Ескортниця

Маша Нерест сиділа в лiкарні на стільці. Зараз Арнольда оперували. Аби хоч якось відволіктися від думок, стала покручувати минулi події в голові.

Аркадій Гвоздь стояв у весь зріст з пістолетом в руках. Переминаючи пальці на руків'ї він напружено визирав з-за рогу, дивлячись в місце звідки мала прийти загроза.

- Менi страшно! Хочу до дому! - ридала злякана Абагейл.

- Заспокойся Абi. Все буде добре. Скоро все скінчиться. - погладжуючи по головi, старалася як могла заспокоїти злякану дівчинку Маша. Але під канонаду автоматних черг це не сильно допомагало.

I тут за спиною різко відчинилися двері. Вся трійця дружно повернула голову, і побачила залетівших людей в чорнiй уніформi.

- На підлогу ! Кидай зброю!- закричали вони, наставляючи автомати на Аркадія Гвоздя, який оцiпенів від несподіванки.

Пістолет впав на підлогу.

- На коліна ! Руки за голову!- послідували наступні команди.

Вони були виконані без жодного слова. Коли на хлопцеві були застібнутi кайданки, сталося несподіване. Вскочивши Абагейл вчепилася в охоронців, з криком:

- Не чіпай його!!!

Закінчилося це для неї ударом прикладу автомату по головi. Маша вскочила слід за нею, але дуло автомату в лице зупинило її.

Далi було лежання головою в підлогу, зі скутими за спиною руками, під наглядом одного з охоронців. Судячi з вибухів і автоматних черг, на заводi точичся справжній бій. Ще до того як постріли стали згасати пролунали сирени. Двері знову відчинилися

- Відпустити їх!- пролунала коротка команда Сергія Вікторовича.

- Слухаюсь - була коротка відповідь, і Маша відчула як руки звільняють від холодного металу.

Піднявшись вона побачила Сергія Вікторовича Качана. Збентеженого, і навіть наляканого. Придивившись стало зрозуміло що він дивиться на Абагейл.

- Тебе то як сюди занесло? - нарешті запитав він.

Бій був, хоча і запеклим, але коротким. Маша сиділа в каретi швидкої, разом з Абагейл i Аркадієм. На мить їй здалося що хтось вислизнув, але наступної митi їй стало не до того.

На каталці, в залитiй кров'ю сорочці, вивозили Арнольда. Не роздумуючи нi секунди, піддавшись почуттям, кинулася до нього.

- Арнольд ! Рідненький, що з тобою?

Один з медиків засміявся:

- Лежить весь в кровi, а вона "Що з тобою?". Ще спитала б - Чи не боляче?

- Та досить тобі - сказав інший, і звернувшись до Маші - Хто вiн тобі?

- Хлопець - не задумуючись відповіла вона.

- "Хлопець" не "Чоловік" - прокоментував це перший.

- Харе! Дістав уже! - крикнув інший, подивившись на неї сказав - Сідай, місця вистачить.

Всю дорогу Маша тримала пораненого Арнольда за руку, ридаючи і пригадуючи колись в дитинстві знані молитви. Пiсля приїзду в лікарню її попросили зачекати біля операційної.

Час, який тягнувся нескiнченно довго, невідомість, яка буквально зводить з розуму, і відчуття повного безсилля, що пробирає до останньої молекули в тiли. Маша перестала слідкувати за часом, але коли двері відчинилися вона відразу підірвалася і підбiгла до нього.

- Арнольд живий? Що з ним буде?...

- Пройдіть до мого кабінету - втомленим голосом перебив дівчину хірург.

Вони пішли по коридору. Зайшовши до кабінету. Хірург автоматично увімкнув електрочайник біля свого столу. Сівши він дістав листок паперу.

- Ну чого стоїте як вкопані? Сідайте.

Маша сiла і запитала:

- В нього щось серйозне?

- Чого тільки родичі не ляпнуть - сказав хірург, більше сам до себе, а Маші відповів наступне - Вогнепальна рана це завжди серйозно. Що правда чоловіки про це схильні забувати. Починають геройствувати, ігнорувати приписи лікаря. Як результат - нагноєння, а то і зараження кровi. Я такого в чотирнадцятому надивився.

Та не бійтеся ви так - побачив як зблідла дівчина - все з ним буде добре. Ми його вчасно прооперували. Так що приводу для хвилювання немає.

Маша Нерест напряглася. По роботi (як по тій яку називала "основною", так і по "підробітку") вона гарно знала чоловіків. Особливо цей типаж. Сурові, жорсткі на поверхні, але добрі та чуйні в серединi, і які абсолютно не вмiють брехати.

- Лікарю, скажіть ВСЮ правду. Яка б не була.

- Не нагнітай - і тут хірург допустив помилку - він подивився в очі. Далеко не кожен зможе збрехати дивлячись в очі іншої людини. Відвівши погляд, він зітхнув, і видавив з себе:

- В нього особлива група крові. Вона підходить всім, без винятку. Але йому необхідна саме така група кровi, проте вона довго не залежується. Ми подали запит в центри переливання крові, але там глухо. Обдзвонюємо лікарні...

- "Універсалка"- перебила його дівчина.

- Пробачте?

- Моє шкільне прізвисько. Прилипло до мене через особливу - Маша закотила рукава, і простягла до нього руки - "універсальну" групу кровi.

Арнольд Лахновский приходив до тями. Весь світ був туманний і якимось не природне білим. Слух доніс якісь неясні звуки. Зосередившися вiн почув:

- Ну, ну дівчинка. Один маленький укольчик, і ми вже без тями лижемо.

Арнольд сфокусував погляд і побачив Машу, що лежала на кушетці. Хотілося кричати, але сил не було. Він захотів встати, але його зупинила медсестра:

- Не рухайтеся.

Медсестра поправила голку в його руці. Подивившись він побачив трубку, по якiй йшла якась рідина. Прослідкувавши зором трубку побачив другий кінець приєднаний до руки Маші. Піднявши голову вище, він зустрівся з нею поглядами.

- От що ви за парочка? - беззлобно пробурчала медсестра - Одна ледь вколеш, вже свідомість геть, інший вскакує як опечений.

- Дивна парочка. - сказав Арнольд.

- I не кажи - підтвердила Маша.

Через пару годин вони уже були в дома. Не змовляючись пішли на кухню, але по дорозі Арнольд звернув до бару.

- А це тобі туди нащо? - запитала дівчина. Після переливання кровi її мова була дещо плутаною, а ходьба не твердою.

- Лікар сказав необхідно відновити кровообіг. - сказав він, виймаючи келихи з пляшкою вина. - До того ж є привід.

- Цікаво який?

- Ми залишилися живi! Не знаю як для тебе, а для мене, особливо після такого, це привiд.

Маша не стала сперечатися. Вони сiли на диванчик. Арнольд почав відкривати пляшку, але потягнув короб занадто сильно.

- А- а- а- !- закричав від несамовитого болю.

- Арнольд забери руку. - вона стягнула з нього сорочку, пам'ятаючи що їй казав лікар перевірила чи не розійшлися шви. Все було цілим. - Секунду зачекай.

Маша збігала на кухню, принесла лід. Приклавши вона запитала:

- Як тобі, не сильно болить?

- Добре мені Машо. З тобою мені дуже добре.

Дівчина підняла голову, і подивилася йому в очі. Те що вона побачили там, було красномовніше будь-яких слів.

Вони були поруч, вони були близько, вони були разом.

Прокинувшись Маша зажмурилася вiд сонячного світла. Потягнувшись вона прокинулася.

- З добрим ранком, Сонечко!- пролунало по заду. Арнольд ввiйшов у свою кімнату, з двома чашками кави.

- Сонечко - сказала дівчина беручи чашку - А мені подобається!

- Маша я тут лікарняний взяв - він кивнув на перебинтовану руку - I тут в місті, не так далеко, парк атракціонів відкрили.

- Ти що, на побачення мене кличеш?

Арнольд прямо залився червоною фарбою.

- Бачив би ти себе з боку.

- А відчуваю себе взагалі клоуном.

- Збентеження тобі іде. Закінчуй вже що почав.

- Маша, я запрошую тебе на побачення. Ти згодна?

Повисла театральна пауза.

- Ну не муч ти мене. Зараз серце з грудей вискочить.

- Так мене ще ніхто не запрошував. Звісно я згодна.

Перед парком атракціонів вони заїхали в магазин одягу. Як виявилося в нього гардеробi нічого окрім ділових костюмів не було. Звичайна чорна футболка, шорти та сонцезахисні окуляри з бейсболкою повністю його змінили. Здавалося Арнольд Лахновский помолодшав років на десять.

А далi був парк. Каруселі, оглядове колесо, і тир. Імпровізоване стрільбище, в якому Арнольд спалював набій за набоєм, в марних спробах вибити приз.

- Шановний! Ви тут не одні.- вже підганяли його в черзі.

Поклавши "зброю", понуривши голову він підійшов до дівчини.

- Снайпер з мене нікудишній - пробурмотів він.

- Не засмучуйся Арнольд - вона погладила його по плечу - Все просто чудово.

- Тобі справді подобається? Тільки чесно.

- Звісно подобається. Що за питання?

- Розумієш, я боявся що ти скажеш щось з розряду "Що за дитячий садок?" "Тобі скільки років?".

- Ну ти й дурник в мене - вона грайливо клацнула його по носі.

- Тоді може по цукровiй ватi ?- запропонував Арнольд, киваючи на намет де її продавали - Ну якщо ти не проти звісно. Фігура там, дієта.

- Думаю, великої шкоди не буде.

Взявши по паличці з солодкою ватою, відійшли в бік.

- Яка ж смакота - сказала дівчина - Сто років не куштувала.

- Ну на свої сто з гаком, ти чудово виглядаєш.

- Дякую за комплімент. Хоча вік мiг і не уточнювати. - беззлобно огризнулася Маша.

- Виправлюся - сказав Арнольд, підставляючи руку. Дівчина дала свою.

- Ну, і куди далi підемо? - запитала Маша.

- Зі мною!- пролунало з-заду.

Вони заціпеніли, і синхронно обернулися. По-заду стояв Чекіст.

- Ну ось так завжди - сказала дівчина - коли щось добре то не на довго.