Зміст

Глава шоста : Кінець Вовчика

З шоку всіх дружно вивів шум поліцейської сирени.

- Тікаємо !- закричав Арнольд Лахновский.

Наче тільки чекаючи команду, всі кинулися в розсипну. Маша Нерест, незграбно біжучи замикала натовп, що біг до протилежного входу у двір. Розраховуючи на продовження вечора, а аж ніяк не на пробіжку, вона залишилась на підборах, і через декілька метрів сталось те, що і мало статися. Вона упала.

- Ти як? Іти можеш?- запитав підбігши Арнольд Лахновский, допомагаючі встати.

- Ай боляче !!!- закричала Маша стаючи на ногу.

Арнольд взяв її на руки. Вибіг с двору, він підбіг до таксі. Відчинив двері, він посадив дівчину на заднє сидіння. З авто тут же вискочив таксист. Звичайний чоловік років сорока, в шкіряний куртці, такій же кепці, і з битою в руках.

- Викидай свою !- закричав він, розмахуючи битою - Стрілянина, менти. Ми за кримінал не домовлялись!

Арнольд Лахновский дiстав гаманець. Декiлька купюр американских доларів лягли в руку таксисту.

- Тут досить щоб ти став склеротиком. - сказав Лахновский сідаючи в авто.

- Куди їхати?- пристебнувшись запитав водій.

- Подалi, і по швидше.

Вони поїхали, Арнольд дістав телефон.

- Ти що робиш? - запитала Маша.

- Треба зателефонувати шефу. Нехай підтягнуть людей, і заберуть Абагейл.

- Нащо?

- А раптом її в дільницю заберуть?

- Звідки вам витягнути її буде простіше простого.

- Ну а якщо вона з цим своїм... ну ти розумієш.

- Слухай Арнольд вона вже доросла дівчинка. Декілька годин як повнолітня. -Маша нахилилася до нього на переданє сидіння, обнявши за плечі прошепотіла на вухо - Ну не псуй ти дівчинці вечір.

Вiн поклав телефон в кишеню.

- Може ти й права. Скільки там тієї молодости.

По приїзду Арнольд заніс Машу на руках. Проклавши її на диванчик він сказав:

- Я за льодом.

Через декілька секунд вiн повернувся, тримаючи в руках полотенце з кубиками льоду. Приклав його до ноги. Маша сiпнулася.

- Сильно болить?

- Та так. Слухай, а як ти взагалі нас знайшов?

- Коли ви сiли в авто, я зумів розгледіти та запам'ятати номер. Подзвонив знайомому таксисту, через приятелів - друзів - рідних вийшли на власника авто. Поговоривши з ним, дізнався куди він вас відвіз. Коли я приїхав, ви знову кудись направилися. Ну а я за вами.

- Дізнався звісно не за безплатно?

- Ясна річ. А ти це до чого?

- Тобто за гроші можна купити все?

- Дійсно не знаєш що й коли прилетить в жіночу голову.

- Ти з теми не зіскакуй.

Арнольд видохну. Подивившись дівчині в очі, він відповів:

- Не все. Далеко не все. Але дуже багато. Ну годі вже філософій на сьогодні.- сказав вiн, знову беручи Машу на руки - Сьогодні був важкий день, і тобі треба відпочити.

Маша обняла Арнольда за шию. Піднявшись сходами, відчинив двері кімнати, поклав дівчину на її ліжко. Він уже хотiв пiти, але Маша схопила його за руку.

- Не лишай мене саму. - жалібно проговорила вона.

Подивившись в злякані очі Маші, Арнольд не зміг пiти.

На ранок Маша прокинулася сама.

- Чи не наснилося мені все? - сама себе запитала дівчина.

Власне кажучи, минулої ночі нічого між ними не відбулося. Вони просто лежали обнявшись, до поки не заснули. Без вульгарностi, без домагань і непристойностей з його боку. Без всього того, від чого Машу відверто нудило на роботi.

Біллю нога повернула її до реальности. Піднявшись, Маша накинула халат і вийшла. При кожному кроці нога нестерпно боліла. Спускаючись дівчина вловила запах їжі, і обривки розмови:

- Катя, мене деякий час сьогодні не буде... З шефом погоджено.... Там нічого страшного... Папери давно в шефа... Це ти й сама можеш вирішити... А це чого до нас спустили? Це геморой маркетологів... Так їм і скажи, слово в слово... Слухай, ти в мене розумниця, можеш сама декілька годин протриматися.

Коли Маша спустилася, Арнольд якраз ховав телефон в кишеню. Стояв у фартусi, по верх сорочки, і готував вершину своєї кулінарної майстерностi - яєшню.

- Ти не на роботi?- щиро здивувалася дівчина.

- Як бачиш. Треба ж переконатися що в тебе з ногою все в порядку.

- Та годі тобі. Поболить та й перестане.

- Ні не годі. А раптом там перелом?

- Був би перелом, я б на ногу стати не змогла.

- Резонно, але і з розтягненням жарти поганi. Тим паче - Арнольд ледь стримуючи посмішку додав вiн - я тебе більше на руках носить не збираюсь.

- Значить так!- явно награно ,вдала ображену Машу.

- Значить так.

Вони обоє розсміялися.

- Йди до столу.

Кульгаючи Маша сiла за стіл.

- Яєшня, чай і бутерброди. Як вишукано.

- Знаєш як цей набір називається?

- І як же цікаво?

-"Лопай мовчки".

Смішок вирвався з її вуст. Після сніданку господар дому хотів було іти, але Маша його зупинила.

- А посуд за собою помити не думаєш?

Арнольд скривився як вiд зубного болю.

- Не ненавиджу мити посуд. Я краще новий куплю.

- А цей куди?

- В смітник.

- Ну ти як хочеш - сказала Маша збираючи посуд - а я помию.

Господар дому пiдiйшов до раковини.

- Допоможеш.

- Звичайно - вiн взяв полотенце - витирати буду.

- Яка несподіванка - уїдливо сказала на це Маша.

Вся процедура зайняла менш як п'ять хвилин.

- Ось бачиш, п'ять хвилин і нові, чисті тарілки. - протерши раковину сказала дівчина. Їй було шкода викидати нові речи. Арнольд Лахновский явно не поділяв її точки зору, чого особливо не приховував. Дивлячись на нього, дівчина, не втрималась і запитала - Нащо викидати гарну річ?

Маша Нерест відвернулася, не сподіваючись на відповідь. Але на її подив ззаду пролунало:

- Студентські роки нагадало. Я сам приїжджий. Хоча і поступив на бюджет але, сама розумієш, на життя не вистачало. Шукав підробіток. І одного разу мені реально пощастило - вдалося прилаштуватися посудомийником, в один елітний ресторан.

Платили не погано, а за мірками студентiв навіть добре. Робота здавалося не в напряг, не вагони розвантажувати, а я знаю за що кажу. Хоча постій так ніч над раковиною, особливо коли корпоратив, ювілей, весілля, чи просто хтось гуляє.

От тоді , в ночі драючи ці тарілки з ложками, а в день вiд недосипу, що той зомбі, з фільмів жахів сидячи на парах, я поклявся собі що до цього більше не повернусь.

- Пробач. Я... я навіть не здогадувалась, що для тебе це настільки важливо.

- Та нічого. Врешті решт я тільки витирав. Ти збирайся, лікар вже чекає.

- Тоді я швидко зберуся, і ми поїдемо.

- Ти! Швидко!- Арнольд навіть не збирався, хоча б якось приховати своє здивування - Це щось новеньке.

- Та йди ти.

Маша зібралась за рекордні п'ять хвилин сорок дві секунди. Арнольд засік, і привітав з рекордом. Приїхав в лікарню, після огляду лікар направив її на рентген. Дивлячись на знiмок лікар, який так схожий на мультяшного Альболіта, такий же плішивий, з бородою, хоча і без окулярів сказав:

- Можу вас привітати - ні переломів, ні тріщин у вас немає. Вивиху також. Розтягнення зв'язок, причому легке. Пощастило вам. Пару днів тугої перев'язки, постільного режиму, і будете бігати як новенька. Я зараз мазь випишу - продовжив лікар, перебинтуваши ногу - Вона полегшує біль.

Кульгаючи Маша вийшла з кабінету. Арнольд чекав її в коридори, і як тільки вона вийшла відразу підскочив.

- Як ти? З тобою все добре?

- З нею то все гаразд, але б ви по легше юначе. У нас меблі не казеннi. - лікар кивнув за спину Лахновскому, де лежав стілець, на якому вiн тільки що сидів.

Вийшовши з лікарні, сiли в авто.

- Послухай Арнольд, в тебе скільки часу?

- Ще декілька годин знайдеться.

- Заїдемо до мене на роботу.

- Куди?

- Ось адреса - вона дала візитну картку.

- "Маша Нерест. Психолог. Допомога в особистих справах". - прочитав Арнольд Лахновский напис. - Цікаво, багато в тебе клієнтів?

- Якщо чесно - не дуже. У нас все-таки не Америка. Сварок з дому виносити не прийнято, та і конкуренція велика. Психологів зараз на кожному кроці.

Через пів години, петляючи по дворах, вони під'їхали до одного з офісних центрів. Арнольд Лахновский запитав:

- Ти як, на довго?

- Та ні. Деякі речи забрати, і квiти полити.

- Тоді я з тобою піду. Завжди було цікаво як живуть психологи.

- Добре - відповіла Маша.

Ця дівчина продовжувала дивувати Арнольда. Кабінет Маші Нерест знаходився на другому поверсі звичайної "бетонної коробки". Побудоване якоюсь спритною компанією, і здававши в оренду приміщення дрібним підприємця разом з невеликими компаніями.

В кабінети перше що впало в око це квіти. Кабінет буквально потопав в зелені. Вони стояли по всюди.На шафах, столи, спеціальних підставках, в перемішку з якимись сувенірами. Здавалося ні до чого в офісному приміщенні, але саме це робили кімнату обжитою і затишною.

Маша дістала з шафи декілька фляг води. Арнольд пiдiйшов до неї, і взявши їх з рук дівчини сказав:

- Я поллю твої квіти. Ти краще посидь, не напружуй ногу.

- Там на них ще пил треба протерти.

- Нічого, протру. Відпочивай.

Поливаючи, і протираючи квiти вiн не розумів нащо це їй. Підглянувши в її записник, Арнольд Лахновский побачив список клієнтів, яких було, м'яко кажучи, не багато. Звичайно особливого, якщо взагалі якогось, прибутку психологічна практика не приносила. Тоді нащо все це?

Оренда офісу, підтримання його в належному станi, це витрати, і не маленькі. В лоб запитати він не наважувався, відчуваючи що тут щось особисте.

Маша Нерест швидко обдзвонила всіх своїх нечисленних клієнтів, і повідомила про скасовування сеансів. Після того як Арнольд закінчив з квiтами, запитав у Маші:

- Тобі тут ще щось потрібно?

- Та ні, я вже все.

- Тоді давай перекусимо десь. А то на мене запах ліків апетит нагнав.

- Тут буквально за рогом якраз є пристойне кафе.

До кафе "У Ізольди" було ходьби хвилини дві. Коли Маша йшла, під руку з Арнольдом, її охопило неясне передчуття. Вона озирнулася по сторонах.

- Когось шукаєш? - запитав вiн.

- Та ні. Здалося.

Але треба було дивитися уважніше.

Кафе "В Ізольди" виявилося звичайнісіньким, нічим не примітним закладом цього типу. Столи, стільці, стійка, словом кафе, як кафе. Зробив замовлення Арнольд піднявся.

- А ти далеко?

- Треба мені - його ноги, переминаючись одна з одної, явно далi зрозуміти куди й нащо.

Маша зніяковіла, а Арнольд направився до туалету. Принесли замовлення: дві чашки кави, шарлотка і м'ясний пиріг. Підняла свою чашку, піднесла до губ, але не встигла зробити ковток, як чиїсь стальні пальці здавили її плече. Вона ледь не упустила чашку. Підняв голову, вона побачила свій нічний кошмар. Над нею навис Вовчик.

- Ти що робиш, повія?- з небес, прямо лицем в асфальт, спустив він її - На дзвінки не відповідаєш.

- Я телефон загубила. - намагалася в'яло виправдатися вона, але зібравшись з духом, скинула його руку й перейшла в наступ - А в чому справа? Я з клієнтом.

Відповідь, у вигляди різкого удару в сонячне сплетіння, не змусила себе чекати.

- Ти тут не бикуй. Вчора Лахновский скасував твій контракт.

- Але... чому...вiн...мені....не ....сказав?- Маша ловила ротом повітря, мов риба, витягнута на поверхню.

- А я знаю що у твого Лахновского в головi? Вставай давай - садистська посмішка засіяла на його обличчі - Менi наказано діставити тебе, для "Вправлення мізків".

Вона прекрасно знала що це означає. Як любила жартувати Сніжана Карпова -"Б'є він обережно, але сильно".

- Вставай давай, не відтягуй задоволення - штовхнув її в плече садист, маючи на увазі виключно себе.

- У вас там все нормально? - запитав офіціант зі стійки.

- Та. Ми вже ідемо - буквально витягуючи Машу з-за столу сказав Вовчик.

- А платити хто буде?

- Той хто замовляв.

Тут повернувся Арнольд. Побачивши як Вовчик витягає Машу з-за столу підбіг, і схопивши велета відкинув його в бiк. Відновити рівновагу Арнольд йму не дав. Поваливши на підлогу, він зі звірячою люттю став завдавати удар за ударом. Озвірілого Арнольда Лахновского ледь охоронець з парою офіціантів відтягнули.

Вовчик, витираючи рукавом кров, з розбитого носа, прошипів:

- Спочатку я завалю твого героя, а потім з тобою поговорю. До втрати пульсу позабавляюсь.

- Ану, геть!!!- закричав Арнольд, з усього розмаху даючи копняка під зад лежачому - Геть!!! Поки не зарив тут!!!

Побитою собакою Вовчик вийшов з кафе.

- Ми маємо викликати поліцію - сказав один з офіціантів. Щедрі чайові в валютi змусили їх передумати.

Арнольд сів за столик.

- Це що було? - здивовано, і водночас захоплено, запитала Маша.

- Ненавиджу биків, особливо коли вони до дівчат чіпляються.

Маша подивилася на свого супутника вже зовсім іншими очима.

По дорозі до дому настрій Маші змінився. З піднесеного, і навіть святкового, ставав все похмурішим й похмурішим. А коли вони приїжджали то Маша взагалі зійшла з лиця. Взявши дівчину за руку, Арнольд сказав:

- Не бiйся Маша. Я таку мерзоту в дитячому будинку давив що клопів.

- Ти ріс в дитбудинку?!!!- здивувалась вона - Ти не казав.

- Так ти особливо і не цікавилась. Я до чого це кажу - там я багато всякої сволоти бачив. І всі, реально всі, отримав один раз по зубах, добряче так ,щоб аж зуби випльовував, ставали як шовкові.

- З такими як Вовчик ти справ не мав...

- Звичайна наволоч, яка самостверджується принижуючи інших.

- Вовчик не звичайний відморозок з підворітні, я таких бачила достатньо. Вiн патологічний садист - дихання Маші участилось, здавалось що куртка з кофтою здавлюють горло. Вона хотіла розстебнути їх, аби стало легше дихати, але виявилося що буквально приклеїлась до тіла холодним, липким потом.

- Маша припиняй. Менi через руку відчувається як барабанить твоє серце. Розслабся, ну не демон же він з плотi цей твій Вовчик.

- Не демон. Але вiд цього не легше. Ця сволота, звик отримувати все що хоче. До сьогоднішнього дня він не зустрічав гідної відсічи. А ти його сьогодні з лайном змішав, він цього не забуде.

- Це твій професійний діагноз? - відверто проiронiзував Арнольд.

- Не легковаж.

- Слухай не нагнітай...- почав було Арнольд, але автоматна черга, випущена по авто, перебила його.

Після побиття Вовчик заїхав в гараж, де зі схову дістав автомат й пару пістолетів. Як виявилося проникнути на територію елітного котеджного містечка дуже просто. Дві купюри в сто баксів в кишеню охоронцеві, і їдь собі спокійно. Під'їхав до дому свого кривдника якраз вчасно, Арнольд і Маша якраз під'їжджали. Дістав автомат Вовчик вийшов, і став стріляти по вікнах авто.

Стріляючи з лицем перекошеним вiд гніву і задоволення, він насувався як смерть. Безжально і невідворотно.

Відстріляв ріжок психопат відкинув автомат в бік, дістав один з пістолетів. З неприхованим задоволенням, бачачи страх в очах Арнольда, він пересмикнув затворну раму пістолета. Але помста не здійснилася.

Перша куля потрапила в коліно, і позбавила Вовчика рівноваги. Друга влучила в руку, він випустив пістолет. Коли психопат став безпомічним, наче нізвідки з'явився чоловік, тримаючи пістолет на поготів.

Коли вiн підійшов в притул Вовчик вихопив другий пістолет, але не встиг навіть випрямити руку, як упав на землю нашпигований кулями.

Зробивши контрольний в голову він подивився в авто. Переконавшись що там всі живі, він розвернувся і пішов.

Арнольд Лахновский, не зважаючи на те що лежав, прикриваючи своїм тiлом Машу, скоса побачив їх рятівника. І відразу його впізнав. Хоча першого разу було темно, але Арнольд не кожного дня бачить професійних вбивць.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.