Фаворити

- Ти серйозно? – скептично поглянула на подругу Діона, - ти йому відмовила? І він просто пішов? Ось так просто взяв! І пішов?!

- Угу, - кивнула Нарі.

Дівчата сиділи на даху свого гуртожитку і їли сандвічі, які для них приготував Лео. Тут же у невеличкому паперовому пакунку було багато кольорових цукерок, які Нарі дав Кае.

- І ти йому відмовила?!

- Так.

- Словами?! Сказала ні?!

- Сказала «так» і не пішла, - роздратовано відмахнулась дівчина, - ну звичайно я сказала «ні»!!!

- Але чому?! – не вгавала Ді, - хіба він не подобається тобі?

- Ну…

- Ох, навіть не починай! У тебе на лобі все написано! Він в тебе з голови не йде з вашої першої зустрічі!

- Та яка різниця?

- Ти, вочевидь, також йому подобаєшся. Інакше, не кликав би! Тоді чому?!

- Тому що моє місце тут!

- Ні, - Діона закотила очі, - це не ти вирішила. Це за тебе вирішили. Але ж ти не хочеш тут бути!

- Я хочу бути поряд із вами, - мʼяко посміхнулась Нарі, - з тобою та Лео. Як я могла вас тут лишити? Тим більше, що зовсім скоро новий етап і…

- Нарі, - Ді взяла її за руки, - ти не можеш постійно мене опікати.

- Лише я можу підтримати дві квітки одночасно, - промовила Нарі серйозно.

- Вони не просто так виставили мене проти тебе, - тихо сказала Діона, - думаєш, вони дозволять тобі?

- Я дозволу не питатиму!

- Нарі, ми омеги. Не підкоритись Альфі означає померти. Чи ти забула?

- По-твоєму, я маю просто все лишити як є і дати їм забрати тебе на ферму?

- О, древо! А ти оптимістка! – пролунало позаду і Айріс, перемахнувши через парапет, сів між Нарі та Ді, безцеремонно потягнувшись до сандвіча.

- А ну!.. – ляпнула його по руці Нарі.

- Та не жмотись, - відштовхнув її долоню золотоволосий, - відмовиш голодуючому?

Він все таки взяв сандвіч і з апетитом його вкусив.

- Ммм, - жуючи протягнув він, - це злочин. Такою смачною їжею не можна не ділитись.

- От і попросив би його тобі також готувати, як раніше, - лукаво промурчала йому Нарі, - чого ти мене грабуєш?

- Бо ти мені не відмовиш, - облизнувся Айріс, - якщо попросиш ти, той демон приготує все, що завгодно. Тож, я просто користуватимусь тобою, як щитом і отримуватиму все з твоїх рук.

- Але з його рук було б смачніше? – з іншого боку на вухо прошепотіла йому Діона.

- Однозначно, - замріяно відповів Айріс і миттєво отямився, - відкусити йому обидві руки по лікоть – чудова ідея.

- Чудова думка, - потягнулась Нарі, - безпомічний Лео. Ніякого супротиву.

- Ніякого супротиву, - луною повторила Діона.

- Ніякого… - повторив за ними Айріс, - так, стоп! Припиніть це негайно. Знущаєтесь?!

- Ти сам над собою знущаєшся, - штовхнула його плечем Нарі.

- Сказав би йому все як є, - підтримала її Ді.

- Ага, ага… гадки не маю про що ви, дівчата, - Айріс піднявся, - я, власне, чого прийшов. Стосовно співу. Подейкують, не залежно від результату, тебе все рівно виведуть з Арени.

- Дурість яка… - Нарі важко зітхнула, - Древу потрібен спів омег! Мій поклик сильний! Навіщо виводити мене з гри?! Невже на фермі від мене буде більше користі?!

- Ти не потрапиш на ферму, Нарі, - дивлячись їй в очі, промовив Айріс, - тільки не ти. Вони не для ферми тебе готували.

- Що ти?..

- У будь-якому випадку, покажи себе, - серйозно сказав юнак, - якщо добре закриєш етап, у тебе буде час, доки вони вигадуватимуть як тебе зняти. Якщо завалиш етап – одразу поїдеш до маєтку Адельсонів.

Не чекаючи її відповіді, він знову перескочив через парапет і пішов геть. Нарі проводила його важким поглядом. Айріс завжди зʼявлявся, швидко випалював на них якусь інформацію і тікав, наче його це і не стосувалось. Зараз було майже так само. Відрізнялось лише те, що тепер його голос не звучав байдуже. Він був схвильований, напружений.

- Я маю добре попрацювати за двох, - тихо сказала вона сама собі, - потрібно вивезти дві квітки за будь-яку ціну.

- Нарі, - Діона посміхнулась, - ти ж знаєш, що я люблю тебе?

- І я тебе, - Нарі обняла її, - дуже-дуже люблю, Ді!

- От би… ще сонце визирнуло… - сумно промовила Ді, дивлячись у хмарне небо.

***

 Трибуни Арени знову були заповнені. Нарі стояла за решіткою, яка відділяла прохід від сцени. Поряд із нею стояла Амелі Нель. Бета виглядала спокійною, але Нарі відчувала її прискорене серцебиття.

- 13-22, - тихо промовила вона, - покажи все, на що ти здатна. Я розраховую на тебе.

- Древо отримає те, що йому потрібно, - просто відповіла Нарі, - можете бути впевнені.

- Я не… - почала бета, але замовкла.

- Моя фаворитка! Тільки погляньте! – прозвучав дзвінкий голос Йомії, - хороший в тебе на цей раз опонент? Безпрограшний варіант, 13-22. Можеш не дякувати.

Нарі мовчала. Йомія була непередбачуваною, агресивною. Вона відчувала її ненависть у повітрі. Запах її феромонів заповнював коридор, вони пахли сигаретним димом і попелом. Бета зробила крок вперед, прикриваючи Нарі собою.

- Пані Йомія, - сказала вона сухо, - вам місце на трибуні, поряд з родиною. Що ви робите у коридорі для фаворитів?

- Не турбуйтесь, Амелі, я зараз повернусь. Просто хотіла побажати своїй фаворитці успіхів.

- Вона фаворитка пана Адельсона.

- Офіційно – так, - проігнорувала цей випад Адо, - але я ж можу мати улюбленців серед фаворитів? Звучить смішно. Але ж так і є. Не кожна омега може стати фаворитом. А це ще й тринадцята. Ну як її не любити.

- Дякую, пані Йомія, - покірно схилила голову Нарі, - за вашу доброту.

Йомія скрипнула зубами. 

- Тц… характер, - процідила вона крізь зуби, - не дай мені занудьгувати.

Вона різко розвернулась на підборах і пішла геть. Амелі дивилась їй в спину, а потім перевела погляд до Нарі.

- Будь сильною, дівчинко, - тихо промовила вона.

У її голосі Нарі відчула жалість, страх і тепло, якого раніше не відчувала. Вона кивнула. Решітка поповзла вверх, відкриваючи прохід на Арену. Трибуни ревіли. Нарі вийшла вперед до багряних бутонів, Ді вже чекала на неї у центрі. Вона дивилась на неї із щирою посмішкою. Очі її казали «все буде добре. Ми готові». Нарі озирнулась. З однієї з трибун на них дивився Лео. Погляд його був стурбований, але він намагався видаватись спокійним і впевненим, як і його сестра. Трохи далі від нього Нарі побачила Айріса. Він не зводив погляду з балкону.

Дівчині довелось пересилити себе, аби підняти очі. Прямо на неї дивився Сайфер Адельсон. Його посмішка була недобра, лиха. Лише один його погляд лякав її до тремтіння. Але вона мала тримати себе в руках. Заради Діони. Заради них обох.

- Зняти нашийники! – скомандував Адельсон.

Бети наблизились до фавориток. Нарі почула, як замок клацнув, на шкірі більше не відчувався дотик металу. Заграла музика. Омеги вийшли до квіток. Вони стояли одна перед одною і дивились в очі, не відводячи погляду. Нарі простягнула Діоні руку і та поклала свою маленьку долоньку у її. Трибуни заревіли ще голосніше. Спочатку зазвучав голос Діони. Ніжний, повний світла та любові.

Наче місяць в горах таємнича

Тиха і спокійна, як липнева ніч

Сильна і незламна, як травнева злива

Я твоя на віки, ти моя на мить…

Її спів підхопила Нарі.

Оповита сонцем і його теплом

Вільна і нестримна, наче вітер

Я тебе від світу за своїм крилом

Заховаю так, щоб ніхто не помітив

Квіти почали повільно розкривати свої пелюстки. Сяйво підіймалось над бутонами, червоні мерехтливі іскри закружились навколо дівчат у примарному танці. Діона щиро посміхалась, Нарі відповідала їй тим же. Їхні пальці перепліталися, Нарі відчувала тепло, яке випромінювала Ді. Вона не чула нічого, окрім її співу. Не бачила нічого окрім її сяючих золотих очей.

- Я твоя навічно, ти моя на мить… - проспівала останні слова Ді.

Дихання їх було повільне. Трибуни вибухнули шаленими оваціями. Нарі насилу примусила себе обернутись до бутонів. Вона готова була присягнутись, що рівномірно направляла енергію життя в обидва бутони. Але… її квітка розкрила свої пелюстки, але бутон Ді лише трохи відкрився. Погляд її хаотично бігав по трибунам, шукав, що могло статись? Діона стисла її руку. Нарі поглянула на неї. З-за хмар на мить визирнуло сонце, віддзеркалившись в жовтих очах.

- От би ще трохи… подивитись на сонце, - одними губами прошепотіла Ді.

- Діона, я!..

Постріл. Обличчя опалило чимось гарячим. Дівчина впала на коліна поряд із бездиханним тілом. Багряна кров забризкала пелюстки квітки, вона засяяла і ще трохи розпустилась. Нарі більше нічого не чула. Світ наче зупинився. Вона навіть не зрозуміла, коли і як на ній замкнули металевий нашийник. Чиясь рука грубо схопила її під лікоть і поставила на ноги. Вона не бачила, як під самою сценою, Айріс міцно тримав Лео, коли той намагався рватися до сестри. Не бачила кривої, самовдоволеної посмішки Адо Йомії. Не бачила нічого. Окрім тіла Діони, яке виносили з Арени наглядачі…