливий?

- О ні, ні. Регенерація, зцілення – це лише верхівка айсберга! Нарі успадкувала свій поклик від матері. Така рідкість… але вона все ніяк не розкриє його.

- Ви хочете використати її?..

- Звичайно. І використаю. Інакше, навіщо було стільки людей задіяти для того, аби витягнути її з Арени?

- Але… якщо вона не захоче? Не підкориться вашого наказу? Ви не примусите її!

- Звичайно, ні. Ну що ти. Я ж не звір. Вона робитиме все за власним бажанням, не інакше. Хіба вона не захоче помститися за свою маленьку подружку? Знищити Альф, перетворити їх всіх на Омег своїм покликом, примусити їх пережити все те, що роками переживали ми. Це – справедливо!

- Але ви говорили, що прагнете рівноправ’я! А це вже схоже на те, що ви просто поміняєтесь місцями з Альфами!

- А хіба це не справедливість?

Лео подивився йому в очі.

- Тонері, навіщо ви все це мені розповіли?..

- Ти виглядаєш свідомим. Думаю, ти розумієш, що я правий. Ти ж хочеш помститися за сестру, Лео?

- Ііііі все! – між ними раптом вискочив Айріс, - Тонері, я вкраду його, добре? Ви ж вже тут закінчили?

Тонері знизав плечима і клацнув пальцями. Ноа глибоко вдихнув, наче випірнув з-під води. Він здивовано обернувся на присутніх і, потерши потилицю, мовчки подався геть. Айріс вхопив Лео за руку та потягнув за собою. Той не пручався. Вони вийшли до коридору, дійшли до кімнат, де Айріс просто таки силоміць заштовхнув Лео до його кімнати.

- Ти збожеволів? Вирішив з Тонері посперечатися?!

- Я не збирався! Просто… його слова! Він хоче, щоб Нарі!..

- Хоче! І зробить! А станеш у нього на шляху – вб’є тебе! Ти ж бачив, що він з Ноа зробив! Думає, омега, що здатен взяти під контроль Альфу, не зможе вбити іншого омегу?!!

- Нарі потрібно попередити!!!!

- Ти заради неї себе під кулі підставиш?!

- Та чого ти взагалі причепився?!

- Тому що ти ідіот! Сам про себе подбати не можеш, доводиться мені!

- Айріс, благаю, йди до біса. Тобі стільки років не було до мене ніякого діла. Чого раптом зараз?! Жалість? Чи просто у благодійника пограти захотілось?!

Айріс замовк.

- Пробач… - прошепотів Лео, - просто… правда, пробач. Я вдячний тобі за допомогу. Але… тобі ніколи не зрозуміти мене.

- І чому ж це?

- Ти – ідеальний. Від самого нашого знайомства ти був ідеальним у всьому. Ти завжди у центрі уваги, завжди бажаний. Що такий як ти може знати про нерозділене кохання?

І в той самий момент, як прозвучали останні слова, Айріс вхопив Лео за комір, притягнув до себе і поцілував. Його губи були гарячі і м’які, а поцілунок гірким і солодким водночас. Лео настільки розгубився, що навіть не зміг його відштовхнути. Айріс відсторонився сам. На його обличчі застигла вимучена посмішка. Так посміхається той, хто вже зробив свій вибір і не має шляху назад.

- Ти правий, - сказав він придушено, - що я можу знати.

І Айріс вийшов за двері, лишивши Лео самого. На губах все лишався присмак його поцілунку. Гіркий. І зовсім трошки солодкий.