Розділ 9
Клер увійшла до кімнати і застигла на місці. Три пари зацікавлених очей дивилися на неї. Якусь мить вони нерухалися, та потім Джіа заволала:
— Нарешті, ми так хвилювалися!— кинулася її обіймати.
— Дякувати богам, ти повернулася!— промовила Іона теж обіймаючи подругу.
— Ми боялися за тебе,— додала Дженні.
— Все добре, дівчата,— усміхнулася Клер.
Коли вони нарешті відпустили її, Джіа стурбовано спитала:
— Хто то був? Куди він тебе забрав? Розповідай все.
— Ох,— Клер зітхнула,— це був шалений день...— вона сіла на ліжко і зітхнула:— Цей демон відправив мене на Острови. Я спочатку думала, що він мене віддасть Олівіі, але виявилося що він якийсь друг Кароліни. Олівер провів мене таємним шляхом до матері... А там я зустрілася з Генрі.... все так заплутано...
— Але чому він тоді напав на Трістана?— спитала Дженні.
— Бо Трістан думав, що він хоче мене викрасти,— припустила Клер.
— В Трістана була така страшна рана від отрути...— прошепотіла Іона,— ми навідували його. Він був непритомний, і лікар казав, що шансів немає.
— Король сказав, що Кароліна дістала протиотруту,— кивнула Клер.
— Нам магістр Сентрокк заборонив говорити комусь про демона,— тихо, ніби хтось міг їх підслухати, сказала Дженні.
— Отже не будемо про це нікому говорити,— усміхнулася Клер.— Давайте змінювати тему.
Іона загадково усміхнулася:
— Принц Генрі сподобався твоїй мамі?
Клер трохи зашарілася:
— Ніби сподобався... Вона сказала, щоб я сама вирішувала, чи хочу бути його дружиною...
Дженні зітхнула:
— От би мені так сказали, я б миттю скасувала заручини.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Святкування було в повному розпалі. У великій залі грала музика і кружляли танцюючи пари. Офіціанти розносили напої гостям, котрі вітали Клер і Генрі з заручинами. Весь вечір Клер була в центрі уваги, що її починало дратувати, хотілося вже втекти з цього натовпу подихати свіжим повітрям.
Клер стояла поруч з Генрі і з ввічливою посмішкою приймала вітання від придворних.
До них наблизилася темноволоса жінка у вишуканій сукні. Поки вона наближалася Клер намагалася пригадати де і за яких обставин вона могла її бачити. Вона здавалася знайомою, і дуже підозріло посміхалася.
— Клер, дозволь відрекомендувати, герцогиня Діана Поллен,— промовив Генрі. А Клер як почула імʼя, одразу пригадала де вони бачилися.
— Ваша Високосте, ми вже знайомі,— промовила солодко Діана.— Рада вас бачити знову, леді ДʼАрк.
— Я теж рада зустрічі,— змусила себе посміхнутися Клер.
— Ви ж мене памʼятаєте? І обставини нашої минулої зустрічі?— її очі сяяли переможним блиском.
— Звісно, леді Поллен,— кивнула Клер, згадавши обіцянку Кароліни владнати це питання.
— Таке важко забути, погодьтеся,— загадково сказала Діана, явно на щось натякаючи.
Клер повернулася до принца, котрий з цікавістю за ними спостерігав:
— Ми з герцогинею подихаємо повітрям на терасі.
— Так звісно,— кивнув він.
Діана рушила слідом за Клер, котра рішуче попрямувала на свіже повітря. Вже на терасі вона невдоволено поглянула на Діану:
— І що далі?— нетерпляче спитала вона.— Зробите мене знаменитою?
— Знаменитішою ніж ви є зараз, не зроблю,— усміхнулась жінка.— Не хвилюйтесь, люба принцесо, я не буду видавати вашу маленьку таємницю. Мені це не вигідно. Якщо я зараз зіпсую вашу репутацію, ви повернетесь в університет до Нього. Я цього не хочу. В моїх інтересах, щоб ви лишилися нареченою принца.
— Ви ж ніби сказали, що ненавидите його і не хочете бачити...— промовила Клер кивком голови привітавшись з якоюсь придворною дамою з свити Елеонори.
— Я звісно ображена, але наша "дружба" перевірена часом, ми помиримося. Я великодушно пробачу йому його миттєву слабкість...
— Чому ви вирішили, що то миттєва слабкість?— поглянувши їй в очі спитала Клер.— Як людина, що добре його знає, ви мали б памʼятати, що він далеко не імпульсивна людина.
Діана невдоволено стисла зуби і зло блиснула очима.
— Що б там не було, ти вже вибула з гри, дівчинко,— усміхнулась вона натягнуто і вже не так самовдоволено.— Ти скоро вийдеш заміж за іншого.
Клер нагородила її хитрою посмішкою:
— Може все не так як здається на перший погляд, тим паче, до того як я закінчу Блекмор, весілля точно не буде,— спокійно промовила вона.— Була рада знайомству.
Діана зло дивилася їй вслід. Принцеса виявилася не простою, наївною студенткою, якою вважала її герцогиня, та Діана просто так віддавати Ніколаса не збиралася.
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Дженні разом з подругами стояли і обговорювали вбрання придворних дам, коли Іона помітила невдоволену Клер, що поверталася з тераси. Вона хутко підскочила, схопила її за руку і потягла до дівчат.
— Ти чимось невдоволена? Хтось зіпсував тобі настрій?— стурбовано спитала она.
— Я просто вже втомилася,— зітхнула Клер.— Ще й зустріла подругу Олівії...
— О... люба, я думаю скоро вже можна буде втекти звідси,— зі співчуттям промовила Джіа.
— Подруга твоєї тітки, це часом не та леді, що підійшла до принца Генрі?— зацікавлено спитала Дженні.— Бо вона так загадково на тебе зараз поглянула.
Клер знайшла очима Генрі. Поруч стояла Діана і з сумним виразом щось йому казала. Клер сердито блиснула очима:
— Так, це вона.
— Принц так спохмурнів,— прошепотіла Джіа.— Цікаво, що вона йому сказала?
— Певно, що нічого хорошого,— промовила Іона спостерігаючи.
— Досить туди дивитися,— невдоволено промовила Клер і відвернулася. Іона та Джіа відвели очі, а Дженні, ставши боком і підглядаючи,промовила:
— Він теж сказав їй щось не надто приємне, здається вона засмучена і обурена одночасно.
— Сподіваюся він поставив її на місце,— сказала Іона і зробила ковток зі свого келиха,— вона мені одразу не сподобалася.
— Вона пішла геть, а він шукає поглядом тебе, мабуть,— продовжила свої спостереження Дженні. Раптом вона помітила Ізабеллу, зустрівшись з нею поглядом принцесса кивком голови вказала на двері, натякаючи що є розмова.
— Дідько,— промовила Клер.— Незнаю, що вона там йому сказала, та обговорювати це я не хочу зараз, давайте втечемо в сад?
— Я його відволічу,— визвалася Дженні з усмішкою.— А ви тихенько тікайте.
Вона рушила в бік принца, оминаючи придворних, що траплялися їй на шляху. Підійшовши до нього вона з невинним обличчам спитала:
— Ваша Високосте, ви часом не зустрічали тут мого дядька чи нареченого, схоже вони мене уникають.
— Здаєтьсь, я бачив твого дядька,— задумався Генрі, він намагався приховати свій зіпсований настрій.— Хвилин пʼять тому він пішов з королем, певно обговорюють щось важливе, а неречений взагалі не потрапляв мені на очі.
— Що ж почекаю його в коридорі, тут надто людно,— кивнула Дженні.— Дякую, Ваша Високосте.
— Завжди, будьласка,— кивнув любʼязно Генрі.— А ти не бачила, куди поділася Клер?
— Бачила, як вона з якоюсь леді говорила на терасі, кілька хвилин тому,— промовила вона і зробивши кніксен відвернулася, посмішка вмить зникла з її обличча і дівчина пішла геть з зали.
Дженні швидко пройшла коридорами до кімнати принцеси. Тихо постукала і увійшла. Ізабелла вже чекала.
— Я дещо придумала,— промовила вона.— Ти зможеш звабити Трістана?
Дженні шоковано застигла на місці, пригадавши свою недавню пригоду з зіллям і почервоніла.
— Без цього ніяк?— нерішуче спитала вона.
— Майстер сказав, що на нас не мают подумати. Він буде твоїм прикриттям на час викрадення. Поки ти будеш його відволікати, майстер відкриє портал в її спальню і тихо її забере. Зможеш?
— Спробую,— промовила тихо Дженні.— А ти що робитимеш?
— Я присплю Річарда і інсценуємо напад на мене. Доведеться отримати кілька синців, щоб всі подумали, що я пручалася і не віддавала "коханого",— усміхнулася хитро Белла.— Сентрок не зможе охороняти його вмоїй спальні.
— Коли?— затамувавши подих спитала Дженні.
— Опівночі. Краще не тягнути з цим. Я про все вже домовилася. Опівночі Майстер прийде за твоєю принцесою, ти в цей час вже маєш розважатися з красунчиком в його кімнаті. Перед цим приспиш принцесу закляттям. Знаєш його?
— Звісно, я постійно його використовую на сусідках, коли треба вночі кудись втекти,— усміхнулася Дженні.
— Чудово,— усміхнулась демониця.— Приспи всіх, щоб не заважали.
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Була вже пізня глибока ніч, коли Дженні повільно підвелася з свого ліжка. Вона тихо підійшла до Іони і прошепотіла їй на вухо слово-закляття, потім зробила те саме з Джіа. Не квапливо вона відкрила шухляду, де зберігала свої особисті речі і дістала звідти невеличкий флакон з рідиною червоного кольору. Це були рідкісні магічні парфуми, що не раз допомагали їй виконувати завдання майстра Валентайна. Дівчина глибоко вдихнула і з відсутнім виразом обличча окропила шию, запʼястки і зону декольте ароматною рідиною. Варто Трістану вдихнути це запах - він втратить голову.
Беззвучно вона відчинила магією двері в сусідню кімнату, де спала Клер. Дженні підійшла і подивилася на дівчину. Принцесса бачила неспокійні сни, та щойно Дженні прошепотіла закляття - на її обличчі зʼявилося умиротворення.
Дівчина, підійшовши до дверей, поправила нічну сорочку, переконавшись що у вирізі добре видно її груди, трохи скуйовдила волосся, а на її обличчі зʼявився трохи зляканий вираз обличча. Вона стрімко відчинила двері і вискочила в коридор.
Трістан, що саме стояв про щось розмовляючи з охоронцями насупився і поглянув на неї.
— Леді Сторн, вам не можна зʼявлятися в такому вигляді в коридорі,— промовив він підійшовши.
— О, Трістане,— стурбовано промовила вона.—Мені наснилося жахіття, знову той демон... Він такий страшний... я не можу заснути. Мені здається, що я бачу його моторошні золоті очі в темряві.
— Давайте, ви повернетесь, до своєї кімнати і я принесу вам заспокійливий відвар?— Він обережно взяв її за лікоть однією рукою, а іншою за спину почав підштовхувати до кімнати.
— Я не піду туди, там страшно,— запротестувала дівчина, розвернувшись вона опинилася в його обіймах,— відведіть мене в якусь іншу кімнату, щоб я могла спати зі світлом.
Трістан відчув легкий аромат квітів і кивнув. Відсторонившись від неї, на допустиму дистанцію, він повів її трохи далі по коридору, де була вільна кімната. Трістан не розумів, звідки зʼявилось раптове бажання поцілувати дівчину і міцніше пригорнути її в своїх обіймах. Він гнав від себе навʼязливі недоречні думки, та вони вперто поверталися. Він відчинив двері і жестом запросив її увійти.
— Побудьте трохи зі мною, Трістане? Поки я засну...— попросила Дженні знову скоротивши дистанцію.
— Мені не можна бути з вами наодинці,це зашкодить вашій репутації...— промовив він тихо, ледь переборючи бажання схопити її і здерти з неї цю напівпрозору нічну сорочку.
— Ви ж просто будете поруч, ніхто нічого не дізнається. Я впевнена, що моя репутація з вами в повній безпеці...— промовила вона і взяла його за руку.
— Добре я побуду кілька хвилин, доки ви не заснете, леді Сторн.
Дивлячись йому в очі вона позадкувала в кімнату тягнучи його за руку за собою.
Щойно двері зачинилися вона миттю опинилася в його обіймах, тісно притискаючись до нього. Трістан знав, що має опиратися, він відчував, що це не його бажання, та чим довше він вдихав аромат квітів тим слабшою ставав його опір чарам...
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Трістан прокинувся від шуму в коридорі. Він підвівся і розгублено поглянув на сплячу красуню поруч в ліжку. Він дуже погано памʼятав, як тут опинився. Він знав, що її тягло до нього та навіть думки не припускав раніше, скористатися цим... Він хутко підвівся і почав одягатися.
За вікном світало. Саме зараз був час змінюватися охоронцям та чомусь цього ранку вони це робили напрочуд голосно. В голову закралася думка, що щось трапилося.
Трістан одягнувся і хутко вийшов з кімнати.
— Що трапилося?— спитав він у стурбованого офіцера гвардії, що стрімко йшов йому на зустріч.
— Я саме вас шукаю, король вимагає вашої присутності. Зник Його Високість.
Трістан вилаявся і кинувся було з ним до короля, та раптом зупинився. Чуття підказувало, що не просто так, саме сьогодні, він піддався слабкостям і нічого не памʼятав. Він хутко пішов до дверей принцесси і не роздумуючи відкрив двері. Клер не було. На зімʼятому простирадлі лежав кулон з червоним каменем.
Хлопець схопив кулон і, стискаючи його в руці, пішов до короля. Не встиг він дійти до кабінету як поруч зʼявився Лич.
— Передай Кароліні, що леді ДʼАрк та Річарда викрали.
— Вона вже збирається,— кивнув Малганіс і розтанув в повітрі.
Офіцер, що йшов поруч злякано на нього зиркнув,та не став нічого говорити.
— Нікому ні слова, до розпорядження короля нічого не говорити,— промовив йому Трістан і, коли гвардієць кивнув, він увійшов в зал для нарад, де чекав Чарльз.
Сентрокк, принц Генрі, архімаг Сторн, віщун Сноу та голова секретної служби Аврон вже були тут. Вони сиділи за столом всі похмурі. Чарльз підпирав голову рукою і нервово стукотів пальцями по лакованій деревʼяній поверхні.
— Ваша Величносте,— винувато промовив Трістан.— Леді ДʼАрк теж немає.— Як доказ, він показав залишений нею кулон.
Чарльз вилаявся і важко зітхнувши поглянув на Сентрокка, та не встиг нічого сказати: поруч з Трістаном зʼявилися Лич з Кароліною. Кивком голови вона привіталася з присутніми, потім поглянула на Трістана і з легкою усмішкою обійняла його:
— Рада тебе бачити здоровим,— промовила вона,— дякую, що одразу покликав.
— Я не впорався, знову...— винувато сказав він, обійнявши її у відповідь.
— Ну, принаймні, цього разу не треба тебе рятувати,— усміхнулася вона відсторонившись. Кароліна перевела погляд на чоловіків за столом:— Отже, любі мої, що ми маємо? Це зробив Дрейк?— вона наблизилася і сіла за стіл поруч з Алексом. Трістан сів з іншого боку від неї, а Лич став, позаду з незворушним виразом обличча.
— Ізабелла, наречена Річарда, каже, що це зробив чоловік з половиною обличча,— промовив Чарльз.
— Валентайн...— зітхнула Кароліна насупившись.
— Як трапилося, що Дрейк на свободі?— спитав невдоволено архімаг Сторн.
— А як трапилося що сферу вкрали у вас з під носа?— поглянула на нього з викликом Кароліна.
— Це вже не важливо, припиніть,— суворо сказав Чарльз.— Треба щось робити, треба їх шукати...
— У Валентайна є замок на березі моря, де вас тримали тоді. Ми вважаємо що вони ховаються в ньому,— промовила Кароліна.— Нажаль Малганіс не знає його розташування на мапі, бо завжди переміщався туди телепортацією. Зараз це неможливо, бо на замку якийсь захист від нього. Ми вивчали карти узбережжя і в нас є певні думки, де цей замок може бути. Але щоб дослідити таку велику територію, треба час і купа людей. Часу в нас немає,— вона зітхнула готуючись до негативної реакції присутніх на те що вона зараз запропонує:— в мене є думка, як можна прискорити пошуки сховку. І скоротити необхідний для цього час до, приблизно, дванадцяти годин, максимум.
— Ми уважно вас слухаємо пані Хеллфайр,— промовив Маркус Аврон.
— Свиток, що я дала вам, Ваша Величносте, ще у вас?— спитала вона у Чарльза.
— Ти ж була проти, щоб ми його використовували,— зацікавлено повернувся до неї Сентрокк.
— Тоді це було недоречно, зараз інша ситуація,— промовила вона обережно.— Треба діяти швидко, в нього є ресурси. Він нам потрібен.
— Нам чи тобі?— невдоволено спитав Алекс.
Кароліна глибоко вдихнула повітря витримуючи паузу і спокійно відповіла:
— Минулого разу, коли все було погано, лише його втручання врятувало Чарльзу життя. В нього є його Тіні, є чорнокнижники і кров, що зцілює смертельні рани. Тому мені буде набагато спокійніше, якщо він буде поруч, враховуючи, що від мене тепер толку не більше ніж від квітки в горщику. Чи у вас є вагомі аргументи проти?— вона поглянула на всіх в очікуванні заперечень.
— Про кого мова, Ваша Величносте?— насупився нерозуміючи архімаг.
— Про Братство Тіні,— зітхнув задумливо Чарльз.
— Якщо вони згодяться нам допомогти, це буде дуже доречно,— кивнув Аврон.
— Та чи згодяться? І якою буде ціна?— спитав з підозрою провидець Сноу.
— Згодяться,— впевнено промовила Кароліна.— Він теж в цьому зацікавлений. Подумайте про це, а нам з Малганісом треба де з ким поговорити, може отримаємо важливу підказку.
Вона підвелася і окинувши всіх поглядом подала руку Личу і зникла.
Лич перемістив її назад в Блекмор.
— Що я маю робити?
У Лича в руках зʼявилася чорна прямокутна скриня. Він відкрив кришку і Кароліна побачила троянду, ту саму, що підкинув їй у ніч балу Валентайн.
— Ти маєш знову померти...— моторошно промовив Лич.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Кароліна розплющила очі. Все навколо було ніби тим самим, але не чітким, ніби розмитим. Вона бачила чітко лише Лича, що стояв над нею, простягнувши руку і утримуючи її душу поруч з тілом, не даючи відлетіти. Вона підвелася і озирнулася на своє тіло, що лишилося лежати. Зробивши кілька кроків вона поглянула на Марго, що стурбовано походжала по кімнаті нечітким, розмитим силуетом.
— В тебе мало часу…— почула вона холодний моторошний голос. До цього моменту Кароліна вважала наймоторошнішим голос Лича, та в порівнянні з цим голосом, в того був янгольский шепіт. Вона поглянула в сторону каміну. В кріслі, розвернутому до багаття хтось сидів. Кароліна бачила лише білосніжну кістляву руку, що лежала на підлокітнику крісла. Вона хотіла було підійти, та кінцівка піднялася і жестом зупинила її:— не підходь ближче, це небезпечно, для невинної душі, що ходить за тобою.
— Якої душі? Я прийшла сама. Чи ви про Малганіса?— незрозуміла Кароліна. «Навряд його можна назвати невинною душею»— подумала вона.
— Надто багато зайвих питань. Ти прийшла не про це говорити.
— Малганіс сказав, ви можете мені допомогти…— тихо промовила Кароліна.
— Лише порадою,— промовила Богиня.— Поки не настав мій час втручатися…
— А коли настане?
— Через пʼятдесят років.
— Чому тоді?
— Бо така домовленість між нами з Хаосом і Життям. Кожні пʼятдесят років один з нас надсилає обраного з іншого світу, дає йому сили, щоб він наводив порядок і виправляв помилки попереднього обраного. Моя черга обирати через пʼятдесят років.
— Це у вас така розвага?— здивовано спитала Кароліна.
— Ми існуємо надто довго, а споглядання за вашим копошінням вносить деяке різноманіття… Все ж це краще ніж якби ми просто віддали цей світ на поталу драконам Хаоса. На цей час вже б ніхто не лишився в живих…
— Чому ви вирішили мені допомогти?— недовірливо спитала Кароліна.
— Хаос грає нечесно і постійно порушує правила. Тебе він послав, і дав надто багато сил. Хотів, щоб ти поглинула силу Дрейка, стала найсильнішою істотою і звільнила Драконів. Чим більший безлад твориться в цьому світі тим сильніший він стає… Ми були дуже здивовані, коли ти змогла зупинити Дрейка, а йому хватило розуму не застосовувати на тобі силу…
— А хто ж послав Дрейка?— обережно спитала Кароліна.
— Це був не надто вдалий вибір, проте він виконав місію, задля якої прийшов. Вже після того він втратив свою жінку і трохи схибнувся…
— Зовсім трохи…— кивнула Кароліна скептично.— Яка ж ваша порада?
— Ти маєш відійти вбік. Не вступати в бій з Дрейком. Це вже не твоя битва. Ти свою місію виконала,— промовила Смерть.
— Але Дрейк повернувся, я маю його зупинити і врятувати Ніколаса. Скажіть лише, як зняти браслети,— розгублено сказала Кароліна.
— Ти не можеш врятувати Ніколаса. Якщо ти битимешся з Дрейком, і він застосує проти тебе свою силу, це зруйнує кайдани, ти знищиш його, Ніколаса і всіх хто буде поруч. І першою загине невинна душа. Ти втратиш всіх хто тобі дорогий і станеш новим прокляттям цього світу. Тобі не можна поглинати силу Дрейка.
Кароліна якусь хвилину мовчки переварювала почуте. Невже жодного шансу немає?
— Як тоді зупинити Дрейка?
— Ти цього не зможеш, Життя послало свою обрану, вона зможе. І Дрейка зупинити, і Ніколаса врятувати.
— Вона не готова…— прошепотіла Кароліна.
— Вона буде готова,— промовила Богиня.— Ти отримала нагороду за свою роботу, не втрать її тепер. Скоро все має статися. Допомагай обраній, будь поруч і зброю свою тримай при собі…
Кароліна насупилася на останніх словах, чи правильно вона зрозуміла натяк Богині? Та спитати вже не встигла, Смерть пішла.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!