Зміст

Глава дванадцята: Хто ж ти такий?

На ранок Круг, точнісінько так само, як і минулого разу, з'явився в домi Лахновского. Арнольд якраз спускався сходами. По-господарськи пройшовши, вiн кинув якийсь пакет на диванчик.

- А де Маша?- запитав найманий вбивця.

- Вона не зобов'язана вставати в таку рань.

Цій відповіді він зрадiв, і почав підійматися на гору. Арнольд миттєво дістав телефон і зателефонував:

- Алло Маш, пробач що розбудив, але тут наш спільний знайомий прийшов. Спустися на хвильку.

Коли дівчина спускалась, перше, та і єдине що, він помітив це відстовбурчена кишеня. Круг же побачив заплакане, хоча і замасковане під косметику, лице.

- Їжачок вийшов! - не став він приховувати радостi.

- Ще слово...- Маша засунула руку в відстовбурчену кишеню.

- Добре, добре. Тільки телефон мені віддай.

- Нащо це?- здивувалася дівчина.

- Алібі тобі буду робити.

Кілер відчув нерозуміння, і сплюнувши пояснив:

- Які ви тупі. Тобі сьогодні доведеться проїхатися по парi адрес. А відстежити телефон це чисто технічне завдання.

Дівчина мимо волi подивилася на Арнольда, шукаючи в нього поради. Після ствердного кивка віддала телефон.

- Може поясниш що саме я маю робити?- запитала вона.

- Не "ти" а "ви"- кивок на Арнольда. - Подробиці в пакетi.

Сказав це, він пішов.

Слідуючи інструкціям, знайденим в пакети, Арнольд Лахновский по приїзду на роботу відразу пішов до шефа. З ходу став вимагати (не просити, а саме нахабно вимагати) посвятити його в курс справи ймовірного шантажу.

- А ти нащо не у свою справу лізеш?

- "Не у свою справу лізеш?" - повторив слова шефа він. - На кону вся моя кар'єра. Те, на що я роки життя витратив. Так що, Сергій Вікторович, це моя справа.

- Резонно - погодився Качан - Тим паче ти і так на нервах останнім часом. Наші айтішники вирахували айпі адресу. Але це нічого не дало. Рекламку твоєї Маші злили з одного з інтернет-кафе. Було темно, камери там більше про людське око. Комп'ютери там допотопні, навіть веб - камери немає. Перевірили на предмет злому - теж мимо. Може сам хочеш приєднатися до справи?

Тут же в головi виплила інструкція:

"... Приїхавши на роботу негайно йди до шефа. Вимагай аби тебе посвятили в перебіг справи про шантаж. Поводь себе сміливо, але не переходь межі нахабства. Якщо тобі запропонують залучитися до справи - відмовляйся. Сергій Вікторович ненавидить коли лізуть не у свої справи..."

- Я не спеціаліст по таким справам. Але якщо потрібно...

- Йди вже. Спеців і без тебе вистачає.

Маша Нерест цокала каблучками по паркету однієї з київських лікарень. Мимохідь подивившись на себе в дзеркало, дівчина була змушена визнати, що не зважаючи на всі недоліки, смак в Круга був. Облягаючий медичний халатик, перука брюнетки з окулярями складали образ спокусливої медсестри. Виглядала вона ефектно, і проводжаючi погляди чоловіків це підтверджували.

Знайти палату покоївки Наталiї Шарової було не важко. Вхід прикрашали двоє амбалів. Короткострижених, в однакових костюмах без краваток, в сонцезахисних окулярах підпираючих стелю.

Маша багато чого не розуміла у своїй частинi завдання. В пакетi, окрім речей, була адреса лікарні і один пристрій. До якого також прикалалася рукописна інструкція.

Згідно з інструкцію вона мала знайти покоївку і, застосував "спец засіб", допитати її. Знайшовши спеціальну дошку для медсестер, де окрім часу уколів вказувався ще і діагноз. Там вона дізналася що Наталія Шарова, якій судячи з фото на Фейсбук ледь двадцять виповнилося, злягла з серцевим нападом.

Без зайвих слів вона зайшла в палату. В слід їй повернулися бичачи шиї велетів. На лікарняному ліжку лежала справжня мумія. Прийшовши, Маша побачила синці під очима:

- Нічого собі "сердечний напад".- прокоментувала побачене вона.

Коли її попустило, почала діяти згідно з інструкцію. Дістав "спец засіб" Маша його розпакувала. Це виявився спрей для носа. Бризнула в ніс розчином, і засікла тридцять секунд.

Якщо вiрити каракулям Круга, то там була "сироватка правди". Її треба було вводити в ніс, Маша банально не вмiла робити уколи, і почекати допоки речовина не дійде до мозку. Коли засіб подіє (а написано було "ти побачиш коли подіє") можна було ставити питання.

Очі відкрилися, і дівчина сприйняла це за сигнал.

- Як тебе звати?- було перше, пробне, запитання.

- Наташа - була дана в'яла, але цілком зрозуміла відповідь.

- Де, і ким працюєш?

- Готель "Корона". Покоївка.

- Тобі доручали, встановити програму, в номери Ван Вуйца? - запитання мали бути чіткі, бажано аби на них можна було відповісти "так" чи "ні".

- Так.

- Ти комусь про це розповідала?

- Ні.

- Спи.

Хвора слухняно закрила очі.

Наступним місцем куди завiтала Маша Нерест був навчальний заклад, де навчався Денис Маглов. Направившись прямо в деканат, де її прийняв особисто директор Аркадій Борисович Орєхов. Це був коротун років п'ятдесяти, з червоним обличчям і окулярами на носі.

- Одже пані, ви цікавилися одним з наших учеників. Денисом Магловим - хоча було видно що він хоче здаватися впевненим у собі, але коли промовляв ім'я ,голос зрадницьки здригнувся - І я б хотів знати через що?

З урахуванням того що її імені ніхто не питав, та і світити своєю персоною Маша не сильно збиралася. Не приставившись, вона почала викладати легенду:

- Розумієте в чому справа - мій племінник посварився з матір'ю. Уже декілька днів не виходить на зв'язок. Матір вся на нервах.

- Так чому ви до нас прийшли? Зателефонували б.

- Ця падлюка телефон вимкнула. - аргументи закінчилися. Бачучу наскільки слабка версія, вона підкріпила її останнім аргументом - конвертом з грошима.

- Я вас дуже прошу.

- Я бачу ваш племінник вам справді дорогий - сказав директор, олівцем відкриваючи конверт - Але ви не по адресу. Наш Денис Маглов точно не ваш племінник.

- Але чому?

Аркадій Борисович нахилився, і майже шепотом сказав:

- Розумієте, Денис Маглов в нас не навчається. Він просто рахується в нашому закладi.

- Ну сестра в мене не бідна...

Директор нахилився ще нижче, і вже шепотом промовив:

- За нього ніхто не платив. До мене прийшла людина, поклала на стіл товсту, чорну теку. Менi поставили умову - або я реєструю Дениса Маглова у себе, або вони дають хід компромату.

Маша Нерест була дещо спантеличена таким поворотом подій, але вирішила дотиснути ситуацію:

- Я вас зрозуміла. Але я хочу бути впевнена що це не він. Оформляючи документи, він же мав подавати фото. Я лише подивлюся, а моя вдячність - кивок на конверт - залишиться при вас.

Деякий час Орєхов вагався, але жадоба перемогла. Взявши конверт він сказав:

- Думаю великої біди з цього не буде.

Увімкнув свій ноутбук, знайшов теку, показав відскановану фотографію.

- Так, це не він - сказала Маша, маючи на увазі зовсім інше.

Арнольд Лахновский весь день форменно відлинював від роботи. Удавав що працює, насправді сидів в соцмережах.

Дивлячись сторінку Абагейл він побачив що до смертi матері, це була звичайна дівчинка свого вiку. Фото з друзями, місця відпочинку, відео з тусовок. Після понеслося - сатаністи, демони, фільми жахів. Але найбільше його зацікавило те, що сторінка Дениса Маглова була фактично скопійована з сторінки Абагейл Ван Вуйц.

Однакові захоплення демонами, схожі вподобання в фільмах жахів, і обоє - сироти. Настільки схожі люди просто не могли не зустрітися на просторах Інтернету. А те що вони з різних світів, то тут краще пояснить закон фізики - протилежностi притягуються.

- Хто ж ти такий? - сказав Арнольд, дивлячись на фотографію Маглова.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.