Розділ 7
Щойно зʼявилася можливість Дженні сказала подружкам, що має зустрітись з нареченим і поспішила до покоїв принцеси Ізабелли. Та знервовано походжала по кімнаті і полегшено зітхнула, коли Дженні нарешті прийшла:
— Поясни мені, що у вас там сталося? Куди поділася принцеса?— нетерпляче спитала вона.
— Її викрав якийсь демон. Ми не могли нічого вдіяти...— винувато сказала Дженні.— Він надто сильний.
— Прокляття...— Ізабелла сіла за туалетний столик і взявши камінь звʼязку почала креслити символи на дзеркалі.— Пояснюй все сама майстру Валентайну...
Дженні нерішуче підійшла і поглянула через плече принцеси на зображення, що зʼявилося. Цього разу його обличча було добре видно, Майстер Валентайн явно був незадоволений і суворо дивився на них обох:
— Невже сталося диво і я маю честь поспілкуватися з тобою, Дженні?
Дівчина винувато опустила очі долу і промовила:
— Пробачте мені, Майстре, я не мала змоги вийти на звʼязок...
— Я мав це почути ще вчора ввечері, хіба ні?— невдоволено спитав він. Вона не ризикувала дивитися на нього, по тону розуміла, наскільки він розлючений.
— Вчора ввечері я не змогла прийти, принцесу викрали, а ми були під дією паралізуючих чарів...
— Як викрали? Хто?— здивовано спитав він.
— Демон з золотими очима...я незнаю хто він. Може його королева Олівія послала...— промовила Дженні нерішуче.
Валентайн люто вилаявся і з силою гепнув кулаком об стіл. Його очі палали гнівом, таким ні Дженні, ні Ізабелла, його жодного разу не бачили.
— Що відомо на цей момент?— спитав він.
— Нічого, Майстре...— похитала головою Дженні.
Вільям невдоволено стис зуби:
— Спостерігайте за ситуацією, ввечері чекатиму детальний звіт про все, що відбувається в палаці, що варте уваги. І моліться, щоб вам було, що мені розповісти!— промовив він і перервав звʼязок.
Дженні нервово видихнула.
— Що тепер робити?— спитала вона розгублено.
— Я поговорю з Річардом. Він весь ранок з батьком, точно щось знає,— задумалася Белла.
— А я?
— А ти чекай, і будь на виду. Може плітки якісь цікаві почуєш...— Ізабелла підвелася і задумливо поглянула на Дженні:— Чому він так розлютився? Нащо йому взагалі та принцеса?
— Незнаю. Коли ми були в підвалі він взагалі не звертав на неї увагу, постійно крутився коло Кароліни...— знизала плечима Дженні.— Може хоче через неї впливати на Хеллфайр? Хоча який сенс, вона вже нікому не нашкодить, вона слабка без своїх сил.
— Тобто крутився біля Кароліни?— здивовано спитала Белла.
— Постійно був біля неї, навіть цілував її,— Дженні здригнулася, згадавши його спотворену частину обличча. Ізабелла кинула розлючений погляд на дзеркало і стисла руки в кулаки, намагаючись опанувати ємоції. Помітивши це Дженні здивовано відкрила рота:— Ні... Невже ти закохалася в Майстра Валентайна?
— Це не твоє діло,— прошипіла демониця.
— Прокляття. В мене для тебе погані новини, Ізабелла,— з жалем промовила Дженні.
— Що ще ти знаєш?— зацікавлено спитала принцеса.
— Він планував воскресити її.
— Отже треба зробити так, щоб нікого було воскрешати,— зловісно промовила Ізабелла.
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Розлючений Валентайн влетів до зали, де Повелитель проводив переважну більшість свого часу. Дрейк стояв біля вікна і задумливо дивився на бурхливі хвилі, що билися об прибережні скелі. Починався шторм.
Він навіть не обернувся.
— Щось засмутило тебе, Вільяме?— спитав він холодним і спокійним тоном.
— Самайн викрав з палацу вашу принцесу. Деталі мені поки не відомі,— невдоволено промовив Вільям і сів в крісло, наливши собі вина.
Дрейк повільно обернувся, нерозуміючи, що саме відбувається.
— Я думав мене вже не здивувати нічим...— задумливо сказав він.— Нащо йому принцеса? Вони ж ніби союзники з Катериною.
— Гадки не маю...— пробубонів Вільям.— Може Кароліна дізналася, що ми хочемо викрасти Принцесу і попросила її заховати?
— В цьому є сенс, але звідки б вона дізналася?— насупився Дрейк.— Чи вона ховає її не від нас, а від Олівії?
— Якби там не було, але ми вже не знайдемо вашу принцесу. Скільки не шукав, я гадки не маю де його сховок...
— Почекаємо, що буде далі...— задумливо промовив Дрейк.
— Забудьте про неї, знайдемо вам іншу дівку,— похмуро промовив Валентайн.
— Мені інша не підійде, потрібна ця,— чітко промовив Дрейк.
Валентайн невдоволено зіщурив очі:
— Вибачте мені моє зухвальство, Повелителю, але чи не ви лаяли мене за надмірні почуття в минулому? А тепер самі зациклилися на цій дівчині і почуттях до неї. Здається ви забули мету всього, що ми робили раніше.
— Ти ідіот?— серйозно спитав Дрейк.— Моя мета не змінилася. Все чого я зараз хочу — це помсти тим, хто мене заточив і завершення нашої місії. Моє тіло знищене, те в якому я зараз мене цілком влаштовує, але є нюанс — я вньому не сам. Один з нас має піти, і єдиний спосіб позбутися Ніколаса — це ритуал котрий він провів, наді мною. Але я не можу залізти в його думки, Катерина поставила йому захист, через який я чую і знаю лише те, що він дозволяє мені знати. Дівчина дорога йому, через неї я змушу його говорити, ні для яких інших цілей вона мені не потрібна. Я кохав лише одну жінку і жодна мені її не замінить. Чому я маю тобі все пояснювати в дрібницях?
— Вибачте...— промовив Вільям, зрозумівши, що зробив не правильні висновки.
•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Кароліна разом з Личем зʼявилася в кабінеті короля. Чарльз та Алекс, саме обговорювали щось над мапою островів. Річарда та Генрі не було в приміщенні. Кароліна жестом відіслала Лича і він розтанув в повітрі.
— Я дала ліки Трістану, йому вже нічого не загрожує,— промовила вона дивлячись кудись в бік вікна.
— Є думки як врятувати леді ДʼАрк?— спитав Чарльз підвівши очі від карти.
— Жодної. В мене немає ніяких ідей, як можна туди потрапити. Там є секретний тунель через який тікала Амелія, але вхід до нього відкривається з королівського палацу, про нього мало хто знає і знайти його не так просто... Єдина моя надія на Грифона, що він якимось дивом встигне до шлюбної церемонії.— Кароліна навмисне не дивилася на короля, щоб не зустрічатися поглядом з Алексом.
— Малганіс туди потрапити не може?— спитав Сентрокк.
— Ні, він створений магією, магія там блокується вся. Він може потрапити лише в підземну печеру до якої веде потаємний хід, вона досить глибоко і до неї не дістає дія артефакту, що гасить магію. Далі він зайти не може,— похитала головою Кароліна.— Він може перенести нас в ту печеру, ми поблукаємо по темним коридорам підземелля і навряд знайдемо вихід назовні.
— А якщо хтось окрім тебе укладе угоду з демоном?— спитав Алекс.
Як вона не хотіла, та тепер мимоволі таки поглянула на нього, щоб впевнитись чи не жартує він.
— Я не впевнена, що це гарна ідея,— промовила вона.— Біс його знає, яку ціну він запросить за свої послуги. Тим паче, що допомогти в цьому може лише він, отже угоду треба укладати особисто з ним, а не з кимось з його людей...
— А в яку ціну тобі обійшлася протиотрута?— спитав зацікавлено Чарльз.
Кароліна невдоволено стисла губи і зітхнувши підійшла до столика, на якому стояли міцні напої. Вона мовчки обрала пляшку і наповнила келих.
— У мене була можливість запросити у Братства безкоштовну послугу, в якості компенсації, за нанесену шкоду. Берегла на особливий випадок, думала використати проти Дрейка... тепер в мене знову немає плану...— вона задумливо взяла келих і на мить застигла, ніби чогось чекаючи.— Довелося обирати Трістан чи Клер...— вона зітхнула.— Принаймні не треба пояснювати Амелії, чому не вберегла хлопця...
Кароліна піднесла келих до рота і вмить поруч зʼявився Лич і забрав його, тицьнувши їй в руку чашку з травʼяним відваром. Жінка вилаялася кинувши на нього невдоволений погляд.
— Не можна,— промовив він холодно.— Алкоголь шкодить тобі, ти і без того слабка. Відвар з трав відновить магічний резерв.
— Якщо я вам більше не потрібна, маю повертатися до Університету. Поки королева не дізналася, що я тут,— невдоволено промовила Кароліна.
— Якщо ми вирішим все таки звернутися до твого демона, як з ним звʼязатися?— спитав Чарльз.
— Він не мій,— поправила вона. Повернувшись до Лича, вона простягнула руку, Малганіс миттю матеріалізував пергамент, що вона дала йому на зберігання. Кароліна поклала пергамент на стіл перед Чарльзом:— напиши на ньому імʼя і він миттю зʼявиться. Та я б радила, не робити цього.
Кинувши задумливий погляд на Алекса вона подала руку Личу і вони зникли.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Вже був полудень. Служниця принесла сукню для церемонії, котра тепер лежала на ліжку і кожен погляд на неї вселяв в серце відчай і страх перед тим, що мало відбутися ввечері. Клер стурбовано дивилася у вікно. Очікування було нестерпне. Спокою не давали безліч питань. Чи не обмане її Олівер? Чи вдасться втекти? А раптом якщо все вийде, її знову знайде той демон? Чи живий Трістан? А раптом щось піде не за планом? Якщо вона на островах, то як вона покине їх, чи продумав це Олівер?
Двері тихо відчинилися. Клер обернулася і зустрілася поглядом з Олівером, він приклав пальця до губ і поманив її з собою. Клер поспішила до нього. Він тихо зачинив двері, взяв її за руку і повів сходами вниз.
Вони спустилися, пройшли коридором, вздовж стіни з безліччю портретів. Охорона не звертала на них увагу, нічого не підозрюючи. Кілька придворних дам йшли назустріч і Олівер почав щось розповідати Клер про одного з предків, що був зображений на картині, повз котру вони саме проходили. Коли вони зникли з виду він знову потягнув її далі до непримітних дверей для слуг. Вони знову почали спускатися сходами і через такі ж двері вийшли в іншому коридорі. Він провів її до однієї з кімнат і зупинився біля охорони.
— Ми з нареченою хочемо щоб нам не заважали,— промовив він до охоронця і відкривши двері запустив її всередину. Уже всередині він сказав їй:— це дасть нам трохи часу...
Клер кивнула і роззирнулася. Вони знаходилися в спальні, оздобленій в світлих тонах, з великим ліжком з балдахіном. Навпроти ліжка був широкий, оздоблений мармуром камін. Вогонь в каміні не палав, тому в приміщенні було прохолодно. Олівер підійшов до каміна і почав обмацувати вирізьблені рослинні візерунки у верхній його частині.
— Про цей тунель ніхто не знає,— почав він, не дивлячись на неї, зайнятий своєю справою.— Підозрюю саме так Амелія втекла звідси... Я з тобою не піду, буду відволікати їх увагу. Спробую збити зі сліду. Йтимеш направо, два рази наліво і знову направо. Потрапиш до печери з підземним озером, там можна користуватися магією. Побачиш на стіні символи, спрямуєш на них воду з озера, це має активізувати портал. Куди він веде незнаю, та сподіваюся там безпечно.
Він нарешті знайшов потрібний фрагмент рельєфу і натис на нього. Всередині каміна щось задвигтіло і відкрився вузький прохід в задній стіні. Олівер обернувся до неї:
— Готова?— спитав він.
Клер кивнула.
— Дякую,— промовила вона.— Ти виявився кращим, ніж я думала...
Олівер усміхнувся:
— То що повернемося? Гості вже збираються.
— Ні,— похитала вона головою.
— Направо, двічі наліво і знову направо,— повторив він.
— Запамʼятала,— кивнула вона.— Дякую.
Клер взяла зі столу канделябр і глибоко вдихнувши рушила в темряву тунеля. Пройшовши трохи вперед вона почула, як за її спиною зачинилися потайні двері. Дівчина йшла вогким темним коридором і мимоволі пригадала свій минулий досвід прогулянки схожим місцем. Той жах який охопив її під дією чарів і страхіття, що здавалося, ховалися від неї у тій темряві. Вона мотнула головою відганяючи геть думки про все, що може ховатися тут і згадала про те, як вийшла з того тунелю, як її заспокоював Ніколас, як було безпечно в його обіймах... Де він зараз? Як? Чи зможе вона побачитися з ним в майбутньому? Чи стане він собою?
Ще не вийшовши до озера Клер відчула, що воно поруч. Вона пройшла кілька кроків і вузький хід розширився. Дівчина опинилася в широкій підземній печері, більшу частину якої займало озеро. Ніщо не порушувало спокійної водної поверхні, що була рівна як скло.
Клер поводила рукою з канделябром, намагаючись роззирнутися навколо. На одній із стін вона побачила якісь символи і лінії, закручені в спіраль. Вона зосередилася і глибоко вдихнула. Шляху назад не було. Тільки вперед, в невідомість.
Дівчина змахнула вільною рукою, прикликали воду з озера і спрямувала її на спіраль. Вода потрапивши на стіну, одразу почала повторювати контури спіралі, лінії розширювалися, рухаючись колами, врешті портал відкрився і Клер рішуче зробила крок вперед.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Клер опинилася на березі іншого озера, під сонячним промінням. Поруч була зелена галявина, розлогі дерева, очерет біля самої води і блідо рожеві пишні квіти латаття на поверхні озера. Портал одразу закрився, дівчина озирнулася і тільки зараз помітила жінку. Надзвичайно вродливу, у білій простій сукні з довгим темно-зеленим волоссям і великими аквамариновими очима. Вона стояла у тіні дерева і зацікавлено роздивлялася гостю. На її блідому обличчі, без жодного недоліку, зʼявилася легка усмішка:
— Клер ДʼАрк, як я розумію?
— Звідки ви знаєте?— трохи насторожено спитала дівчина.
— Годину тому отримала звістку з палацу Редстоуна, що викрали наречену принца... А цей портал веде туди, куди її ймовірно відправили. Рада нарешті познайомитись,— усміхнулась вона.— Мене звуть Амелія ДʼАрк. Ходять чутки, що ти моя донька.
Клер здивовано відкрила рота. Вона розгубилася, але відмітила, що жінка була налаштована по доброму, любʼязно посміхалася і не злилася через ті чутки. Клер раптом зрозуміла в кого вона ще бачила такі ж неймовірні очі, від чого градус здивування збільшився і вона прикрила рота рукою.
— Ходімо, ти мабуть хочеш відпочити?— спитала Амелія і взявши за руку повела її від озера. Вони пройшли зовсім трохи і Клер побачила невеликий затишний маєток в тіні дерев. Амелія завела її в вітальню і вказавши на крісла біля столика, промовила:— Присядь, я зараз швидко приготую чай. В мене тут гості бувають рідко, тож швидко я тебе звідси не відпущу,— весело сказала вона.
— Ви не сердитесь на мене через те, що про мене говорять?— обережно спитала Клер, опустившись в крісло.
— Звісно ж ні,— вона вийшла в бокові двері і за мить повернулася з підносом з чайником, чашками і смаколиками до чаю.:— Я знаю, що ти не обирала сама собі це прізвище. Хоча була вражена наскільки все заплуталося навколо тебе. Це якийсь дивний збіг... Розкажи мені, що там трапилося в палаці і як ти знайшла шлях сюди?
Клер неспішно розповіла про все, що трапилося з нею за останній час, поки Амелія елегантно присіла на краєчок дивану і наливала в чашки чай з маленького чайника.
— Отже тебе викрав друг Кароліни?— промовила жінка.— А вона, як завжди, нічого не зробила?
— Хіба вона могла зарадити?— спитала Клер, відмітивши з якою інтонацією вона сказала слово «друг».
— Звісно могла,— кивнула Амелія, вона задумливо поглянула на дівчину.— Я тобі дещо розповім, щоб ти не вважала Кароліну благородною спасителькою всього світу, якою вона точно не є. Вона не така, якою хоче здаватися. Я знаю її надто добре, щоб впевнено про це казати. Ми познайомилися років двадцять пʼять тому… Я саме вчилася на першому курсі, а вона була асистентом декана. Я була єдиною сиреною на потоці і друзів в мене було мало. Якимось дивним чином ми подружилися з Кароліною і Марго… там же я зустріла Говарда. Вона була проти наших стосунків, говорила, що нічого доброго не вийде з цього… Та я не послухалась. Коли ми закінчили навчання, то таємно одружилися. Його сімʼя звісно була проти, я мало того, що не королівського роду, так ще магічна істота, не людина… На островах магію не люблять, не кажучи вже про таких як я. Сирен взагалі не дуже шанують, бо ми можемо впливати на мозок…— Вона сумно зітхнула.— ДʼАрки вважали, що я його зачаклувала. Ми переховувалися якийсь час, я завагітніла і вже ось ось мала народити, як його родичі запросили нас для примирення у Вестмор… Я не хотіла туди їхати, ніби відчувала недобре, але Говард сумував за рідними, йому їх не вистачало… ми погодилися. Кароліна дала мені кулон, котрий зараз в тебе на шиї. Ми домовилися, що раптом що, я покличу на допомогу. Ми пробули там три дні… Потім зʼявився він, демон з золотими очима. Олівія уклала угоду з ним, замовила Говарда і мене. Коханий відкрив мені потайні двері і пояснив, як втекти до печери де можна користуватися силою. Сам лишився битися з демоном, щоб дати нам можливість втекти. Я бігла темним коридором, стискаючи камінь в руці і чула кроки позаду. Я розуміла, що мій коханий загинув, і ця ж доля чекала і на мене… Вже в печері я впала без сил, а він заніс наді мною клинка… Я вже попрощалася з життям, раптом почула голос Кароліни. Вона сказала коротке: «не смій» і він заховав зброю. Розумієш, просто наказала і він послухався. Він щось прошепотів їй на вухо, дав якийсь пергамент і пішов…Вона так і не зізналася, що він їй тоді сказав… А я тепер змушена ховатися в цьому маєтку, бо лише тут він мене не дістане.— Зітхнула вона.— Я так тобі скажу, Клер, якщо їй буде вигідно пожертвувати тобою, вона це зробить. Не варто сліпо вірити, що ця жінка вирішить всі твої проблеми. А якщо не віриш мені, подумай, чому вона не змусила Олівію магією лишити тебе в спокої? І чому не зупинила Братство Тіні, після першого їх нападу?
Клер насупилася. Вона навіть не припускала раніше, що Кароліна може переслідувати якісь свої цілі. Амелії вдалося посіяти в ній зернятка сумніву. Адже дійсно, Кароліна сама зізналася, що вміє впливати на мозок. А демон впізнав її магічний відбиток, отже вони дійсно знайомі…
Тишу, що запанувала в вітальні, порушив пронизливий, дуже знайомий, крик грифона.
Клер підскочила і кинулася до дверей. На подвірʼї тріпотів крилами і репетував Грей. Клер підбігла до істоти, радіючи зустрічі і не одразу помітила Генрі, що сидів на спині тварини і чекав поки той заспокоїться, щоб злізти. Вона обійняла здоровенну голову, що тулилася до неї і погладила по пірʼячку, промовляючи, як сумувала за ним. Грифон затих і завурчав. Генрі неспішно зліз і підійшов до неї:
— Ти в порядку?— спитав він бігло оглянувши її з ніг до голови.
— Так,— кивнула вона і обійняла його,— я рада тебе бачити…
Генрі обійняв її у відповідь, міцно притиснувши до себе.
— Ми летіли на Острови тебе рятувати…
— Олівер допоміг мені втекти,— промовила Клер, вона згадала, що вона тут була не сама, тому відсторонилася.— Ходімо я познайомлю тебе.
Взявши його за руку вона повела його до маєтку, де на ґанку стояла і зацікавлено на них дивилася Амелія.
••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!