Оповідки про..

Глава 1 Вікторія

За вікном вогні святкових гірлянд на будинках яскравими світлячками витали вулицею. Люблю дивитися на людей крізь вікно свого дому, що виходили на парк. Сьогодні народу було не багато: люди святкували у сімейному затишку. Рідко хто гуляв вулицею у такий вечір.

Мій погляд затримався на постаті чоловіка у синьому в'язаному шарфі, він йшов з малим хлопчиком у зеленій куртці. Хлопчик Алекс —син моєї сусідки, а чоловік мені незнайомий. Мабуть, тато хлопчика повернувся з заробітків вирішила я. Вони дуже мило бавилися в сніжки. Зашторивши вікно я сіла по - турецьки на диван у супер теплій піжамі з кроликами. Не часто її одягаю, аби ефект тепла не зникав із часом. Такий собі маленький теплий шматочок затишку, який можна одягти на себе наче броню та солодко заснути після келиха червоного.

Вмикаю на ноутбуці мій улюблений фільм — ”Відпустка за обміном”. Десь на середині фільму Джуд Лоу робить з паперової серветки кумедну мордочку, а мене поглинають обійми сну. Прокинулася я від відчуття, що тепла піжама прилипла до тіла, просякнута потом. Монітор ноутбука не світиться, наче змирившись з тим, що фільм бубонить впусту. Новий рік я таки проспала, і відповівши на кілька смс з привітаннями від друзів побачила розсилку реклами. Сайт знайомств під назвою“Лайк чи кохання ?”. Реклама змушує мене фиркати гидливо: “Ще один замінник почуттів у студію!” — гонять слова думки.

Не скажу, що я надто великий скептик, сайти знайомств були в моєму житті. Та це не дало мені нічого крім запасу сарказму, та сильних нервів, гартованих такими платформами.

Через пів години сон, як на зло не йде, десь розгубивши свої обійми.

Через двадцять хвилин марних спроб заснути, підкорююсь хвилинному пориву та натискаю на іконку сайту “Лайк чи кохання? “.

“А що згоріла хата, гори й сарай!”. Новий рік — час для всього нового. Реєстрація зайняла кілька хвилин, а от з фото виникла проблема — не люблю фотографувати ся.

В мене була звичайна зовнішність: спортивна, але не занадто, чорні кучері зібрані у пучок — подарунок від моєї прекрасної мами. На щоці, щоправда тонкою смужкою пролягає шрам: зловісно перетинаючи її по всій довжині, наче химерний цілунок. Я знову чую дзвін скла, що розсипається міріадами зір по підлозі. Торкаюся по січеної шкіри, самими пучками пальців, так наче намагаюся його стерти. Та шрам не зітреш, як і спогадів, що болять дужче ніж рани.

Зрештою шукаю в мережі слушну картинку. Жінка у червоному не підходила — занадто зухвало. Мені сподобався намальований наче олівцем силует дівчини.

Акаунту я не хотіла дарувати своє ім'я тож підписалася просто Незнайомка.

Що ж платформа Лайк чи кохання зустрічай нову відвідувачку.