Блекмор. Принцеса Островів (Книга 3)

       Кароліна з виразом цілковитого нерозуміння слухала Алекса. Купа питань крутилися в голові, але вона мовчки дивилася на нього.  Як? Куди? Навіщо? Поки він був тут, важко було зосередитися на зникненні Клер. 

         — Це була магія переміщення, трохи незвичним способом, але магічний відбиток належить Клер, тобто вона зробила це сама, без стороннього втручання. 

         — Зрозуміло...— кивнула Кароліна. 

         — Краще звісно швидще вирахувати куди саме вона могла потрапити, сумніваюся, що вона зробила це свідомо, тому немає гарантії, що це місце безпечне.

        — Це має бути місце де вона вже була?— з надією спитала вона.

         — Ймовірніше за все... я маю дещо уточнити, чи могла вона повернутися до дому?

          Кароліна насупилася обдумуючи наскільки це можливо теоретично:

          — Навряд... Зворотньої дороги немає, жодному не вдалося повернутися... 

         — Добре, тоді зʼясовуй куди вона могла втекти, а в мене урок у темних...— Кивнув він і вийшов з кабінету.

          Кароліна поглянула йому вслід і зітхнула:

        — Де ваш мілорд, коли він потрібен?— спитала вона у, здавалося, порожньої кімнати. З дальнього темного кута вийшов найманець, що ховався в тінях і мовчки кивнувши розтанув.

        Жінка підвелася з-за столу і підійшла до вікна. Вона знову не знала що робити, знову відчувала свою безпорадність. Вона навіть не могла знайти для себе пояснення, що сталося. Може поспілкувавшись з Хеллоном, ситуація проясниться, та поки все було дуже таємниче і незрозуміло.

         — Мені сказали я тобі потрібен,— зробивши наголос на останньому слові промовив Самайн.

         Кароліна обернулася і поглянула на нього:

         — Мені б не завадила допомога.

         — Пошук зниклих принцес не входить в перелік заходів для захисту університету,— хитро блиснув очима демон.

         Хеллфайр насупилася:

         — Тобто ти не допоможеш?

         Він підійшов впритул і з усмішкою промовив:

         — Альтруїзм не входить в перелік моїх чеснот, Кароліно.

         Вона підвела на нього очі:

         — Не хочеш як хочеш, попрошу когось іншого,— і ображено відвернулася до вікна.

         Самайн вилаявся і закотивши очі зітхнув:

         — В мене зараз є кілька вільних тіней… Не хотілося б щоб з нею трапилась якась халепа, раптом до цього замішаний Валентайн…

         Кароліна переможно усміхнулася:

         — Дякую.

         — Подякуєш потім,— прошепотів він їй на вухо і розтанув в повітрі.

        Хеллфайр полегшено зітхнула і опустилася в крісло, куди б Клер не занесло, тіні її точно знайдуть. 

         Двері кабінету з гуркотом відчинилися. Ніколас стрімко увійшов і обпершись руками в стіл пильно поглянув на Кароліну:

         — Що трапилось?— його роздратування відчувалося фізично, таким суворим був його погляд. 

          — Я не знаю. Алекс каже, що вона просто кудись перемістилася, він відчув сліди переміщення… але причин я не знаю. З Хеллоном я ще не говорила, його приведуть щойно він прокинеться. Хлопець витратив всі свої сили на захист від її атаки, зараз спить,— швидко проговорила вона. 

         — Куди вона могла переміститися?— насупився він.

         — Біс його знає…— зітхнула Кароліна і повільно опустилася в крісло.

         — Якщо це Валентайн?

         — Ніхто чужий не проникав на територію університету, дистанційно таке зробити було неможливо…

         — Звідки ти знаєш?

         — Тут на кожному кроці тіні, Нік, невже ти думаєш, що я не вжила ніяких заходів, щоб убезпечити учнів і себе від того навіженого…

         — Ти знову звʼязалася з Самайном?— звів він брову.

         — Це була ідея Лича, я тут ні до чого…— Знизала вона плечима.— До речі, він допоможе шукати Клер.

         — Хоч якась користь від твоїх коханців…— пробубонів Ніколас, підійшовши до вікна і задумливо поглянувши на подвірʼя університету.

         — Він мені не коханець…— обурилася Кароліна.

         — Байдуже…— відмахнувся Нік, не повертаючись спитав:— Думаєш, вона зробила це сама?

         — Так, я думаю, це і є її особливе вміння… От тільки чому і куди вона втекла?…— Кароліна задумливо зітхнула, постукуючи пальцями по деревʼяній поверхні столу.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Тиха вода озера пішла брижами, що ставали більші, поступово вода почала підійматися в повітря, неспішно скупчуючись в сферу над поверхнею озера. Сфера росла, збільшуючись в обʼємах. Вода, що перебувала в постійному русі, оберталася навколо якогось невідомого центру тяжіння. Амелія вийшла на ганок будинку і, насупившись, спостерігала за досі небаченим дійством. Сфера стала вже таких розмірів, що в ній без проблем могла вміститися людина, і тоді  жінка помітила в середині нечіткий силует тендітної дівчини, котрий складався з більш щільної маси води. Сфера перемістилася вперед і зависла над порослим травою берегом. Раптом вона розірвалася і бризками розлетілася навсібіч, а на берег плавно опустилася промокла до нитки Клер. Вода  повільно, ніби за наказом, почала тонкими струмочками повертатися в озеро.

     Дівчина розгублено озиралася навкруг, не розуміючи, як вона тут опинилася.

      — Клер? Як? Що трапилося?— Амелія поспішно кинулася до неї.

      — Я не знаю…— розгублено прошепотіла дівчина.— Я була на уроці, дуже розлютилася… А потім раптом подумала, що мене все дістало і я не хочу там бути. І ось я вже тут…

      — Ходімо швидше в будинок, ти вся мокра, я знайду тобі одяг, ми випʼємо чаю і ти розповіси, що тебе так дістало в Університеті…

       Клер кивнула і слухняно пішла з нею в будинок.

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

    Кароліна задумливо сиділа в кріслі, закинувши ноги на стіл. Поки ніхто не бачив, можна було не вдавати з себе серйозну сувору вчительку. Поруч був лише Ніколас, а він добре знав, що справжня Кароліна не та, яка ходить коридорами і владно керує університотом, а саме ця, що сиділа зараз гойдаючись в кріслі і задумливо гризла нігті.

     — Ти так і не розповів, що шукав Дрейк,— раптом сказала вона.

     — Це вже не має ніякого значення...

     — І все ж мені цікаво...

     — Чому ти з личем про це не поговорила?

     —  Лич клятву вірності таємниці не давав, мені не можна говорити про це з ним. А ти давав і був у голові Дрейка...

      — Скоріше він був в моїй,— зітхнув Ніколас.

      — Але ж ти знаєш чому він все влаштовував? Яка та глобальна мета, яка ним керувала? Заради чого  все?— не вгамовувалася Кароліна.

      — Все до банального просто, він хотів повернути кохану, котра загинула через його помилку.

     — До чого тут дракони?

     — Він хотів вбити білого дракона і отримати його серце, котре може виконати будь яке бажання.

     — Жах який...— насупилася Кароліна.

    Якусь хвилину вони мовчали.

      — Коли я був в замку валентайна… Він казав, що в свиті принцеси є зрадник…— дивлячись на пейзаж за вікном промовив Нік.

      — В свиті?— насупилася Кароліна.— Але з нею були лише її сусідки…

      — Отже котрась з них учасниця змови.

      — Хто? Як вирахувати?

      — Сторн підходить під опис студентки, яка звабила Леона.

      — Але Алекс сказав, що вона потрапила сюди випадково…

      — Це не заважає їй бути змовницею.  До речі вона досить сильний маг повітря, щоб заховати сферу. Дізнатися відповідь просто: треба спитати в Леона чи з нею він спав.

       — В нього зараз якраз урок в моїй группі. Як закінчиться, поговориш з ним,- кивнула задумливо вона.

       На кілька хвилин запанувала тиша. Занурений в свої невеселі думки Ніколас важко зітхнув, чим привернув увагу Кароліни. Вона хитро посміхнулася, зиркнувши в його бік, і спитала:

      — Отже, Клер і є та єдина?

       Він скоса на неї порглянув і твердо відповів:

        — Зараз не час це обговорювати.

        — Чому? Хоча можеш не відповідати...— продовжуючи гойдатися в кріслі усміхнулася вона:- І так все ясно. Вона зняла з тебе прокляття, отже точно та єдина... 

        — Я не хочу про це говорити,— сціпивши зуби промовив він, хоча напевно знав, що це їі не зупинить. 

        — Не говори. Я що тебе змушую? Чи що?..— знизала   плечима. Вона помовчала менше хвилини:— Ти звернув увагу на цю іронію? Ти закохався в чужу...

         — Вона інша, не така, як ти...

         — Пфф...— фиркнула Кароліна,— це нічого не змінює. Я одного не розумію: якого біса, вона досі заручена з Генрі?

          — Ти мене питаєш?— здивувався він.

          — Ну а кого? Ти тут ще когось бачиш... Ти що спасував? Здався без бою? 

          — Вона обрала його, заручилася з ним...

          — Пфф... І що з того? Ти дозволиш їй вийти за нього?— здивовано спитала вона.

           — Вона обрала його,— чітко промовляючи кожне слово сказав він.— Це її вибір.

           — Ніколасе, вибач мене звісно, але ти дурень,— серйозно сказала жінка, поставила крісло на місце і підвелася. Підійшовши до нього і поглянувши в невдоволене обличчя, вона додала:— Це не її вибір. А його. В неї вибору не було. Ти хоч натякнув їй на свої почуття? Вона знає, що має обирати?

           На його обличчі зʼявився на мить розгублений вираз:

            — Вона мала б здогадатися...— невпевнено промовив він.

           Кароліна підняла брову:

            — Яким чином?

            — Було кілька моментів...— туманно відповів він. 

           Кароліна з підозрою звузила очі:

             — Тобто словами ти нічого їй не натякав?

             — Не бачу в цьому потреби,— насупившись відповів Ніколас.

            Хеллфайр глибоко вдихнула:

             — Нік, я незнаю, що там за "моменти" у вас були... Але припустимо, якщо для прикладу взяти мене...

            — Цікавий приклад,— скептично хмикнув він.

            Проігнорувавши його репліку вона продовжила:

            — Я за весь час, що тут була, мала безліч "моментів" з різними людьми. Як думаєш почуття в мене були до всіх? Чи в більшості випадків мною керувало щось інше?

            Нік враз насупився зрозумівши аналогію. Слідкуючи за його обличчям Кароліна кивнула:

            — Якщо нічого не казати, то вона може сприймати твій інтерес, просто як бажання розважитись, а не щось більше. Ти маєш поговорити з нею, коли вона повернеться.       

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

     Леон насупившись  дивився на студентку, що сиділа разом з іншими на лекції котру він мав почати кілька хвилин тому. Дівчина невідривно дивилася йому в очі з таким винуватим виразом обличчя, ніби точно знала, що йому відомо до чого призвели її дії.

      — Сьогоднішня тема уроку: " Способи нейтралізації простих проклять". Їх існує всього три, два з них будуть дієві залежно від типу прокляття. Якщо це прокляття стихійної магії, то ви використовуєте перший метод, якщо прокляття темне, то в нагоді стане другий спосіб. Третій нейтралізує будьяку просту магію, але нажаль не кожен здатен освоїти ці чари. Відкривайте підручники і ознайомтеся з принципами побудови закляття, відпрацьвуйте жести,- промовив він, холодним тоном.— На наступному уроці у вас самостійна робота, поділитеся на групи і будете визначати який вплив був спричинений один на одному. Буде досить цікаво. Особливо учням хто, потрапить в пару з тими, що не надто приділяють увагу моєму предмету.

      Всі здивовано перезирнулися.

       — А хто накладатиме вплив?— зацікавлено спитав Хеллон.

      Леон нарешті відвів погляд від Дженні і поглянув на Дена:

       — Малганіс полюбляє це робити. Вам сподобається, він дуже винахідливий. Іноді навіть я не одразу можу визначити природу і мету його чарів. Раджу добре підготуватися.

      Ден спохмурнів, йому не хотілося стати жертвою якихось чарів Лича, що той винахідливий він запамʼятав ще з уроків бойової магії.

      Леон кинув задумливий погляд на Дженні і вийшов з аудиторії. Вона злякано провела його поглядом. Дівчина боялася, що він її видасть, і скоріше за все, вже пішов це робити.

      — На тобі лиця немає,— здивовано промовила Іона, що сиділа поруч.— Не хвилюйся ти так, це ж не екзамен, якщо завалиш не страшно…

      — Я…— Дженні на мить розгубилася, вигадуючи чим пояснити свій страх:— Раптом Лич накладе на мене щось жахливе?— спитала вона.

      — Не думаю, треба спитати в Ріка, може він знає, що зазвичай буває на таких заняттях…— задумалася Іона.

       Не просто так вона згадала про Мортона, Дженні зітхнула:

       — Вибач я маю вийти, потім поговоримо.

       Поспішно вона підвелася і вискочила з аудиторії.

       — Куди вона?— здивовано спитала Джіа, обернувшись до Іони.

       — Незнаю,— німфа знизала плечима:— Я згадала про Ріка, а вона втекла…

       — Треба буде її розпитати, що відбувається…— насупилася Джіа.— Ось тільки Клер повернеться, займемося нею. Він же їй подобався, що трапилося?

      — А якщо не повернеться?— обережно і з сумом спитала Іона.

      — Точно повернеться, вона не могла просто щезнути, так не буває…— трохи невпевнено сказала Джіа.

      — Може сходимо до Кароліни після уроків і розпитаємо?— запропонувала німфа.

       — Гарна ідея,— кивнула Джіа.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

        Леон стояв в коридорі обпершись руками в підвіконня. Він розумів, що має повідомити Кароліні про дівчину, та водночас йому не давав спокою її розгублений винуватий погляд… Він боявся, що зопалу Кароліна не розбиратиметься в мотивах і причинах її поведінки. Раптом вона просто маріонетка, що несвідомо виконувала накази лиходія?

       Двері аудиторії відчинилися. Леон повернув голову і пильно поглянув на розгублену дівчину, що стояла перед ним.

        — Магістре… я маю вам пояснити…— тремтячим голосом почала вона тихо.

        — Що ви хочете мені пояснити?— спитав він схрестивши на грудях руки.— Те, що обманом змусили мене допомагати зловмисникам?

        Дженні зробила крок до нього з вологими від сліз очима:

        — Я робила це проти своєї волі, не могла не коритися… Майстер — він жахлива людина, змушував мене робити жахливі речі…— Її голос тремтів, по щоці скотилася сльза:— Я не можу опиратися його наказам…

        — Чому?— спитав Леон, хоч він і намагався здаватися незворушним, та її вигляд і сльози розчулили його.

         — Він впливає на мозок, володіє магією сирен…— Прошепотіла вона тихо. Дженні підійшла і зазирнула йому в очі:— Я знаю що ви маєте розповісти про мене Кароліні, і не маю права просити вас про захист, після того як ввела вас в оману.  Але я не жалкую про ту ніч, Леоне. Моя доля в ваших руках і я прийму кару, як належить. Прошу лише вас, пробачити мені, я помру спокійно знаючи, що ви не тримаєте на мене зла…

          — Помрете?— стурбовано спитав чоловік.

          — Я причетна до пограбування королівської скарбниці, звільнення Дрейка, викрадення кількох людей разом з спадкоємцем престолу Віларії… мене чекає смертна кара,— сумно сказала вона.— Він використав мене і зник… Тепер я йому не потрібна, їм байдуже на мою долю. Я не зможу довести, що діяла з примусу, а це значить, що мене ніщо не врятує.

          Леон не втримався, він міцно обійняв в намірі захистити від будьякої загрози і рішуче прошепотів:

          — Я не дозволю вас скривдити, нікому не розповім про вашу причетність, якщо пообіцяєте прийти до мене, коли раптом він знову покличе вас. Я допоможу вам звільнитися від його впливу,- він відсторонився і поглянув їй в обличча:— Ви можете мені це пообіцяти?

          Дженні здивовано подивилася йому в очі і кивнула:

           — Отже ви мені пробачили?— спитала вона.

           — Ви робили це несвідомо,— прошепотів він і стер сльозу з її обличча.— Як я можу тримати на вас образу?

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

               Олівер ДʼАрк опустився в запропоноване крісло, під пильним зацікавленим поглядом Кароліни і рішуче поглянув їй в очі:

             — Ви мене викликали, декан Хеллфайр?— спитав він.

             — Так, є кілька питань до тебе,— вона обперлася на спинку крісла.— Певно знаєш, що мене цікавить?

             — Здогадуюся,— він невдоволено стис зуби, бо знав, що він і його мати — перші на кого впаде підозра.

             — І ?

             — Моя мати не причетна до зникнення Клер.

             — Ти так впевнений в цьому?— Вона здивовано повела бровою.

             — Клер зникла за дуже дивних обставин, мені ця магія невідома, як ви знаєте в наших краях взагалі сильних магів не водиться. В матері немає нікого в оточенні хто б був здатен на таке…Тим більш мати втратила до неї інтерес, з тих пір як дізналася, що Клер не загрожує її владі.

             — А якщо це повʼязане з тим, що ти їй розповів?— спитав Ніколас відвернувшись від вікна і поглянувши на хлопця.

             Кароліна насупилася і поглянула на Блекка, не розуміючи про, що мова.

             — Це виключено, мати не знала, що їх зустріч не була таємною. Вона не знає, що вам все відомо.

            — Ваші стосунки значно покращились,— повільно промовив Ніколас.— Може знаєш, що турбувало її останнім часом? 

              — Вона не ділилася зі мною таким,— похитав він головою.— Ми не настільки близькі друзі, як пліткують останнім часом. 

            — А про що пліткують?— здивувалася Кароліна і розгублено поглянула на Ніка.

           — Кажуть, що її стосунки з Редстоуном зіпсувалися бо в нас заборонене кохання...— невдоволено сказав Олівер.

           — А це не так?— не втримався Блекк.

          — Звісно що ні, якби це було правдою ми б одружилися коли була така можливість,— хмикнув Олівер насупившись.— Я вже шукаю, того хто пустив цю чутку, скоро знатиму імʼя.

           Кароліна зацікавлено поглянула на хлопця:

             — І що ж буде, коли ти дізнаєшся імʼя, Олівере?

             —  Буде видно...— зловісно буркнув він. 

           Двері відчинилися і до кабінету без запрошення влетів Генрі Редстоун. Кароліна застигла здивована його нахабністю. Ніколас невдоволено насупився. А ДʼАрк зацікавлено підняв брову. 

         Генрі підскочив до Олівера і схопивши його за барки змусив підвестися:

           — Що ти з нею зробив?

           — Мене там взагалі не було, на відміну від тебе,— заперечив Олівер і з незворушним обличчам прибрав руки Генрі від своєї сорочки:— Тримай себе в руках, Редстоун. 

            Генрі повернув голову до Кароліни:

           — Ви вже дізналися, що трапилося? Де вона?

           Кароліна важко зітхнула:

            — Можеш йти Олівере,— і перевівши погляд на принца кивнула на крісло.:- Присядь, з тобою я теж хотіла поговорити.

          Генрі, насупившись, опустився в крісло і кинув невдоволений погляд на Блекка.

          — Ми дійшли висновку, що Клер зробила це сама. Вона зникла, бо цього захотіла,— серйозно промовила Хеллфайр.

           — Чому?— здивувався хлопець.

           — Ти нам скажи, ти ж її наречений. Що турбувало її останнім часом? Може ваші заручини?— обережно спитала жінка.

           — Ні, справа точно не в цьому,— похитав він рішуче головою.— Я думаю проблема в тому, що хтось задурює їй голову і грає її почуттями.— Він люто поглянув на Ніколаса. 

          — Слідкуйте за словами, юначе, бо ще трохи і вам доведеться за них відповісти,— суворо промовив Ніколас, невідривно дивлячись в очі принцу. 

           Вмить Кароліна відчула себе зайвою в кімнаті, напруга так зросла, що відчувалася фізично. Блекк і Генрі дивилися один на одного з лютою ненавистю, готові от от перейти до фізичного протистояння.

           — З цим трикутником треба щось робити, так діла не буде,— насупилася Кароліна переводячи погляд з одного на другого.— Припиніть негайно, так ви їй не допоможете.

      Напружену атмосферу в кімнаті порушив невпевнений стук в двері, які одразу відчинилися і увійшов Хеллон. Він застиг на вході ніяково поглянувши на Кароліну і Ніколаса.

     На обличчі Кароліни зʼявилася задоволена посмішка:

       — Пане Хеллон! В цьому кабінеті ніколи, жодного вогняного демона не чекали так палко, як я чекаю вас.

      Ден почервонів і опустив винувато голову, ніяково зиркнувши на насупленого Генрі.

      — Проходь, Данієль,— з загадковою усмішкою промовила жінка, вона повернулася до Генрі:— Можеш йти.— Прослідкувавши за ними поглядом, вона почекала доки закриються двері і перевела погляд на хлопця, що саме всівся в крісло:— Отже, Данієль,— вона піддалася трохи вперед, дивлячись йому в очі спитала.:— Розкажи нам, куди ти подів нашу Клер?

       — Нікуди, декане Хеллфайр… — він замотав головою.— Я навіть не бачив її перед зникненням, бо намагався стримати воду, якою вона мене мало не вбила. Я не причетний до зникнення.

        — Припустимо, я тобі повірила,— зітхнула вона.— Алекс сказав, що перед інцидентом, ви про щось говорили і вона була розлючена. Якою була тема розмови?

        Ден винувато опустив очі:

        — Я не хотів нічого поганого, просто дразнив тим, що в неї роман з Олівером. Про це говорять після вчорашнього. А Генрі казав, що вона закохана в когось старшого ніж він і це причина, чому вона хоче розірвати заручини…

       Кароліна перезирнулася з Ніколасом, а Ден тим часом продовжував:

       — Останньою краплею стало те, що я сказав, що якщо вона вийде за Олівера то їй не треба буде змінювати прізвище і вона дуже розгнівалася… Я цим не пишаюся, я перейшов межу і дуже шкодую про це.

         — Ти знаєш хто розпускає плітки?— спитав Ніколас.

         — Ні,— похитав головою хлопець.

         — Добре, Данієль, можеш йти,— кивнула Хелфайр. Коли за ним закрилися двері вона повернулася до Ніка:— «Обрала його», кажеш?

         — Я не знав…— розгублено промовив Блекк.

         — Що з тобою таке? Я тебе не впізнаю… Вперше за стільки років в тебе зʼявилися до когось почуття і ти не робиш жодних активних дій!

         — Якщо ти забула, то останнім часом я був зайнятий. В інтереси Дрейка не входило давати мені свободу дій, щоб влаштувати своє особисте життя. А коли він зник, я дізнаюся що вона заручена з іншим. Що, на твою думку, я мав робити?

         — Незнаю, боротися за своє кохання…

         — Щось я не памʼятаю, щоб ти за своє колись боролася,— скептично хмикнув Нік.

         — Як за нього боротися, якщо він мене розлюбив?— насупилася Кароліна.

         — Дію зілля можна відмінити, якщо у вас щирі чисті почуття.

         —  А в нас вони були такі?— обурилася вона.— У нас все було добре поки мова не заходила про моє минуле, а про своє він взагалі мовчав. Про яку щирість може бути мова?

          — Добре забули про Алекса. Що тобі заважало погодитися на пропозицію Чарльза?

          — І стати причиною міжнародного скандалу? Дякую не треба мені таке. До того ж не думаю, що шлюб це взагалі для мене. Я не хочу сковувати себе цими кайданами…— зітхнула вона.

          — Шлюб — це не кайдани,— заперечив Нік.

          — Для кого як…

          Поруч з Кароліною в тінях зʼявився Самайн і мовчки простягнув їй кілька папірців.

        — Що це?— насупилася вона, намагаючись зрозуміти, що там написано.

        — Звіти тіней.

        — Але я не знаю цієї мови…

        — В цілому там написано, що твоєї принцеси немає в жодному місці з тих де вона ймовірно могла опинитися. Лишилося лише одне місце, де вона може бути, але туди жоден з тіней потрапити не може.

        — Острови?— спитав Ніколас.

        — Там я перевіряв особисто, її там не було,— похитав головою демон.

        — Тоді лишається…— зітхнула Кароліна

        — Так,— невдоволено кивнув Самайн.— Єдине місце котре ні я, ні мої люди не можуть знайти через твій захист. Підозрюю, що ти не подумала спитати в Амелії? Дівчина просто пішла додому Кароліно, а ти змусила мене відкликати тіней, котрі між іншим шукають твого некроманта…

        Кароліна розгублено на нього дивилася, і не встигла нічого відповісти, як він зник в тінях. Жінка перевела погляд на Ніка, котрий похитав головою і важко зітхнув.