Зміст

Глава двадцять друга: Зізнання

Круг поводив себе дивно. Виїхавши він декілька разів змінював напрям, постійно дивлячись в дзеркало заднього виду. Маша озирнулася, але тут же почула крик:

- Не оглядайся!

- За нами стежать?

- Схоже на те.

Круг потягнувся до бардачка. Відкривши його він дістав компактний пістолет - кулемет "Скорпіон". Не встиг він вийняти зброю, і покласти її на коліно, як з-за рогу виїхав мікроавтобус перегородивши дорогу.

Не чекаючи поки дверці повністю відчинять, хлопець вискочив з авто, і почав стріляти. Забігши в салон він вихопив пістолет і добив поранених. На його здивування це були люди в цивільному. Так в бронежилетах і з автоматами, але не спецпризначенці.

Довго роздумувати йому над цим не дали. Синi "Жигулі", які слідкували за ним весь час, зупинилися. З неї вискочiли двоє чоловіків, дістаючи зброю. Круг вихопив запасний пістолет, застрелив обох. Водiй жигулів вискочив пізніше напарника, затримавшись дістаючи автомат.

Падаючи, він встиг випустити одну автоматну чергу. Кругу вона не зашкодила, бо всі кулі пішли в салон авто.

Машу Нерест везли на каталці в лікарні. Поруч з нею був Круг, але довести її до операційної йому не дали. Чиїсь руки різко розвернули його, а удар в лице відкинув до стіни.

- Ти мав її захищати!!!- кричав оскаженівши Арнольд, завдаючи удар за ударом - Ти мав там лежати, а не вона!!!

Випустивши пар, він взяв найманого вбивцю за шкірку, і викинувши з коридору в низ східців прокричав:

- Зникни з її життя, до поки ти її остаточно не погубив!!!

Через декілька годин, в знайомому вже парку відбулася зустріч. Сергій Вікторович Качан зустрічався з співробітником СБУ. Сіли на знайому лавку, але на цей раз їм обом було не до шахів.

- Слухай що твій Круг робить? Десять конторських оперів покласти. Ти розумієш що зараз розпочнеться?

- Це ви мені пояснiть - якого біса? Ви ж самi сказали, що генерал Сова повний нуль, за нього ніхто не підтягнеться.

Сивий чоловік скривився як вiд зубного болю.

- Моя вина. Дехто з контори захотів вислужитися. Знайти вбивцю генерала, це гарантована кар'єра. Чини, посади. Ну ось дехто не втримався.

- I що тепер робити будемо?

- Все залежить від того, на скільки він вам дорогий?

- В сенсi?

- По хорошому його треба віддати нам. Ну а там "чинив опiр при арешті"...

- Не варіант - перебив співробітника органів Сергій Вікторович - Відморозків багато, а от грамотних спеців мало. Дуже мало.

- Тоді хай зникне. Місяця на три, чотири. Сам розумієш, резонансна справа, ми маємо його шукати.

На тому і розійшлися.

- Отямилася, спляча красуня - сказав вже знайомий хірург, роблячи якісь помітки в її історії хвороби. - Я так бачу ваша парочка вирішила мене забезпечити роботою.

- Якби то парочка.- простогнала Маша, оглядаючи порожню палату.

- Слухай не перегинай. Далеко не кожен може собі дозволити денно, і нічно біля ліжка коханої чергувати. Особливо коли вона по п'ять день до тями не приходить.

- П'ять днів! - дівчина вскочила з ліжка, але лікар схопив її, і поклав назад .

- Ти чого так різко? I ще шви розійдуться. Заспокойся, зателефонували твоєму Арнольду. Вже в дорозі.

- Якби то моєму. - прошепотіла Маша.

- Ну це ви вже самі з'ясовуйте.

Арнольд влетів в палату, ледь не знісши двері з петель.

- Машенька ...- почав він, але відразу був перебитий.

- Не треба.

- Що не треба?

- Ось цього - вона кивнула на букет її улюблених ромашок в його руках.

- Нам треба про нас поговорити.

- Немає ніяких нас. - Маша відвернулася, на силу стримуючи сльози. - Я тобі вдячна за все що ти для мене зробив, але ніяких нас не існує. Підправлю трохи здоров'я, відпрацюю те що лишилося, і ми розійдемося. Правду було сказано: "Такi як ти, не користуються секондом"- витираючи рукавом сльозу.сказала вона - Іди. Будь-ласка йди зараз.

Арнольд не послухав. Замість цього він поклав квіти на тумбочку, і сів поруч з нею. Маша відсуваючись, сіла на ліжку. Вона старалася хоч якось триматися, але сльози потекли з очей. Хлопець обняв її, підсунув до себе.

- Машенька, Сонечко ти моє, я не знаю хто і що тобі наплів, але ти ніякий не секонд. Ти чудова. Добра, ніжна, лагідна. Ти як промінчик сонця в мороку мого життя.

.- А сім'я твоя, друзі, партнери?

- Яка сім'я, я з дитячого будинку. З самого дна. Коли ще до вісімнадцяти спивалися, на наркоту чи на нари сідали, це нікого не дивувало. Та навіть якщо доживеш до повноліття, майбутнє яскравими фарбами не порадує.

Я захотів це змінити, вибратися з того болота. Працював, навчався, робив кар'єру, хотів хоча б чогось досягти в житті. Але одного разу прокидаєшся сам, один, в порожній квартирі, і розумієш що окрім твоєї роботи в тебе нема нічого, взагалі нічого.

Міняти щось в житті вже пізно, тому починаєш працювати у двічі, в тричі старанніше, аби хоч якось забити цю порожнечу. Приходиш першим, їдеш останнім, до дому приходиш пізно, аби відразу заснути і тільки не переживати ще один самотній вечір.

Маша підняла свою голову, і побачила що Арнольд плаче. Він відвернувся:

- Ти пробач за це. Тобі видужувати треба, а я тут свою маячню на тебе вивалюю.

- Арнольд це добре що ти відкрився. Не може людина постійно стільки в собі носити.

Але судячи з того як він напружився, стало ясно що аргумент не подіяв. Дівчина перевела розмову в інше русло:

- Як там наша справа?

- Маша тобі сил треба набиратися, відпочивати...

Дівчина відсторонилася:

- Я не хочу валятися без діла. Я хочу вкласти свій вклад в загальну справу.

- Ну тоді - Арнольд дістав телефон. Через декілька секунд завібрував телефон в неї на тумбочці.

Дівчина взяла свій телефон. Там було декілька відео, скинутих Арнольдом.

- Що це? - запитала Маша.

- Відео з камер в інтернет-кафе. Переглянь їх. Можливо ми щось пропустили.

I вони дійсно дещо пропустили.

Маша Нерест лежала на лікарняному ліжку. Вона в котре передивлялася відео з інтернет-кафе, і в котре розуміла що не помилилася. Але Маша чекала, чекала людину яка мала б уже прийти.

I ось двері відчинилися, і в палату зайшла Абагейл Ван Вуйц. Те як зам'ялася дівчина, сильно їй не сподобалося.

- Ти принесла що я просила? - в лоб запитала Маша.

- Так. Але тобі це не сподобається.

I тут вона виявилася повністю права. Плетений светр, старі джинси та кеди, які жахливо тиснули, їй не сподобалися.

- Маша нічого іншого я не знайшла. Ти попросила мене одяг принести. До тебе до дому я не потраплю, в нас з тобою розмiр різний, ну я і стягнула в братових дружин те що більш менш по розмiру підходило.

- Підходить, прямо, як на мене, шито - сказала хвора, піднімаючи обвислi рукави. - У будь-якому випадку могло бути і гірше.

Абагейл з Машою проскочили повз медсестер. Опинилися на вулиці британка запитала:

- Куди далi?

- Далi відійдемо, і ми маємо поговорити.

Перейшовши буквально через дорогу, вони сiли за столиком на дворi

- Ти якась дивна - сказала Абагейл. - Тiкати з лікарні, аби посидіти в кафе.

- З урахуванням тієї гидоти, якою годують в лікарнях, це не так вже і дивно. Але позвала я тебе не для цього.

Повисла пауза. Дівчина ніяк не могла підібрати потрібні слова.

- Маша, з тобою все гаразд? Може дарма ти це затіяла? На тобі вже лиця не має. Давай краще в лікарню повернемося?

- Ні! - тремтячим, але водночас рішучим голосом відповіла вона - Я маю тобі дещо сказати?

Знову повисла пауза.

- Маша, не лякай мене. Що трапилося?

- Я працюю, точніше працювала, в ескорт агенстві. Арнольд мене найняв, аби я зіграла його дівчину перед партнерами і колегами. - випалила вона.

- Ескорт. Тобто ти ПОВІЯ?

Вона кивнула у відповідь.

- Та ні, це якийсь не вдалий жарт -, але подивившись в очі співрозмовниці, зрозуміла що це правда. - Але як? Чому? Ти ж така класна. А торгувати тілом це...це просто огидно. Як ти могла так впасти?

- Знаєш що? - дещо зверхній тон Абагейл привів Машу до тями - Не всім пощастило народитися в сім'ї мільярдерів, а коли життя ставить перед питанням не "жити" а "виживати" то тут не до моралі.

- Якщо тобі байдуже на мою думку, нащо ти мені взагалі це розповідаєш?

- Прив'язалася я до тебе за цей час. Тому не хочу, щоб між нами були якісь недомовки.

- Я не знаю що на це сказати можна?

- А зараз і не потрібно нічого казати. Обдумай все як слід, тоді і поговоримо.

Маша виїхала за місто. Її знайомий хакер пробив місце знаходження потрібної людини. Це був заміський котеджний комплекс. Таксист її довіз туди, але далi вона уперлася в стіну. Під два метри ростом, з написом "охорона", який ні за якi гроші не хотів пускати дивного виду дівчину на територію.

- А ти як тут? - пролунало по заду. Вона настільки захопилася, що не помітила ні авто, ні вийшовшого з нього Арнольда, нi декількох людей з ним. В однакових чорних спортивних костюмах, бейсболках i сонцезахисних окулярах.

- Та ось, не впускають.

- Не дивно - Арнольд зміряв її поглядом - Я б також не впустив.

Кивок в бік одного з хлопців. Австрійський "Глок", націлений просто в обличчя, виявився набагато вагомішим аргументом.

Зайшовши на територію, вони відразу направилися до потрібного котеджу. Двері виявилися відчинені. Хлопці пішли першими, згодом зі спальні почувся крик.

Віцепрезидент компанії "НашнналТехноЕкспорт" разом з секретаркою Катею сиділи на диванi в вітальні котеджу. Хлопці, виконавши свою справу поїхали.

- Я хотів би дізнатися - як ви нас знайшли?

- По сигналу телефона - в один голос відповіли Маша і Арнольд.

- Але чому ви сюди взагалі приперлися?

- Дама в перед - сказав Арнольд Лахновский.

- Той випадок, коли можна було вчинити не по джентльменські - пробурчала Маша - Словом Катя, я знаю що це ти мене злила. Відео з камер дуже поганої якости, але якщо уважно придивитися, то впізнати тебе можна. Єдине що я хочу знати - за що?

- За що? Пам'ятаєш той день, коли ти мене побила...

- Прямо так вже і побила.

- Зачекай - перебив дівчат Борис Мельников - Арнольд, тебе то як сюди занесло?

- Уважно передивився відеозапис, і впізнав тебе Катю. Вирішив перевірити прискіпливіше. Виявилося вона тут частенько буває, і сьогодні як раз заїхала. А що трапилося в той день?

- Тоді, я вирішив сходами пройтися. Розім'яти ноги. Чую хтось плаче парою поверхів вище. Піднявся, бачу сидить на східцях, ридає. Розговорилися, я і сам не помітив як запросив її на прийом ... - тут вiце президент осікся, повернувши голову він запитав - Слухай Катя, а що за інтернет-кафе?

В цілях конспірацій про Машину роботу знали тільки вона, Арнольд, Круг, Чекіст і президент компанії. З цього кола інформація не вийшла, і навіть віцепрезидент компанії, друга особа після голови, не знав про компромат.

- Боря в ту ніч, коли ми були на Дніпрі, і ти Арнольд віддав перевагу якійсь повії...

- По легше!- вибухнув Арнольд Лахновський.

- А ти звідки знаєш?! - запитав здивований Борис Мельников.

- А зараз я не розумію?!! - набичилась Катя.

- Що ти не розумієш?

- Між вами щось було?

- Чисто ділові відносини.

- А це ще як?

- Катя дівчатам і жінкам, які до мене липнуть, тільки мої гроші були потрібні. Водночас в мене, як в чоловіка, є певні природні потреби. В закладах, таких як "Солодка ніч", їх задовольняють. Роблять це за фіксовану плату, і без будь-яких наслідків.

- I тебе це влаштовувало?

- Повністю - він обняв Катю, і притис до себе сказав - До поки тебе не зустрів.- покосившись на Арнольда додав - Дехто навіть не розуміє яке золото поруч з ним.

Арнольд обняв Машу, і дивлячись їй в очі сказав:

- Прекрасно розумію. Але все-таки - він повернувся до секретарки - як ти дізналася?

- От умієш ти момент зіпсувати - пробурчав віцепрезидент.

- I не кажи - підтвердила Маша Нерест.

- Скільки треба мати розуму, щоб шукати ескорт - агенства через інтернет, на робочому ноутбуку? - питанням на питання відповіла секретарка.

Арнольд Лахновский повертався до дому. Була уже третя ночі. Переступивши поріг, його зустріла тиша. Могильна тиша, і морок. Те що він сам собі вибрав.

З його будинку здавалося вийняли душу, витягнули серце, і господар дому відчував себе так само.

- Так було потрібно. Так буде краще нам обом. - в котре переконував він сам себе в правильності вибору.

Направившись до бару, він обминув столик біля диванчика, і помітив що там щось лежить. Під пухким конвертом з грошима, залишеним ним з ранку біля туалетного столика Маші, була записка. Під його фразою: "Ваших послуг більше не потребую", була друга, не менш лаконічна: "Тобі навіть не вистачило мужностi аби сказати все у вічі"

Минув час. Незручність перших днів, в спілкуванні Маші Нерест і Абагейл Ван Вуйц повністю зникла.

- Слухай подруго, а не слабо "спiднялася"- промовила Абагейл, оглядаючи новий офіс Маші - Так це у вас здається називають, коли кар'єру робиш, чи інших успіхів в житті добиваєшся?

- "Піднялася" - поправила співбесідниця - I знаєш ти права. Всього то для реклами треба було пару раз посвітитися на певних заходах, і клієнтура вже валом валить. Ну а ти як, на довго в наших краях лишаєшся?

- Як мінімум до поки скандал з розлученням братів не уляжеться - дівчина залилася рум'янцем, а там як вийде.

- Розумію - сказала Маша подивившись на Абагейл. Вона була в бежевого кольору майці, шортах і нафарбована. Вiд траурно - похоронного стилю подруги і сліду не лишилося - Але зараз тобі треба йти.

- Тобто?

- В мене зараз клієнт буде. Чоловік. I тому вiн наполіг на повнiй анонімності.

- Все одно не розумію?

- Як би тобі пояснити. В нас психолог сприймається як щось суто жіноче. Чоловік має сам розв'язувати свої проблеми, і звернутися по допомогу це якось не по-чоловічому.

- Дикість якась - сказала встаючи Абагейл.

Через декілька хвилин в кабінет зайшов Арнольд Лахновский. Тримаючи букет ромашок він підійшов до Маші.

- Це тобі - сказав Арнольд, даруючи квіти. Тіло його напряглося, а розумом він вже вилітав з кабінету, під ударами праведного гніву ображеної дівчини.

- Дякую, приємно. Присядь. - на дивовиж м'яко сказала Маша.

Такий поворот подій, вибив його з колії.Всі слова, завчасно продумані фрази вилетіли з голови. Повисла пауза. Возячися з вазою, дівчина запитала:

- А ти чого взагалі прийшов?

- Розумієш дурнем я був. Я дуже образив дівчину яку кохаю. Мені б пробачення попросити, але я не знаю як. Не має в мене потрібних слiв. Може щось порадиш?

- Типова в вас, чоловіків, ситуація - не повертаючись відповіла Маша Нерест - Але аби тобі допомогти, я маю знати причину твого вчинку. Я маю розуміти, чому ти так вчинив.

Арнольд відвів погляд в бік, і щось не розбірливо пробурчав. Маша підійшла до нього, сiла на сусідній стілець, і взявши за руку сказала:

- Арнольд подивися на мене. Не відводь погляд. Сьогодні, тут і зараз, ти мусиш подивитися в очі своїм страхам ...

- I вони відразу зникнуть? - не став приховувати скепсису хлопець.

- Звісно ні. Хотілося б звичайно, але це так не працює. Твої страхи вони нікуди не дінуться, але коли ти їх усвідомиш, відчуєш, побачиш з ними буде простіше боротися. Інакше ти так все життя з однієї крайностi, в іншу впадатимеш. I я разом з тобою.

Повисла пауза. Маша не підганяла, розуміючи наскільки йому зараз важко. Червоне, немов розпечене залізо, обличчя було тому підтвердженням.

- Я злякався - почав тремтячим голосом Арнольд Лахновсий - В мене ніколи не було чогось подібного. В мене ніколи не було настільки близької людини як ти. I я просто злякався. Пробач мені за конверт, і за записку. Я думав ти підеш, і все стане як раніше. Але я зрозумів, що як раніше не можу і не хочу.

- Ну що ж, як психолог я скажу що ти на вірному шляху. - Маша піднялася, нахилилася над Арнольдом, і впилася в його губи пристрасним поцілунком. - А це, як твоя друга половинка.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.