Фаворити

Нарі та Ноа мчали вулицями Елестри. У місті панував хаос. То там, то тут було чутно вибухи, піднімався пил, дим застилав шлях. Люди у паніці намагалися втекти з вулиць, сховатися,  бігти якомога далі від Арени. Крики, дитячий плач та звуки стрілянини і боротьби заповнили місто. Нарі все ще намагалась осмислити все, що відбувалось тут і зараз. Ноа міцно тримав її за руку.

Перед воротами Арени, на зустріч їм вибір Айріс.

- У Тонері остаточно фляга свистанула! – нервово прокричав він, крізь шум і постріли, - треба валити звідси!

- Його потрібно зупинити!!!

- Нарі, - Айріс вхопив її за руки, - я знаю, що твоє почуття справедливості сильне і непереборне! Але ми нічого не можемо зробити!!! Зараз тут буде загін Альф і почнеться справжня бійня між підконтрольними Тонері і підлеглими Адельсона! Незалежно від того, хто переможе, Омегам не вижити! Розпочнуться нові чистики! Нам не вижити! Треба тікати!!!

- Але Древо!..

- Нарі, Айріс правий, - торкнувся її плеча Ноа.

- Та як ти не!.. аа.. що?! Ти погодився зі мною? – остовбенів золотоволосий, - серйозно?

- Забирай Лео, забирай Нарі! – сказав Ноа, - відведи їх у безпечне місце! А я піду розберусь з цим божевільним.

- Тобі не прорватися до нього! – Айріс вказав на Арену, - він на балконі! Дивиться на це шоу звисока! Там близько п’яти десятків зомбованих Альф! Це ідіотизм! Ні, це звичайно, дуже сміливо! Але все рівно ця сміливість межує з ідіотизмом!!!

- Ноа, я піду з тобою! – Нарі вхопила його за руку, - ми підемо разом!

- Нарі, - Ноа притягнув її до себе і поцілував, - я обов’язково тебе знайду!

Його рик був настільки різким, що навіть Айріс похитнувся. Тіло Нарі впало йому на руки, він ще раз торкнувся губами її чола і обережно передав дівчину Айрісу.

- Пообіцяй подбати про неї, - сказав він тихо.

- Пообіцяй повернутися! – стукнув його у плече Айріс, - вона не може втратити ще й тебе.

- Я повернусь. І знайду її, - кивнув Ноа.

І зник.  

***

Ноа проривався крізь зомбованих Альф з боєм. Удари сипались градом, та він усіма силами намагався нікого не покалічити. Він розумів, що вони не усвідомлюють, що роблять. Але від цього було ще важче. Він вже пропустив багато ударів, на шкірі з’являлось все більше подряпин та саден. Чийсь кулак розбив йому губу. У якийсь момент Ноа подумав, що це було дуже необачне рішення, кидатися у натовп Альф і намагатися йти напролом до Тонері. Як мінімум, потрібно було лишити весь цей натовп на Альф, які зачищали периметр від інших бойовиків Сигми.

Навіть будучи домінантним Альфою, він був не всемогутнім. Сили явно були не рівними. Ще мить і його збили з ніг. Рик не діяв, тим більше, що він не міг використати його за призначенням. У думках було лише обличчя Нарі, як вона плаче, коли він не повернеться. Ноа прикрив очі на мить. Та раптом чиясь сильна рука висмикнула його з натовпу зомбованих Альф.

- Вмерти тут вирішив?! – почув він роздратований голос Майдени.

- Дякую, Май,  - підвівся на ноги Ноа.

- Виглядаєш як потріпана ондатра, - усміхнулась дівчина.

- Сама не краща, - юнак змірив її оцінюючим поглядом.

Майдена примчалась сюди також з поля бою. Одяг на ній був розірваний і брудний, обличчя було трохи подряпане, а кісточки на кулаках збиті. Вона важко дихала, була виснажена. Все ж таки, Нарі не повністю вилікувала її після того, як її побив Ноа під контролем Тонері.

- Йди далі, - сказала Май, - я тут затримаюсь.

- Ти не впораєшся сама! – спробував запротестувати Ноа.

- Я не сама, - знизала плечима дівчина, - мені потрібно протриматися до приходу Кае.

- Але Кае!..

- Знаю! – обірвала його Майдена, - я знаю. Але не недооцінюй його. Він рівний по силі твоєму батьку! До того ж, він заприсягся не помирати, доки не розповість Нарі правду.

- Значить, це правда він?

- Будемо зараз обговорювати це чи ти все ж спробуєш врятувати світ, Адельсон?! – прикрикнула на нього дівчина, - хутчіш! Рухайся!!!

Ноа кивнув дівчині і побіг далі. На шляху йому все ще зустрічались бойовики Сигми. Бети, які знали його, вже зрозуміли, до чого все йде. Вони не ставали на його шляху. Зомбовані Альфи, що чекали на нього попереду, були особистою охороною Тонері. Він обрав їх сам і завжди тримав при собі. Один з них з клану Йомія, вогняний Кріс, а другий – з клану Зіра, про нього Ноа знав лише те, що його поклик високо оцінюється навіть у родині Адельсонів.

Увірвавшись на балкон, де сидів Тонері, Ноа одразу зрозумів, що легко не буде. Його зустріли два недружелюбно налаштовані Альфи. Сам Тонері ліниво обернувся до нього.

- Ммм… Ноа, хлопчику мій, ти все ж таки тут, - посміхнувся він хижо, - виглядаєш не дуже. Може б тобі перепочити?

- У пеклі всі перепочинимо, - усміхнувся Ноа, - знешкодь бомби, Тонері. І я збережу тобі життя!

- Альфи… - протягнув лідер Сигми, - Кріс, Аль, схопіть його.

Стовп вогню миттєво був спрямований у Адельсона-молодшого. Насилу увернувшись, Ноа врізався у підняту камінну стіну. Рик Аля виявився пов’язаним з матеріалізацією. Одночасно вони кинулись на юнака. Він ледь встигав увертатися від ударів та блокувати їх. Перший дістав його вогонь Кріса, йому опалило руку, рукав його куртки спалахнув і поки він намагався скинути куртку, Аль вхопив його у кам’яну пастку.

Ноа завжди вважав себе достатньо сильним, аби постояти за себе. Але він ніколи не вважав себе всемогутнім. Кожний удар віддавався у тілі болючою луною. Кривава пелена заливала праве око, він вже не міг чинити супротив. І на що він взагалі розраховував? Поламаний, неправильний домінантний Альфа, котрий ніколи не мав бойового рику і покладався лише на власну фізичну силу та бойові навички. Що він міг зробити проти всіх тих Альф? Проти цих двох? Що він може? Нарі… напевно, буде гірко плакати.

- Дивись уважно, Ноа, - Тонері підняв його голову за волосся, - дивись! Бачиш все це?! Альфи, омеги, бети… зі зброєю у руках всі рівні.

- Це бійня… - Ноа сплюнув кров, - просто бійня. Що ти цим досягнеш…

- Це справедливість! – посміхнувся Тонері, - поглянь-но сюди!

Він смикнув хлопця за волосся, повернувши його обличчя до Древа, яке вʼяло і всихалось на очах. Листя опадало, квіти втрачали свій колір, навіть повітря стало важким навколо.

- Це Древо… що так вимагало нашої крові, тепер всохне! Перетвориться на прах! І тоді, коли божество помре, кожен Альфа відчує той відчай, який ми відчували кожен день! Ти ж не знаєш як це? Засинати, не знаючи, буде для тебе завтрашній день останнім чи ні? Ти не знаєш, як це, тремтіти, коли оголошують списки на Арену. Не знаєш, як воно… жити у страху за власне життя. Тепер ви всі дізнаєтесь…

- Але від туманності загинуть і омеги… - прохрипів Ноа.

- Сильні житимуть! – наче навіжений закричав Тонері, - сильні завжди виживають! У омег є те, чого немає у Альф. Енергія життя! Тепер нам не потрібно віддавати її Древу! А значить, ми у будь-якому випадку виживемо!

- Ти із самого початку… планував знищити Древо… - Ноа відчував, що втрачає свідомість.

- Так, Ноа, - Тонері прибрав від нього свою руку, - киньте його, хлопці. Він вже навряд встане.

Ноа кинули на мармурову підлогу балкону, Кріс віддався наказу з усією душею, пнувши його важким чоботом по ребрах. Від болю Ноа мало не заскавчав, як побита собака.

- Готуйтесь до підриву коріння, - наказав Тонері.

- Що робити з цим?

- Добийте, поки не оговтався, - відмахнувся недбало лідер.

- Із задоволенням, - прошипів Кріс, піднімаючи руку із сформованим вогняним зарядом.

- Пробач, Нарі…

- Ноа!!!

Її крик розтяв небо навпіл. Її поклик був настільки потужним, направленим лише на нього. Однієї лише миті вистачило, аби він відчув силу в усьому своєму тілі, рани почали затягуватися, біль розтанув, наче його і не було. Ноа підвівся на руках і обернувся. Нарі бігла до нього, за нею – Айріс і Лео. Позаду них він побачив Майдену і… батька.

- Нарі! – він кинувся до неї, - що ти тут робиш?! Айріс! Ти обіцяв!

- А ти обіцяв, що повернешся! – закричав на нього золотоволосий, - а що я бачу?! Мало не здох тут!!!

- Схопити їх! Негайно!!! – крикнув Тонері, - не дайте їм і шансу!

- Лео! – крикнула Нарі, - піднімай щити!!!

Свист ударів, крики у запалі бійки. Нарі вперше бачила таке. Вперше знаходилась так близько до розгніваних Альф. Повітря навколо було пронизане їхнім риком, але їй було не старшно. Мітка Ноа захищала її. А Айріса захищали щити Лео. Вона торкнулась плеча Ноа лише кінчиками пальців. Але цього було достатньо. Сила переповняла його тіло, адже поряд була його Омега.

Разом з Майденою вони швидко поклали на мармур Аля та Кріса. Весь цей час Лео продовжував підтримувати захист навколо них і захищати Айріса. Щит стали бездоганною кліткою для зомбованих Альф. Ноа вистачило одного стрибка, щоб схопити Тонері за горло і підняти над підлогою.

- Що? Що таке, Ноа?!! – хрипів той, - ти ж не вбʼєш мене! Занадто мʼякотілий!

- Я вбʼю! – Ноа відштовхнув Адельсон-старший, - давно не бачились, Тонері!

- Оооо… кхе-кхе… Сай, крихітко! Як справи?! – наче насміхаючись, пробурмотів Тонері.

- Стули пельку! – Сайфер тріпанув його у руках, наче ляльку, - ти відповіси за все!

- Його неможна вбивати! – втрутився Айріс, - вбивши, ви зробите з нього мученика!!! Він має відповісти за свої вчинки перед законом! Омеги мають побачити, за ким вони йшли!

- Мені нема про що шкодувати! – прохихотів лідер Сигми, - ви всі подохнете, коли прийде туманність! Камелія забере вас усіх!!! А я… житиму і далі!!! Бо енергію життя, мій поклик… ви не заберете!!! І всі омеги це бачитимуть.

І він розсміявся. Голосно і цинічно. Але варто йому було зупинити свій погляд на Нарі, він запнувся. Наче, горло йому стисло.

- Я дещо згадала, - прошепотіла дівчина, наближаючись до нього, - ви казали, що нібито мій поклик здатен на більше, ніж просте зцілення.

- Не підходь! – раптом заскавчав Тонері, - не підходь!!!

- Ви казали, що я можу зробити з Альфи Омегу, - продовжувала говорити дівчина, - а чи можу я зробити навпаки?

Лео підняв руку, замкнувши щити навколо Тонері, повністю знерухомівши його. Сайфер, на всяк випадок, відступив на крок назад. Айріс підтримував Лео, який витратив забагато енергії. Нарі підійшла до Тонері майже впритул, за її спиною стояв Ноа. Дівчина поклала руки на плечі лідеру Сигми. У повітрі розійшовся солодкий аромат ванілі та рожевого перцю, перекриваючи собою абсолютно всі феромони Альф. Тіло Тонері засяяло, кожна вена, очі, шкіра, він наче перетворювався на зірку. Німий крик зірвався з його губ. Нарі відступила на крок, похитнувшись, її спіймав Ноа.

- Що ти зробила?!! – заволав Тонері, - що ти накоїла, бісова дівка?!!

- Не хвилюйтесь, - сказала вона холодно, - ви все ще омега. Правда, у вашому тілі більше немає енергії життя. Я позбавила вас поклику.

- Ти подохнеш… - зашипів Тонері, - всі ви подохнете!!!

Один удар по потилиці і тіло його впало без тями на підлогу. Адельсон-старший гидливо витер руку.

- Мерзота… - прогарчав він глухо.

- Не час розслаблятися! – осмикнула всіх Майдена, - бомби! У коріння! Нікуди не подівались!

- Ми знешкодимо їх! – сказала Нарі, поглянувши на Ноа, - разом.

- Разом, - винувато промовив він.

- Ми подбаємо тут про все, - сказав Айріс, - всіх виведемо!

Ноа поглянув на батька. Лише зараз він помітив, що той весь подертий, побитий і подряпаний.

- Де… Кае? – тихо запитала Нарі.

- Твій батько? – без церемоній перепитав Сайфер, - евакуює людей з Арени. Не дивись на мене, звичайно, він живий. Ми уклали тимчасовий мир. Я пообіцяв йому лишити тебе у спокої. А він пообіцяв зберегти мені життя.

- Він… переміг тебе? – здивовано запитав Ноа.

- Нейс завжди був сильнішим за мене, - знизав плечима Сайфер, - все ж таки, у нього завжди було що захищати.

- Виглядаєш жалюгідно, - безжалісно промовив Ноа.

- Можливо, ти правий, - усміхнувся йому батько.

- Я все рівно ніколи не пробачу тобі, - Ноа обернувся до нього спиною, - ніколи.

- Я не проситиму пробачення, - тихо промовив Сайфер, - я робив все, аби зберегти родину.

- Аі також була твоєю дитиною!

- Тому я і не проситиму пробачення, - Сайфер відвів погляд, - минуле не змінити. Я можу лише побудувати нове майбутнє.

Ноа взяв Нарі за руку.

- Ходімо, - сказав він, - часу мало.

- Ноа!

- Так?

- Не повторюй моїх помилок, горе-син!

- Без тебе знаю… горе-батько.

І вони побігли. Вниз, по сходам, швидко, як тільки могли. І коли вони вже були на Арені, біля пожовклих квітів… пролунав вибух.

Нарі відкинуло назад вибуховою хвилею. Ноа не втримався на ногах, він намагався її прикрити собою. Легені опалило вогняним повітрям. Летіли уламки, піднявся пил, дим чорними хмарами здіймався високо на кроною Древа. Помираючого Древа.

Ноа, поранений і опалений, навколішках підповз до Нарі. Дівчина ледь відкрила очі. Вибух був у самого коріння. Він був достатньо сильним, щоб зруйнувати сцену, яка знаходилась над ними.

- Треба тікати… - насилу промовив Ноа, - ми не встигли.

- Древо помирає… - сльози застигли в очах Нарі, - воно… молить про допомогу…

- Ми нічого вже не вдіємо!

- Ні, дещо є… - Нарі поглянула на Ноа і він все зрозумів.

Він підняв дівчину на руки. У неї була розрізана права нога. У самого Альфи була розсічена спина, опалене обличчя. Він зробив всього декілька кроків і обоє вони впали біля стовбура Древа.

- Нарі… - Ноа торкнувся її чола губами так ніжно, наче боявся зламати зайвим дотиком, - я ніколи… ніколи не відпущу твою руку. Триматиму тебе так міцно, обійматиму… я цілуватиму тебе щодня, кожної миті. Тому що я твій Альфа, а ти – моя Омега. Я сам тебе обрав, а ти обрала мене.

- Інакше і бути не може, - прошепотіла дівчина крізь сльози, - разом назавжди?

- Назавжди.

Він пригорнув її до себе і зарився носом у рожеве, густе волосся. У її очах відображався космос. І вся любов, на яку вона була здатна. Їхня кров  змішалась і потекла по стовбуру древа до самого коріння. А потім… пролунав ще один вибух.

***

- Трясця! – вилаявся Айріс, - ще вибух! Ми програли!

- Вони все ще там! – стурбовано сказав Лео.

- Мають зараз вийти! – роздратовано промовила Майдена, тягнучи за собою Кріса, - Древо вже не врятувати!

- Погляньте! – закричав хтось із натовпу і друзі обернулись.

Древо… те саме величне Світове древо, що ще мить тому всихалось і помирало, сяяло і розквітало просто на очах. Квіти мерехтіли наче зачаровані, крона ставала все пишнішою. Воно тягнулось вверх, наче намагалось сягнути самих небес. Дим розвіювався на вітру, а дихати стало так легко, наче тягав впав з плеч.

- Що це в біса таке? – Айріс ошелешено дивився на воскресле Древо.

- Це резонанс… - промовив Алельсон-старший.

- Нарі!!! – Лео зірвався з місця, але чиясь могутня рука схопила його за комір.

Він обернувся і побачив Кае. Той похитав головою. Лео впав на коліна.

- Не вірю… - прошепотів він, - вони не могли…

- Вони… віддали все, що мали, - важко зітхнув Каеде, - все, що у них було… аби врятувати Древо. І нас усіх. 

***

У той день все змінилось. На місці вибуху Древо розквітло з новою силою. Енергії, яку воно випромінювало, вистачило не лише на відновлення бар’єру, але й на його розширення. За декілька днів після терористичного акту, було встановлено, що території, які раніше вважались закриті туманністю,  очищені і більше на них не фіксується зараженість камелією.

Інформація про існування резонансу все ж таки була оприлюднена. Історія про порятунок Світового древа Альфою і Омегу стала новою легендою, на базі якою планували побудувати нові наративи сучасності і майбутнього. Згодом було прийняте рішення про знесення всіх гетто і про надання статусу рівності всім Омегам. Все ферми були відкрити та перекваліфіковані у притулки для Омег, де їм надавали допомогу. Центр допомоги очолила Канетіка Тамі, яка створила повноцінну програму для адаптації омег у повсякденному житті.

Зміни відбулись і у правлячій гілці Каторії. За ініціативи самого Сайфера Адельсона була створена рада старійшин, які завідували окремими сферами життя. Посади були розділені між главами кланів Альф, курівниками із бет та найстаршими лідерами Омег. Каеде Нейс приєднався до ради на правах охоронця старійшин-Омег.

У цьому світі багато чого потребувало змін. Прийняття нової реальності не було легким. Не всі одразу ж з цим погодились. Були і спроби заколотів, мітинги, протести. Але були і ті, хто просто хотів жити і працювати в мирі. І були ті, хто просто був вдячний тим двом, які віддали своє життя, принесли в жертву своє кохання і свій час, аби Каторія могла продовжити жити. Їхніх тіл так і не знайшли, розбираючи завали на Арені, певно, вони вигоріли до тла. Але пам’ять про них житиме століттями. І Світове древо знову стало свідком кохання, яке врятувало тисячі життів. Древо бачило їх двох. Ноа Адельсон, домінантний Альфа без бойового поклику, з очима кольору північної криги. Та Інарія Нейс, домінантна Омега, в очах якої відображались зорі і любов…

Побачимось у епілозі.