Фаворити

- Отже, це правда, - задумливо промовив Айріс, - резонанс між покликом та риком може врятувати Світове древо. Думаєш, Тонері про це не знає?

- Тонері із самого початку багато від нас приховував, - сказав Ноа, - тож, думаю, він в курсі. Можливо, скинувши Альф, він планував використовувати їх так, як вони використовують Омег. Але, це також буде не подіє. Рик не здатен насичувати енергією життя, рик взагалі не здатен віддавати. Він лише бере.

- Типова Альфа-фішка, все гребти собі, - буркнув Лео.

- Хочеш про це поговорити? – з викликом сказав Ноа.

- Агов! – підняв руки Айріс, - зараз не до цього. Давайте спочатку вирішимо, що робити, а вже потім можете повбивати один одного, гаразд?

- Давайте дочекаємось Майдену та Нарі, - тихо сказав Альфа, - щось ця нарада затягується.

- Дивно, що він запросив лише жінок, - Айріс обережно визирнув за двері, - о, здається йдуть.

- Хлопці, у нас проблема! – Нарі просто таки ввалилась у кімнату.

- Хотіла б я сказати, що вона драматизує, - за нею вбігла Майдена, - але ж ні! Ми реально в самісінькій дупі!

- А можна більше деталей?! – роздратовано запитав Айріс, - якась конкретика? А то те, що ми у дупі було зрозуміло із самого початку.

- Тонері оголосив початок операції Сигма.

- Яка оригінальна назва, - скептично мовив Ноа, - і що ж це означає?

- Він хоче в один день зібрати всіх підконтрольних йому Альф і вчинити хаос у місті! А поки служби будуть зайняті диверсантами, основна група Сигми має проникнути у вежу Фаворита та вбити Адельсона!

- Ха-ха, - усмішка викривила губи Ноа, - це не під силу навіть мені. Як він планує це зробити?

- Він піде туди сам! І своїм покликом знерухомить його!

- Адельсон – наймогутніший Альфа Каторої. Сил Тонері вистачить лише на кілька секунд, якщо вистачить взагалі.

- Кілька секунд вистачить аби Нарі поставила на ньому мітку та підкорила собі, - сказала Майдена, - Тонері віддав їй наказ. 

- Якщо вони налажають, то загинуть! – схопився Лео, - якщо їм не вистачить часу, Адельсон вб’є обох, або гірше! Забере Нарі! І чорт його знає, що він з нею зробить!

- Я не дам цьому статися! – випалив Ноа.

- Ти вже одного разу програв йому, - тихо сказала Май, - нам треба щось придумати. У будь-якому випадку, у Тонері є і запасний план. У разі провалу, він планує знищити саме Світове древо!

- У нього взагалі вже макітра протекла? – вигукнув Айріс, - зруйнувавши Древо він всіх нас обрікає на смерть. І Альф, і Омег. Не буде Древа – не буде бар’єру! Без бар’єру – привіт туманність! А туманність це у нас що? Правильно, камелія! А камелії глибоко чхати Альфа чи Омега. Ця хвороба винищить нас всіх.

- А де не впорається камелія, там допоможуть голод і дефіцит питної води, - важко промовила Майдена, - все ж таки, туманність винищує плодючі землі, отруює воду.

- Трясця… - вилаявся Ноа, - ми реально у повній!..

- А що як… - раптом промовила Нарі, - а що як нам поговорити із Сайфером Адельсоном?

- Що?! – в один голос вигукнули всі.

- Нарі, - прокашлявся Айріс, - спробувати перемогти Тонері вступивши в союз з Адельсоном – це як пожежу бензином гасити. Вони обоє навіжені (пробач, Ноа, як є). І обоє мають на тебе плани!

- Але раптом ми зможемо до нього достукатись? Якщо Древо можна врятувати резонансом, це ж в інтересах Альф?

- Власне, це в інтересах усього світу, - задумливо промовив Айріс, - але як ти плануєш зустрітися з ним? Це все таки голова корпорації!

- У нас є те, що йому потрібно, - схилила на бік голову Майдена, - розшукуваний в усій Каторії утікач-Альфа та найбажаніша для родини Адельсонів Омега.

- Ні! – похитав головою Лео, - цього не буде. Занадто небезпечно.

- Але Майдена має рацію, - позіхнула Нарі, - нам би тільки якось зв’язатися з ним.

- Є ідея, - запропонував Айріс, - твоя подруга, бета. Канетіка, здається. Вона, наче, в управлінні працює.

- Ти правий! Буде дивно отак заявитися до неї після того, як я зниклаю Але вона може дістати його розклад і ми!..

- Я сказав – ні! Я проти!

- А я дозволу не питаю!

- Нарі, це божевілля! А що як він схопить тебе?

- Пропонуєш нічого не робити? Тікати? Чекати, поки Древо знищать?!

- Я хочу врятувати Древо так само, як і ти! Але не ціною твого життя!

- Це вже мені вирішувати!

Нарі підскочила і вийшла з кімнати, голосно гупнувши дверима. Майдена ви рішила її наздогнати. Ноа також піднявся.

- Слухай, - сказав він, дивлячись на Лео, - я також не в захваті від цієї ідеї. Але ніхто не наказуватиме їй. Я захищу її, обіцяю. 

- Запхай собі свої обіцянки у свою ффммм-ммм!..

- Дякую, Ноа, подбай про неї! – затулив його рота долонею Айріс, - щойно зв’яжетесь із Канетікою, дайте мені знати. Скаладемо більш чіткий план дій.

- Розраховую на тебе, Айріс, - відвів погляд Ноа і також зник за дверима.

- Відпусти! – вирвався Лео, - що з тобою не так?!

- Це ти мені поясни. Може досить вже? Вона не маленька дівчинка. Ти не можеш її опікати! Не можеш вирішувати за неї! І тим більше, контролювати її ти також не можеш!

- І що!? Дозволити їй просто так померти?!

- Вона не помре, доки Ноа поряд із нею! – гаркнув Айріс і тут же, зітхнувши, тихо додав, - якщо… тобі так хочеться піклуватися про когось, контролювати, дбати… це ж можу бути і я? Віддай ці почуття мені.

Кімната наповнилась ароматом суниці, ароматом його феромону.

- Айріс, це не…

- Забий, - відмахнувся блондин, - я також піду.

І раптом Лео вхопив його за руку. Щоки його палали, а серце прискорило своє биття. Він вперше відчув страх. Страх, що як Айріс зараз піде, то більше не повернеться. І не торкнеться його.

***

- Колись, ти за все поплатишся!!! Я примушу тебе відплатити за кожен день мого очікування! За кожну пролиту сльозинку!!! – Канетіка витирала сльози рукавами своєї сорочки, - що ти за лю-юди-ин-на така, Нааааріііі.

Дівчина плакала навзрид, привертаючи до себе забагато зайвої уваги. Айріс нервово озирався.

- Благаю, Канетіко, в ім’я Великого древа! – взмолився він, - на нас дивляться! Ми зустрілися в самому центрі, тому що найкраще ховатися у натовпі. Але з твоєю істерикою ми не сховаємось ніде!!!

- Вибачте, - хлюпала бета, - пробачте… просто… я така рада! Я така щаслива, що з тобою все добре, Нарі!

Айріс зв’язався з Канетікою і домовився про зустріч. Це було не важко. Контакти зберіглись у Нарі навіть після деактивації комунікатора. Варто було показати, що подруга жива і Канетіка готова була хоч на край світу бігти. До того ж, за бетою ніхто не спостерігав. Не зважаючи на те, що Канетіка працювала в офісі головного управління корпорації Фаворит, посада її була не висока в силу її вторинної статі. Тому і у спостереженні за нею Альфи не бачили сенсу. І саме ця їхня недбалість коштувала їм дорого.

- Я все дістала, - прошепотіла Канетіка, нарешті заспокоївшись.

За столом у кав’ярні вони сиділи втрьох. Ноа чатував на вулиці, виглядаючи комісію або ж службу охорони. Бета під столом ногою посунула до подруги невеличкий паперовий пакунок.

- Я дістала вам два кодовані комунікатори. Їх майже неможливо відслідкувати. Тож, деякий час ви зможете бути на зв’язку і не хвилюватись, що вас прослуховуватимуть чи відслідкують.

- Скільки у нас часу?

- Якщо не зловживатимете, то часу у вас буде вдосталь. Для радарів комісії сигнали цих комів – це як білий шум. Якщо він періодично з’являтиметься, ніхто не вертатиме увагу. Але якщо шумітиме довго, почнуть перевірку. Якщо раптом вас засічуть, комунікатор дасть звуковий сигнал. У вас буде приблизно 15 хвилин, перш ніж вони розшифрують сигнал і відслідкують вас. Після сигналу варто як найшвидше позбутися кома.

- Де ти їх взяла?

- Мій хлопець дав їх мені, - гордо промовила Тіка, - він хакер. І йому також не подобається ставлення до Омег.

- Хлопець?! Ти почала з кимось зустрічатися?!! – з подивом вигукнула Нарі, - і хто він? Також з роботи? Де ви познайомились? Давно?!

- А сама! – надула губи Тіка, - твій бета виявився Альфою. А тепер ви разом?!

- Дівчата, серйозно?! – закотив очі Айріс, - ми зараз це будемо обговорювати?!

- Пробач, - прокашлялась Канетіка, - коротше кажучи, у ці коми ми завантажили вам розклад боса на цей тиждень, а також його маршрути. Найкращий варіант – післяобідня кава. Кожного дня в один і той самий час він відряджає зі свого поверху всіх працівників включно з охороною. Чверть години він знаходиться на поверсі сам. Єдина проблема – це потрапити на той поверх. Але кращого часу просто не існує, лише тоді він сам.

- Щось придумаємо, - задумливо промовив Айріс, - все ж таки, ми вже всі підписались на це божевілля.

- Я завантажила вам схему головного офісу. Там прописані всі входи та виходи, вентиляція, каналізація, підсобні приміщення і все таке. Тож, скористайтесь ними.

- Дякую, Тіка, - ніжно торкнулась її руки Нарі, - тоді, ми підемо. Бережи себе.

- Ви дуже допомогли нам, пані Тамі, - галантно вклонився їй Айріс, - бережи себе. І передавай вітання хлюпцю.

- Я лише рада допомогти! – посміхнулась Тіка і, тут же обернулась до подруги, - ми ж зустрінемось, коли все це скінчиться? Ти мені ще багато чого маєш розповісти!

- Звичайно, - кивнула Нарі, - в мене також багато питань. І ми давно не пили каву разом.

- Ти пообіцяла! – з надією промовила Тіка, - не зникай більше так надовго!

- Добре, - махнула їй рукою Нарі.

Коли вони вийшли до Ноа, Айріс обернувся.

- Все ще дивиться нам в слід, - сказав він тихо, - хороша в тебе подруга, Нарі. Жодного зайвого запитання.

- Тіка найкраща, - посміхнулась Нарі, - шкода, що мені не вдалося до кінця бути з нею щирою… все ж таки, я не знаю, чи переживу бодай цю зустріч.

***

У коридорах було темно. Вночі у підземному бункері світло гасили, лишали лише по одному-два ліхтарі на коридор. Нарі та Ноа йшли по переду, за ними Лео та Айріс і останньою йшла Майдена, оглядаючись. Після зустрічі із Канетікую, вони повернулися на базу та залишок дня маячили перед очима у Тонері. План був простий. Під покривом ночі вийти із бункеру Сигми, не потрапивши нікому на очі. Адже вже за два дні лідер-омега планував повести свою армію зомбованих Альф до Адельсона і розпочати бій, у якому не буде переможців. У Сигмі відверто ніхто не розумів, що відбувається. Але слабкі та налякані омеги, які втекли сюди із гетто були готові повірити у що завгодно, якщо це давало їм надію на щасливе майбутнє. Саме тому їх і потрібно було рятувати.

Нарі мала надію на те, що хоч хтось їх почує. Що як не Адельсон, то хтось із управління, інші Альфи, бети. Потрібно було пояснити, що Древо можна врятувати без жертв, без крові. Вона хотіла донести, що їм доведеться вчитися жити разом. Але для цього для початку потрібно було втекти із Сигми. Це мало бути легко.

- Вийшли на прогулянку? - почули вони із пітьми, -  кажуть, зараз повний місяць, певно, гарно.

Команда обернулась. Спершись на стіну, у іржавих масивних грат стояв Тонері і двоє охоронців-бет.

- Ноа, хлопчику мій, - очі лідера Сигми недобре зблиснули у темряві, - невже вирішив кинути всіх цих нещасних омег, які на тебе розраховують? Ти маєш їх захищати.

- Я маю захищати лише одну омегу. Ту, котру я обрав! – палко промовив Ноа.

- Обрав? Наївний мій хлопчику, - засміявся Тонері дзвінко, - що за дурниці? Невже ти віриш у те, що Альфи можуть щось обирати? Це ми, Омеги, обираємо вас!

- Нехай так! – відмахнувся Ноа, - зараз це не має значення. Дай нам спокійно піти, Тонері. З двома бетами ти проти нас не підеш.

- Ммм? У мене є дві Альфи, - знизав плечима лідер.

Його очі стали ще яскравішими, Нарі відчула їдкий квітковий аромат. Айріс закрив собою Лео і вхопив Майдену за руку, хоча знав, що альфа звільниться одним лише рухом, як не тримай. Він активував свій поклик, сподіваючись

- Майдена! Ноа! – випустив поклик Тонері, - схопити омег!

Ноа завмер. Нарі збентежено поглянула на нього. Очі хлопця то затуманювались, то прояснялись. Було видно, що він бориться з покликом Тонері. А от Майдена навіть не зреагувала. Вона одразу ж стала між Ноа та омегами, відштовхнувши Нарі собі за спину.

- Припинила вдавати, що мій поклик діє на тебе?  - усміхнувся Тонері, - Май, любонько, ти ж знаєш, що він вб’є тебе?

- Ну, декілька хвилин я їм виграю, - відповіла йому такою ж їдкою усмішкою Майдена.

Вона зірвалась з місця і кинулась на Ноа першою, доки він не зорієнтувався. Перший удар юнак пропустив, але наступний блокував. Май лише трохи відтіснила його від Нарі та хлопців. В одну мить рик Ноа поставив Май на коліна, разом з нею впали і Лео з Айрісом. Лео почав задихатися. Айріс, зробивши над собою зусилля, закрив його собою, хоча у самого пішла носом кров. Він ледь тримався у свідомості. Ноа бив Майдену. Удар, ще удар. У дівчини вже було здерте обличчя, побиті руки. Ще удар і вона відключиться. Нарі із жахом спостерігала, як Ноа повільно розбиває їй обличчя. А Тонері, хижо посміхаючись, спостерігав за цим.

- Хороший хлопчик, - прошепотів Тонері, - а тепер – добий.

- Ноа, зупинись!!! – Нарі закричала так голосно, що забула про контроль.

Вмить коридор заповнив солодкий аромат її поклику. Хвиля була настільки потужною, що Ноа миттєво отямився. Його плече, де все ще лишався слід укусу Нарі, наче опекло вогнем. Він відпустив Майдену і відскочив в бік, із жахом втупившись у свої розбиті кулаки.

- Ноа, - очі Нарі сяяли, - допоможи Май. Ми йдемо!

- Що?! Ноа, негайно!.. – спантеличено вигукнув Тонері, - що за?.. мітка?! Ти поставила на ньому мітку?!

- Ноа, швидше, - Нарі відходила назад, допомагаючи піднятися Айрісу, - ми йдемо.

- Маленька хвойда, - зло прошипів Тонері, - мітка… хто б міг подумати.

- Не переслідуй нас, - холодно промовила Нарі.

- Я все рівно зроблю те, що заплановано! Думаєш, ваша втеча щось змінить?! Лише кількість загиблих! Не переможе Сигма – не переможе ніхто! – бічнуючись, кричав він їй в спину, - не станете на мій бік – вся Каторія загине! Не роби дурну помилку! Як твоя матір, Інарія!!! Не поводь себе як вона!!!

Ноа, притримуючи Майдену, обернувся до Нарі. Очі тої все ще горіли. І кожною частинкою свого тіла, Ноа відчував, що зараз його життя належить їй.