Блекмор. Принцеса Островів (Книга 3)

        Минув відносно спокійний тиждень. 

      Сьогодні мала відбутися Рада Правителів.

       Кароліна останні два дні була схвильована і передчувала недобре.  Найстрашнішим недобрим знаменням для неї стало те, що її єдиний надійний захист і план "Б" на всі випадки життя безслідно зник.

          Хеллфайр задумливо дивилася на викладачів університету, що зібралися на викладацьку нараду. Вона знервовано стукала нігтями по поверхні столу і досі не промовила жодного слова.

    — Кароліно… щось трапилося?— нарешті тихо спитала Марго, через кілька хвилин мовчазного очікування.

    — Так… Думаю, ми всі в небезпеці… Вам всім відомо, що в мене є ворог, котрий заприсягнувся знищити все, що мені дороге…— Почала Кароліна, вона підвелася з крісла і важко зітхнула:— кілька тижнів тому Анна де Халл відбула в столицю по сімейним справам, через деякий час вона написала листа, що справа невідкладна і вона затримається… Вона мала повернутися три дні тому, але перестала виходити на зв’язок… Вчора я відправила Лича на її пошуки. Він теж перестав відповідати на мій поклик.

    — Боги, що з Анною?— злякано спитала Марго, і прикрила рот рукою.

   — Я перевіряв, в царстві мертвих її немає. Вона ще жива,— промовив Ніколас.

    — Некромант щось міг зробити личу?— з цікавістю спитав Хант.

     — Він живий, я добре його відчуваю, але він з якихось причин не може покинути те місце де він є…— знову зітхнула Кароліна.

     — Певно, знову втрапив в його пастку?— промовив Алекс.

     — Це недобре, особливо враховуючи, що сьогодні я вирушаю, в якості свідка, на Раду Правителів… Він фактично лишив мене без захисту. З самого ранку не можу позбутися відчуття, що я свідомо йду туди, звідки можу не повернутися…

      — Ти ж не будеш там сама,—  знизав плечима Ніколас.

      Кароліна поглянула на нього з сумнівом:

      — Якщо він вигадав, як позбутися Малганіса, він знайде і спосіб знешкодити Чарльза… Сподіваюся він не знає про іншого члена Ради, котрий може мені допомогти…— вона поглянула на стурбованих викладачів:— Доки мене не буде, будьте максимально уважні, і в першу чергу подбайте про учнів. Я впевнена, що він скористається цією нагодою.— Кароліна зупинила погляд на Алексові, і підштовхнула до нього теку, що лежала досі на столі:— Я хочу щоб ти вирушив до столиці і знайшов Анну. Вся інформація про неї і її рідних тут.

      — Чому ти не доручиш це демонові?— насупився Алекс.

      Кароліна змінилася в лиці і опустила очі на свої руки:

      — Мені краще не зловживати його послугами, надто висока ціна його допомоги.

      —  Добре, вирушу негайно,— кивнув Сентрокк.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Анна крізь сон відчула, як невідома енергія проходить крізь її тіло, збільшуючи життєву силу. Вона повільно розплющила очі і побачила поруч з собою прозору дуже знайому постать. Сил підвестися з ліжка не було, вона слабко посміхнулася пересохшими губами і прохрипіла:

    — Ніколи б не подумала, що останнім кого побачу будеш ти…

    — Зарано прощаєшся з життям, я встиг саме вчасно,- промовив Лич, пильно дивлячись в її бліде обличча.

    —  Який в цьому сенс? Ти потрапив в пастку і ми звідси не виберемося…

    Кімната в якій вони були не освітлювалася зовсім, тут не було жодного, навіть  маленького, вікна і панував моторошний морок. Жодному з них світло не було потрібне: лич бачив в темряві, а Анна володіла даром бачити енергії і приховане. Жінка лежала без сил на ліжку, виснажена і слабка, прикута важким ланцюгом за ногу. Лич бачив запалі щоки і моторошні кола під очима, що свідчили, про те, що вона пролежала тут в жахливих муках без їжі і води кілька днів.

    — Виглядаєш жахливо… Як давно ти тут?—  спитав він.

    — Декілька днів… тиждень… може більше… я збилася з ліку…

    —  Ти писала листа, що затримаєшся на тиждень.

    —  Вони мене змусили,—  зітхнула Анна, дивлячись в порожнечу.— Наслали хворобу на моїх рідних, обіцяли зняти чари, якщо піду з ними добровільно…

    — Я був у твоїх рідних, з ними все добре. Якщо не рахувати переляк від моєї появи.

    —  Дякую,— вона слабко всміхнулася.

    — Нас знайдуть і ти з ними побачишся,— промовив він, відчуваючи її відчай.— Я не дам тобі померти.

    — Це буде мабуть не скоро…

    Лич озирнувся, роздивляючись магічні символи на стінах:

    — Все залежить від того, кого за нами пошлють…Якщо тіней, то нас шукатимуть довго, Валентайн поставив захист, що вестиме їх в хибному напрямку… А поки є час відновити твої сили.

     — А якщо він здійснить задумане? Вбʼє всіх?

     — Всіх не вбʼє.— Він знизав плечима і з цікавістю поглянув на неї:— чому вони почали з тебе?

     — Я заважала... У когось в університеті особлива аура, я її відчула. Та сказати про це нікому не встигла... Спочатку мене викликали в міністерство і затримували там, по явно надуманному приводу, потім, коли я повернулася, аури в університеті вже не було, а за тиждень прийшла звістка, що мама і сестра захворіли невідомою хворобою...

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Клер обіцяла Трістану і Амелії, що буде поруч з ними сьогодні, тому чекала коли за нею хтось прийде. Вона одягла вишукану синю сукні, що робила її, як ніколи привабливою і дійсно схожою на принцесу. Дівчата весь ранок підколювали її намагаючись відволікти від хвилювання. Та Клер все одно нервувала. Не кожен має можливість бути присутнім на такій події. Вона побачить аж шістьох правителів одночасно... шістьох наймогутніших осіб, від рішення котрих залежали долі інших. Радувало, що вона не має з ними говорити. 

       Генрі наздогнав Клер перш ніж вона увійшла до аудиторії.

       Вона здивовано підійняла брову: весь тиждень він уникав будь якого спілкування, ходив похмурий і задумливий.

      —Я говорив з батьком...— нерішуче промовив він не підіймаючи на неї очей.— Ми скасуємо заручини. Без шкоди для твоєї репутації, звісно. 

      — І яка буде причина?— з цікавістю спитала дівчина.

      — Сноу, королівький віщун, вигадає якесь пророцтво, що вказуватиме, що нам не можна бути разом, навіщує якусь війну, а ще пустять чутку, що я зрадив тобі з якоюсь фрейліною...— промовив він з таким виразом, ніби йому була огидна навіть сама думка про це.

      — Дякую,— кивнула, полегшено зітхнувши, Клер.

      — Вибач мені...— винувато промовив він. 

     — Я не тримаю на тебе зла,— сказала вона, взявши його за руку:— Мені жаль, що я не відчуваю до тебе того, що ти до мене. Але це на краще для нас обох. 

     Клер по дружньому йому усміхнулася і пішла до аудиторії. Генрі задумливо дивився їй вслід і вже жалкував, що погодився розірвати заручини.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

      Ніколас Блекк стрімко увійшов до аудиторії. Сьогодні була обʼєднана лекція в стихійників і темних, тому аудиторія була заповнена вщент. Він окинув поглядом студентів:

      — Вітаю, адепти. Сьогодні в нас буде дещо незвичне занняття. Поговоримо про безпеку і алгоритм дій у надзвичайних ситуаціях. Чи всі знають як правильно поводитися у випадку небезпеки? 

      — В першу чергу зберігати спокій,— насупивши свої чорні брови відповіла Джіа.

      — Правильно, адептко Хеллхот,— кивнув Ніколас.— Які надзвичайні ситуації можуть виникнути в Блекморі?

      — Пожежа?— вигукнув хтось з темних. Його сусіди голосно засміялися, бо нещодавно в гуртожитку темних трапився інцидент з вогнем, викликаним магією, і постраждала кімната саме цього студента.

      — Чудовий приклад, але уявімо, що це не звичайний вогонь, а пекельне полумʼя, що горить сильніше від кожної спроби його загасити магією.

      В аудиторії запанувала тиша.

       — Вже не смішно,- з іронією сказав Ніколас.- Отже, задній ряд, який ваш алгоритм дій? Ви в нас спеціалісти по пожежам. Поділіться досвідом.

      Студенти перезирнулися між собою, нарешті один нерішуче промовив:

       — Евакуюватися?

       — Так, якщо ви бачите, що не в змозі впоратися магією і не володієте достатніми знаннями щоб загасити вогонь, ви маєте негайно підійняти тривогу і евакуюватися,- кивнув Блекк.

       — Або можна покликати леді ДʼАрк і вона заблокує вогонь,- усміхнувся Хеллон, підморгнувши Клер.

        Клер усміхнулася йому у відповідь:

        — Звісно, звертайся, я тебе врятую.

        Денн награно розчулено схопився за серце і отримав тумака від Генрі.

        — Магічне блокування, здатне допомогти в цьому випадку, чудове рішення,— кивнув Ніколас.— Але варто не забувати, що під час накладання закляття маг вразливий, тому в першу чергу треба упевнитися у власній безпеці, а вже потім блокувати магію. Які ще трагедії можуть трапитись?

        — Замок старий, може обвалитись?— припустила ще одна учениця.

        — Так, і таке може трапитися, внаслідок землетрусу, наприклад. Що робимо?

         — Обʼєднуємо сили і формуємо захисний купол, щоб нас не засипало уламками,— впевнено промовила Іона,— маги природи можуть додатково прикликати рослинність і укріпити стіни і стелю. Формуємо укриття і чекаємо на допомогу.

         Ніколас одобрююче кивнув.

          — Які ще надзвичайні ситуації знаєте?

          Запанувала тиша, нарешті один з темних тихо промовив:

           — Напад якихось істот?

           — Яких істот?— Здивовано спитав Блекк.

            — Ну якщо вони зібралися нападати, теоретично, то певно що лихих,— загадково усміхнувся Ден. 

         Ніколас перевів погляд на Клер, котра прикрила обличча рукою.

             — Припустимо,— повільно кивнув він, підозрюючи що студенти знають більше ніж здавалося.— То що ми робимо у випадку...

       Його прервав стук в двері. За мить в аудиторію зазирнув Трістан.

       — Трістане!— зрадів його появі Ніколас.

       — Вітаю, магістре Блекк,— усміхнувся хлопець.

        — Готовий? 

        — Вже давно,— кивнув Трістан.— Я зайшов за сестрою. Вона має бути присутня.

       Ніколас на мить застиг і повернув голову до студентів, він поглянув прямо на Клер:

        — Ваша Високосте,— він зробив запрошувальний жест,— Не змушуйте шістьох намогутніших людей материка чекати.

       Клер ніяково підвелася помітивши здивовані обличча своїх сусідок.

        — Не може бути...— шоковано прошепотіла Іона.

       Клер  хитро усміхнулася їй і поспішила до "брата". 

        Дженні шоковано опустила очі на свої руки, навіть не поглянувши на двері, що зачинилися за Клер і Трістаном. 

       —  Ти ледь не спокусила принца,— прошепотіла їй на вухо Іона.

       — Так, ледь...— розгублено прошепотіла вона. 

       Тим часом Клер нервово розправляла неіснуючі зморшки на тканині сукні, поки вони з Трістаном йшли коридором.

       — Ти взагалі не хвилюєшся?— спитала вона.

       —Ні,— він знизав плечима,— Чому я маю хвилюватися. Істина на моєму боці. Я знаю, що все пройде так, як треба.

       Вони пройшли повз кількох студентів і Трістан зітхнувши нерішуче промовив:

       — Клер, я маю прохання...

       — Уважно слухаю, що тебе турбує?— насторожено спитала дівчина.

       — Мене турбує леді Сторн. Я хочу щоб ти домовилася з нею про зустріч зі мною, бо в палаці вона мене старанно уникала,— трохи зніяковівши почав він.— Я помітив, що вона одразу опустила очі, щойно я увійшов... Певно тримає на мене образу.

        — Чому вона має тримати на тебе образу?—незрозуміла Клер. 

        — Дещо трапилося в ніч, коли тебе викрали вдруге... Я хочу вчинити правильно. Ти можеш мені допомогти?

        — Добре я поговорю з нею...— кивнула Клер насупившись, раптом її осяйнуло:— Це те про що я подумала?

        — Це дуже делікатна тема, тому я можу просити про допомогу лише тебе.

        Клер задумливо кивнула, вирішивши обовʼязково поговорити з Дженні щойно повернеться.

        Вони вийшли в холл де мали зустрітися з Кароліною. Її ще не було тут. Зате був Олівер разом з своїми друзями-братами. 

        — Це мій кузен, якщо не помиляюсь?— з загадковою посмішкою спитав Трістан.

         — Так,— кивнула Клер.

         — Представ мене.

         — Представити тебе як?...— Здивовано поглянула на нього дівчина.

          — Як свого брата, звісно. 

         Вони наблизилися до ДʼАрків і Клер промовила, щойно Олівер повернув до неї голову:

          — Привіт, Олівере, дозволь відрекомендувати тобі, Трістана, мого брата...

          — Радий зна...— Олівер на мить застиг, зрозумівши хто саме перед ним стоїть, він жестом зупинив своїх товаришів, що різко насторожилися і хотіли втрутитися.— Радий знайомству, Ваша Високосте,— він схилив голову, в знак пошани, і зацікавлено поглянув на кузена.

          Трістан, дивлячись йому в очі, серйозно промовив:

         — Клер передала мені твоє прохання і я згоден. Якщо твоя мати не чинитиме опору і добровільно складе повноваження. Вона не заплатить життям, але і покарання їй не уникнути.

        — Дякую, Ваша Високосте,— кивнув Олівер.

        — Стільки ДʼАрків на один квадратний метр, тут ще не було,— пролунав веселий голос Кароліни, що неквапливо спускалася сходами, притримуючи рукою поділ чорної сукні. 

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••    

       На подвірʼї їх вже чекав блідий лисий чоловік з моторошними білими очима, одягнений в білосніжну мантію. Щойно вони наблизилися він змахнув рукою і поруч відкрився портал. 

       Пройшовши крізь нього вони опинилися в просторому світлому приміщенні. З білими стінами прикрашеними золотими візерунками. За широким вікном виднівся мальовничий пейзаж: густий зелений ліс та похмурі гори, що тягнулися далеко до горизонту.

       Трістан лишив Клер і Кароліну чекати, а сам, з мовчазним чоловіком, вирушив по Амелію.

        — Схоже цього разу Рада проходить в резиденції Едгара, правителя ельфів,— поглянувши на пейзаж, промовила Кароліна.

        — Чому не в нашого короля?— здивувалася Клер і теж підійшла до вікна.

         — З метою безпеки, про місце і час знає лише розпорядник. Він і обирає де все має відбутися. За три дні всім повідомляють дату, а до місця всіх доставляє він особисто. Він повністю нейтральна істота. 

        — Він бачить?

          — Очима ні... — похитала головою Кароліна.

          Помітивши, що вона нервово вистукує нігтем по підвіконню, Клер насупилася:

        — Ти нервуєшся, там буде щось страшне? Все може піти не за планом?

        Кароліна глибоко зітхнула:

         — Щодо Трістана ніяких сумнівів немає, все пройде нормально... 

         — Тоді що тебе турбує?

         — В мене погане передчуття... Лич зник, а без нього я почуваюся некомфортно... Слабкою...— останнє слово вона промовила ледь чутно.

         — Як зник?— здивувалася Клер.

         — Пішов шукати Анну і втрапив в пастку Валентайна, напевно. 

         — Пані Анна в некромантів?

         — Нажаль...- кивнула Кароліна.

         — І що тепер робити?

         — Їх шукають. Нам лишається лише чекати.

        — Тепер якщо тебе вбити то лич не прийде?     

        — Прийде. Він прийде попри будь що.

         — То давай я тебе...

         Кароліна з підозрою на неї поглянула:

        — Ти мене лякаєш. 

         — Це ж для доброго діла, ти ж не помреш по сравжньому...

         — Все не так просто, по-перше, в тебе має бути намір вбити, а по-друге, лич має бути там де він є. 

         — Чому?— насупилася Клер.

         — Ніколас сказав, Анна на межі між життям і смертю. Якщо лич піде звідти і лишить її саму — ми її втратимо. Я не можу ризикувати її життям. Доведеться сподіватися, що ми впораємося без нього.

         Клер задумливо поглянула на широкі двері, за котрими мало скоро розпочатися засідання Ради Правителів.

          — Чого ти боїшся? Що може трапитись?

           — Гадки не маю, та впевнена, що мені готують пастку.  

        Двері з протилежного боку відчинилися і до приміщення увійшов, разом з охороною, темноволосий ельф. Високий, стрункий, в чорному одязі, що підкреслював блідість його шкіри, він зверхньо оглянув приміщення і зупинив зацікавлений погляд на Клер і Кароліні. Жестом він відіслав охорону і з усмішкою підійшов:

            — Радий вітати вас, леді,—промовив він приємним мʼяким голосом.

             Кароліна миттю присіла в реверансі і смикнула Клер робити те саме:

             — Для нас честь, бути вашими гостями, мілорде,- промуркотіла Кароліна.

              Він з цікавістю переводив погляд з однієї на іншу намагаючись вгадати, хто вони такі. Він зупинив погляд на Клер:

           — Ваша Високість, Клариса ДʼАрк, як я розумію.

            — Так, мілорде...— кивнула дівчина.

           — А ви?

            — Кароліна...

           — Хеллфайр,— з загадковою усмішкою кивнув він і оглянув її з ще більшим інтересом.— Я уявляв вас дещо іншою... Багато про вас чув...

           — Хорошого, сподіваюсь?— усміхнулася Кароліна кокетливо.

          Він не відповів, якусь мить вивчаючи дивився в обличчя, потім промовив:

           — Після засідання буде банкет, сподіваюся ви затримаєтеся?— він перевів погляд на Клер:— Розумію, що ще зарано про це говорити, але союзи краще формувати заздалегідь, в мене є деякі пропозиції до вашого брата, Ваша Високосте, якщо ви розумієте про що я...  — він їй підморгнув.— А зараз вибачте маю привітатися з Адріаном, кажуть він вже давно прибув. 

          Провівши його поглядом Кароліна промовила:

           — Це був Едгар, брат Елеонори. Він вже планує укласти союз з островами, який швидкий...

           — Це ж добре,— знизала плечима Клер.

           — Для кого як,— скептично усміхнулася Каролліна.

           — Тобто?

           — Він хоче шлюбний союз... Цікаво кого він тобі придивився: брата, кузена чи себе?— задумливо протягнула Хеллфайр.

           — Тобто мені?— шоковано сптала Клер і злякано поглянула на двері за якими зник Едгар.

           Поруч відкрився портал, з якого вийшли Трістан, Амелія та розпорядник.

           Амелія з усмішкой обійняла Клер і перевела погляд на Кароліну. Здивовано вона вигукнула:

           — Боги, що з тобою трапилося?

           Кароліна ніяково усміхнулася:

           — Життя мене трохи потріпало.

           — Трохи? Ти сива!— вражено промовила Амелія. 

           — Ще скажи, що мені не личить?

           Амелія на мить задумалася:

            — Принаймні, ти вже не така вульгарна, як раніше...

            — Знала, що ти оціниш,—засміялася Кароліна і міцно її обійняла.

    •••••••••••••••••••••••••••••••••         

        — Магістр Блекк! 

        Почувши оклик Ніколас озирнувся насупившись. Дженні бігла до нього з переляканим обличчям і якоюсь невеличкою скринею в руках. Вона підскочила і зупинилася переводячи подих.

           — Що трапилося, адептко Сторн?— з підозрою спитав він.

           — Ще нічого…— важко дихаючи промовила дівчина,— Та боюся, скоро трапиться… Клер в небезпеці…

            — В якій?— він одразу насторожився і йому вартувало значних зусиль не видати хвилювання.

      Вона притискала скриню до грудей і схвильовано промовила озираючись:

            — Я не знала кому повідомити… сподіваюся ви допоможете її врятувати. Там на раді... має відбутися щось жахливе…

            — Що вам відомо?— нетерпляче спитав він.

            — Все тут,— вона тицьнулв йому в руки скриню,— Те що написано в тому листі... Бідна Клер... — вона злякано прикрила рота рукою.— Я не знаю, як ви врятуєте Клер...

           Ніколас поспішно почав відкривати скриньку. Щойно він зняв кришку до нього звідти вилетів зелений дим. Очі чоловіка закотилися, все тіло пронизало судомами. Скринька впала на підлогу. Дженні почала швидко шепотіти якесь закляття з лихою посмішкою. Раптом він став рівно, як ніби нічого не трапилося і поглянув на дівчину. Лиходійка підійшла до нього впритул і поглянула в повністю чорні очі, за мить вони стали такими, як були. Вона задоволено посміхнулася:

            — Як ви врятуєте Клер, якщо її треба рятувати від Вас, магістр Блекк?...

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

       Після кількох хвилин очікування розпорядник запросив їх увійти в просторе приміщення без жодного вікна, що освітлювалося лише свічками. По центру кімнати на підлозі колом лежали кристали. Перед цим колом стояло шість помпезних крісел. В пʼяти з них сиділи правителі: Чарльз — король Віларії, Адріан — правитель Вогняних Земель, Едгар — ельфійський король, Алістер — головний серед Вампірів і Самайн — король без королівства. На порожньому, зараз, кріслі мала сидіти Олівія. 

       Щойно вони увійшли Клер відчула, як звідусіль на неї почало тиснути повітря, щось пригнічувало волю і змушувло почуватися маленькою піщинкою в океані. Помітивши її розгублені очі, Кароліна з усмішкою прошепотіла:

      — Це ти відчуваєш королівську ауру, точніше всі пʼять... Вони навмисне її не приховують, щоб ми навіть не думали брехати. А якщо хтось і ризикне сказати брехню, то його покарає "Коло Правди",— вона вказала на кристали.— Дихай глибше, зараз трохи звикнеш, стане легше. Скоро ще й Трістан свою покаже...

       — В Трістана теж є?— Клер здивовано поглянула на свого колишнього охоронця.    

       — Звісно, інакше не було б сенсу сюди йти.

       Вони зайняли свої місця трохи збоку на зручному диванчику, а Трістан пройшов до правителів і рішуче став у коло.

      — Я Трістан Валефор, єдиний син Говарда ДʼАрка, вимагаю визнати мене законним спадкоємцем престолу Північних островів, котрий належить мені по праву народження. Також вимагаю виключити з Ради Правителів Олівію ДʼАрк, визнати її владу нелегітимною і провести слідство стосовно її причетності до смерті мого батька і переслідування моєї матері Амелії ДʼАрк з роду Валефор,— сказавши це він зняв з шиї медальйон, що приховув його королівську ауру.

        — Ваше право на престол безсумнівне,— усміхнувся правитель демонів блиснувши червоними очима.— І Ви, як рівний нам, маєте посісти крісло правителя Північних Островів,— він вказав на порожній трон поряд з Чарльзом.—  Що ж стосується причетності Олівії ДʼАрк до смерті вашого батька, будемо розбиратися. Дозволите поспілкуватися з вашою матірʼю, Ваша Високосте?

      — Звісно,— кивнув Трістан і вийшовши з кола, сів серед Правителів. Його місце в колі зайняла Амелія. Жінка помітно нервувала, вона стискала руками хустинку і глибоко дихала, намагаючись опанувати хвилювання. Сьогодні вона мала повернутися думками в найстрашніший день свого життя і лише від усвідомлення цього ставало погано.

      — Назвіть себе,— зацікавлено поглянув на неї Адріан.

      — Леді Амелія ДʼАрк, з роду Валефор.

      — Перш ніж ви почнете розповідати нам про вбивство вашого чоловіка, маємо уточнити один неприємний для вас момент,— почав Едгар.— Лише формальність, але це важливо.

      — Я розумію, мілорде,— кивнула Амелія, чудово знаючи яким буде питання.

      — Чи накладали ви на Говарда ДʼАрка якісь чари, щоб він був прихильний до вас?

     Клер помітила, як напружився Трістан, щойно пролунало це питання.

      — Ні, його почуття були щирі,— твердо відповіла жінка.

      — Розкажіть нам, що трапилось в той день, коли загинув ваш чоловік,— спитав Алістер, обпершись на спинку крісла і приготувавшись слухати.

        Амелія важко зітхнула.

      — Це був третій день нашого перебування в Вестморі,— сумно почала вона.—Атмосфера в замку була напружена з самого початку, я відчувала приховану неприязнь від Олівії і короля. Зранку ми посварилися з Олівією, вона звинуватила мене в тому, що я наклала чари на Говарда… Я почала збиратися в зворотню дорогу і не хотіла більше жодної хвилини перебувати в тому палаці. Олівія сказала, що нас вже нічого не врятує і ми не покинемо островів, що моя смерть вже близько. Говард повів мене в одну з кімнат і швидко пояснив, як дійти до підземного озера. Він лишився щоб дати мені час втекти і врятуватися…— Вона заплющила очі і якусь мить мовчала,—Я не бачила як він загинув, але невдовзі почула кроки позаду… пощастило що я вже була біля озера і талісман, що дала мені Кароліна почав працювати. Вона почула мій поклик і одразу прибула на допомогу. Він саме збирався мене вбити…

      — Ви бачили його обличча?— зацікавлено уточнив Адріан.

      — Ні, лише очі,— похитала вона головою.

      — То леді Хеллфайр вступила з ним в бій?— спитав Алістер.

      — Ні, мілорде, Кароліна не боєць... Вона б не виграла в бою з ним...— похитала головою Амелія, поглянувши на подругу.

      — Тоді як вона вас врятувала?— насупився Едгар.

      — Мабуть краще, якщо це пояснить вам вона. Я сама погано розумію, як їй це вдалося.

      Едгар поглянув на колег:

        — В мене більше питань немає до леді Амелії. У вас є?— помітивши, що інші теж не мають питань, він промовив:— Дякуємо, леді Амелія. Ви поки вільні, можете присісти відпочити, а ми поговоримо з Кароліною Хеллфайр.    

        Кароліна стала в центр кола правди і глибоко вдихнула, намагаючись абстрагуватися від тієї кількості сили, що відчувалася навколо, від кожного з монархів.

       — Леді Хеллфайр,— усміхнувшись промовив Алістер,— радий вас знову бачити.

       Кароліна привітно усміхнулася:

       — Взаємно, мілорде.

       — Ви знайомі,— здивувався Адріан і зацікавлено поглянув на вампіра.

       — Так,— Лестер усміхнувся не відриваючи очей від жінки,— Наша недавня зустріч була… особливою,— багатозначно промовив він.

       Кароліна помітила, як Самайн стис кулаки, свердлячи її поглядом, вона кокетливо усміхнулася вампіру і доторкнулася рукою до шовкового шарфу на шиї.

        — Мілорд перебільшує…— промовила вона поглянувши на нього з під вій.

        Чарльз відкашлявся, Амелія закотила очі.

        — Щож, пані Хеллфайр, почнемо…— озирнувшись на колег промовив Едгар.— Це все звісно цікаво, та зібралися ми не через це… Розкажіть нам пані Хеллфайр, чи бачили ви, як загинув Говард ДʼАрк.

        — Ні мілорде, я прийшла запізно, я не чула поклик талісмана, доки Амелія не дібралася до підземного озера.

       — Що ви побачили, коли прийшли?— спитав Адріан.

       — Я побачила, що чоловік в чорному заніс клинок над Амелією і зупинила його.

       — Яким чином?— зацікавлено спитав вампір.

       — Словами, мілорде,— промовила Кароліна:— виявилося, що ми знайомі, тому він дозволив того разу забрати Амелію.

       —Хто це був?— спитав Едгар.

       — Засновник «Братства Тіні».

       — Чому дозволив?— зацікавився король вогняних демонів.

       — Скажімо так, в нього був до мене певний інтерес…— відповіла Кароліна, краєм ока помітивши посмішку на губах Самайна.

        — Людина, що вбила спадкоємця престолу має понести покарання, ми хочемо почути імʼя вбивці, пані Хеллфайр,— суворо сказав Адріан.

        Кароліна на мить завагалася, вона знала, що зараз відбудеться, тому дивилася в підлогу і подумки готувала себе до покарання за брехню.

       — Я не знаю його імені, мілорде,- тихо сказала вона.

       Кристали вмить засяяли червоним. Від одного з них, до її руки, потяглася яскрава блискавка. По тілу пройшовся розряд струму. На якусь мить запанувала тиша.

        — Не хоче нам казати імʼя, пані Хеллфайр?— спитав зацікавлено Едгар.

        — Маю вагомі причини його не називати,— тихо промовила Кароліна дивлячись собі під ноги.

        — Чи називав ваш "друг" вам імʼя замовника?— поцікавився Алістер.

       — Так, він обмовився, що угоду вклала з ним Олівія ДʼАрк.

       — Дякуємо, пані Хеллфайр,— кивнув Адріан.

       Трістан разом з своєю группою підтримки вийшли з приміщення, лишивши королів радитися. Він стояв в очікуванні рішення Ради з незворушним виразом обличчя. Кароліна нервувала, задумливо зиркаючи на двері. Амелія та Клер тихо обговорювали майбутній візит Клер до «матері».

      Нарешті за пʼять хвилин їх запросили повернутися до зали засідань.

      — Ми прийняли рішення,— промовив король Адріан після недовгої паузи. Трістан ледь всміхнувся куточком губ, бо вже знав, що рішення буде на його користь. Інакше і бути не могло, ці збори формальність.— Рада постановила визнати вас Трістане, син Говарда ДʼАрка, законним спадкоємцем Престолу Північних Островів і вимагаємо в Олівії ДʼАрк в триденний термін добровільно скласти свої повноваження і підготувати все для коронації законного правителя. Оскільки вона не зʼявилася тут, з відомих нам всім причин, рішення ми їй повідомимо з посланцем.

       Трістан шанобливо кивнув:

       — Дякую, за справедливе рішення,— він поглянув на свою групу підтримки: Амелія, Клер і Кароліна дружно посміхалися.

       — Нарешті, можна перейти до банкету,— задоволено промовив ельфійський король, підводячись.

       — Взагалі, я б просив вас всіх затриматися,— промовив Адріан неквапливо і окинув поглядом всіх присутніх, затримавшись на Трістанові і його компанії.

       — Що ви вигадали ще, Ваша Величносте?— втомлено спитав Едгар. Інші правителі невдоволено загомоніли.

       — Є кілька питань до пані Хеллфайр,— він поглянув на жінку, з обличча якої вмить щезла посмішка:— Будьте ласкаві, пройдіть в коло істини ще раз.

      Кароліна насторожено поглянула на Клер. В її погляді простежувалася чітке: «я ж казала». Жінка, зітхнувши, стала на центр кола і підвела очі на короля Адріана.

      — Для протоколу, назвіть себе,— промовив він зверхньо. Всі присутні з цікавістю спостерігали, чекаючи, що саме має демон проти неї.

       — Кароліна Хеллфайр, мілорде,— спокійно промовила вона.

       — Це ваше справжнє імʼя?— Адріан усміхнувся куточком губ, показавши гостре біле ікло.

       Кароліна насторожено на нього поглянула, відчуваючи, що він точно знає надто багато деталей її біографії.

       — Більшість знає мене саме під цим імʼям,— промовила вона, скоса зиркнувши на кристали по колу, вони досі білі, отже якщо вона буде відповідати досить туманно — є надія, перехитрити систему.

        — Але є і інші імена?— не вгамовувався демонський король.

        — Я не зобовʼязана відповідати на це питання, доки мені не висунуто обвинувачень,— стежачи за його реакцією промовила Кароліна.

        — Дійсно,— задумливо кивнув він і обпершись на спинку свого помпезного крісла, поглянув на неї так, ніби вона вже була в пастці, але ще цього не усвідомила.:— Перейдімо до суті. Кароліно Хеллфайр, чи правда, що ви вмієте впливати на мозок?

        Спокійне обличча жінки враз змінилося на злякане.

         — Це не те вміння котрим варто вихвалятися, мілорде, але так, я вмію навіювати.

         Тиша в залі стала гнітючою. Зацікавлені обличча спостерігали за дійством не порушуючи тишу, лише Чарльз насторожено застиг з підозрою поглянувши на Адріана.

         — Ви використовували коли небудь це вміння?— продовжив демон.

         Кароліна не квапилася відповідати, памʼятаючи про кристали, не хотілося отримати ще один удар струмом.

          — Були випадки коли це здавалося необхідним,— нарешті сказала вона.

          — Я хочу щоб ви розповіли про один з цих випадків,— хитро усміхнувся Адріан. Від його посмішки навіть Клер стало не по собі, що казати про Кароліну, котра так злякалася, що забула як дихати. Вогняний демон повернув голову до розпорядника:— Запросіть свідка.

          Мовчазний розпорядник, що стояв досі мов статуя, повільно вийшов. Доки його не було Кароліна невідривно дивилася на Адріана, ніби намагаючись прочитати його думки. Двері відчинилися і лише тоді вона повернула голову, бажаючи дізнатися, що ж там за таємничий свідок. Розпорядник повернувся з повненьким, лисуватим чоловічком. Той кинув на Кароліну винуватий погляд і опустив очі. Хеллфайр здивовано вирячилася на нього:

          — Варіс?

          — Вибач, Кароліно…— прошепотів він ставши поруч.

          — Назвіть себе,— владно промовив Адріан.

          — Я Варіс Тарон, колишній ректор Університету Блекмор.

          — Розкажіть, пане Тарон, чому ви стали ректором?— спитав з цікавістю демон.

          — Кароліна змусила мене очолити Університет, я згадав як її очі сяяли фіолетовим і вона сказала, що я хочу бути ректором і не ставитиму жодних питань, щоб не відбувалося навколо…

         Кароліна зробила крок до Варіса і тихо спитала:

         — Він тебе повернув? Тому ти згадав?

         Варіс винувато кивнув.

          — Пані Хеллфайр, відійдіть від свідка!— гримнув Адріан, зло блиснувши очима.

         Кароліна поспішно повернулася на місце.

          — Адріане, це не наша юрисдикція,— обурено промовив Едгар, ельфійський правитель втратив інтерес до допиту і, очевидно, поспішав завершити все і перейти до банкету.— Хай цим питанням займається Редстоун, вона його піддана.

         Чарльз кивнув:

         — Так я вирішу це питання, воно не варте того, щоб обговорювати його в цьому колі.

         Адріан усміхнувся, так ніби все досі йде за планом:

         — Що ж, дійсно перейдемо до питань нашої юрисдикції,— кивнув він.— Чи ви думали, що це єдине, про що я хочу говорити? Пане Тарон, ви вільні,— він поглянув на Кароліну, котра не встигла полегшено зітхнути, як знову напружено зустрілася з ним поглядом.:— Я звинувачую вас, Кароліно Хеллфайр, в тому, що ви застосували навіювання проти моєї доньки Ізабелли, нареченої принца Річарда Редстоуна.

        Хеллфайр здивовано відкрила рота, за мить вона швидко промовила:

        — Мілорде, я не заперечую, що застосувала силу, але це жодним чином не нашкодило принцесі. В мене є свідок, котрий присутній в цій залі.

        — Як цікаво,— втрутився Аластор,— хто ваш свідок?

        — Клер ДʼАрк, мілорде,— видихнула Кароліна і вдячно йому посміхнулася.

        — Леді ДʼАрк,— Вампір усміхнувся і поглянув на дівчину:— прошу вас прояснити ситуацію.

       Клер підвелася і підійшовши в коло з кристалів поглянула на зацікавлених правителів:

        — Я була присутня під час інциденту,— почала вона впевненим спокійним тоном, добре приховуючи хвилювання:— Кароліна змусила Ізабеллу напасти на себе. Її наказ не завдав жодної шкоди принцесі. Єдина, хто постраждав від цього — сама Кароліна.

         — Нащо ви віддали їй такий наказ?— здивовано спитав Едгар.

         — Мабуть мені не хотілося жити,— знизала плечима Кароліна і тієї ж миті від одного з кристалів до неї протяглася блискавиця. Кароліна зашипіла і вилаялася:— Вибачте,— вона глибоко вдихнула:— Відповідь на це питання не стосується справи.

         — Дякую, леді ДʼАрк,— з усмішкою кивнув Алістер, коли Клер зайняла своє місце, він поглянув на вогняного демона:— Немає складу злочину, закінчуйте цей фарс, Адріане, з вашою дочкою все добре.

         Адріан загадково блиснув очима:

         — В мене лишилося останнє питання,— він поглянув переможно на Кароліну:— Леді Хеллфайр, чи навіювали ви вашому королю, Чарльзу Редстоуну?

          Бліда шкіра Кароліни здавалося побіліла ще більше. Це питання не мало безпечної відповіді. Підтвердити — підписати собі смертний вирок, спростувати — розповісти правду і разом з тим розповісти про «королівську таємницю» — означало померти протягом доби від прокляття… Вона злякано поглянула на Чарльза, котрий підвівся і обурено промовив:

           — З якого дива ти ставиш такі запитання? На яких підставах, ти вважаєш, що маєш право ставити під сумнів свідомість моїх рішень?

           Не встиг Адріан відповісти, як двері з гуркотом відчинилися і в залу велично увійшла королева Елеонора:

           — Він поставив це запитання, бо твоя згубна пристрасть до цієї жнки носить нездоровий характер,— холодно сказала вона. Елеонора зверхньо поглянула на Кароліну:— Дайте відповідь на запитання і поставте нарешті крапку.

            Пастка, в яку Адріан і Валентайн заманили Кароліну зачинилася.  Кароліна повними сліз очима поглянула на шокованого Чарльза і беззвучно прошепотіла: «Берегти ціною життя». Вона поглянула на Елеонору і тремтячим голосом сказала, опустивши очі:

            — Так, я навіювала Чарльзу Редстоуну.

            На обличчі ельфійки сяяла задоволена посмішка, дивлячись на переможену суперницю, вона промовила чітко карбуючи кожне слово:

             — Я, Елеонора Редстоун, вимагаю відсторонити від слухання мого чоловіка, як зацікавлену і постраждалу від магії особу, і також вимагаю негайного затримання і покарання для Кароліни Хеллфайр.       

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••          

     Олівер ДʼАрк йшов коридором дівчачого гуртожитку в пошуках кімнати своєї «родички». Нарешті він дізнався імʼя того хто розпускав про них плітки і почувши імʼя був здивований. На цю людину він ніколи б не подумав, як мабуть і Клер. Зупинившись біля дверей він рішуче постукав. Відчинила йому Дженні Сторн. Вона здивовано на нього поглянула, явно не очікувала, що саме він завітає в гості.

      — Клер немає, вона ще не повернулася з Ради Правителів,— розгублено промовила вона.

      — Отже я почекаю її тут,— сказав Олівер і увійшов не чекаючи заперечень.— А де інші?— він озирнувся розуміючи, що вона була тут сама.

      — Десь ходять…— Дженні не готова була до цього візиту і розгубилася, роздумуючи: якого біса він припхався. Вона зачинила двері і з цікавістю поглянула на хлопця.

      — Що ж… може це й на краще,— задумливо сказав він. Повернувшись до неї, ДʼАрк нагородив її суворим поглядом:— Я знаю, що плітки про нас розпускала ти. Навіщо?

      На обличчі дівчини зʼявилася задоволена хитра усмішка:

      — То ти у нас заступник беззахисних принцес? Хвилюєшся за бідолашку Клер?

      — Вона ж твоя подруга, нащо ти їй шкодиш? Який тобі з цього зиск?

      — Я тобі не буду розповідати про свої мотиви, Олівере,— з усмішкою промовила вона і зітхнула:— Шкода, ми могли б стати союзниками, хто б міг подумати, що ти виявишся таким… правильним,— на останньому слові вона скривилася ніби, це було щось бридке.

      Один легкий помах руки і Олівера відкинуло до стіни потужним потоком повітря. Від удару об стіну йому забило дух, та він підвівся і люто на неї поглянув. Дженні, з тією ж грайливою посмішкою, знову змахнула кистю, але цього разу він заблокував її удар, схрестивши на грудях руки.

        — О, ти хочеш погратися?— хихикнула вона з спокусливою посмішкою.— Давай пограємося…

        Навколо неї почало кружляти повітря утворюючи вихор. Він ріс і розширювався стаючи сильнішим і потужнішим. Дженні переможно усміхнулася:

        — Я тобі не позубам Олівере, я надто сильна для тебе…— потік повітря підхопив товсті важкі  книжки, що лежали на столі, і жбурнув їх в Олівера. Хлопець увернувся і знову поставив захист. Він почав щось шепотіти і Дженні відчула, як її ноги вкриваються товстим шаром криги, що підіймалася від підлоги вище по її тілу заморожуючи і знерухомлюючи. Дженні блиснула очима і вихор вщух. Лід скував її вже по пояс, змахнувши рукою вона магією розкришила його на друзки, що розлетілися навсібіч. Один з шматків льоду потрапив у дзеркало на стіні, уламки з дзвоном посипалися на підлогу. В очах дівчини промайнула вже відверта лють, вона змахнула пальцем і уламки дзеркала полетіли в Олівера. Від кількості ран він похитнувся і притулився до стіни, хапаючи ротом повітря, він відчував, що рани надто серйозні і кожен зайвий рух може бути останнім. Біла сорочка вмить просочилася кровʼю. Дженні якусь мить стояла і незворушно спостерігала за ним, роздумуючи: добити чи лишити так.

       Вирішивши, що він більше не загроза, вона  підійшла до шафи і дістала з неї невелике дзеркало і камінь звʼязку. Дівчина накреслила вже звичні символи і коли побачила знайоме обличча промовила:

        — Мене викрито, дозвольте починати, майстре.

        — Розважайся,— усміхнувшись кивнув Вільям,— Ми скоро прибудемо.

        Дженні поклала дзеркало на стіл і поглянула на Олівера, присівши поруч з ним вона провела пальцями по його русявому волоссю:

        — Ти мені подобався, шкода що ти не схожий на матір, тоді був би на стороні переможців,— вона поглянула в його обличчя і усміхнулася:— Я передам вітання від тебе «бідолашній Клер», вона мабуть засмутиться…

         Олівер кинув лютий погляд на неї і хотів щось сказати, але закашлявся, на губах зʼявилася кров.

         — Не витрачай останні миті життя на пусті балачки,— Дженні підвелася і дістала кулон, що висів на її шиї:— Ти пропустиш таку веселу розвагу…— сказала вона і зірвала кулон з шиї.

         Вмить Олівер відчув неочікувано потужну енергію навколо неї. Сумнівів не було — в неї була аура королівського роду.

          — Як?

          Дженні лише усміхнулася.

          Раптом двері відчинилися, на порозі стояла шокована Іона. Вона також відчувала Ауру і здивовано дивилася на сусідку, потім перевела погляд на закривавленого Олівера.

          — Що відбувається?— обережно спитала вона.

          Дженні вилаялася, вона змахнула рукою і потік повітря заштовхав Іону в кімнату і жбурнув об стіну з такою силою, що дівчина вмить відключилася. З рани на голові німфи сочилася кров.  Кинувши на них зверхній прощальний погляд Дженні вийшла з кімнати і запечатала двері магією, щоб їх ніхто не знайшов.