Блекмор. Принцеса Островів (Книга 3)

        Похмурого дощового ранку наступного дня Клер розбудила служниця і повідомила, що королева запрошує її на сніданок за десять хвилин. Клер перелякано підскочила і заходилася поспіхом одягатися, вона обрала бірюзову сукню, не обтяжену зайвими елементами без усяких бантиків і мережива. Служниця професійно швидко зробила їй зачіску і оцінивши своє відображення Клер задоволено кивнула. Вона вийшла в коридор де її вже чекав Трістан.

       — Доброго ранку,— привіталася Клер.

       — Доброго ранку, леді ДʼАрк,— кивнув він.

       — Як ви?— спитала вона йдучи коридором.— Я чула, ви вчора отримали поранення, я навіть не помітила.

        — Ви чекали, що отримавши поранення я буду стогнати і кликати на допомогу?— повів він бровою і усміхнувся. 

        — Вам не властиві ніякі слабкості? Чи ваше его не дозволяє проявляти їх на людях?— здивувалася Клер.

         — Скоріше другий варіант,— усміхнувся він.

         Вони пройшли повз кількох придворних, Клер привітала їх стриманим кивком.

         — Нападники... Вони вижили?— спитала вона глянувши на нього.

         — Двоє самоліквідувалися, щойно прийшли до свідомості, а чорнокнижник не давав клятву, котру дають звичайні вбивці, що забовʼязує їх мовчати, тому він охоче пішов на співпрацю в обмін на імунітет. Він вже почав давати перші покази. Мабуть саме тому королева хоче вас бачити.

       — Думаєш це не повʼязане з Генрі?— насупилася вона.

        — Все що робить вона, повʼязане з Генрі. Вона мріє побачити його на троні, в даному випадку на троні Островів. Якщо ви одружитесь він правитиме Островами. Вона зробить все, щоб позбутися Олівії. От побачите,— тихо сказав Трістан. Вони підійшли до дверей в покої Королеви.— Далі мені не можна, чекаю вас тут. 

        Клер нерішуче постукала і, почувши відповідь з того боку, увійшла. Опинившись в покоях Королеви вона присіла в реверансі. Королева сиділа за столом в сорочці і халаті. Стіл був вже накритий, в приміщенні пахло запашною випічкою і чаєм.

        — Вітаю, Клер,— промовила любʼязно Елеонора.

       — Доброго ранку, Ваше Величносте.

       — Приєднуйся,— королева кивнула на стільчик поруч з собою за столом. 

       Дівчина слухняно сіла поруч. Королева наповнила їй чашку з маленького чайничка. 

      — Сьогодні королева подає тобі чай,— усміхнулася вона,— на знак моєї підтримки, через те, що вчора втнув мій син.

      — Дякую, Ваша Величносте,— тихо промовила Клер.

      — Генрі вчинив безтактно і мав робити пропозицію делікатніше... Чарльз заборонив йому до тебе наближатися, щоб він не втнув ще якусь дурницю.

     Клер зітхнула, нічого не відповівши, вона зробила ковток чаю.

     Королева з цікавістю на неї поглянула і сказала:

      — Я вражена тим як ти впоралася з нападниками. Мені доповіли, що чорнокнижник вже почав давати свідчення таємній службі короля. Ми можемо притягнути Олівію до відповідальності, та простіше це буде якщо позивачем буде, спадкоємець престолу Островів. Ти маєш заявити про свої права на трон.

       Клер злякано на неї поглянула:

       — Я не можу... Я боюся... Вона намагатиметься позбутися мене з ще більшою силою...

       Королева кивнула і якусь мить мовчала:

      — Добре, ми підемо довшою дорогою,— зітхнула вона.

      — Якою?— насторожилася Клер.

      — Я потурбуюся про те щоб позивачем був Чарльз, як батько твого нареченого.

      Клер зблідла. 

      — Отже заручини будуть?

      — Звісно будуть, невже ти думала, що Генрі зруйнує твою репутацію і ти повернешся в Блекмор? Я не допущу, щоб ти постраждала від нашої сімʼї. Я ж обіцяла тобі цілковиту підтримку. Ми не лишимо Чарльза вибору, він оголосить про заручини в найближчий час. 

      Клер здивовано на неї подивилася не знаючи що відповісти, вона зробила ковток чаю і промовила:

      — Дякую Вам за підтримку...

     — Ти можеш на мене розраховувати,— кивнула задоволено Елеонора.

  •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

      Дженні нерішуче підійшла до Трістана, що чекав Клер біля покоїв королеви.

      — Трістане,— промовила вона.

      — Я слухаю вас, леді Сторн,— ледь усміхнувшись, сказав він зацікавлено.

      — Я маю вибачитися за свою поведінку...— промовила вона, не підіймаючи на нього очей.— Я поводилася жахливо... наговорила вам всіляких речей...

       — Я розумію, що ваша поведінка була спричинена зіллям, не переймайтеся, леді Сторн,— промовив Трістан. 

       Дженні  полегшено зітхнула і помітивши принцесу Ізабеллу, що наближалася до них із своєю свитою, присіла в реверансі. Принцеса кивнула і мало не рушила далі, та раптом зупинилася: 

       — Ви Дженні Сторн?— звузивши очі спитала вона.

       — Так, Ваша Високосте,— кивнула Дженні, гадки не маючи чому демониця звернула на неї увагу.

       Принцеса окинула її зверхнім поглядом і зробила знак своїм супроводжуючим погуляти трохи.

       — Ходімо, леді Сторн, складете мені компанію, прогуляємося на терасу. 

       — Як скажете ваша Високосте,— кивнула здивовано Дженні.

       Коли вони досить далеко відійшли від Трістана, Ізабелла промовила:

        — Отже ви прийбули в свиті принцеси Островів?

        — Так, Ваша Високосте,— кивнула дівчина. 

        — То вона таки принцеса?

        — Не можу відповісти на це питання,— промовила Дженні. 

        Вони завернули в безлюдний коридор і принцеса, раптом, схопила Дженні за шию і втисла спиною в стіну.

        — А якщо я скажу, що відповідь хоче знати майстер Валентайн?— тихо спитала Ізабелла.

        Дженні шоковано на неї поглянула. Вона вчепилася нігтями в руку демониці.

         — Ви знаєте майстра Валентайна?

          — Так, і він хоче знати, куди ти зникла і чому не виходиш на звʼязок?

          — Не було можливості, мене просто поставили перед фактом, що я сюди їду, ні на мить не лишали на самоті... а потім я гадки не мала як вийти на звʼязок... 

          Ізабелла якусь мить подумала і відпустила її.

           — Прийдеш сьогодні до мене після заходу сонця, майстер давно хоче з тобою поговорити...

           Дженні злякано кивнула, спостерігаючи як принцеса Ізабелла пішла геть. Вона знала, що агенти Валентайна є всюди, та гадки не мала , що він завербував навіть наречену спадкоємця престолу.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Елеонора велично вмостилася за столом і поглянула на чоловіка, що уважно спостерігав за нею, поки вона йшла до столу. Слуга швидко розставив страви на стіл і вийшов, лишивши їх наодинці. 

         — Твій настрій, як я бачу, цілком відповідає погоді за вікном,— задумливо промовила королева, взявши до рук столові прибори.

         — А є причини для хорошого настрою?— спитав Чарльз.

         — Причини для хорошого настрою можна знайти завжди,— усміхнулася вона.

         — Наприклад?— іронічно спитав король.

         — Наприклад, всі живі здорові, в країні мир і процвітання, твій син закохався...

         — Не починай,— втомлено промовив Чарльз.

         — Я мушу почати цю розмову, і ти це знаєш,— спохмурнівши, промовила Елеонора.— Ти маєш оголосити про заручини, репутація дівчини під ударом. Я не планувала такого розвитку подій, це була ініціатива Генрі.

         — Щось я не помітив, щоб ти дуже засмутилася...— усміхнувся Чарльз.

         — Я знайшла в цьому позитивний бік. Якщо ти оголосиш її нареченою Генрі, ми зможемо зібрати Раду Правителів і притягнути Олівію до відповідальності.

         — Це нічого не дасть,— похитав він головою.

         — Олівія зупиниться.

         — А якщо виявиться, що вона не спадкоємиця?— звузивши очі спитав Чарльз.

         — Як таке може бути?— насупилася Елеонора.

         — Які в тебе є докази, що саме вона спадкоємиця, окрім грифона? Наскільки я знаю, дівчина жодного разу не підтвердила прямо свою належність до королівської родини. 

         — Де ж тоді справжній спадкоємець?— недовірливо спитала Елеонора.

         — Незнаю, може десь поруч,— знизав плечима Чарльз.

         — Ти навмисне намагаєшся мене заплутати,— промовила королева.

         — Може так, а може ні...— хитро усміхнувся Чарльз.

         — Ти в будь якому випадку маєш оголосити про заручини,— сердито промовила королева.

         — Я подумаю,— промовив він.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          Клер разом з королевою прогулювалася на терасі, трохи поодаль йшли її подруги і свита королеви. 

          — Сьогодні ми всі йдемо на виставу ввечері, хочу щоб ви склали мені компанію, Клер,— промовила Елеонора. 

          — З радістю, Ваша Величносте,— кивнула дівчина, вона кинула погляд в сад, де досі йшов дрібний дощ і на мить їй здалося що на одній з алей вона побачила чоловіка в чорному одязі з прикритим обличчям, так що було видно лише очі. Він був схожий на найманців з Братства тіні, проте його одяг трохи відрізнявся. Він швидко зник, ніби розтанув в повітрі, і якби Елеонора не заговорила, Клер приділила б цьому видінню більше уваги.

           — Його Величність, скоро викличе тебе до себе, хоче почути твою думку, перш ніж зробить таке важливе оголошення. Він чомусь вважає, що ти проти заручин...— усміхнулася королева.

          Клер здивовано  на неї поглянула, вона почала розуміти, чому Елеонора так спішить з заручинами: вона впевнена, що Клер цього теж хоче. 

            — Генрі поквапився...— почала Клер, намагаючись делікатніше натякнути на те, як воно є насправді, та королева її зупинила жестом:

           — Звісно поквапився, він дізнався, що Чарльз розпочав переговори з ельфійським правителем, стосовно дипломатичного шлюбу... Ще б трохи і він заручився б з зовсім іншою принцесою... він мабуть не встиг тобі це пояснити?

            — Ні, нічого такого не казав...— промовила Клер, ошелешена цією новиною.

            — Не сердись на нього сильно,— промовила королева, раптом вона спохмурніла, спостерігаючи як до них наближається одна з фрейлін із стурбованим виразом обличча. Дівчина підійшла і присіла в реверансі. Елеонора жестом дозволила їй підвестися:— Що там?— Фрейліна щось тихо прошепотіла королеві. Почувши явно недобру звістку, королева розлютилася. Вона змахнула рукою і дівчина швидко пішла геть.

           — Щось трапилося, ваша Величносте?— обережно спитала Клер.

           — Так, Клер. Погані новини... Твого чорнокнижника вбито...

           — Він встиг сказати щось важливе?— з надією спитала Клер після хвилинної паузи.

          — Він треба був живий. Без його особистих свідчень збирати Раду Правителів немає сенсу...

          Клер хотіла спитати, що таке Рада Правителів, та подумала, раптом це щось, про що всі знають і вирішила не ризикувати, а потім поцікавитись в когось іншого. 

          Елеонора зітхнула:

          — Ми вигадаємо щось інше...— промовила вона.

          Вони продовжили прогулянку за невимушеною бесідою про виставу, яка мала сьогодні відбутися, доки до них не підійшов Річард.

           — Ваша Величносте,— привітався він з Елеонорою і поглянув на Клер:— Леді ДʼАрк,— також привітавши її кивком.— Мамо, дозвольте заберу від вас Клер? Батько хотів би поговорити з нею.

          — Звісно,— кивнула Елеонора.— Давно пора,— усміхнулася вона.

          Клер попрощалася з королевою до вечора і поклавши руку на лікоть принца, рушила з ним на бесіду до короля. 

           — Як ви, Клер?— спитав він, коли вони йшли коридором.

           — Нормально, дякую,— промовила дівчина.

           — У вас був не простий вечір вчора, спочатку мій брат, потім напад...

            — Так, я цей вечір надовго запамʼятаю,— кивнула Клер.

           — Генрі важко змиритися з тим, що обовʼязок перед королівством має бути вище особистих бажань...— зітхнув він.— Це прийде до нього з часом. Всі ми через це проходимо.

          — І ви?— уважно поглянула на нього Клер.

          — Звісно,— кивнув він.

          — Я думала... Ви з Ізабеллою така гарна пара...— зніяковіла Клер.

          — Лише на людях,— усміхнувся він.— Ви не хвилюйтесь, батько на вашій стороні і підтримає вас. Якщо ви не хочете шлюбу вас силою заміж не видадуть... щойно стихне скандал, ми знайдемо прийнятний привід скасувати заручини, котрий не нашкодить вашій репутації. Між заручинами і весіллям може пройти не один рік... а у пліткарів памʼять коротка, щойно зʼявиться нова "жертва" — вас лишать в спокої.

          — Дякую, вам, Ваша Високосте, ви мене заспокоїли,— зітхнувши полегшено сказала Клер, в неї зʼявилася надія, що не все так погано, як здавалося.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••    

          Король чекав її в тронному залі. Він стояв біля широкого вікна і задумливо дивився в далечінь, на бурхливі хвилі моря. Клер увійшла і підійшовши присіла в реверансі.

        — Вітаю, Клер,— промовив Чарльз.

        — Ваша Величність, хотіли мене бачити?— спитала дівчина підвівшись.

        — Ти мабуть, знаєш,  з якого приводу?

        — Заручини?

        — Так заручини...— зітхнув він.— Генрі і Елеонора поставили мене в досить незручне положення, я маю оголосити про заручини, інакше твоїй репутації кінець, а Олівія отримає привід вимагати твого повернення на Острови...

       — Так я розумію,— кивнула Клер.

       — Я пропоную оголосити про заручини, але при першій же можливості ми їх розірвемо, щойно втихне скандал.

       — Це можливо? І не нашкодить моїй репутації?— з підозрою спитала Клер.

       — Ми знайдемо привід,  який не нашкодить,— кивнув Чарльз.      

       — Добре,— погодилася Клер,— що треба від мене?

       — Зовсім не багато, робити вигляд що все під контролем і йде за планом. Елеонора почне натякати на весільну церемонію, ми маємо відтягувати цей момент якомога довше, кажи що хочеш закінчити навчання. Це вагома і поважна причина. І ще одне...— він нерішуче замовчав, підбираючи слова,— краще про це не знати Кароліні, принаймні поки що.

       — Чому?

       — Не треба її відволікати... Ситуація не критична, а якщо вона дізнається, то примчить сюди, тебе рятувати... В неї клопотів і так багато...— відповів Чарльз, та Клер здалося, що він не назвав справжньої причини.

        — Добре,— кивнула дівчина.

        — Отже, завтра влаштуємо банкет з приводу заручин,— промовив задумливо король.

       Клер вийшла в коридор. Річард ,Трістан і Алекс про щось стурбовано перемовлялися.

        — Щось трапилося?— спитала вона насупившись. 

        Річард відіслав Алекса і Трістана по якимось справам і промовив:

        — Дозвольте я проведу вас, до ваших апартаментів?

        — Це через чорнокнижника вони такі похмурі?— спитала з підозрою Клер, поклавши руку йому на лікоть. 

        — Так, вони думають, що вбивця може бути досі в замку. Тому за вами окрім Трістана сьогодні буде ходити ще й невеличкий озброєний загін військових,— він кивнув головою кудись їй за спину і, озирнувшись, вона помітила за ними чоловік десять охорони.

       — А якщо їх також присплять?— з сумнівом спитала Клер.

       — Ні, в них у кожного набір амулетів, проти дії деяких найрозповсюдженіших чарів, що не дасть їх швидко нейтралізувати. Ми вчимось на помилках, леді ДʼАрк,— усміхнувся він.

      — Це звучить обнадійливо,— кивнула Клер.

      — Бачу розмова з батьком покращила вам настрій,— відмітив він.

      — Так, король запропонував вирішення проблеми, котре мене влаштовує. Правда мене трохи здивувало, що він просив тримати все в таємниці від Кароліни...

      — Мене це якраз не дивує,— усміхнувся принц.— Він не хоче її розчарувати. Вона йому довірила вас, і якщо з вами щось станеться... це однозначно вплине на їхню "дружбу". 

      — Я не могла не помітити, що слово "дружба" ви промовили, з особливою інтонацією,— насупилася Клер. 

      — Памʼятаєте, я казав, що кожен з королівської родини Редстоунів, у свій час, зрозумів про важливість обовʼязку перед країною?

    — Звісно,— кивнула Клер.

    — Колись давно, перед батьком був вибір: обовʼязок перед країною чи вона. Я подробиць незнаю, та він досі вважає, що вона його істинне кохання.

    — Я навіть гадки не мала, що все так серйозно... Чому ви мені це розповіли, це така особиста інформація...— спитала Клер.

     — Якщо казати метафорично, вас втягують в придворні ігри, а правила гри ви явно не вивчили, я підкинув вам козирну карту, про всяк випадок. Володіючи такою інформацією, ви, якщо правильно її використаєте зможете отримати перевагу. Їмʼя вашої наставниці тригерить і королеву і короля, в різному контексті, правда. Якщо матір буде перегинати з весільним приготуванням, згадайте про Кароліну і вона одразу перестане тиснути.

     — Дякую,— кивнула Клер.— Та яка користь вам з цього?

     — Раптом ми таки станемо родичами? Вирішив з вами подружитись,— усміхнувся він.

     Вони дійшли до дверей в її апартаменти і Річард попрощавшись пішов.  Охоронці стали по обидві сторони від дверей, після того як двоє з них увійшли до кімнати перевірили чи безпечно там, вони дозволили Клер увійти в свою кімнату.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

          Вечір був таким же похмурим і холодним.

         Через сяючий портал Клер з дівчатами опинилася у просторому фойє театру. Вона знайшла очима королеву і попрямувала до неї. Наблизившись вони присіли в реверансі перед Елеонорою. 

           — Ми вже зачекалися,— усміхнулася королева,— ходімо до нашої ложі, вистава скоро почнеться. 

          Вони пройшли сходами на другий поверх і вийшли коридором до колівської ложі, тут було три крісла — одне стояло трохи окремо, а два поруч, і столик із смаколиками. В сусідній ложі розмістилися фрейліни королеви і Дженні, Джіа та Іона. 

           Клер і королева зайняли своїй місця, третє крісло лишалося вільним. Поглянувши на нього в голову Клер закралася думка, що воно тут стоїть не просто так...

          Світло в залі згасло і на широкій сцені внизу почали розгортатися події. Актори майстерно відтворювали старовинну легенду  про заборонене кохання між лордом демоном і простою смертною дівчиною.  Клер захоплено слідкувала за сюжетом і не одразу помітила, що в крісло поруч з нею хтось сів. Лише коли побачила перед своїм обличчям неймовірно гарну квітку, схожу на троянду, вона повернула голову до того хто приймав її в руці. 

        — Приймеш в знак примирення?— з винуватим виразом обличча спитав Генрі. 

        Клер повернула голову на королеву і помітила, що вона зацікавлено за ними спостерігає. Елеонора  підморгнула їй і продовжила дивитися на сцену. Дівчина взяла квітку і теж поглянула на сцену, зберігаючи мовчання.

         — Ти сердишся, я це розумію... я маю вибачитися...— промовив тихо Генрі.

         — Вибачатися є сенс тоді, коли відчуваєш вину...— промовила Клер, так щоб ніхто крім нього не чув.

         — Думаєш не відчуваю?— спитав він.

         — Сумніваюся в цьому.

         — Я хотів щоб все було зовсім по іншому... я трохи погарячкував...

          — Це тепер так називається?— усміхнулася Клер.— Зруйнувати мою репутацію, поставити в безвихідне становище — це називається погарячкував?— сердито спитала вона і кинула погляд у зал, чи бува ніхто не спостерігає за ними. І знову темна постать в темному куточку, поряд зі сценою. Той же чоловік, котрого вона бачила в саду. Мить і він зник в тінях, ніби його там і не було... Клер вирішила сказати про нього Трістану, та слова Генрі, змусили її забути про підозрілу темну постать.

         — Давай почнемо зпочатку?— з надією спитав він.

        Клер різко повернула на нього голову:

         — Що починати? Я тобі сказала, що кохаю іншого...— прошепотіла вона.— Я в тобі завжди бачила лише друга, та тепер і він кудись зник...

         — Дай мені шанс все виправити, я хочу знову стати твоїм другом,— промовив він.— Якщо тебе не відпустить і ти не захочеш сама стати моєю дружиною,ми скасуємо заручини. Дай мені трохи часу, щоб повернути твою довіру.

          Клер поглянула на нього роздумуючи, над його пропозицією.

          — Скільки часу?— спитала вона. 

          — Рік,— промовив Генрі.— Якщо за рік ти не зміниш своєї думки, і досі вважатимеш Блекка найкращим варіантом, я відійду вбік і ні на що не буду претендувати.

           Клер зітхнула задумливо поглянувши на сцену. Він пропонував їй гарантовану відстрочку шлюбної церемонії і за цей час вони матимуть можливість знайти зручний привід скасувати заручини.

           — Добре, я згодна рік побути твоєю нареченою.

           — Дякую,— промовив він, поцілувавши її руку і пішов геть.

           Клер поглянула на королеву — та, задоволено посміхаючись, дивилася на сцену.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••  

            Вистава закінчилася досить пізно, тому Клер з дівчатами одразу після неї рушили до своїх апартаментів. Вони обговорювали виставу і вже збиралися спати, коли почули з коридору дуже підозрілі звуки, схожі на бійку.  

           — Матінко Природа, що це?— злякано вигукнула Іона.

           — Знову напад?— здивувалася Дженні. 

           — Це вже занадто...— зтурбовано промовила Джіа. 

           — Що робити?— спитала підвівшись Клер.— Може треба допомога?

           —Там військові, вони знають, що роблять і Трістан... Він впорається,— впевнено сказала Дженні.

           — Минулого разу не дуже впорався...— пробурмотіла Клер. Вона підійшла до дверей і тихенько їх відкрила, щоб можна було крізь щілину спостерігати за тим, що відбувається в коридорі.

            Чаловік в чорному одязі, з прихованим обличчям майстерно розкидав охоронців відбиваючи атаки одночасно кількох противників. Клер була впевнена, що саме його сьогодні бачила. Він вже поклав пʼятьох гвардійців, і тепер бився на парних мечах з Трістаном, відбиваючи обома руками атаки ще кількох вартових. В бою один з охоронців стягнув з нього головний убір, що приховував його обличча. Дівчата побачили, що він був смаглявий з смолянисто-чорним волоссям, у сорочці і шкіряних чорних штанях і з чорним хвостом, з металевим золотим кінчиком трикутної форми. Цей хвіст рухався і завдавав удари противникам. Щойно він торкався когось з охоронців металевим наконечником хвоста, той падав на підлогу, не в змозі ворухнутися. Кілька хвилин і Трістан лишився один на один з нападником. Він вправно відбивав його атаки, та було помітно, що цей противник набагато досвідченіший ніж він. Трістан вибив з руки хвостатого один з мечів, та за мить клинок повернувся в руку і тепер уже Трістанів клинок відлетів у бік.

           — Ти чудово володієш зброєю,- промовив нападник,— та цього разу ти програв,— він наніс удар своїм хвостом і Трістан впав на підлогу. 

           Клер злякано закрила двері і коли дівчата відскочили від них, повернула ключ в замку. Сподіваючись, що це зупинить хвостатого. Вони відійшли подалі від дверей, насторожено прислухаючись і не промовляючи жодного звуку. Всі четверо приготувалися застосувати магію, щойно відкриються двері.

          Та двері не відкрилися одразу, спочатку з під них до кімнати почав проникати чорний дим, що стелився по підлозі і повільно повз до їх ніг, вверх по ногам підіймався по тілу знерухомлюючи і паралізуючи. Не змозі рушити з місця, Клер спостерігала, як відкрилися двері і до кімнати увійшов хвостатий. Він знову накинув свій чудернацький головний убір, тому Клер бачила лише його очі, нереальні очі, кольору золота. Він підійшов до неї і обхопивши рукою за талію притис до себе:

       — Привіт, моя невловима,— промовив він з цікавістю роздивляючись її обличча.— Довелося самому за тобою йти, бо вже якось не гарно виходить...

        Клер провалилася в темряву, втративши свідомість з однією єдиною думкою: "Хто він, в біса, такий?"