Фаворити

- Тобто як це?! – Нарі впустила стопку рушників, - ти відкриватимеш сезон?!

Лео розвів руками. З їхньої сварки минуло майже три тижні. За цей час навколо гетто подвоїли охорону. Перепустки підписували лише на певний час, а Нарі так взагалі відмовили у будь-якому виході у місто. Тому приводу для нової сварки у них не знайшлось. Через три дні після гучного скандалу, Лео сам прийшов до Нарі. І мовчки поставив на стіл тарілку з рисовими булочками. Так само мовчки він пішов. На наступний день він приготував їй какао. А ще через день, не промовивши ні слова, запросив її на вечерю.

Лео завжди був таким. Іноді Нарі думала, що у неї насправді ж старший брат, який піклується про неї, готує смачну вечерю, підкидає кишенькові гроші і бере на себе відповідальність за будь-які її проступки. Мирився він завжди мовчки. Не вибачався, не примушував вибачатись її. Він просто починав потроху повертатись у її життя. Так він зробив і цього разу. І от зараз він сидів на дивані Нарі і спостерігав, як вона прибирає кімнату. Робила вона це лише тому, що їй було неймовірно нудно.

- Не розумію, - дівчина швидко підняла те, що впало, - чому ти? І з ким?

- Виходить, я таки приглянувся Йомії, - відповів Лео, - списки подавала вона. А опонентом буде якийсь Тенто. З північного гетто.

- Нічого про нього не знаєш?

Лео похитав головою.

- Навіть імені такого не чув раніше.

- Вірогідніше за все, хтось із новачків, - задумалась Нарі.

- Хах… новачки… - промовив Лео, - колись, так хтось говорив про нас?

Нарі промовчала. Можливо, хтось і говорив. Але вони того не чули. На Арену щорічно відбирали по троє претендентів з кожного гетто. І щороку вони мали співати у коріння Світового древа. Спів передавав енергію життя Древу. Якщо на вівтарі Арени розпускалися дві червоні квітки – обидві омеги мали право прийняти участь у наступному сезоні, піднятися на етап вище. Якщо одна квітка так і не розкривала свої пелюстки, омега, що не впоралась, зникала. Всі знали, що з ними траплялось, але продовжували себе обманювати.

Нарі, Лео та Айріс були тринадцятими. Тими, кого вважали ветеранами Арени, які пройшли вже понад три етапи. Своїх опонентів вони більше ніколи не бачили. І від цього було лячно. Адже кожен новий рік, кожен сезон міг стати для них останнім. А враховуючи плачевний стан Світового древа, вона здогадувалась, що цього року, Альфи спробують отримати від омег по максимуму. Жертв не уникнути.

- Хто ще у списку? – запитала вона тихенько.

- Наша зіркова трійця, - ухмильнувся Лео, - я, ти та той змій.

- Ти про Айріса?

- А про кого ж ще? – Лео роздратовано барабанив пальцями по столу, - хоча, у будь-якому випадку, краще він, ніж хтось інший. У нього більше шансів пройти у наступний етап, ніж у будь-кого.

- Чуєш, Лео, - Нарі сіла поряд, - я от ніяк не второпаю, що між нами такого сталось. Може, мені просто мізків не вистачає, але ж ти у нас розумненький. Просвіти мене. Ми ж друзями були.

Нарі брехала. Вона, як би дивно це не було для неї, суть проблеми розуміла. Та їй було цікаво, чи розуміє Лео. Але, судячи з телячого наївного погляду хлопця, він навіть не здогадувався.

- А біс його знає, що в голові у того Айріса клацнуло, - промовив він, - це все після того випадку поступово почало змінюватись. І чого раптом…

«Випадок» Нарі також прекрасно памʼятала. Коли їм було по 17 років, вони видерлись на стіну. Звичайно ж, це була ідея Нарі. Лео був проти, проте Айріс завжди підтримував ідеї дівчини. Виглядало так, наче Лео був їхнім наглядачем і слідкував, аби ці двоє не втрапили у якусь халепу. Їм завжди було весело разом, цікаво. Усі свої підліткові пригоди вони пережили втрьох.  Але у той день все змінилось.

Після дощу стіна була слизька. Лео просив їх обох не лізти, але ж хто його послухався? А варто було. Нарі послизнулась, Лео кинувся її рятувати, але випадково перечепився і впав. В ту саму мить Айріс кинувся за ним. Він схопив Лео і вони впали разом. Айріс прийняв весь удар на себе. Нарі вдалось втриматись і видертись на виступ самостійно, а от хлопці постраждали. Обох госпіталізували.

- Ми посварились у госпіталі, - сказав Лео, - я сказав йому, що він не мав ризикувати. Мої щити мене б урятували. Він мав витягнути тебе. А він визвірився…

- І після цього все пішло по дупі, - зітхнула Нарі, скоса дивлячись на хлопця, - так-так, взагалі не ясно і чого це він…

Після того випадку Айріс почав дистанціюватись від їхньої компанії. Все частіше він уникав зустрічей з Лео, слова його стали різкі, а потім він і зовсім почав провокувати конфлікти на порожньому місці. Лео дратувався, Нарі злилась, але мовчала. Адже вона бачила, що не зважаючи на різку зміну його характеру і поведінки, Айріс постійно підтримував Лео та Діону. На кожному огляді він привертав до себе багато уваги, аби ті двоє могли непомітно розчинитися у натовпі і зникнути одразу після сканування. Саме він постійно фліртував з черговими медсестрами і виманював у них ліки для Ді, аби це не доводилось робити Лео. І він постійно контролював саму Нарі, щоб та нікуди не вляпалася. Він робив це заради того, аби захистити…

- Нарі? – Лео торкнувся її плеча, - ти ж подбаєш про Ді?

- Що за питання? – скептично поглянула на нього дівчина, - ти її брат, от сам і подбай.

- Але якщо я…

- Ще слово – і я тебе вдарю, - прошипіла Нарі, - попереджаю!

Лео сумно посміхнувся і потягнувся до дівчини. Руки його зійшлися на її спині. Нарі не пручалась, дихання її було рівним та спокійним. Вона завжди спокійно приймала його тепло, як належне, наче так і мало бути. Для неї це було природньо. Але не для нього. Лео іноді обіймав її і коли він пригортав її до себе, серце його шалено калатало, а руки трохи тремтіли. Так обіймають, коли не наважуються зізнатися у коханні. Такі обійми завжди говорять про те, що ти у безпеці, тебе ні до чого не примушуватимуть. Теплі обійми того, хто стоятиме в стороні і не наполягатиме допоки ти не зробиш перший крок. Так обіймає той, хто знає, що його почуття ніколи не були взаємні. Ніжні обійми, з присмаком смутку.

***

Арена знаходилась у самого коріння світового древа. Кожного року відкриття сезону відвідували голови всіх кланів Альф. Цей рік виключенням не став. На вершині амфітеатру, в оточенні охорони, вони дивилися шоу, яке самі ж і вигадали. На відкритті завжди було людно. Зайняте кожне місце, навіть у проході сиділи. Бети обожнювали спів омег. Здебільшого тому, що не знали, що це означає для самих омег.

Нарі стояла і Діона сиділа у відведеному для омег ряду. Цього року конвой, який їх супроводжував, був удвічі більшим, ніж зазвичай. Ді постійно оглядалась, роздивлялась кожного охоронця, їхню амуніцію. Тим часом Нарі не зводила погляду з Лео. Він та його опонент, тендітний та низенький Тенто, стояли навпроти двох багряних бутонів. Якщо один з бутонів не розкриється, омега, який не впорався – зникне. Вбʼють його чи відправлять на ферму – невідомо.

З місця Альф піднялась фігура. Нарі ледь стримала тремтіння. Один лише його погляд примушував її заціпеніти. Сайфер Адельсон, голова найвпливовішого клану, президент корпорації Фаворит. Найвпливовішій домінантний Альфа в усій Каторії. Чорне, наче вороняче крило, довге волосся гладенько зачесане у хвіст. Очі кольору рубінів, що своїм поглядом пронизували наскрізь. У їхню першу зустріч, Нарі втратила мову. Вона не могла навіть з місця рушити. Руки тремтіли, дихання зривалось. Від нього пахло небезпекою. Вона відчувала запах його феромонів, грубих, різких, як гострі спеції. Його погляд лякав її до оніміння. Так хижак дивиться на свою жертву, перед тим як кинутись їй навздогін. Усім своїм виглядом Сайфер Адельсон давав їй зрозуміти, що її життя – у його руках. Одне його слово – і вона буде на фермі. Або у його ліжку. Або її кровʼю поливатимуть коріння Древа.

Сайфер особисто прибув у притулок для того, щоб оцінити омег, у яких вже мутував поклик. І він обрав її. Серед усіх, вона єдина не втратила свідомість. Звичайно, вона злякалась, мало не обмочилась. Але встояла на ногах. І вона сподобалась йому. Він особисто надягнув на неї нашийник. А після перших двох сезонів Арени, вона стала його особистою фавориткою. Вона стала четвертою серед тринадцятих. Адельсон сам фінансував її. Перепустки у місто, гроші, кращі умови. Нарі отримувала все, поки не розчаровувала його. Вона була впевнена, що навіть зараз, він знайшов її поглядом.

Коли Адельсон підняв руку, вся Арена затихла. Він навіть не застосовував рик.

- Я вітаю вас на новому сезоні Арени! – промовив він, голос його луною розлетівся по всьому амфітеатру, - наше божество, наше величне Світове древо дарувало нам ще один рік життя. Дозволило нам пережити ще одну сувору зиму під захистом його милості. Тепер настала наша черга подарувати йому нашу енергію життя своїми співами! Хай квітне древо!

- Хай квітне древо! – заревіли трибуни.

- Зняти нашийники! – скомандував наглядач арени.

До Лео та Тенто підійшли бети у чорній формі. Застібки нашийників клацнули, видавши характерний писк. Трибуни знову заревіли. Заграла музика. Лео та Тенто підійшли до своїх бутонів, обернулись один до одного. Першим зазвучав голос Лео. Сяйво, що мерехтіло навколо нього було кольору вранішнього сонця. Спів його був мʼяким, як і сам він. Пелюстки бутону повільно заворушилися. Нарі, затамувавши подих, слухала і молилась, аби тільки пелюстки розкрились. Лише б тільки ця квітка достатньо наповнилась енергією життя. У ту ж мить зазвучав голос Тенто. Його аура була світлого лавандового кольору. Голос його звучав впевнено, сильно. Їхня пісня змушувала серце Нарі битися швидше.

На світанку мене ти збуди,

Коли світ оповитий туманом

Доторкнись до моєї душі,

Лише ти мене вводиш в оману

Я торкатимусь, квітко моя,

Твоїх пелюсток шовковистих.

Моя кров назавжди лиш твоя,

Ми пройдемо шляхом цим барвистим…

Голос Тенто був настільки мелодичним, таким приємним, що Нарі на мить почала вслуховуватися лише у його партію. З цього трансу її вивела Діона. Вона смикала її за руку так сильно, що подряпала запʼястя. 

- Нарі!!! Нарі, квітка Лео!!! – голос її тремтів.

Дівчина перевела погляд з квітки Тенто, яка вже майже розпустилась, на квітку Лео. Бутон розкрився лише на половину і пелюстки завмерли. Пісня вже майже закінчилась. Лео вловив її погляд на собі і сумно посміхнувся. Одними губами він промовив: обіцяй. Золоте сонячне сяйво навколо нього почало згасати.

- Ні, ні, ні… - закричала Нарі, - продовжуй!!! Негайно! Лео!!! Пісня ще!..

На її крик відреагувала охорона. Нарі зіскочила зі свого місця і підбігла майже до решітки, яка відділила трибуну від сцени. Бети вже наближались до неї.

- Продовжуй!!! – закричала вона, - інакше!..

Лишалось два рядки. В цю мить, коли голос Лео майже затих, рука бети-наглядача опустилась на плече Нарі, Діону потягнув на себе інший охоронець, а трибуни завмерли… пролунав вибух на верхівці амфітеатру. Вибуховою хвилею Нарі збило з ніг. Тримавший її бета також впав, його відкинуло трохи далі. Лео та Тенто впали навколішки, прикриваючись руками. Уламки летіли на всі боки, глядачі верещали і розбігались хто куди. Крик, паніка, у натовпі люди штовхали один одного, намагалися першими дістатися виходу. Піднявся пил, наче густий туман.

- Захистити пана Адельсона! Негайно перевірте стан інших глав кланів!!! – кричали охоронці.

- Ви двоє! Евакуюйте людей!

- Виведіть омег! Забирайте всіх!

- Перевірте західний вихід!

Було чутно, десь там, за пеленою пилу, почалась бійка. Були чутні постріли, крики. Нарі піднялась з землі. Коліна були обдерті, обличчя подряпане. Вона навіть не стала зцілювати себе. Вона обернулась і побачила Діону. Та була в порядку, її прикрив бета.

- Нарі! – Ді спробувала вирватись з його рук.

- Йди у безпечне місце! – крикнула їй дівчина, - я заберу Лео!

Одним стрибком вона перемахнула через перила трибуни і побігла до сцени. Там найбільше за все було уламків. Але Лео, наче, був у нормі. Вона вже була готова кинутись до нього. Але на сцені, поряд із ним, зійшлись у бійці двоє. Один – Альфа. У другому Нарі впізнала бету. Хоча обличчя його і було закрито чорною маскою, його волосся, його крижані очі вона не сплутала б ні з ким іншим. Битва була запекла. Альфа застосував свій рик, вогонь палав навколо нього. Пірокінез видавав у ньому Альфу клану Йомія. Проте, бета не поступався цьому у майстерності. Побачивши Нарі крізь пил, він спробував відвернути увагу. Нарі не стала чекати, підбігла до Лео і вхопила за руку. На диво, він не сильно постраждав. Лише подряпини.

- Лео! – покликала вона, - Лео, вставай!

Хлопець відкрив очі, прижмурився.

- Нарі? Збожеволіла?! – одразу ж зашипів він, розгледівши дівчину, - треба тікати звідси!

- То тікаємо! Піднімай дупу!!! Спирайся на мене!

У цей момент Альфа що було сил вдарив бету. Той пролетів аж до сітки, прогнувши її. Нарі завмерла. Але Лео потягнув її далі.

- Не зупиняйся! – скомандував він, - треба забиратись звідси.

- Та що тут відбувається?! – налякано запитала Нарі.

- Увага, увага! – наче з гучномовця почувся глузливий голос, - вас вітає організація Сигма. Сьогодні ми просто прийшли привітатися і показати вам, Альфам, що і на вас знаєтесь управа!

- Що?! – Нарі допомогла Лео спуститись, - звідки цей звук?!

- Ми тут, аби сказати вам, омеги! Все може змінитися! Якщо слідуватимете за Сигмою, ваше життя зміниться! Ви станете вільними! Ми чекаємо на вас! – голос став ще гучнішим, - якщо ми змогли увірватись на Арену, уявіть, на що ми ще здатні!

Нарі вивела Лео до трибун. Їх побачили бети і поспішили до них. Дівчина посадила друга на сходах.

- Чекай тут, - сказала вона.

- Стривай! Ти куди?! Нарі!

Але її рука сковзнула між його пальцями. І дівчина зникла у пилюці. Нарі поверталась туди, де все ще чулись звуки боротьби. Навкруги у тумані кричали люди. Сигма, ким би вони не були, підготувались добре. З кожного кутка Арени були чутні постріли і звуки ударів, стогін та зойки. Поки вона бігла, оминаючи уламки, вона бачила, як декілька омег з сусіднього гетто йшли за бетою у чорному вбранні, такому ж як він. Певно, не сумніваючись ні на мить, вирішили прислухатись до того моторошного голосу. Та у Нарі він довіри не викликав. Єдине, чого вона хотіла, це впевнитись у тому, що бета в порядку.

Варто було їй про це подумати, стовп полум’я просвистів у неї над головою. Чиясь масивна рука згрібла її за комір куртки і потягнула назад. Вона побачила біловолосого.

- Що ти тут забула?! Жити набридло?!

- Я це у тебе спитати хотіла!!!

- Забирайся!!! – прогарчав він, - негайно!

Його було поранено. Нарі відчувала це через дотик. Ще один стовп полумʼя прилетів у їхній бік. Бета схопив дівчину і рвонув у сторону. Вона вже пошкодувала, що взагалі повернулась. До цього моменту, шанси вижити були значно більші.

- Треба тікати… - прошепотів він і штовхнув її до проріхи у стіні, - пензлюй звідси! Хутко!!!

- Хееей, ти! – почувся голос з туману, - куди ти подівся?! Ми ще не закінчили!

- Тікай! – гаркнув бета і кинувся до Альфи.

Далі все сталось миттєво. Альфа виринув із пилу настільки швидко, що навіть сам не зорієнтувався де він і на кого кидається. Іскри його полумʼя були спрямовані не на бету, а на дівчину. Вона стояла, наче вкопана. Альфа, навіть у цьому хаосі, відчув омегу. І він бачив її нашийник. Він усвідомлював, що зараз його вогняний удар перетворить на попіл власність самого Сайфера Адельсон, але зупинитись вже не міг. Біловолосий бета рвонувся до Нарі. Сильний поштовх. Придушений скрик. І свист у вухах…