І риби наловити, і ніг не замочити

– Пробачте, але це ще не все, на жаль. Андреа і Скай у біді. Вони потрапили в полон до Осередку, той, що на південному заході звідси, якщо я не помиляюся.

– Звідки знаєш? – насторожився вмить Юджин. – І чому відразу не сказав?

– Ну, думаю, що ви б мені не повірили, поки б я не довів, що я це я, та і я мав переконатися, що Енді й Ская тут справді немає, і мої дані правильні. Мені їх надіслала економка, що служила в нашому Осередку, а тепер батько відправив її саме туди…

Майкл згадав, як, сидячи на ганку одного вечора кілька днів тому, він помітив, як звичайний сірий голуб спочатку покружляв над ним, а потім опустився на землю прямо біля його ніг. Він ходив колами, зупинявся, заглядав на нього так, ніби чогось хотів. І тут Майклу дійшло – це ж голуб Фреди! Майкл був настільки засмученим тим, що відбувалося, що геть про них забув. Зазвичай кілька голубів жили на горищі одного з сараїв, і Фреда щодня підіймалася туди й годувала їх. Коли Майкл був маленьким, вона часто просила його зробити це замість неї, але він був тільки радий. Звісно, що Фреда забрала з собою своїх улюбленців!

На лапці голуба він побачив невеличкий папірець, у якому Фреда й надіслала йому повідомлення. Саме так він і дізнався про Ская та Енді, але ще якийсь час вагався, роздумуючи над тим, як втілити свій план у життя. Ось тоді він і згадав за Юджина.

Час спливав, а діставання Джефрі все частішали. Він таки вирішив остаточно допекти батька, а тому щоразу нагадував йому про те, що хоче одружитися з Андреа, хоча й весь час забував, як її звуть, називав її то Алексою, то Анеттою. Вона намагалася взагалі не реагувати на його нападки, уникала зустрічі з ним, бо Фреда її попросила трішки потерпіти й зачекати.

– А як же Скай? – запитала Енді одного разу, коли розмовляла з Фредою після чергової словесної перепалки з Джефрі.

Але та тільки перепитала:

– Скай? Хто такий Скай?

“Дідько! Я зовсім забула, що вона нічого про нього не знає. І було б краще, якби не знала, але без нього я нікуди не піду!” – подумала дівчина, а вголос сказала:

– Ми разом сюди потрапили. Мені треба дізнатися, де він, і що з ним.

– Дивно, у нас немає такого хлопця. Ти впевнена, що він був саме тут? – Фреда намагалася пригадати, про кого говорить Енді.

– Ну, я не знаю, куди він подівся після того, як нас розділили, – Енді починала нервувати. Невже вона залишиться тут сама, і де ж подівся Скай?

Фреда замислилася. Здавалося, Андреа відчувала, що повітря навколо ніби згущується, а час розтягується до безкінечності, так довго тривало мовчання, як їй уявлялося. Раптом жінка підняла голову.

– А знаєш, що?

У дівчини від цих слів вмить зажевріла надія десь глибоко всередині.

– Ти маєш подружитися з Джефрі!

Надія так само раптово зникла, як і з’явилася, натомість назовні вирвалося обурення:

– Ні! Ні, ні, ні! Я не можу!

– Це єдиний спосіб…

– Ні, тільки не це! Має ж бути ще щось!

– Боюся, що ні. Джефрі відповідає за усіх чоловіків, які потрапляють сюди. Тільки він знає, де твій друг, бо він сам їх розподіляє, – Фреда уважно дивилася на Енді.

Дівчина обхопила руками голову. Їй було лячно поруч із цим дивним чоловіком, який міг розповісти, де Скай. Але ж подружитися, це Фреда, певно, пожартувала? Бо він же, не дивлячись ні на що, хоче точно не дружби – він хоче одружитися з нею! Як усе це вирішити, вона поки не знала. Їй треба було продумати, як себе поводити, аби він нічого не запідозрив та й ухилитися від цього клятого одруження.

– Мені треба працювати, – сумно промовила Андреа і попрямувала на вулицю – на неї чекав незаметений двір.

Фреда тільки мовчки кивнула, розуміючи всю складність ситуації. А потім навздогін промовила:

– Я спробую щось дізнатися, чуєш?

Та дівчина лише сумно поглянула на неї і пішла працювати.

Дні проходили за днями, а вона все так і не вирішила, що ж їй робити. Тим більше, що Джефрі саме поїхав кудись до іншого осередку, отримавши звістку від посильного. Андреа не чула, про що вони говорили, але одне ім’я, яке змусило її нашорошити вуха, вона розібрала точно – Стівен.

Отже, мова, вочевидь, йшла про того Стівена, з осередку якого вона втекла? Ймовірно, але не точно. Вона спробувала підійти ближче, але чоловіки саме попрощалися і Джефрі, кинувши погляд у її бік, зайшов до будинку.

Тепер же вона чекала із завмиранням серця на той момент, коли він повернеться. Фреда так і не змогла дізнатися нічого корисного, тож, мабуть, їй доведеться це робити самій.

І ось Джефрі повернувся. Вона саме поливала квіти на клумбі біля воріт, як вони відчинилися і він в’їхав на подвір’я на чорному коні. Легко зістрибнувши на землю, він гукнув:

– Андреа!

У неї від здивування, що він навіть згадав, як її звуть, аж ледь щелепа не відвисла, але вона стрималася. Вона відставила лійку і повернулася, зробивши легкий реверанс.

– Так, пане.

– Візьми коня, відведи у стайню і дай води.

Вона тільки відкрила рота, аби заперечити, та, натомість, пригадала, що їй потрібно від цього пихатого пана. Тож, усміхнувшись, сказала, приймаючи повіддя:

– Буде зроблено.

Він уважно подивився на неї, і, помітивши усмішку на обличчі дівчини, він сприйняв її, як сигнал до дії. Затримавши в руці повід, він іншою накрив руку Енді:

– Любиш коней?

– А хто їх не любить? – вирвалося у неї раптово. Злякавшись, вона залилася рум’янцем і додала: – Пане.

– Це добре. Тому що сьогодні ввечері я їду на прогулянку. Складеш мені компанію?

Вона просто стояла і відкривала рота, як риба, яку витягли на берег. Вона просто не впізнавала того Джефрі, яким він був до свого від’їзду. Ледь впоравшись з усвідомленням цього, вона ледь вичавила з себе:

– Пробачте, та мені не можна, пане.

Він розсміявся. Так щиро, відкрито. Енді все ще була здивована.

– Але мені все можна! Не переймайся – з батьком і Фредою я домовлюся. Згода?

Ось воно! Це шанс зблизитися з ним! Але… їй було лячно їхати хто зна куди й лишатися з ним наодинці без сторонніх очей. “Думай, думай! Треба якось відмовитися, але так, щоб це не викликало у нього обурення чи злості.”

– Ні, пане, я просто потягнула спину, боюся, що не зможу зараз їздити верхи.

Усмішка зійшла з обличчя Джефрі. Але тут же його погляд впав на велику та, вочевидь, важку лійку, яка стояла біля дівчини.

– Добре, я зрозумів. Шкода, але, мабуть, таки доведеться іншим разом. Але тобі поки потрібен спокій. Допомогти ? – він вказав на лійку.

– Ні, пане, дякую, вона вже порожня. Я закінчила з поливом, – Енді раділа, що це було правдою.

Кінь нетерпляче перебирав ногами.

– Даруйте, треба відвести та погодувати його.

– Так, звісно, йди, – сказав наче з якимось легким сумом чоловік і пішов до будинку.

Енді нервово видихнула – тепер можна трішки розслабитися. Адже цей Джефрі надто лякав її своїми раптовими змінами настрою та ставленням до неї. А ще вона подумала про те, що варто попередити Фреду про те, що у неї “болить” спина, раптом він таки надумає з нею про щось домовлятися.

Коли вона поставила у стійло коня, дала йому води та їжі, хоча це й не було її обов’язком і конюх міг сам чудово із цим впоратися, то віднесла порожню лійку на місце і, тільки збиралася знайти Фреду, як натрапила на Джефрі, що виходив з кабінету батька.

– А ти що тут робиш? – зі злістю гаркнув він.

Енді заклякла на мить, а потім, отямившись, зробила легкий реверанс, як того вимагали тут від прислуги, і вже збиралася щось пояснювати, як на порозі з’явився Клайв.

– Знову ти з цією служницею прохолоджуєшся! Ти – пішла працювати!

Дівчина знову присіла, нахиливши голову, й намагалася якомога швидше зникнути з поля зору обох, бо відчувала – знову буде буря. У цих двох і години, здавалося, не минало, щоб вони не посварилися чи не посперечалися. Так і вийшло – щойно вона відійшла, як почула словесну перепалку між сином і батьком.

– Все! Мені набридло те, що ти робиш! Забирайся геть! І служницю свою прихопи! Їдь світ за очі, аби мені тебе не бачити! – відчувалося, що в чоловіка увірвався терпець.

Після цих слів, що вона ледь розчула, бо намагалася йти тихенько, мов миша, у неї всередині аж все похололо. Тільки б той Джефрі не сприйняв слова батька буквально! Тільки б не завіз її ще до якогось Клубу, чи куди він ще може поїхати? Погано, що більше не розчула, що на це відповів Джефрі. Хай там як, але сам би і їхав, так отже ж біда – якщо вирішить її взяти з собою, то не зможе вона нічого вдіяти!

Ввечері, коли вона тільки- но вийшла з кухні та прямувала до кімнати, де спала, її з темряви хтось тихенько покликав. Енді зупинилася, намагаючись роздивитися, хто це, аж коли впізнала голос – то був Джефрі! Ну звісно ж, кому ще тут бути, не Скаю ж!

– Пішли пройдемося?

Ото дивний! Знову питає. То наказує, то просить. Піди, зрозумій тих чоловіків.

– Пробачте, пане, але не можу. Фреда так пізно виходити не дозволяє, мене покарають…

– Не бійся, я все владнаю! Пішли!

Він вхопив її за руку і потягнув коридором на вулицю. З одного боку – це прогрес, і можна дечого дізнатися, але, зважаючи на обставини, їй було страшно наразитися на небезпеку у вигляді Клайва чи Фреди, хоча останньої вона боялася вже менше, хоч для порядку та могла все ще й покарати, аби не звинуватили у надмірній лояльності.

Вони вийшли надвір. Темне, майже чорне небо, було рясно всипане яскравими зорями. Вони, блимали, немов підморгуючи їм, мабуть, вважали, що то двоє закоханих вийшли подивитися на них. Але, на жаль, це було не так. Як би хотілося Андреа зараз опинитися в обіймах Ская, притулитися до нього та відчути його дихання, спокійний впевнений голос…

– Про що замислилася? – перервав її думки голос Джефрі. Він стояв так близько, занадто близько… Вона відчувала жар, що йшов від його тіла. Він створював контраст із повітрям, що було прохолоднішим, як їй здавалося. Він підійшов ззаду впритул, і тепер його голос лунав прямо над її вухом:

– Чи про кого?

Дівчина лише важко зітхнула, не в змозі вимовити жодного слова. Джефрі обійняв її, а вона зробила спробу вирватися з його лап, та він міцно, майже до болю, схопив її за руку.

– Пустіть мене – благала вона.

– Ти дивна, – промовив чоловік, відпускаючи руку. – Інша б раділа такому шансу – я ж тобі одруження пропонував.

– Не жартуйте так зі мною. Адже мені не це потрібно… – вона намагалася обережно підбирати слова, аби не розізлити чоловіка, хоча й бачила, що він зараз ніби налаштований на розмову. Тож вирішила використати цей шанс, чим би він для неї не обернувся.

Джефрі на мить замовк. Здавалося, він намагається вирішити – чи покарати нахабну дівчину, чи просто удати, що це все жарт.

– Цікаво, чого ще може бажати служниця у цьому грьобаному світі! – зло промовив ніби виплюнув, чоловік. Вона відчула, як він повертається до неї. – Чи ти за мого батька заміж хочеш, бо у нього влади більше? – він розсміявся. – Все, ти мені набридла, нецікаво з тобою.

Вона за звичкою хотіла вже робити реверанс, та згадала, що глупої ночі ніхто його не побачить.

– На добраніч, – мовила тихо і розвернулася, що йти, коли він знову зупинив її.

– Почекай. Я вирішив. Не хочеш, як наречена, то поїдеш, як служниця, завтра у наш заміський будинок, не дивлячись на те, що вони усі зараз “заміські”. Будеш лад там наводити.

Енді зупинилася й розвернулася. У її голові відразу промайнуло кілька варіантів розвитку подій, і жоден з них її не влаштовував!

– Але… – вона хотіла пояснити, заперечити, та він знову не дав їй і слова вставити.

– Я так вирішив. Фреда теж поїде з нами, і візьмемо ще кухаря. Впораєтеся, я гадаю. А тепер йди. Виїжджаємо вдосвіта.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.