Блекмор. Принцеса Островів (Книга 3)

       Викликаний принцем портал сяяв сліпучим світлом. Робити крок назустріч у невідомість зовсім не хотілося, та вибору не було. Генрі взяв її за руку підтримуючи і заспокоюючи. Майже цілий день вони витратили на те щоб вивчити єлементарні найнеобхідніші правила придворного етикету, і тепер, в новій неймовірно незручній сукні з зібраним в вигадливу зачіску волоссям, вона була готова йти до королівського двору. Готова фізично, та не готова морально. 

       Не хотілося лишати Ніка, чомусь вона почувалася так, ніби лишає його напризволяще. Всім серцем, всією своєю сутністю вона хотіла бути поруч з ним, контролювати ситуацію, розуміти що взагалі відбувається... натомість мала йти в цей сяючий портал, в "справжнє зміїне кубло" як охрестила Кароліна королівський двір.

         Вони з Генрі увійшли в портал, слідом за ними пішли Дженні, Іона та Джіа - свита принцеси. Портал вивів їх до парадних сходів, застелених м'яким багряним килимом. По всій довжині сходів, а вони були чималі, з обох боків стояли золоті канделябри із свічками, що освітлювали дорогу для поважних гостей палацу. 

         Генрі поклав її руку собі на лікоть і поглянув на супутницю. Вона ніби зрозуміла його неозвучене питання, кивнула, що готова йти. 

          — Не хвилюйся, кивай і посміхайся, інше я візьму на себе,— усміхнувся він.

           Вони почали неспішно підійматися по сходам. Клер відчувала як тремтять руки, корсет стискав груди і було трохи важко дихати. Нарешті сходи закінчилися і вони опинилися в просторому залі з безліччю свічок і фонтаном посередині. Генрі провів її повз фонтан і повів далі до широких високих дверей, що миттєво відчинили перед нами. Щойно вони переступили поріг як чийсь гучний голос прокричав:

          — Його Високість Генрі Редстоун та леді Клариса Д´Арк. 

          Поки вони йшли через весь зал до трону, на якому сидів король, поміж придворних, а їх було багацько, пройшовся шепіт. Звісно треба було обговорити, що прибув молодший син короля, ще з дівчиною, і не просто дівчиною, а тією чиє прізвище було настільки відоме. З дівчиною, що ймовірніше за все принесе  династії Редстоунів корону Північних Островів.  Саме такі думки зародилися в головах місцевих пліткарів, котрі навіть не припускали думки, що принцеса може бути не принцеса.

             Король, виглядав досить молодо, як на свій вік, хоча це вже не дивувало Клер, вона помітила, що старість у вигляді зморшок і сивини приходила тут десь після сторічного віку. В нього були правильні риси обличчя і темне волосся, дівчина відмітила, що Генрі дуже на нього схожий. "Хоча й привабливий, та не настільки, як Ніколас",— подумала Клер.

             Генрі вклонився, а Клер присіла в реверансі, як і її "свита".

              — Радий вітати вас леді Д'Арк в палаці, сподіваюся Ви добре проведете час,— кивнув король.

             — Для мене честь бути вашою гостею, Ваша Величність,— відповіла Клер, як її вчили і підвелася.

             Король кивнув і Генрі повів її на спеціально приготоване  почесне місце, де вони могли посидіти і відпочити. Тільки вона присіла, миттю підскочив офіціант з келихами напоїв. Клер з дівчатами взяли по келиху, та пити не поспішали. Принц лишився стояти поруч. 

             — А де королева?— спитала Клер, бо вона чекала побачити її також, було цікаво як виглядає мати Генрі.

            Він знизав плечима, оглядаючи зал.

             — Дякую, дякую,— задоволено прошепотіла Дженні нахилившись до Клер.—  Дякую, що витягла нас сюди! Як тут гарно... 

             — А ти не хотіла їхати,— усміхнулася Іона, зробивши ковток.

             Гості все прибували і прибували, їх так само голосно представляли, вони йшли вітати короля, а потім займали місце в залі. Після того як всіх вже представили, залунала музика і Генрі запросив Клер до танцю. 

             — Бачиш все не так вже і страшно,— усміхнувся він кружляючи її у повільному танці, схожому на вальс.

             — Це тільки початок,— заперечила Клер. 

             — Не хвилюйся, лишилося пережити розмову з батьком, тоді можна буде піти відпочивати.

             — Та я за неї якраз не боюся, мені якось страшніше зустрітися з королевою,— зізналася дівчина.

              — Не варто, Її Величність, набагато лояльніше і спокійніша ніж король.

              — Ти так кажеш тому, що то твоя мати,— засміялася Клер.

              Коли танець закінчився до них підійшов слуга і щось прошепотів принцу, Генрі кивнув і взявши Клер за руку повів до трону.  

               — Сідайте, леді Д'Арк,— кивнув король на невеличкий стільчик біля трону, що щойно поставив прислужник.

                — Дякую,— кивнула дівчина і присіла на краєчок. 

               — То ви і є та сама Клер, протеже Кароліни?— у відповідь вона кивнула,—  То ви маєте щось для мене?— в очікуванні спитав він.

               Клер кивнула і дістала згорнутий в трубочку лист від Кароліни, що вона мала передати особисто в руки. Аж надто швидко король вихопив листа і поспішно зірвавши печатку, розгорну і почав читати. Під час читання вираз його обличчя змінювався з неймовірною швидкістю. Спочатку це була легка усмішка, потім він спохмурнів, потім здивувався, потім було обурення, гнів... 

                Пильно дивлячись на Клер він підкинув лист в повітря і він миттю загорівся, на підлогу впав лише попіл.

                — Отже, ми втратили Ніка... 

                — Не зовсім втратили, він ще там, Ваша Величносте,— промовила Клер.

                — Від цього не легше... Як Кароліна? Після зустрічі з Вільямом?— спитав король.

                — Спочатку злякалася, та потім коли він мало не вбив Сентрокка, вона показала йому де раки зимують...

                — Хто такий Сентрокк?— насупився король. 

                — Агент вашої таємної служби,— пояснив Генрі, спостерігаючи за реакцією батька.

               Король перевів погляд з Клер на Генрі і навпаки:

                — То вони, що? Разом?     

            Клер кивнула опустивши очі в підлогу, вона була впевнена, що почула нотки ревності в його тоні.         

                 — Вони гарна пара,— кивнув Генрі, спостерігаючи за його реакцією.

                 Король нагородив його вбивчим поглядом і поглянувши на Клер спитав: 

                 — То Олівія вбити тебе хоче?

                 —  Так, один напад вже був,— кивнула Клер,— Його Високість мене врятував. 

                 Він поглянув на сина:

                 — Постав її охороняти Трістана, бо "Братство Тіні" не заспокоїться поки не виконає завдання. 

                 — Добре,— кивнув Генрі. 

                —  Добре, можете йти леді Д'Арк.— король відкинувши на спинку свого королівського крісла і задумливо поглянув на кружляючі пари.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

                 Наступного ранку Клер прокинулася від стуку в двері. Вона підвелася на ліжку і роззирнулася — дівчат, що мали спати в суміжній кімнаті, не було чутно. Клер підвелася і зазирнувши до їх кімнати здивовано знизала плечима, там було порожньо.

            Хтось знову постукав. Клер підійшла до дверей і потираючи очі відчинила. Генрі здивовано оглянув її з ніг до голови і різко відвів очі, дивлячись кудись вгору він промовив:

          — Клер не можна в такому вигляді відчиняти, одягнися, це може тебе скомпрометувати.

          Клер опустила очі на свою нічну сорочку з ніжної легкої тканини і різко закрила двері.  Вона дістала із шафи блакитну сукню і швидко почала переодягатися. Корсет вона затягнула, то було не складно, як їй показала раніше Дженні треба було лише смикнути за дві стрічки і він сам затягувався, а от з сукнею були проблеми. Тут було безліч ґудзиків і всі позаду.

          Клер визирнула в коридор і покликала Генрі. 

          — Можеш зайти на секунду?— Він увійшов і вона притримуючи сукню на грудях, повернулася до нього спиною:- я сама не застібну. 

          — Я покличу служницю,— розгублено промовив він.

          — Нащо? Там на дві хвилини мороки. Допоможи.

          Генрі кивнув і хотів вже зробити це за допомогою магії, та потім передумав. Він почав непоспішаючи возитися з застібками. 

           — А де дівчата?— спитав він.

           — Гадки немаю, я прокинулася, а їх немає.

            — Вони мали тебе підготувати, мати хоче поговорити з тобою. Я прийшов щоб провести тебе до неї,— в його голосі явно відчувалося невдоволення. 

             Клер здивовано поглянула на нього через плече, однією рукою вона притримувала сукню, а іншою волосся, щоб воно йому не заважало:

              — Та що королева?— злякано спитала вона.

              — Так, в мене тільки така є,— засміявся він.— Не варто її боятися, вона хороша.

              — Я незнаю, чому я так боюся зустрічі з нею... 

              — Все, готово,— промовив він і зробив крок назад.

             Клер взяла гребінець і почала розчусівати волосся. 

              — Скільки в мене часу?

              —  Ми вже давно мали вийти.

              — Дідько, я ж не зроблю сама зачіску....— розгублено промовила вона дивлячись на нього. 

              — Не треба тобі та зачіска,— усміхнувся він.—  Ти принцеса, варто тобі зробити щось таке,- він змахнув рукою і  кілька шпильок, що лежали на столику підлетіли до неї, вони миттю закололи кілька пасм волосся, прибравши їх від обличчя,— і завтра половина двору буде гуляти з такими зачісками.

             Клер поглянула на своє відображення, чи готова вона до зустрічі з королево?

              — Ходімо, ти красуня,— усміхнувся він і потягнув її геть з кімнати. Щойно вони вийшли, побачили біля дверей  стрункого привабливого чоловіка в чорній уніформі. В нього було коротке темне волосся і неймовірні аквамаринові очі. Вона ніколи не бачила таких очей.— Знайомся, Клер, це Трістан. Твій особистий охоронець,— представив Генрі.

             — Ваша Високосте,— вклонився Трістан.

             —  Не треба, казати "Ваша Високосте", просто леді Д'Арк,— знервовано поправила Клер.

             — Вибачте, леді Д'Арк,— виправився він.

             — Ходімо, ми вже запізнюємося,— почав підганяти принц. 

              Вони швидко спустилися сходами, пройшли по коридору, потім знову спустилися сходами і вийшли нарешті в сад.  Трістан йшов за ним  трохи позаду ні на крок не відстаючи.

             Генрі взяв її під руку і провів по стежині до затишної альтанки, де в оточенні придворних дам сиділа королева.  Висока, струнка, з довгим чорним волоссям, зібраним в нескладну зачіску, у розкішній сукні темнобордового кольору. 

             Принц представив Клер, яка  присіла в глибокому реверансі, своїй матері, як того вимагали правила етикету. Королева Елеонора відіслал всіх своїх фрейлін подалі. Генрі лишився неподалік і про щось говорив з Трістаном.

            — Присядьте Клер,— вказала вона на місце за столиком напроти неї.— Ви вже снідали?

            — Якщо чесно, не встигла, Ваша Величносте,— похитала головою Клер.

            — Ви полюбляєте поспати?— хитро усміхнулася королева. Вона зробила ледь помітний жест рукою і миттю підскочив слуга з підносом, на якому були теплі запашні страви.  Він проворно поставив все на стіл і зник.

             — Іноді,— легко усміхнулася у відповідь Клер.

             — Я розумію, в університеті, вам мабуть не дають довго ніжитися в ліжку,— кивнула Елеонора.

             — Так...

             — Отже...— королева зробила ковток чаю,— ви протеже Кароліни.— Вона промовила це з якоюсь особливою інтонацією.

            — Це погано, Ваша Величносте?— нерішуче спитала Клер.

             —  Ні, я не маю нічого проти вас, сподіваюся ми подружимося,— усміхнулася Елеонора.

             — Це було б чудово,— кивнула Клер опустивши очі.

             — Ваша наставниця, не говорила, чи збирається навідатися до нас?— з цікавістю спитала королева.

             — Взагалі не збиралася, лише говорила викликати її якщо мені загрожуватиме небезпека... 

             — Не треба її викликати,— похитала головою королева.— Вам тут нічого не загрожуватиме. Олівія не посміє надсилати сюди найманців.

             — Вибачте мою цікавість, але чому ви в цьому так впевнені?— обережно спитала Клер.

            — Вона знає, що якщо буде напад в королівському палаці, одразу розпочнеться розслідування, і коли ниточки приведуть до неї — вона втратить трон, який має бути по праву твій. Тому якщо щось трапиться  — це набуде нам на руку. Я допоможу тобі стати правителькою Островів. 

            Клер шоковано на неї дивилася не знаючи, що відповісти. А Елеонора тим часом спокійно продовжила пити чай. Дівчина взяла пухкеньку булочку і вирішила що краще буде щось їсти замість того щоб коментувати це. Королева теж взяла булочку і з'ївши шматочок, почекала поки клер пережує і спитала:

            — То які у вас стосунки з Генрі?— вона кивнула на принца.

            — Добрі, дружні стосунки, Ваша Величносте... я вдячна йому за порятунок під час нападу "Братства Тіні".

             — Це дуже добре, що у вас такі стосунки,— задоволено кивнула королева.— В мене ще одне питання, Клер, це важливо. Чи знаєш ти, що було у листі котрий ти передала вчора королю?

             — Я можу лиш припускати, Ваша Величносте, я не зазирала туди, це ж особисте листування.

             — Тому мені і цікаво, наскільки воно особисте,— насупилася королева.—  Добре Клер, снідай. Мені вже час, маю бути присутня на аудієнції в тронному залі. 

              Королева підвелася і не поспішаючи пішла кивнувши принцу. Генрі підійшов і сівши за стіл спитав:

             — Ну що?

            —  Все нормально,— кивнула Клер, все ще переварюючи почуте,— дуже змістовна бесіда...

            — Я бачив вона насупилася під кінець, щось трапилось?

            — То мова зайшла про Кароліну...— Клер зробила ковток чаю.

            — Зрозуміло,—  кивнув він також насупившись.— Мабуть питала про лист?

            — Так.

            — І що ти сказала?

            — Що я туди не зазирала. Як і було. В мене немає звички читати чужу кореспонденцію.- знизала вона плечима.

           — А так все добре?

           — Так, пообіцяла захист і підтримку,— задумливо жуючи сказала Клер.

           — От і чудово,— засяяв він.—  Я піду на ту трикляту аудієнцію, а Трістан відведе тебе до дівчат. 

           Коли Клер доїла і вийшла з альтанки, до неї одразу підскочив Трістан.

            — Ведіть мене, де мої дівчата?

            Трістан кивнув і на мить вона побачила в його очах знайомий вираз, та це було така коротка мить, що вона навіть не змогла згадати хто саме так на неї дивився...дівчина насупилася і поклавши руку на запропонований лікоть задумливо пішла поруч. Може здалося?

            Вони йшли алейкою мовчки. 

            —  А кого ви охороняли до мене?— вирішила порушити мовчанку Клер.

            — Принца Річарда.

            — То він тепер без захисту?

            — Впевнений він дасть собі раду, ввечері має прибути мій наставник для його охорони. 

           — Скажіть мені як фахівець,—  почала вона,— чи безпечно тут? Якщо припустимо небезпека може прийти не лише з боку  "братства тіні"... 

             — За вами ще хтось полює?— насторожився він.

             —  Не те щоб полює, просто є ті хто мають намір пробратися сюди... 

             — Король знає про цю загрозу?— з підозрою спитав він.

             — Так, звісно. 

             —  Тоді не переймайтеся, вжито всіх заходів. Охорону палацу посилено, скоріше за все з тієї причини, яку ви маєте на увазі,— туманно відповів він, задумавшись, яка ж її роль в цій справі.

   ••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

           Дженні, Іона та Джіа голосно хихотіли, тому їх було чутно здалеку. Вони сиділи в саду біля фонтану і весело брискалися одна в одну водою. Коли вони помітили Клер та її охоронця Іона радісно помахала. 

          — Вже прокинулася? Сонько,— з усмішкою сказала Дженні.

          — Так, прокинулася, а вас немає,— з докором сказала Клер. Вона підійшла до них і всілася на бортик фонтану. Трістан лишився стояти поодаль з незворушним виразом обличчя.

          — Ти так солодко спала, що ми вирішили тебе не турбувати,— усміхнулася Джіа. 

          Іона підійшовши ближче і, краєм ока спостерігаючи за Трістаном, спитала:

           —  А хто цей красунчик?

           — Мій охоронець. Трістан.

           — І я хочу такого охоронця...— прошепотіла до Клер Дженні.

           — Нащо він тобі, в тебе Рік є?— Заперечила Іона, досить голосно.— Давай він мене поохороняє, день два,- вона хитро посміхнулася. 

           — Рік далеко,— надула губки Дженні,— а охороняти мене потрібно вже... 

           — Безодня, мені соромно це слухати,— прикриваючи очі руками сказала Джіа.

           — Ти так мило зашарілася,— з хитрою усмішкою сказала Дженні, вона підійшла до демониці, розвернула її до охоронця і прошепотіла їй на вухо:—  ти лише поглянь на нього, на ці сильні руки... уяви ці руки у себе на...

          —Припини,— обурилася Джіа і відскочила від неї, щоб не слухати де ті руки можуть бути. 

          — Дарма, в мене дуже бурхлива уява, тобі б сподобалося,— вона сіла коло Клер на бортик фонтану.

          — Будеш мені тепер розповідати?—  з посмішкою спитала Клер.       

         —  Ні, ти не так мило червонієш...

          — Ну все я образилася,— Клер награно надула губки.

          — Взагалі,— з претензією в голосі промовила Іона,— це ми маємо на тебе ображатися.

          — Чого це?— здивувалася Клер.

           —  Чому ти не сказала нам, що ви заручилися?— спитала Дженні.

          — З ким?— посмішка зникла з обличча Клер.

           — Ну з ким ще ти могла заручитися, з принцем,— з посмішкою сказала Джіа.— Не роби вигляд, що не розумієш, ми все знаємо.

            — Стійте,— Клер різко піднялася і стала так щоб добре бачити всіх трьох,— я не заручена з принцем. З чого ви це взяли?

          — Весь палац про це гудить,— розгублено сказала Іона.

          — Це якась помилка,— насупилася Клер вона повернулася і швидко рушила до Трістана. Дівчата перезирнулися і кинулися її наздоганяти. Підійшовши до охоронця Клер рішуче промовила:— мені треба поговорити з принцем.

          — Він на аудієнції, зараз це неможливо,— холодно промовив охоронець. 

          —  Це правда що всі думають, що ми заручені з принцем?— спитала вона з підозрою.

         — До мене долітали такі чутки,— дивлячись в одну точку відповів він.

         — Дідько,— вилаялася Клер. 

           — Дозвольте дещо сказати, леді Д'Арк,— промовив Трістан.

          — Так, я слухаю.

          — Було розпорядження від Його Величності, що ви маєте займатися, щодня. Тож якщо у вас немає інших планів, я вас проведу до покоїв щоб ви приготувалися. 

          — Чим займатися?— незрозуміла Клер.

         — Бій, захист, контроль сили,— як робот сказав охоронець.

         — Ох, Кароліна... я її обожнюю...— закотила очі Клер.— А з ким я буду займатися?

         — Зі мною.

         — А можна і мені займатися?— зацікавлено спитала Дженні.

         —  І я хочу,— нерішуче підняла руку Іона.

          Раптом Дженні зблідла побачивши когось на доріжці. В їх сторону шли якийсь дідусь і молодий чоловік. Дідусь виглядав так, як зазвичай найчастіше уявляють чаклунів: довга сива борода і дивний одяг накшталт халату, темно-синій з якимось дрібним візерунком. Чоловік здавався типовим високомірним лордом, він йшов з холодним безємоційним обличчям,  опираючись на палицю. 

          — Я й забула, що в тебе ще й наречений є,— прошепотіла Клер.

          — Я скоро повернуся,— хороший настрій Дженні вмить вивітрився і вона похмуро пішла назустріч чоловікам.

          — Як ти дізналася, що то наречений?— здивувалася Джіа.

          — Я його саме так і уявляла,—  задумавшись сказала Клер.— Це точно той самий наречений.

          Дженні стояла опустивши голову, а дядько їй щось дуже енергійно говорив. Наречений же просто стояв і просто спостерігав.

           — Він мені не подобається,— похитала головою Іона.— Рік набагато краще...

           — Звісно Рік краще,— погодиася Клер. 

          — В цього навіть вираз обличча якийсь...—  Джіа почала підбирати слово.

          — Нудний,— підказала Іона.

           — В чому вона провинилися?— насупилася Клер.— Чому вони невдоволені?

           — Незнаю,— знизала плечима Іона,— може вони дізналися про її успішність?

           — Чи може вони дізналися про її інтрижку з Ріком?— спитала Джіа.

          — Та звідки б вони дізналися,— заперечила Клер, вона мимохідь помітила як Трістан з усіх сил намагається стримати посмішку. 

            Тим часом Дженні разом з чоловіками підійшли до них і вона представила їх Клер. 

            — Для нас честь вітати вас, леді Д'Арк,— промовив Архімаг.— Ми звісно здивовані, що Дженні покинула Університет, та раді що вона  з вами.

          — Ми тут тимчасово, за місяць повернемось до навчання, не хвилюйтеся за неї.  Я була впевнена що вам повідомили, що Дженні зі мною вирушає до палацу,— стурбовано промовила Клер.

          — Мабуть сталася якась прикра помилка,— кивнув Архімаг.

          — То ви не проти, щоб Дженні побула тут зі мною?— спитала Клер.

          — Звісно ні, це честь для нас,— промовив Архімаг, та по обличчу було видно, що ця ідея йому не подобається.