Дивна пропозиція

З-за рогу показався самотній вогник свічки, що коливався з боку в бік у темряві коридору. Енді зупинилася у нерішучості, на якусь мить завагавшись. Цього вистачило, аби її помітили.

– А ти що тут робиш? – цей голос не міг належати нікому, окрім Фреди. Та й навряд чи хтось інший міг знаходитись у таку пору в коридорі. Мабуть, вона перевіряла, чи усі на місцях.

– Я… я води ходила попити… а потім… мабуть, вхід до кімнати у темряві пропустила… – розгублено відповіла дівчина.

– Так, пропустила, – жінка підняла свічку вище, аби краще роздивитися її обличчя. – А-а, це ти… – нахиливши голову набік, вона ніби про щось замислилася, а потім, оглянувшись назад та не почувши й не побачивши нікого й нічого підозрілого, промовила: – А ну, ходімо! – розвернулася на каблуках, як робила це завжди, і пішла у напрямку до своєї кімнати, яка слугувала їй і кабінетом, і жилим приміщенням.

У голові Енді метушилися думки про те, що гірше – не піти зараз до сина Голови, чи Фреди? І те й інше було дуже, дуже погано. Економка, яка, мабуть, спиною відчула те, що Енді затрималася, раптом зупинилася й обернулася, зблиснувши своїми скельцями, які поправила на носі.

– Ну, ти йдеш?

Довелося швидко обирати. Але, якщо порівнювати цих двох, то Фреди вона зараз боялася менше, ніж Джефрі, який своєю неординарністю лякав її до чортиків. Він, здається, був набагато небезпечнішим, і сваритися з ним вона взагалі не хотіла. Дівчина несміливо зробила кілька кроків, як раптом у кінці коридору з’явився чоловічий силует, що зупинився, мабуть, побачивши Фреду.

– Хто тут? – запитала економка, зупинившись та піднісши вгору руку зі свічкою, аби краще роздивитися, хто там. Але відповіддю була лише тиша, тому вона зробила ще кілька кроків вперед і повторила запитання. Відповіді не було. Тоді вона голосно гукнула кудись у темряву: – Охороно! Охороно!

Але на цьому чоловік, нарешті, змушений був показатися.

– Не треба охорони, Фредо, це я – Джефрі.

– Даруйте, містере Джефрі, я думала, це хтось чужий, адже ви не озивалися. А зір у мене, самі знаєте…

Наблизився охоронець – молодий чоловік, що виглядав сонним, але на ходу все ж витягав зброю. Побачивши таку компанію, зупинився, оторопіло дивлячись на присутніх і не розуміючи, що тут коїться.

– Вільний! – гаркнув Джефрі, але той не ворухнувся, адже чув жіночий голос, який його кликав.

– Так, синку, – лагідно промовила Фреда, дивлячись на охоронця, – все добре, помилка вийшла, я не признала нашого пана, що ховався у темряві, – вона усміхнулася, намагаючись бути переконливою.

«Якась вона дивна! – подумала Андреа. – Сама на себе не схожа! Оці пізні блукання, запрошення до кабінету… Та і її не видала Голові. Не такою вона була, коли служила в іншому осередку…»

Охоронець кивнув, розвернувся і пішов на своє місце, кинувши короткий і трохи здивований погляд на Енді, що стояла, боязливо притулившись до стіни, трохи далі від світла і була майже не помітною. У неї взагалі була думка тихенько повернутися до своєї кімнати, аби нікого з цих двох зараз не бачити, і хай між собою розбираються, що тут і до чого. Їй це взагалі зараз не потрібно.

Зваживши усі «за» і «проти», вона обережно поставила ногу назад, повільно перенесла на неї вагу, про себе благаючи, щоб не перечепитися та не заскрипіти нічим. Але не зводила очей з тих двох, що досі обмінювалися люб’язностями, а потім намагалися з’ясувати, хто і що робить так пізно в коридорі. Коли ж Енді побачила, що вогник поступово віддаляється, зробила ще крок і ще. І ось вже опинилася біля дверей спальні. Вона згадала, що вони-то якраз і можуть її видати, намагалася обережно їх відкрити, але вони все одно зрадницьки заскрипіли, та їй було вже байдуже. Вона прошмигнула всередину, рвучко зачинила їх і навпомацки дісталася свого ліжка.

Серце шалено калатало від оцих нічних блукань та дивних зустрічей, тож, Енді зробила висновок, що краще мати десь біля ліжка якусь посудину з водою, аніж блукати отак вночі та шукати пригод на свою голову. Тож, трохи заспокоївшись, вона заплющила очі та намагалася розслабитися. Сон не йшов, але вона змушувала себе відволіктися, пригадати щось приємне… Але усе приємне лише нагадувало про її нинішнє становище, тож вона лежала і просто мріяла про те, що буде колись, у далекому майбутньому. Зараз їй хотілося вірити про те, що вони зі Скаєм одружаться, поселяться окремо, заведуть діточок. На той час їхнє місто переможе Клуб і ніхто не буде їм заважати жити так, як вони того хочуть самі.

Вона прокинулася від голосу Фреди, яка командувала усім підійматися – розпочинався черговий робочий день. Вони були нескінченними, які змінювали у своїй одноманітності один одного, адже у цьому осередку вихідних не було взагалі.

Цей день розпочався геть не так, як би їй того хотілося – розлючений Джефрі, ще більш агресивний Клайв знову сварилися біля входу. Ні, ну що за звичка така – з’ясовувати стосунки привселюдно? Невже не можна в кабінеті поговорити?

Але Енді мала працювати. Це була не її забаганка, а наказ Фреди – ідеально прибрати двір. Наче вона до цього його не так прибирала – цілими днями одне й те саме! І зараз вона мала замітати та видирати траву. Прямо біля цих скажених, які кричали одне на одного. Батько звинувачував сина, той огризався, але у підсумку – з’явилася Енді, тінню промайнувши позаду, та була все одно поміченою. На мить чоловіки замовкли, але потім накинулися на неї у два голоси:

– Ти клята шпигунка!

– Чого приперлася?

– Підслуховуєш?

– Чому ти не працюєш?

– Як ти посміла!

Закінчилося усе тим, що бідну дівчину сам Джефрі, який, здавалося, так і шукав приводу, аби покарати, потягнув до підвалу, де зачинив у холодній та вологій клітці.

Серце Андреа не витримало і гарячі сльози полилися по щоках. Вони були такими гіркими, такими солоними, що попечена шкіра додавала болю. Але найголовнішим був не цей біль – його вона майже не відчувала. Боліло її серце, страждала її душа від тієї несправедливості та агресії, яку вона щоразу отримувала у свій бік.

«За що це мені? Чим я завинила?»

За кілька годин вона почула кроки на сходах. Здається, на якийсь час вона задрімала, бо ледь піднялася – ноги не слухалися, а руки були, мов лід.

– Андреа? Андреа, де ти? – почула вона голос Фреди.

– Я тут, відгукнулася дівчина з дальнього кутка підвалу.

Задзвеніли ключі й двері клітки відчинилися.

– Ходімо!

Питань Енді вирішила не задавати, радіючи тому, що вийде звідси.

Вони прийшли на кухню, економка наказала нагодувати її та напоїти чаєм. Це трохи підбадьорило її, але ненадовго. До кухні влетів Джефрі, який, як виявилося, не гребував іноді тим, щоб навідатися у службові приміщення, яких уникали інші члени осередку.

Він був червоним від злості. Він був схожий на каструлю, яка ось-ось закипить, і на всіх бризкатиме гарячим окропом, що виривається з-під кришки.

– Фредо! Як ти посміла випустити її? – він пальцем тикнув у бік Андреа, яка сиділа за столом перед чашкою з чаєм.

– Вибачте. Сер, але вона у дворі працювала за моїм наказом, то не було ніякої потреби зачиняти її у підвалі, – її голос був майже рівним, але напруження все ж подекуди відчувалося в інтонаціях.

– Але не тобі вирішувати – випускати чи ні покараних! – його обличчя поступово вкривалося червоними плямами, які не надто приховували його емоційний стан.

– Якщо вона сидітиме там, то хто прибиратиме двір? Хто виконуватиме її роботу? – не відступала Фреда, а Енді не переставала дивуватися тому, як вільно вона себе поводила з ним, стояла рівно, дивилася прямо в очі.

Усі на кухні завмерли, спостерігаючи за цією сценою, ледь не роззявивши роти від здивування. Мабуть, ніколи раніше їм не доводилося бачити такої зухвалості. Повисла тиша. І у ній, наче грім серед ясного неба, прозвучав ляпас, що дзвінкою луною розлетівся навколо.

– А знайти їй вчасно заміну – це вже ваш прямий обов’язок! Не смійте більше так робити, інакше й ви будете покарані! – вигукнув Джефрі й, окинувши оком усіх присутніх, додав: – А ну, марш до роботи! Чого повставали?

Усі ніби відмерли, схаменувшись, та заметушилися по кухні. Син голови вийшов, давши всім спокій, і Андреа з полегшенням зітхнула, співчутливо дивлячись на Фреду.

– Дякую! – промовила до неї, яка стояла, так само з гордо піднятою головою, а на щоці червоним вогнем палав слід від долоні Джефрі.

Та лише коротко кивнула й вийшла з кухні. Андреа ніхто ні про що не розпитував, не співчував Фреді чи їй, лише кидали підозрілі погляди, які дівчині дуже не подобалися, як і обстановка тут в цілому. Здавалося, що їхнє мовчання було спричинено якоюсь таємницею, яку всі знали, крім неї. Тому вона поспішила приступити до роботи, залишивши кухню.

На вулиці на Енді чекав неприємний сюрприз – щойно вона з’явилася у дверях, як відчула, що хтось схопив її трохи вище ліктя. Вона повернула голову в той бік і побачила хитру посмішку на обличчі Джефрі.

– І як тобі це тільки вдається, га?

– Що саме?

– Не придурюйся і не удавай, що нічого не розумієш! Ти весь час вислизаєш від мене! А ще спільницю собі знайшла! – він стояв так близько, що вона на своїй шкірі відчувала жар, що йшов від його тіла, навіть через одяг. Здавалося, що вона от-от згорить у цьому полум’ї.

– Пустіть мене, ви робите мені боляче! – Енді намагалася вирватися, та все було марно.

Замість того, щоб послабити руку, він схопив дівчину обома руками ще сильніше і вже хотів щось сказати, як поруч прозвучав голос його батька:

– Краще б ти собі дружину знайшов, ніж дурнею зі служницями маятися!

– А я вже й так знайшов!

Очі Клайва округлилися.

– Так, добре, – сказав він більш примирливо. – І хто ж ця щасливиця?

– А ось вона! – він відпустив Андреа, яка просто заклякла на місці, не знаючи, куди заховатися від цього нахаби, який весь час її переслідував та чіплявся. Після слів Джефрі вона витріщилася на нього і зробила крок назад.

Голова почервонів і закричав так, що, здавалося, весь будинок зруйнується від того:

– Ти геть розум загубив!

Але його син лише задоволено усміхнувся тому, що довів батька до сказу, і, повернувшись до Енді, запитав:

– Ти ж не проти, правда, люба?

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.