Фаворити

Скільки Айріс себе пам’ятав, Нарі завжди була така. Кидалась у вогонь перша, захищала їх, приваблювала багато уваги до себе, аби лише на них не дивились. У цьому прогнилому, сірому гетто її очі сяяли наче безкрайні галактики, лунав її дзвінкий сміх. Вона була енергійна, щира та, іноді, йому здавалось, безстрашна. У світі, ворожому для омег, Нарі завжди знаходила щось світле і добре. Своїм теплом вона могла зігріти всіх, хто того потребував. Але її саму зігріти не міг ніхто.

І Нарі завжди була поряд з ним. З самого народження вони була разом, як брат і сестра. Вона завжди міцно тримала його за руку. І він думав, що ніколи не хоче відпускати її маленьку долоню, ні з ким не розділить її тепло. А потім Агата привела додому ще двох малих омег. Дівча постійно скиглило, а хлопчик сьорбав носом, витираючи свої, опухлі від сліз, очі. Але він намагався видаватись сміливим і сильним. Айрісу він одразу не сподобався. Можливо, тому що тепер Нарі мала наглядати ще й за цими двома. Вона ніяк не могла відвернутись від них, тим більше, мала одразу ж до неї привʼязала. Вона була хвороблива, худорлява, бліда і без кінця рюмсала.

Коли вони почали жити разом, багато що змінилось. Спочатку, Діона почала бігати за Нарі хвостиком, а Лео тримався осторонь. Але згодом, він почав втручатися у їх з Айрісом повсякдення. Він допомагав їй та Агаті готувати, вчився прибирати і прати речі. Робив те, що вмів, але чого ніколи не хотів робити Айріс. І золотоволосого це дратувало. Лео робив все погано і неправильно. Часто бив то чашки, то тарілки. Майже завжди розливав воду, соромився торкатися жіночої білизни, а підлогу взагалі мити не вмів, постійно затоплював сусідів знизу. Бабця, що там жила, майже кожного тижня приходила сваритися. І Нарі постійно відволікалась від своїх справ, щоб допомогти цій бідосі.

В один день це настільки вибісило Айріса, що він підхопив Лео разом з ганчіркою та почав пояснювати повільно і в деталях, де він косячить. Він накричав на нього і сказав, щоб той все повторював за ним, він працюватиме разом із ним поки той не навчиться. І… це подіяло. Лео швидко почав вчитися лише тоді, коли йому пояснював саме Айріс. Агата не могла натішитись, а Нарі тепер не відволікалась від справ і тренувань.

З часом Айріс все більше помічав, що Лео насправді дуже старанний хлопець. На відміну від нього та Нарі, вони з сестрою жили з батьками. У них хоч трохи, але було дитинство. Тому, зараз він всьому вчиться з самого початку. Лео був дуже соромʼязливим та спокійним. У нього завжди були теплі руки, мила посмішка, він тихо сміявся та майже ніколи не дивився в очі. У нього було мʼяке волосся, а ще чим старше вони ставали, тим приємнішим ставав його голос.

Вони росли. В одну мить Айріс зрозумів, що його наче пробиває струмом, коли Лео торкається його. Коли їх погляди пересікались, серце починало битися швидше, а думки плутались і гострий на язик Айріс губився і не знав, що сказати. Але погляд Лео завжди був спрямований не на нього…

З кожним роком, Нарі ставала все більш неконтрольованою. Намагаючись відвести увагу від Ді, Лео та самого Айріса, вона все більше починала прирікатися з бетами-наглядачами. А іноді, втікала з оглядів, чим виводила з себе Альфу Йомія. Вона не помічала основного. Що у той момент, коли вона приймала удари, Лео всіма силами намагався прийняти її біль на себе. І від власного безсилля він страждав ще більше. В такі моменти, серце Айріса виривалось з грудей. Біль душив його, він стискав його груди наче ланцюгами, які лишали по собі шрами. І Айріс втомився… втомився бути хорошим другом, який нічого не здатен зробити.

Ще з дитинства було зрозуміло, правильно використовуючи поклик, він міг отримати що завгодно навіть від бети. Його зовнішність, голос, погляд, навіть рухи. Він наче був створений для того, аби зваблювати. І він вирішив, що саме так він і має використовувати свою силу. Заради того, щоб захистити близьких. Він розумів, що захищаючи Нарі, він захищає Лео. А ще знав, що як вони дізнаються, чим він займається, то будуть проти. Спробують вмовити його відмовитись від цієї ідеї, спробують завадити. Бо друзі не кидають один одного. І він вирішив стати для них ніким. Та хоча б і лиходієм, якщо це дозволить йому захищати їх.

 Так це і почалось. У лікарні, куди вони потрапили після падіння. Першою, кого він звабив, була медсестра, яка доглядала їх з Лео. Він випросив для Лео окрему палату, видаючи це за «бажанням провести з нею більше часу». Також він домовився за найкращі ліки та харчування для нього. Це був лише початок. Далі були лаборантки, наглядачі, охоронці. Він кожної ночі отримував щось корисне. Щось, що давало йому можливість допомагати Лео та дівчатам.

Бажаючих отримати його в свої руки ставало більше. Чоловіки, жінки… про нього знали навіть у четвертому колі та на околицях третього. Ним цікавились Альфи. І кожен раз він піднімав ціну. І саме так, одного разу, він натрапив на шпигуна Сигми. Той одразу ж викрив його, не знадобилось багато часу, щоб зрозуміти, заради чого він себе продає. Він влаштував зустріч з Тонері і той дав слово – якщо Айріс шпигуватиме для нього, його друзі будуть перші у списку на порятунок, коли настане час вторгнення. Він погодився. Тепер, продаючи своє тіло, він отримував не тільки матеріальні блага, а й інформацію.

Його все влаштовувало. Вони були у безпеці, доки Нарі не влаштовувала черговий перформанс. Тоді Айріс знову шукав потрібного наглядача і виправляв її помилки. Бували ночі, коли він прокидався, обливаючись холодним потом. Важко дихаючи, він відкривав вікно і намагався вдихнути якомога глибше, аби лише перебороти огиду до самого себе. Він переконував себе, що все це лише заради друзів. У нього не було інших варіантів.

Він думав про це, коли тримав Лео у своїх обіймах, поки тіло Діони виносили з Арени. Міцно притискав його до себе, закриваючи йому очі. Він відчував, як той тремтить. Від злості, від безсилля, від горя та страху. І в грудях у Айріса закипала лють. Хлопець не зводив погляду з Нарі, яка сиділа нерухомо на колінах, у калюжі крові, де щойно лежала її подруга. Погляд її був пустим, безбарвним. Наглядач знову натягнув на неї металевий нашийник і грубо потягнув її геть зі сцени. Та раптом, хтось голосно зойкнув. Квітка Світового древа, що була заляпана кровʼю, раптом почала знову закриватися. А разом з нею і квітка Нарі, яка повністю розкрила пелюстки.

- Що відбувається?!

- Раніше такого не було! Що це означає?!

- Древо було проти цієї жертви?!

- Що ми робитимемо, якщо Древу більше не буде достатньо співу омег?!!

Альфи на своєму балконі почали переглядатися і про щось перешіптуватися. Нарешті, на трибуну вийшла Адо Йомія і голосно проголосила:

- Наше величне Світове древо дарує нам тепло свого барʼєру щозими! І ми зобовʼязані поповнювати його енергію життя! Наступний етап ми проведемо негайно! Древу потрібна наша сила! На Арену вийде наша переможниця 13-22! А її опонентом буде 13-19! Легендарний дует!!!

Айріс майже не дихав. Він дивився через Арену, туди, де дві бети-наглядачки готували Нарі до наступного виходу на сцену. В її очах згасла жага боротися, іскра життя ледь тліла. Наглядач підійшов ззаду.

- 13-19, - звернувся він до Айріса, - приготуйся. Вийдеш на Арену негайно.

- Тц… - Айріс ніяк не міг опанувати вир емоцій, який наче засмоктував його, - ви що… звірі?!

- Що сказав?! – другий наглядач зробив крок до нього, тримаючи напоготові свого кийка.

- Айріс… - раптом підняв на нього заплакані очі Лео, - Айріс прошу…

Айріс замовк.

- Прошу… вона… примусь її… благаю, Айріс… вона також загине! Будь ласка…

- Та щоб тебе… - вилаявся Айріс, - чому так… нестерпно, коли ти плачеш?!

- Айріс…

- Я все зроблю, - відповів хлопець, - якщо співатиме в півголоса – взагалі співатиму в чверть. Співатиме в чверть – взагалі замовкну. Тільки не роби таке обличчя, благаю…

Він випустив Лео зі своїх обіймів і обернувся до бет.

- Ну, влаштуємо шоу, - злісно прошипів він.

Їх обох вивели до бутонів. Нарі, наче маріонетка, слухняно йшла за наглядачкою. Вона була схожа на ляльку із скляними очима. Ні емоцій, ні почуттів. Нашийники були зняті, бети дали команду початку. Зазвучала музика.

- Опануй себе, сестричко, - промовив Айріс, - невже ти не знала, що цим все і завершиться?! Сьомий етап? Ти знала, що це байка? Але у тебе є шанс добре прилаштуватися. Тож, вгамуй емоції. Починай співати, Нарі.

- Як ти можеш… - прошепотіла дівчина, - Ді щойно…

- Я бачив, - відмахнувся Айріс, - хочеш до неї?! Співай!

- Діону… вбили!!!

- І тебе, ідіотку, вбʼють! Якщо зараз же не почнеш співати, - почав гарчати Айріс, - тебе застрелять! Ще одна безглузда смерть!!!

- Безглузда?..

- Чого вони мовчать? – почулось з трибун, - сьогодні буде продовження?

- Ми не наповнимо квітку енергією?

- Що ці омеги собі думають?

Айріс наблизився до Нарі впритул і однією рукою притягнув її до себе.

-Якщо не співатимеш ти, я співатиму за нас двох, - промовив він, підхопивши її у танці.

Ти така холодна, та лише твій погляд

Змусить гаснуть зірки

Ти ідеальна лялька, мій туманний погляд,

Твої слова гіркі..

Моє спасіння, прекрасна душа

У Нарі збилось дихання. Айріс не просто не направляв енергію в квітки. Він направляв її на неї. Вона мала приєднатись. Та слова наче застрягли у горлі.

Я не вірю тобі, не вірю…

Коли відкриється твоя душа,

Дозволь забрати пітьму…

Айріс міцно вхопив її за руку, стис так сильно, що кісточки побіліли.

Підкорись мені, підкорись мені…

Прекрасна, як кришталь…

Підкорись мені…

- Давай! – прошепотів він прямо їй на вухо, - доведи мені, що вона не дарма померла, давши тобі дорогу! Дозволивши тобі жити!!!

А далі сталось те, на що Айріс не розраховував. Його метою було спровокувати Нарі. Розізлили, роздратувати. Примусити співати на почутті злості, ненависті, розпалити її бажання боротися. Але… раптом Нарі зірвалась з місяця і кинулась на нього. Вона збила його з ніг і почала бити по обличчю, що було сил.

- Замовкни! Замовкни!!! ЗАМОВКНИ!!! – кричала вона.

- Що там коїться?! – загаласили з трибун, - вона вбʼє його?!

- Негайно зупиніть це! – гаркнула Йомія з балкону, - чого витріщилися?! Негайно вгамуйте 13-22!!!

- Нарі! – закричав Лео, - Нарі!!! Припини!

Айріс просто дивився їй в очі, мовчки приймаючи кожен удар. Нарі замахнулась ще раз і рука її безсило впала йому на груди.

- Не можу так… - сльози градом покотилися по її щокам, - не можу! За що?! За що?!!

Її крик був настільки голосним, що навіть Альфи на балконі відчули викид її енергії. Адельсон ледь втримався аби не впасти на коліна, поряд з ним інші альфи на балконі почали задихатися, обливатися холодним потом, хтось заплакав. Адо Йомія, наче в агонії, тягнула руки до дівчини і кричала.

- Моя богиня! Ваша милість! Я належу вам! Будь ласка… торкніться мене! Торкніться!

- Тримайте… її…  не дайте Адо з балкону стрибнути! – намагаючись опанувати себе, прогарчав Сайфер, - і заткніть 13-22!!! Негайно!!!

Айріс намагався достукатись до Нарі, але марно. Вона, піднявши голову до неба, просто кричала, заливаючись сльозами. Трибуни наче покосило. Альфи сповільнились, омеги завмерли, бети розгубилися, не знаючи, що їм робити. І раптом… Гримнув вибух. Піднявся стовп пилу та диму. Нарі обхопили чиїсь руки. Чорна куртка закрила її обличчя, широка спина закрила її від усіх. І один різкий, голосний рик примусив її замовкнути миттєво.

- Тихо… - шепотів їй голос, - заспокойся. Я тут. Я поряд. Все буде добре.

Нарі лише тихенько схлипувала, вчепившись руками в чорний одяг. Вона знала чий це голос, знала, чий рик змусив її замовкнути. І вона знову його не злякалась.

- Ноа… - прошепотіла вона, перш ніж знепритомніти.

Альфа підхопив її на руки, обернувшись на звуки стрілянини та криків.

- Ходімо, - кинув він Айрісу, - Май з хлопцями тут розберуться.

Айріс, побитий та подряпаний піднявся, спершись на руки і витерши обличчя.

- Дай мені хвилинку, - сплюнув він кров, - заберу дещо, що тепер належатиме мені.