Фаворити

Він прокинувся від шуму води. Тіло ще ломило, кожен вдих віддавався неприємним, тупим болем. Кімната була йому незнайома. Дуже проста і напівпорожня, вона одразу ж переходила в кухню. Ноа спробував підвестись на дивані. Спершись на бильце, він мало не заскавчав як побита собака. Рани його були промиті, накладені свіжі пов’язки. Поряд на маленькому столику стояла склянка з водою. Він потягнувся до неї більш-менш здоровою рукою, пити хотілось страшенно.

Клацнула засувка дверей і до кімнати зайшла дівчина у довгій темній футболці. Її рожеве волосся було мокре, з нього ще капала вода. Фіолетові очі одразу ж сфокусувались на хлопцеві. Було видно, що вона робить над собою зусилля, перш ніж заговорити.

- Як почуваєшся? – спитала вона тихо.

- Наче по мені бульдозером проїхались, - зізнався Ноа, - довго я провалявся?

- Два дні, - відповіла дівчина, - прокидався періодично, марив. Але, ти цього не пам’ятаєш, так?

Юнак заперечливо похитав головою.

- Чому я тут? – запитав він придушено.

- Як сказати… - замислилась Нарі, - думаю, мені просто не хотілось кидати тебе на тому звалищі. Все ж таки, ти врятував мого друга. Вважай, це моя тобі вдячність.

- Дякую, - в’яло посміхнувся хлопець, - та не варто було. Це небезпечно для тебе.

- Тягатися за мною було безпечніше? – запитала Нарі уїдливо.

- Ти не розумієш… я повинен йти, поки хтось не знайшов мене тут! – він спробував піднятися з дивану, але ноги його не слухались.

- О, Велике древо! – взмолилась Нарі, - куди ти у такому стані підеш!?

Вона підхопила його під руки і, не без зусиль,  посидила назад на диван.

- Інарія, я правда вдячний! Але ти не розумієш! Якщо мене знайдуть тут, ти… я не!..

- Та знаю я, що ти не бета, - раптом перебила його дівчина, - вгамуйся вже! Зараз рани знову кровоточитимуть!

Хлопець скам’янів.

- Не дивись на мене так. Важко було не зрозуміти. Для бети ти занадто… дівчина задумалась, - ти занадто. До того ж… коли ти марив, то випустив рик.

- Пробач, я не хотів! Я думав, що контролюю все, але!..

- На мене він не подіяв, - тихо промовила дівчина, - отже і вибачатись немає чого.

- В сенсі «не подіяв»?

- А я знаю? Не подіяв і все тут. У будь-якому випадку, тут ти у безпеці будеш не довго. Я не змогла зцілити твої рани швидко, мені потрібно трошки більше часу. Як закінчу – на всі чотири сторони. Але декілька днів тобі доведеться потерпіти мою компанію. Деякі взагалі-то життя ризикували, аби врятувати тебе. Тож, не думай вмерти десь у канаві.

Вона повернулась на свою маленьку кухню і голосно загриміла посудом.

- Готую я не дуже, на шедеври кулінарії не розраховуй, - миркнула вона, не обертаючись, - та й вибір у гетто омег не великий, тож…

Ноа не знайшов що сказати. Він відкинувся на спинку дивана і прикрив очі. В голові спливали уривки подій того дня. Вогонь, кров, крики. Подив у фіолетових очах, схожих на безкрайній космос. Він не міг згадати, як потрапив у цю кімнату, але чомусь, пам’ятав фіолетову димку і запах ванілі та рожевого перцю. І ніжні руки, що тримали його, пригортали до себе, гладили по волоссю.

Дівчина поставила перед ним тарілку з простим бульйоном і грінками. Лише від запаху живіт звело і він видав гучний китовий стогін.

- Ложку тримати можеш? – проігнорувала це дівчина, - чи допомогти?

- Я сам…

- Сам так сам, - знизала плечима вона, - тоді вперед, два дні ж ані крихти у роті не було.

Сама вона відсіла в інший куток кімнати і щось із непідробною цікавістю вивчала на екрані свого комунікатора. Після обіду вона швидко переодяглась і наказала чекати, доки не повернеться. І знову Ноа не знайшов, що їй сказати. Вони і без того проведи пів дня у тиші, тепер вона взагалі йде геть. Більш за все його дивувала її поведінка. Він відчував, що попри напускний спокій, вона нервує, почувається невпевнено поряд із ним. Він не розумів, боїться вона його чи просто їй некомфортно поряд із Альфою. Та навіть якщо і так, вона врятувала його життя. Лікувала рани, заспокоїла його рик. І не здала його керівництву.

Нарі повернулась через декілька годин, коли за вікном вже потемнішало. В руках у неї були повні пакети продуктів. Знову ж таки, мовчки, вона стала до плити і прийнялась готувати вечерю. Ноа спостерігав за нею зі сторони не наважуючись заговорити першим. Він мовчав поки вона готувала і поки ставила тарілки на стіл, і подавала їжу. Дівчина також мовчала. Вона посунула тарілку до нього і знову відсікла в інший кут кімнати. Деякий час вона знову вдивлялась в свій комунікатор повільно переводячи погляд то на екран, то на хлопця.

- Слухай, Альфа, - нарешті порушила вона тишу, - а ти насправді… син Адельсона?

Юнак мало не вдавився.

- І про це здогадалась? – з осторогою спитав він.

- Мені підказали, - зізналась Нарі, - то це правда? Ти дійсно його син?

- Мене звати Ноа Адельсон, - нарешті представився хлопець, - так, я справді його старший син.

- Зовсім ви не схожі.

- Я схожий на матір.

- Значить, тебе дійсно розшукують по всій Каторії?

Ноа кивнув.

- Якщо це так, твоє обличчя має бути в усіх новинах.

- Так і є.

- Але ті бети не впізнали тебе.

- Бети? А ти про тих, які мало не зґвалтували тебе?

- Дякую, що нагадав. Але так, я про них.

- Це завдяки рику.

- Дивний рик.

Запала тиша. Ноа не торкався тарілки. Ця розмова його змусила його насторожитися, він відчував напругу у кожному мʼязі. Він, Альфа, нервував поряд із слабкою Омего. Це було протиприродно. Він був готовий будь-якої миті схопити її. Йому було достатньо одного руху, аби зломити її шию. Нехай лише вона смикнеться…

- Ти могла б отримати гарну винагороду, якби повідомила комісію, - почав він тихо, - можливо, тобі б навіть не довелось більше виходити на Арену. Або ж, ти була б вільна від ферми.

- Тцц… Альфи… - цикнула раптом дівчина, - ви чомусь усі переконані, що всім від вас щось потрібно! Всі хочуть щось з вас, великих, мати.

- А хіба це не так? – все ще з осторогою говорив Ноа.

- Думаєш, я тебе з-під тих завалів витягла для цього? Наражаю на небезпеку себе і друзів, лікуючи та переховуючи тебе! Заради того, щоб продати комісії корпорації?!

- Так, - вже не так вороже промовив хлопець, - це не логічно. Не розумію твоїх вчинків.

- Я просто хотіла повернути борг! – не на жарт роздратувалась дівчина, - добром на добро! Не чув таке?! У вашому Альфа-світі про людяність вже не памʼятають?! А от уяви собі! Можна допомогти комусь не за гроші чи послуги, а просто так!

- Я зрозумів, вгамуйся!

- А з чого б це?! Ти хоч уявляєш, що буде, якщо тебе тут знайдуть?! Навіть у такому стані, ти зможеш втекти! А мене, у кращому випадку, зішлють на ферму! У гіршому – це торкнеться і моїх друзів! А може й усього будинку, тут не стануть розбиратися!

- А чого ти вирішила, що я тікатиму?!

- Охохох… гарне питання! Чому ж? Можливо, тому що ти щойно звинуватив мене у намірі здати тебе комісії?! Чи тому що я всього лише незнайома тобі Омега, якій ти вже нічого не винен?! Та найголовніша причина у іншому. Я так вирішила, бо ти Альфа!!!

- Я не обирав народитися Альфою!!! – раптом зірвався Ноа, - я не винен у тому, що я такий!!! Якби я… якби я міг обирати, я б не обрав цей прогнивший клан! Але мене не спитали! Ясно тобі?! Альфа, альфа, альфа… трясця! Яка різниця взагалі?! Я людина!!!

Він випалив це так болісно, що Нарі затихла. Тепер вже вона не знала, що сказати. Не було схоже, що він бреше. Здавалось, йому дійсно це боліло. На його обличчі змішались образа, сум, біль. Сказане сильно зачепило його, наче вона торкнулась відкритої рани. І тепер, Нарі було навіть трохи соромно. Хоча вона і не вважала, що сказала щось неправдиве.

-Ти ж нічого про мене не знаєш… - промовив він, - поки я був для тебе бетою, була іншої думки про мене?..

- Кому взагалі вистачить клепки придурюватись бетою будучи домінантним альфою? – пробурмотіла Нарі, дивлячись у бік.

- Я не планував вдавати з себе бету, - сказав Ноа, - ти не зреагувала на мене, взагалі ніяк. І сама вирішила, що я бета. Я просто не став заперечувати.

- Чоловіки… - пробурмотіла дівчина, підсовуючи до нього тарілку, - захолоне зовсім. Їж.

Ноа не став відмовлятися. Цей діалог вичерпав себе. Він не знав, що ще їй сказати. Тому вони просто взялися за їжу. Нарі поближче підставила до нього пакунок з мʼяким бісквітом. Ноа припустив, що таким чином вона намагається вибачитись. З одного боку, це було навіть трохи мило. Він відломив шматочок печеної картоплі на тарілці і закинув до рота. Варто було визнати, їжа яку вона готувала була смачною…