Фаворити

Хочеш щось сховати – поклади на видне місце. Це фраза ідеально описувала базу Сигми, яка знаходилась прямо під корінням Світового древа. Колись, тут був бункер, який мав захистити людство від туманності. Але Світове древо створило барʼєр, Елестра почала розбудовуватись і дуже швидко про бункер всі забули. Він знаходився настільки глибоко, що більше нагадував загублені катакомби, яких навіть на карту не наносили.

Спустившись підземним тунелем, Ноа йшов вздовж підземного струмка, брудного та смердючого. В його голові все ще звучали слова Айріса. «У тебе буде всього лише один шанс». Заглибившись у свої думки, Ноа ледь вивернувся від удару. Металевий дріт зі свистом пролетів у нього над головою. Відскочивши в сторону, альфа приготувався до бою. Але миттєво його запал згас.

-Трясця! Вбити мене вирішила?! – вилаявся він.

- А чого вештаєшся тут як приблуда якась?! – дівчина вийшла з-за рогу, - рик мій не відчув, датчики проігнорував! Не схоже на тебе, Ноа!

- Задумався… - пробурмотів юнак, - а ти тут що робиш?

- Я… це… - дівчина замʼялась, - просто обходила тунелі. Та і взагалі! Це я маю питати! Де ти був весь цей час?! Що за запах на тобі?! І ці поранення! Звідки вони?!

- Зустрівся з одним із клану Йомія, - знизав плечима Ноа, - не репетуй так.   на місці? Мені потрібно з ним поговорити!

- А де ж йому ще бути, - кивнула дівчина, - ходімо. Скажи, ти був у гетто? Від тебе несе омегою.

- Так, бачився з Айрісом.

- Запах належить не Айрісу. Ти наскрізь просочився цим запахом. Наче… я думала, тебе це зараз не цікавить.

- Не розумію про що ти, Май, - відвів погляд юнак.

- Але Ноа!..

- Мене було поранено. Айріс і ще одна омега мене врятували. Вона лікувала мене весь цей час. Що не так? Говориш так, наче я десь загуляв!

- А це не так?

- Ця омега – наша ціль! – голос Ноа став металевим, - якщо щось тебе не влаштовує, то можеш зайнятися цим питанням сама.

Він обігнав дівчину і пішов попереду. Май трохи затрималась, дивлячись йому в спину.

- Ти пахнеш так, наче хотів поставити на ній мітку, - прошепотіла вона.

***

- Хах, подивіться хто повернувся! Це ж наш хранитель! – привітався з Ноа охоронець-бета на воротах у бункер, - ти де пропадав?

- У мене була незабутня екскурсія західним гетто, - на бік усміхнувся хлопець.

- А ми вже хвилюватися почали, що ти не повернешся, - задумливо промовив охоронець, - Майдена останні два дні тільки те й робила, що сварилась з Тонері. Вимагала дати їй дозвіл піти шукати тебе.

- Гатер, - шикнула дівчина, - це обовʼязково?!

- Пробач, пробач, Май, - розсміявся охоронець, - не думав, що це таємниця. Враховуючи, що ти все таки втекла на його пошуки сьогодні. Але, як я бачу, далеко не зайшла.

- Ти серйозно? – обернувся до неї Ноа, - у Сигми не так багато боєздатних Альф.

- Тим більше! Втратити єдиного домінантного Альфу неприпустимо! – випалила дівчина.

- Так-то ви обидва маєте рацію, - раптом почувся тихий, ніжний голос, - але ви обоє ослухались мене.

Ноа обернувся. До воріт, у супроводі ще двох бет крокував Тонері. Цей домінантний Омега, навіть тут, у жовтому світлі підземної бази, виглядав наче квітка, що розквітла у надрах пекла. Від нього завжди чувся яскравий, солодкий аромат. Ноа він здавався занадто різким. Поряд із Тонері, він завжди був напружений, так, наче чекав нападу. Поряд із ним ніколи не було спокійно. Лідера Сигми легко було сплутати з жінкою. Він був невисокого зросту, мав витончені риси обличчя, пухнасті вії, тонкі губи. У нього було довге лавандове волосся, яке він сплітав у косу і хитрі, сірі очі. А ще ніжний, оксамитовий голос, який примушував тремтіти від захвату кожного, хто його чув.

-Ноа, - звернувся він до юнака, - ти затримався.

- Були причини, - відповів Ноа і, напевно, вперше не відчув тривоги, знаходячись поряд із лідером, - я саме прямував до вас. Ми можемо поговорити?

- Для тебе у мене завжди знайдеться час, - задумливо окинувши його поглядом, промовив Тонері, - за мною.

Опинившись за дверима кімнати Тонері, Ноа мимоволі напружився. Він завжди почував себе тут наче у клітці. Омега пройшовся по кімнаті і опустився у своє крісло. Його очі недобре зблиснули.

-Ноа, - просмакував він його імʼя, - я не бачу 13-22.

- Я не зміг її переконати.

- Ти витратив стільки часу марно, - похитав головою омега, - ти ніколи не підводив мене, дорогенький. Що сталося?

- Власне, це те, про що я хотів поговорити, - почав Ноа, - я б не хотів вплутувати у це Нарі.  

- Нарі? – скинув брови Тонері, - як мило. Чому ж раптом?

- У Сигми стане сил усунути правлячий клан і без її поклику, - промовив юнак, - її регенерація не настільки важлива, я вважаю. До того ж, вона дуже наївна, переконана пацифістка. Я думаю…

- Ноа, хлопчику мій, - прошепотів солодко Тонері, - я не просив тебе думати. Я наказав привести одну омегу. Одну конкретну омегу.

- Тцц… - Ноа стис кулаки, - лідере. Я вас, звичайно, поважаю. Але чи не забуваєтесь ви часом?

- Думаєш? – усміхнувся омега.

- Є безліч омег у тих гетто. Знайдіть собі іншу, - відрізав хлопець, - інакше!..

- Що? Що інакше?

- Шукайте іншого домінанта, який за вас впишеться, - відмахнувся Ноа, - ви, певно, забули, що це я вирішив стати на ваш бік. І я буду на вашому боці, поки наші цілі збігаються. Я визнаю вас лідером, але не забувайте, що я може звернути вашу тонку шию одним рухом.

- Ноа! – спробувала осікти його Май, але Тонері підняв руку, примушуючи її замовкнути.

- А я все думаю, що в тобі змінилось, - промовив він, - ця омега настільки зачепила тебе?

- Думайте як вам заманеться. Я не дам вам використати Нарі.

- Що ж, - Тонері піднявся з крісла, його запах став різкішим, - дозволь мені дещо пояснити. Можливо, вислухавши мене, ти зміниш свою думку, Ноа Адельсон.  Ти знав, що Інарія 13-22 – унікальний, виключний екземпляр? Аналогів її поклику не існує.

- Регенерація – не така вже й рідкість.

- Еее ні. Поклик 13-22 – це не регенерація. Вона здатна перебудовувати живі організми на молекулярному рівні.

- Це не можливо! – втрутилась у розмову Май, - якби такий поклик дійсно існував, Альфи б ні за що не дозволили б такій омезі жити! Саме його існування небезпечне для Альф!

- А ти кмітлива, Майдена. За це я тебе і люблю, - усміхнувся Тонері не добре, - чого так зло дивишся на мене, Ноа? Ти ж також зрозумів?

- Якщо вона може перебудовувати живі організми… чи не означає це, що вона може перебудовувати альфа та омега-гени?  

- Вгадав. Вона буквально може перетворити альфу на омега та навпаки. Певно, вона саме ще того не зрозуміла, але згідно зі звітами Йомії, які ми отримали від нашого шпигуна, її поклик невпинно мутує і постійно вдосконалюється. Правда, ймовірніше за все, вона не здатна використовувати його на повну. Але вона може навчитися. Ось чому вона мені потрібна. Потрібна Сигмі.

- Але якщо про це відомо вам, - збентежено промовила Май, - значить, Адельсон також знає?!

- Звичайно, знає, - посунув плечима Тонері, - він не просто так тримає її при собі. Він із самого початку готував її для свого наступника. Хах… іронічно. Це б міг бути ти, Ноа. Міг би отримати її без бою. А так, вона невдовзі стане іграшкою твого брата.

- Закрийся! – гаркнув альфа.

Одним змахом руки він ухопив омегу за шию і підняв над підлогою. Його рик заповнив всю кімнату, здавалось напруга була така, що розірве приміщення зсередини.

- Ноа! – Май схопила його за лікоть, - припини це негайно!!!

- Та буде тобі… - прохрипів Тонері, - особливій омезі особливий альфа. Хіба ти не знав?..

- Ноа!!! – Май стисла його руку сильніше.

Хлопець відштовхнув лідера Сигми. Тонері тремтів, але вираз обличчя його був ошалілий, він сміявся.

- Скажи мені, Ноа, - відкашлявся він, - знаєш, чому твій татко обрав саме її? Ти ж не думаєш, що це випадковість?

- Байдуже. Я не дозволю нікому її торкнутися. Навіть вам! – прогарчав Ноа.

- Домінантні Омеги – це велика рідкість, - все рівно продовжував Тонері, - вони такі ж рідкісні, як і Альфи, що можуть народити. Уявляєш, яке потомство може дати пара з двох домінантів?

- Я сказав – байдуже! – Ноа все більше злився.

- Дарма, дарма… невже тобі не цікаво?

- Я вже сказав… - голос Ноа обірвався.

Тонері піднявся і підійшов до нього впритул. Раптом запах його став нестерпно різким і Ноа із жахом усвідомив, що не може поворухнутися.

- Альфи… - прошепотів йому на вухо Тонері, - ваша зухвалість вражає. Ви ж справді вірите, що все у ваших руках, що вирішуєте лише ви.

- Що ти… зробив… - насилу проговорив хлопець.

- Ммм… давай я трохи розширю твій світогляд, мій любий домінантний альфа, - солодко продовжував Тонері, - коли двоє домінантів створюють пару, їхнє потомство гарантовано набуває неймовірних здібностей. Зовнішність, таланти, розум, поклик або рик. У таких дітей все буде особливим. Така дитина однозначно буде виключним домінантом. Тепер уяви, що дитя від такого союзу народжується омегою. Що буде, якщо її парою стане сильний домінантний альфа? Їхнє потомство буде ще видатнішим. Це працює як ефект накопичення.

- Так не буває…

- Думаєш?

- Впевнений!

- Ох, Ноа, Ноа, Ноа… я розповім тобі одну казку! – облизнув губи Тонері, - ну не дивись так суворо, не дивись. Краще слухай. Жили собі два Альфи. Найсильніші, найвпливовіші. Двоє кращих друзів. Один із них мав стати королем, а другий – герцогом, його правою рукою. В славному королівстві Каторія вони мали очолити дві наймогутніші клани і правити разом. Аби закріпити цей союз, герцог мав одружитися із принцесою. На заручини своєї сестри і друга, король зробив їм щедрий подарунок. Він подарував їм омегу, яка мала стати матірʼю їхніх дітей. Прекрасну, чисту, невинну домінантну омегу. Вона бела бездоганна, незрівнянна. І сталось неприпустиме! Юний герцог… закохався! Він зажадав її кохання, почуттів, емоцій. І омега відповіла взаємність. Їхній таємний зв'язок був прекрасним. О, як вони кохали, як кохали… невдовзі, омега понесла… і засліплений коханням герцог нічого більше не хотів, лише як жити десь усамітнено з нею та їхнім дитям. Та знав він, що родина не дозволить їй бути щасливими. Потрібно було тікати.

- До чого… це… все?!.. – Ноа все ще намагався опиратись поклику Тонері.

- Ну тихо-тихо! Найцікавіше пропустиш! – відмахнувся омега, - слухай далі. Юний герцог звернувся до єдиної людини, котрій довіряв. До свого друга, майбутнього короля. Він попросив його допомогти. Втекти, сховатися. Король допоміг. Однієї темної ночі, він вивіз їх і заховав. Лише він знав, куди вони зникли. Герцог і його омега жили щасливо, аж поки не народилось дитя. Прекрасна, крихітна дівчинка… омега дала їй гарне, незвичайне імʼя. І це єдине, що батьки змогли дати своїй донечці. Їй не виповнилось і двох місяців, коли за ними прийшли. Вгадаєш, що було далі?

Ноа мовчав. На чолі проступав холодний піт.

- Вони увірвались вночі. Він сам привів їх до них. Яким би сильним не був юний герцог, він був один проти цілої зграї альф. Омега загинула, намагаючись втекти з дитиною. Жахливе марнотратство. Якби їй зберегли життя, вона б подарувала світу ще не одне дивовижне дитя. Але, але… мати мертва, батько – зник. Маленька сирітка опинилась у притулку, де її ростили для юного принца.

- Нарі… її батько… він із клану Нейс?.. – прошепотів Ноа.

- Ой-йой, - награно здивувався Тонері, - я погано завуалював історію. Одразу здогадався? А ти вже розпланував своє щасливе життя з нею? Майбутнє? Як думаєш, що вона скаже, коли дізнається правду? Як дивитиметься на тебе, коли зрозуміє, що твій вельмишановний батечко зруйнував її життя? Вбив батьків? Яким буде тоді її погляд?

Ноа дивився собі під ноги. Омега торкнувся його щоки.

- Зараз поясню, як все буде, - промовив він. 

- Тонері, будь ласка!.. – спробувала зупинити його Майдена, але осіклась.

Кімната наповнилась  нудотним ароматом перезрілих фруктів. Запах був настільки густим, різким, що у Ноа запаморочилось у голові. Він відчув, що тоне, спускається на дно, глибоко під воду. Стає темно, холодно. Голос Тонері став глухим, наче долинав десь здалеку.

- Ти знову підеш на Арену, - промовив голос, - і ти приведеш мені 13-22. Вона стане нам хорошим союзником. І ти подбаєш про те, аби вона виконувала кожен мій наказ. Сподіваюсь, ти зрозумів?

- Так… - наче зачарований, промовив Ноа. Очі його були затуманені.

- А ти, - Тонері обернувся до Май, - ти, моя мила, дбатимеш, аби цей невіглас більше не зірвався.

- Так, пане… - схилила голову Майдена.

- Ну от і чудово, - посміхнувся омега, - вільні.

Майдена і Ноа покірно розвернулися і пішли геть. Вже в коридорі, дівчина вхопила його за руку і потягла подалі від кімнати лідера. Вона знала, що скоро він отямиться, але в голові його вже буде закарбований наказ Тонері і вона цього не змінить. Май була слабкою, рецесивною Альфою. Рик її був слабким, вона майже не відчувала феромонів омег і майже не чула їхнього поклику, він не діяв на неї. І саме тому, лише вона одна від початку розуміла, що у пастці насправді не омеги…