Зміст

Глава двадцята: Коли все добре

Маша Нерест сиділа в лiкарні на стільці. Зараз Арнольда оперували. Аби хоч якось відволіктися від думок, стала покручувати минулi події в голові.

Аркадій Гвоздь стояв у весь зріст з пістолетом в руках. Переминаючи пальці на руків'ї він напружено визирав з-за рогу, дивлячись в місце звідки мала прийти загроза.

- Менi страшно! Хочу до дому! - ридала злякана Абагейл.

- Заспокойся Абi. Все буде добре. Скоро все скінчиться. - погладжуючи по головi, старалася як могла заспокоїти злякану дівчинку Маша. Але під канонаду автоматних черг це не сильно допомагало.

I тут за спиною різко відчинилися двері. Вся трійця дружно повернула голову, і побачила залетівших людей в чорнiй уніформi.

- На підлогу ! Кидай зброю!- закричали вони, наставляючи автомати на Аркадія Гвоздя, який оцiпенів від несподіванки.

Пістолет впав на підлогу.

- На коліна ! Руки за голову!- послідували наступні команди.

Вони були виконані без жодного слова. Коли на хлопцеві були застібнутi кайданки, сталося несподіване. Вскочивши Абагейл вчепилася в охоронців, з криком:

- Не чіпай його!!!

Закінчилося це для неї ударом прикладу автомату по головi. Маша вскочила слід за нею, але дуло автомату в лице зупинило її.

Далi було лежання головою в підлогу, зі скутими за спиною руками, під наглядом одного з охоронців. Судячi з вибухів і автоматних черг, на заводi точичся справжній бій. Ще до того як постріли стали згасати пролунали сирени. Двері знову відчинилися

- Відпустити їх!- пролунала коротка команда Сергія Вікторовича.

- Слухаюсь - була коротка відповідь, і Маша відчула як руки звільняють від холодного металу.

Піднявшись вона побачила Сергія Вікторовича Качана. Збентеженого, і навіть наляканого. Придивившись стало зрозуміло що він дивиться на Абагейл.

- Тебе то як сюди занесло? - нарешті запитав він.

Бій був, хоча і запеклим, але коротким. Маша сиділа в каретi швидкої, разом з Абагейл i Аркадієм. На мить їй здалося що хтось вислизнув, але наступної митi їй стало не до того.

На каталці, в залитiй кров'ю сорочці, вивозили Арнольда. Не роздумуючи нi секунди, піддавшись почуттям, кинулася до нього.

- Арнольд ! Рідненький, що з тобою?

Один з медиків засміявся:

- Лежить весь в кровi, а вона "Що з тобою?". Ще спитала б - Чи не боляче?

- Та досить тобі - сказав інший, і звернувшись до Маші - Хто вiн тобі?

- Хлопець - не задумуючись відповіла вона.

- "Хлопець" не "Чоловік" - прокоментував це перший.

- Харе! Дістав уже! - крикнув інший, подивившись на неї сказав - Сідай, місця вистачить.

Всю дорогу Маша тримала пораненого Арнольда за руку, ридаючи і пригадуючи колись в дитинстві знані молитви. Пiсля приїзду в лікарню її попросили зачекати біля операційної.

Час, який тягнувся нескiнченно довго, невідомість, яка буквально зводить з розуму, і відчуття повного безсилля, що пробирає до останньої молекули в тiли. Маша перестала слідкувати за часом, але коли двері відчинилися вона відразу підірвалася і підбiгла до нього.

- Арнольд живий? Що з ним буде?...

- Пройдіть до мого кабінету - втомленим голосом перебив дівчину хірург.

Вони пішли по коридору. Зайшовши до кабінету. Хірург автоматично увімкнув електрочайник біля свого столу. Сівши він дістав листок паперу.

- Ну чого стоїте як вкопані? Сідайте.

Маша сiла і запитала:

- В нього щось серйозне?

- Чого тільки родичі не ляпнуть - сказав хірург, більше сам до себе, а Маші відповів наступне - Вогнепальна рана це завжди серйозно. Що правда чоловіки про це схильні забувати. Починають геройствувати, ігнорувати приписи лікаря. Як результат - нагноєння, а то і зараження кровi. Я такого в чотирнадцятому надивився.

Та не бійтеся ви так - побачив як зблідла дівчина - все з ним буде добре. Ми його вчасно прооперували. Так що приводу для хвилювання немає.

Маша Нерест напряглася. По роботi (як по тій яку називала "основною", так і по "підробітку") вона гарно знала чоловіків. Особливо цей типаж. Сурові, жорсткі на поверхні, але добрі та чуйні в серединi, і які абсолютно не вмiють брехати.

- Лікарю, скажіть ВСЮ правду. Яка б не була.

- Не нагнітай - і тут хірург допустив помилку - він подивився в очі. Далеко не кожен зможе збрехати дивлячись в очі іншої людини. Відвівши погляд, він зітхнув, і видавив з себе:

- В нього особлива група крові. Вона підходить всім, без винятку. Але йому необхідна саме така група кровi, проте вона довго не залежується. Ми подали запит в центри переливання крові, але там глухо. Обдзвонюємо лікарні...

- "Універсалка"- перебила його дівчина.

- Пробачте?

- Моє шкільне прізвисько. Прилипло до мене через особливу - Маша закотила рукава, і простягла до нього руки - "універсальну" групу кровi.

Арнольд Лахновский приходив до тями. Весь світ був туманний і якимось не природне білим. Слух доніс якісь неясні звуки. Зосередившися вiн почув:

- Ну, ну дівчинка. Один маленький укольчик, і ми вже без тями лижемо.

Арнольд сфокусував погляд і побачив Машу, що лежала на кушетці. Хотілося кричати, але сил не було. Він захотів встати, але його зупинила медсестра:

- Не рухайтеся.

Медсестра поправила голку в його руці. Подивившись він побачив трубку, по якiй йшла якась рідина. Прослідкувавши зором трубку побачив другий кінець приєднаний до руки Маші. Піднявши голову вище, він зустрівся з нею поглядами.

- От що ви за парочка? - беззлобно пробурчала медсестра - Одна ледь вколеш, вже свідомість геть, інший вскакує як опечений.

- Дивна парочка. - сказав Арнольд.

- I не кажи - підтвердила Маша.

Через пару годин вони уже були в дома. Не змовляючись пішли на кухню, але по дорозі Арнольд звернув до бару.

- А це тобі туди нащо? - запитала дівчина. Після переливання кровi її мова була дещо плутаною, а ходьба не твердою.

- Лікар сказав необхідно відновити кровообіг. - сказав він, виймаючи келихи з пляшкою вина. - До того ж є привід.

- Цікаво який?

- Ми залишилися живi! Не знаю як для тебе, а для мене, особливо після такого, це привiд.

Маша не стала сперечатися. Вони сiли на диванчик. Арнольд почав відкривати пляшку, але потягнув короб занадто сильно.

- А- а- а- !- закричав від несамовитого болю.

- Арнольд забери руку. - вона стягнула з нього сорочку, пам'ятаючи що їй казав лікар перевірила чи не розійшлися шви. Все було цілим. - Секунду зачекай.

Маша збігала на кухню, принесла лід. Приклавши вона запитала:

- Як тобі, не сильно болить?

- Добре мені Машо. З тобою мені дуже добре.

Дівчина підняла голову, і подивилася йому в очі. Те що вона побачили там, було красномовніше будь-яких слів.

Вони були поруч, вони були близько, вони були разом.

Прокинувшись Маша зажмурилася вiд сонячного світла. Потягнувшись вона прокинулася.

- З добрим ранком, Сонечко!- пролунало по заду. Арнольд ввiйшов у свою кімнату, з двома чашками кави.

- Сонечко - сказала дівчина беручи чашку - А мені подобається!

- Маша я тут лікарняний взяв - він кивнув на перебинтовану руку - I тут в місті, не так далеко, парк атракціонів відкрили.

- Ти що, на побачення мене кличеш?

Арнольд прямо залився червоною фарбою.

- Бачив би ти себе з боку.

- А відчуваю себе взагалі клоуном.

- Збентеження тобі іде. Закінчуй вже що почав.

- Маша, я запрошую тебе на побачення. Ти згодна?

Повисла театральна пауза.

- Ну не муч ти мене. Зараз серце з грудей вискочить.

- Так мене ще ніхто не запрошував. Звісно я згодна.

Перед парком атракціонів вони заїхали в магазин одягу. Як виявилося в нього гардеробi нічого окрім ділових костюмів не було. Звичайна чорна футболка, шорти та сонцезахисні окуляри з бейсболкою повністю його змінили. Здавалося Арнольд Лахновский помолодшав років на десять.

А далi був парк. Каруселі, оглядове колесо, і тир. Імпровізоване стрільбище, в якому Арнольд спалював набій за набоєм, в марних спробах вибити приз.

- Шановний! Ви тут не одні.- вже підганяли його в черзі.

Поклавши "зброю", понуривши голову він підійшов до дівчини.

- Снайпер з мене нікудишній - пробурмотів він.

- Не засмучуйся Арнольд - вона погладила його по плечу - Все просто чудово.

- Тобі справді подобається? Тільки чесно.

- Звісно подобається. Що за питання?

- Розумієш, я боявся що ти скажеш щось з розряду "Що за дитячий садок?" "Тобі скільки років?".

- Ну ти й дурник в мене - вона грайливо клацнула його по носі.

- Тоді може по цукровiй ватi ?- запропонував Арнольд, киваючи на намет де її продавали - Ну якщо ти не проти звісно. Фігура там, дієта.

- Думаю, великої шкоди не буде.

Взявши по паличці з солодкою ватою, відійшли в бік.

- Яка ж смакота - сказала дівчина - Сто років не куштувала.

- Ну на свої сто з гаком, ти чудово виглядаєш.

- Дякую за комплімент. Хоча вік мiг і не уточнювати. - беззлобно огризнулася Маша.

- Виправлюся - сказав Арнольд, підставляючи руку. Дівчина дала свою.

- Ну, і куди далi підемо? - запитала Маша.

- Зі мною!- пролунало з-заду.

Вони заціпеніли, і синхронно обернулися. По-заду стояв Чекіст.

- Ну ось так завжди - сказала дівчина - коли щось добре то не на довго.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.