Фаворити

- Що це означає? – Нарі стояла на тренувальному полі, - якийсь новий вид тренувань?

Тонері стояв перед нею, схрестивши руки на грудях. 

- Я покликав тебе сюди, бо знав, що у кабінет ти йти відмовишся, - промовив він спокійно, - настав час поговорити, Інарія.

- Про що мені, звичайній омезі, говорити з лідером протистояння?

- Думаю, ти все чудово розумієш, - сказав Тонері, - вже майже осінь. Ти достатньо довго тут, у Сигмі. Що думаєш про організацію?

- Тут багато хороших людей, які борються за справедливість, - відповіла Нарі, - всі вони бажають нарешті жити у мирі, не ховаючись. Правда, що стосується вашої політики, вона не дуже мені близька.

- Про що саме ти говориш?

- Останні наші напади. Раніше ми просто намагались привернути увагу громадськості, лозунги і риторика були спрямовані за ідею рівності! Проте, під час останніх двох рейдів постраждали цивільні.

- Коли влада Альф буде скинута, всі отримають компенсацію.

- Ось воно! – схилила голову на бік дівчина, - скинута влада. Тонері, хіба ви не хочете просто помінятися місцями з Альфами?

- Твій друг пожалівся на мене? – криво всміхнувся Тонері.

- Лео тут ні до чого, це було більш ніж очевидно з самого першого дня, як я тут опинилась, - промовила дівчина, - Май та Ноа виснажені! Вони завжди на передовій. Їхні поранення не встигають загоїтися, а ви вже знову відправляєте їх на нове діло. Ваше ставлення до Альф не приховати навіть за фальшивою дружелюбністю.

- Майдена Лотаріс та Ноа Адельсон – передові бійці, не розумію, чому тебе це дивує. У нас тут всього вісім Альф. Звичайно, вони постійно зайняті. Але не більше, ніж інші.

- І все ж таки! Ви ставитесь до Альф як до гарматного м’яса.

- Мила моя дівчинко, а як вони роками ставились до нас? Вони оселились у найблагодатніших землях, а нас використовували як батарейки для бар’єру Світового древа!

- Древо помирає! Лише ми могли…

 - Тебе правда це влаштовує? – обірвав її Тонері, - барєр зменшується. Древо слабшає. Цей світ помирає!!! Не стане древа – ми більше не будемо їм потрібні. Як думаєш, коли почнеться боротьба за останні території та плодючі землі, що стане з нами? Альфи винищать нас! Тому ми маємо завдати удару першими. Ми так чи інакше будемо до них милосерднішими, ніж вони до нас.

- Тоді чому б нам не шукати шлях до порятунку Древа?! Тоді б нікому не довелося помирати!

- Передові вчені Альф вже роками займаються цим питанням, але, як бачиш, безрезультатно. Та якщо тобі раптом так шкода наших маленьких Альф, ти можеш все змінити, - подав плечима Тонері, - можеш допомогти Адельсону та його подружці.

Нарі здивовано поглянула на нього.

- Але як?

- Все просто. Ти нарешті розкриєш свій поклик.

- Не розумію.

- Нічого складного, я тебе всьому навчу. Ми приводитимемо тобі Альф. Ти ставитимеш на них мітки і братимеш під контроль так, як це роблю я. І коли у нас буде більше бійців, Ноа та Май більше не доведеться відігруватись за всіх.

- Це жарт? – Нарі нервово усміхнулась, - думаєте, я на таке здатна?!

- О, ще й як здатна! – схопив її за руки Тонері, -  було б бажання!

- Ви просто хочете створити свою армію Альф? Навіщо?

- Аби нарешті перехилити ваги на наш бік! Власне, наших сил вже зараз вистачить для того, аби взяти під контроль головний офіс Фаворита. Але перестрахуватися хотілося б. Альф, на яких стоїть моя мітка, може виявитись недостатньо.

- Вони хоч в курсі?! Вони знають, що мічені?!

- А навіщо? Хіба Альфи питали, чи хочемо ми тавро з порядковим номером на зап’ястку?!  - зло промовив лідер, - чи питали вони дозволу у тих, хто опинився на фермі? Не будь наївною, Інарія. Альфи знищили б нас, якби не енергія життя, яка потрібна Древу. Ми роками обагряємо коріння Світового древа своєю кров’ю, аби підтримувати бар’єр, але все, що ми отримали – це тавро, халупа у гетто та презирство усіх, хто живе за стіною від нас. Настав наш час.

- Та як ви не розумієте! – випалила Нарі, - наш ворог – не Альфи, не Фаворит. Наш спільний ворог – це туманність, яка несе хворобу. Нам потрібно думати про те, як підтримати бар’єр. Ви хоч намагались поговорити?!

- Поговорити? Хах… а ти така ж наївна, як і твоя матір.

- Що?.. – Нарі завмерла.

Тонері глибоко зітхнув. Погляд його став холодним та жорстким. Він наблизився до Нарі та попустив між пальцями пасмо її волосся.

- У тебе її риси обличчя, її колір волосся.

- Ви знали мою матір?..

- Звичайно. В тебе навіть характер її. А от очі від батька. Тому вони мене найбільше дратують, - Тонері обійшов її стороною, - Ліндель, так її звали. Вона також хотіла жити в мирі з Альфами, повернути старі часи, коли Альфи і Омеги створювали пари. Я все намагався їй пояснити, що це неможливо. Але вона мене не слухала. Вона мала надзвичайно сильний поклик, вона буквально була здатна перебудувати живий організм на молекулярному рівні! Вона була бездоганна. Ми мали втекти разом! Але вона зустріла того триклятого Нейса і закохалась. Жінки… я щодня намагався витягти її, забрати із собою. І не зміг. Ця ідіотка завагітніла і вони втекли! Зникли! Трясця! Скільки ж я часу витратив на пошуки. Який біль мені довелось пережити, коли я дізнався, що Адельсон знайшов їх першим?! Твій батько зник. Думаю, він просто втік. А от Ліндель вбили на місці. Занадто небезпечним вже був її поклик для Альф.

- Її вбив… батько Ноа?..

- А ти як думала? Все ж таки, твій татко був його найближчим другом, довіреною особою. Він не зміг стерпіти такої зради. Ти не уявляєш, яке полегшення я відчув, коли відшукав тебе! Коли дізнався, що ти успадкувала поклик Ліндель? І тепер ти говориш мені, що все це було марно? Бо у нас філософія життя розбігається?!

Нарі відчувала, що Тонері лютує. Він виглядав як велика змія, яка витанцьовує перед своєю жертвою, перш ніж завдати смертельного укусу. Поряд із ним ставало страшно.

- Я не робитиму цього, - прошепотіла дівчина, - це не правильно.

- Он як, - Тонері клацнув пальцями, - доведеться переглянути своє рішення.

До них прямували Май та Ноа. Погляд у обох був скляним, наче думками вони були не тут.

- Бийтесь, доки хтось один не впаде, - промовив Тонері.

- Що ви?..

Нарі не встигла зреагувати. Варто було лідеру Сигми промовити ці слова, я к дві Альфи зірвалися з місця і кинулись один на одного. Їхній рик був настільки агресивним і жорстким, що Нарі стало погано. Удари сипались градами. Вони рухалися швидко, здавалось, що не бачать один одного, а удари наносять інстинктивно. Кожен раз, коли хтось із них пропускав удар, вони не видавали жодних звуків, ніби не відчували болю. Було чутно лише важке дихання і свист ударів.

- Зупиніть це!!! – кинулась до Тонері дівчина, - вони можуть постраждати!!!

- Думаєш? – хижо посміхнувся лідер, - а їм, здається, подобається!

- Так не можна!!!

- Впевнений, ти знаєш, як їх зупинити. 

- Я не…

- Гей, Адельсон, - недбало кинув Тонері, - програй.

- Ні!!! – скрикнула Нарі, коли Ноа опустив руки і просто дозволив Майдені люто бити себе, - будь ласка!!!

- Тільки ти можеш зупинити це, дитинко, - прошепотів Тонері.

- Я зроблю… зроблю все, що накажете! – закричала Нарі, вчепившись в руку лідера, - все зроблю, тільки зупиніть їх!!!

Він клацнув пальцями. Май завмерла. Ноа впав без тями. Тонері підтянув Нарі до себе і що було сили дав їй ляпаса.

- Ніколи не смій йти проти мене, Інарія, - прошипів він їй прямо в обличчя, - я занадто багато вклав у цей план. Запам’ятай цей момент. Ти ніколи і ні за що не ослухаєшся мене. Інакше, руками твого дорогоцінного Альфи я вбиватиму. Всіх, кого вважатиму за потрібне. А потім і його вб’ю. Пам’ятай це, згадуй про це кожен раз, коли забажаєш вчинити по своєму. Майдена!

- Так, пане, - тихо промовила Май.

- Ти сьогодні у патрулі. Йди.

- Слухаюсь.

- Що стосується вас… - промовив Тонері, обернувшись до Нарі, яка безуспішно намагалась підняти Ноа, - старий примітивний шантаж. Але як подіяв!

- Ви божевільний! – прошепотіла Нарі.

- Можливо, - знизав плечима Тонері, - але я завжди отримую те, що хочу.

- Воу, що у вас тут відбувається? – на поле вийшов Айріс, - Нарі? О… що це з ним?

- Втомився, - відмахнувся Тонері і пішов геть, - ви вже тут самі якось розберіться.

- Так-так, пане, - помахав йому рукою Айріс і, щойно лідер зник з поля зору, погляд його став важким, - трясця… запізнився.

- Айріс…- Нарі ледь не плакала, - чому це відбувається?.. я вже нічого не розумію…

- Так… - хлопець схилився над альфою, - благаю, тільки без сліз. Потрібно спочатку його привести до тями.

***

Ноа прокинувся від яскравого аромату ванілі та рожевого перцю. Окинувши поглядом приміщення, він одразу зрозумів, що кімната не його. Поряд на ліжку сиділа Нарі та покликом лікувала його здерті руки.

- Я знову прокидаюсь у твоєму ліжку, - прошепотів юнак, - я так і звикнути можу.

- Краще до такого не звикати, - прошепотіла Нарі, - ти як? Нічого не болить?

- У мене чудовий цілитесь, - посміхнувся хлопець, - ти сама як?

Він простягнув руку і торкнувся її подряпаної щоки.

- Що це?

- А ти хіба не?..

- Тц… - очі Ноа загорілися, - він знову це зробив!

- Тобто? Тебе вже контролювали?!

- Звичайно, - зітхнув юнак, я думав, байдуже. Поки у нас збігаються цілі, то хай що хоче те й робить. Моє життя не мало ніякої цінності.

- Ніколи так не кажи! – Нарі вхопила обома руками його долоню, - твоє життя важливе! Ти… ти стільки разів рятував мене! Стільки разів допомагав! І весь цей час захищав мене! І Лео з Айрісом, і Майдену! Ти врятував стільки омег! Це важливо!

- Нарі, послухай, я…

- Ні! Не кажи цих дурниць! Якщо ти себе не берегтимеш, якщо не піклуватимешся про себе!.. стільки омег втратить захисника!

- Але Нарі!

- Ти не можеш так недбало ставитися до свого життя!

- Нарі!!!

Дівчина замовкла.

- Я так раніше вважав, - посміхнувся Ноа, - думав, після смерті Аі… та мами… моє життя не мало ніякого сенсу. Але потім, я зустрів тебе.

Щоки Нарі ледь помітно почервоніли.

- Скажи, ти ж також це відчула? Мій рик не злякав тебе. Він наче був для тебе.

- Ноа, зупинись, - Нарі закрила йому рот долонею, - не можна.

- Але чому?

- Аі… - пошепотіла Нарі, - останнім опонентом Аі була я. Це через мене її…

Ноа дивився на неї спантеличено. Вона не могла прочитати його емоції. Декілька хвилин він мовчав, опустивши погляд. Тиша у ці миті була нестерпною. Нарешті він зітхнув і заговорив.

- Ти ні в чому не винна, Нарі, - тихо промовив він, - принаймні, мені немає в чому тебе звинуватити.

Він обережно торкнувся її руки.

- Немає твоєї провини в тому, що вона опинилась на Арені. Ти і сама там опинилась не по своїй волі. Мій батько, вся родина Адельсонів, Альфи… ти стільки всього пережила, все це наша провина. Тож, ти можеш ненавидіти мене. Можен вилити на мене весь свій гнів, всю лють та ненависть! Але ніколи не ненавидь і не звинувачуй себе! Якщо скажеш, я ніколи не наближусь до тебе, не торкнусь, не скажу ані слова… я зроблю що завгодно, аби ти не ненавиділа себе.

Він витер сльози з її обличчя.

- Знову плачеш. Ну правда, як дитя, - юнак торкнувся губами її чола.

- Чому ти… все ще… - схлипувала дівчина, - чому я?.. чому ти до мене?..

- Одного разу, я вже відповів на це питання, - тихо сказав юнак, - ти кликала мене. Весь цей час, відколи я вперше відчув тебе. Ні, не так. Все своє життя я йшов до тебе. Мені тепло поряд із тобою. Я хочу бути поряд, хочу торкатися тебе, хочу тримати в своїх обіймах. Твій поклик був створений для того, аби його почув саме я.

Він взяв її за руку.

- Я закоханий у тебе, Нарі, - прошепотів він, - відколи побачив відображення зоряного неба у твоїх очах. Відколи відчув цей солодкий, неймовірно звабливий аромат ванілі та рожевого перцю. І я захоплювався тобою ще більше з кожним новим дотиком, з кожним новим поглядом. Коли ти посміхалась, коли ти плакала, коли кричала і коли мовчала… я закохувався все сильніше.

- Ноа, - Нарі, наче заворожена, дивилась у його крижані очі.

- Я просто… я… - він юнак запнувся, посміхаючись, - я не мав цього...

Нарі подалась вперед і швидко поцілувала його в щоку. Ноа завмер. Він дивився на неї, вона на нього. Вистачило декількох секунд… хлопець нахилився до неї і пристрасно вп’явся у її губи. Нарі обхопила його шию руками, відповідаючи на поцілунок. Дихання стало важким. Він цілував її гарячі губи, щоки, шию… руки його сковзнули по її плечах, спині, на талію. Стало гаряче, кімнату заповнив аромат солодкої ванілі, терпкої м’яти, озону та рожевого перцю…