Блекмор. Принцеса Островів (Книга 3)

     Клер та Ніколас зʼявилися посеред зали для нарад в супроводі демона. Чарльз саме обговорював щось зі своїми міністрами, він здивовано підвів на них голову, не вірячи своїм очам.

     — Все скінчено, Редстоун,— промовив Самайн, до нього,— Угода виконана.— він повернувся до Клер і простягнув їй чистий свиток, що зʼявився нізвідки.:— Ти вбила мого ворога, я в боргу перед тобою принцессо, будь яка послуга від Братства Тіні безкоштовно, в знак подяки. Просто напишеш на ньому імʼя, коли буде потреба.—  Він озирнувся на інших:— Бувайте джентльмени.

      Зник в тінях, щойно пальці Клер торкнулися свитка. Вона поглянула на Чарльза і швидко присіла в реверансі.

       — Невже це правда? Дрейк мертвий?— недовірливо спитав Чарльз і поглянув на Ніколаса.

      — Так, Ваша Величносте,— кивнув Блекк.

       — Клер, як ви?— стурбовано спитав Чарльз поглянувши на дівчину.

       — Дякую, Ваша Величносте, все добре...— кивнула Клер.

       — Ви маєте мені все розповісти,— беззаперечним тоном мовив Чарльз. 

       — Леді ДʼАрк треба відпочити, а я вам все розповім, є дещо, що ви маєте знати, Ваша Величносте,— промовив обережно Ніколас, а Клер обурено поглянула на нього — він випроваджував її як малу дитину, котрій не варто бути присутньою під час дорослої розмови.

        — Так, звісно,— кивнув Чарльз,— Клер, люба, ви певно втомилися від пережитого... 

        Не встиг він договорити відчинилися двері і увійшов насуплений Генрі. Щойно він помітив Клер його обличча засяяло. Не звертаючи уваги на батька і інших, він підскочив і міцно її обійняв:

         — Як же я хвилювався, дякувати Богам, з тобою все гаразд!— промовив принц.

         Клер шокована таким стрімким проявом його почуттів кинула скоса погляд на Ніколаса, більш ніякової ситуації вона й уявити не могла...  Вона помітила, як вмить спохмурнів його погляд. 

         — Зі мною все гаразд, не варто хвилюватися...— промовила ніяково Клер.— Мені нічим дихати, Генрі.

         — Вибач,— принц трохи відсторонився і лише зараз помітив Ніколаса.— Магістр Блекк, з поверненням.

         — Дякую, Ваша Високосте,— кивнув Нік. 

        Їх погляди зустрілися, якусь мить жоден з них не відводив очей, Чарльз помітив це і звівши брову поглянув на Клер, що не дивилася на них і явно воліла б бути десь на самоті в своїй кімнаті. Вона втомлено зітхнувши доторкнулася до скроні, ніби їй дошкуляв головний біль.

         — Все, леді потрібен відпочинок, ходімо Ніколасе, поговоримо... А Генрі поки відведе Клер до її апартаментів.— Король подав знак міністрам забиратися геть і вказав на крісла.— Відчуваю, що розмова навряд буде короткою...

       Генрі довелося відвести очі першому, він поглянув на наречену і кивнув:

        — Ходімо Клер...Я подбаю, щоб тебе ніхто не турбував.

       Вони пройшли до її апартаментів в повній тиші, вже біля дверей Генрі нерішуче промовив:

       — Якщо тобі щось потрібно, кажи охороні. Все необхідне принесуть. Відпочивай, я накажу нікого не пропускати до тебе, щоб тобі не заважали. Чи покликати дівчат, щоб тобі було не самотньо?

       — Ні, не треба... Вони будуть ставити питання, а я не готова відповідати...— захитала головою Клер.

       — Хочеш я побуду з тобою?— спитав він тихо.— Питань ставити не буду.

       — Дякую, але ні,— вона вдячно всміхнулася,— я хочу побути сама.

       — Добре, відпочивай,— кивнув він і провівши її поглядом пішов, сумно зітхнувши.

       Клер увійшла до своїх апартаментів і, зачинивши двері, притулилася до них спиною. Дівчина заплющила очі і важко зітхнула. Все, що трапилося не вкладалося в голові.

         За годину в двері її кімнати постукали. Клер здивовано підвелася з ліжка. Генрі обіцяв що її не потурбують, тому вона не чекала сьогодні візитерів. Обержно підійшовши вона відчинила двері:

        — Ваша Величносте?— здивувалася вона.

       — Не розбудив?— спитав Чарльз.— Я не займу багато часу.

       — Заходьте,— Клер відчинила ширше запускаючи його всередину.— Ви хочете, щоб я розповіла про те що сталося?

        — Ні,— Чарльз почекав доки вона зачинить і спитав:— Королева до тебе ще не приходила?

       — Ні, а має?— насупилася вона.

       — Вона задає багато питань і скоро почне шукати відповідей сама. Тому я певен, що завітає до тебе... Маю прохання.

        — Уважно вас слухаю,— набравши повітря в груди промовила Клер , передчуваючи, що навряд чи це буде щось просте.

        — Коли вона прийде, нічого їй не розповідай. 

       — Як? Якщо вона питатиме...

       — Кажи, що я заборонив і ти нічого не знаєш... тебе тримали окремо і ти нічого не бачила, або взагалі була без свідомості... 

        — Ваша Величносте...— обережно почала дівчина.

        — Я розумію, що прошу майже неможливе, Елеонора буває дуже наполеглива, та є речі про які їй краще поки не знати, доки ми не вирішимо це питання...

        — Ви маєте наувазі те, що сталося з Його Високістю?— здогадалася Клер.

        — Так, Ніколас нагляне за ним, спробує розібратися які наслідки можуть бути і що взагалі з ним відбувається...— зітхнув Чарльз.

        — Як він?

         — Він...— король затнувся і, поглянувши в вікно, важко зітхнув:— ніби такий як був, але щось з ним не так... Я не знаю. Сподіваюся все буде добре... Якщо, вона буде наполягати, кажи, що дала мені клятву берегти все в таємниці.

         — Добре, Ваша Величносте,— кивнула Клер.— Я нічого не розповідатиму про принца і те, що сталося в тому замку. 

         — Дякую,— кивнув Чарльз. 

         Зачинивши за ним двері, Клер вилаялася і пожалкувала, що досі не повернулася в Блекмор.                 

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

           Королева Елеонора вже другий день не знаходила собі місця. Спочатку зник Річард і наречена Генрі. Все зберігалося в суворій таємниці, ніхто не знав, що трапилось напевне. Чарльз нічого не пояснював, лише сказав, що їх викрали вороги і попросив не заважати. Навіть не так, наказав не заважати. Наказав їй, королеві Віларії, сестрі короля Едгара, онучці славетного правителя Арнієля Безстрашного! Нечувано... А вчора вона дізналася від одного з міністрів, що до палацу заявилася його коханка і була присутня на термінових нарадах, разом зі своїм моторошним охоронцем... 

          Елеонора намагалася поговорити з чоловіком, та він уникав її. Генрі теж відмовчувався. Скільки не намагалася, вона не змогла отримати жодної змістовної відповіді. Хто викрав? Нащо? Як? 

         І ось, нарешті Чарльз повідомив їй, що вони повернулися. І повідомив, що планує скасувати заручини Річарда з Ізабеллою. Отак відразу, без подальших пояснень. 

         В першу чергу, звісно вона рушила до покоїв сина. Лишивши свиту пліткарок за дверима, вона рішуче увійшла і застигла на місці, побачивши, що в кімнаті окрім Річарда, ще є моторошна напівпрозора істота і незнайомий їй чоловік. 

         — Ваша Величносте?— Річард швидко підвівся з крісла і шанобливо вклонився матері.

         Елеонора насторожено оглянула присутніх:

        — Що тут відбувається?

        — Мамо, дозволь відрекомендувати це Ніколас Блекк,— вказав на чоловіка Річард, і перевівши погляд на істоту додав:— А це Малганіс. Вони тут, бо їх запросив батько. 

        Елеонора подивилася на істоту з острахом.

        — Вибачте, Ваша Величносте,— схилив голову Лич,— маю залишити вас, є термінові справи.

        Елеонора, не промовивши жодного слова, кивнула і він розтанув в повітрі. Без нього їй ніби стало вільніше дихати, вона перевела погляд на Ніколаса і задумливо поглянула на нього: 

        — Я чула про вас, пане Блекк,— промовила вона,— Чула про ваші виняткові здібності... Нащо вас запросив мій чоловік?

         — Мене запросили, бо я можу допомогти в деяких питаннях, Ваша Величносте,— промовив впевнено Ніколас.

         — Ви спеціалізуєтесь на магії Смерті, пане Блекк. В яких питаннях ви можете допомогти моєму синові?— вона з підозрою звузила очі.

         — Магія Смерті, не єдина моя спеціалізація, Ваша Величносте,— мʼяко поправив її Ніколас,

         Елеонора перевела погляд на Річарда:

         — Що відбувається? 

         — Нічого жахливого, мамо, не варто хвилюватися...— почав запевняти її Річард.— Коли прийде час, Його Величність все Вам пояснить... А поки він заборонив говорити про те, що сталося. Вибачте. 

         — Та ви знущаєтеся?— зло блиснула очима королева. 

        — Мамо,— Річард підійшов і взяв їі за руки, від чого її обличча одразу помʼякшало.— Я розумію, що Ви хвилюєтеся, і Ви маєте повне право вимагати відповідей, але поки що ми їх дати не можемо. Люди в яких я був, щось чаклували мені, тому тут Магістр Блекк, він зʼясовує який саме вплив на мене був здійснений. Нажаль більше нічого поки сказати не можу. 

         Королева пильно поглянула в обличча сина, якесь недобре передчуття закралося в серце. Ніби він був таким я і раніше, але щось змінилося. Щось, чого вона не могла розгледіти.

        — Добре,— кивнула вона,— я сподіваюся, ти відвідаєш мене завтра вранці? Поснідаємо разом?

        — Звісно, з радістю,— кивнув він ледь посміхнувшись.

        Елеонора звернула увагу на цю його посмішку, він ніколи не посміхався так неприродньо... Ніби змушував себе. Вона задумливо вийшла з його апартаментів і, подавши знак своїй свиті, рушила шукати відповідей в іншої учасниці тих загадкових подій.

         Клер відчинила дуже швидко і, було очевидно, не здивувалася її візиту. Королева увійшла і, присівши на краєчок крісла, поглянула на дівчину.

         — Я рада, що з тобою все гаразд. Ми хвилювалися.

         —  Дякую, Ваша Величносте,— кивнула Клер опустивши очі на свої складені на колінях руки.

         — Як ти почуваєшся?— обережно спитала Елеонора.

         — Зі мною все гаразд,— промовила дівчина.

         — Ти знаєш чому я тут?— вивчаючи її обличча спитала Королева.

         — Хочете знати, що трапилось?— спокійно спитала вона зустрішись з нею поглядом. Королева легко кивнула головою і Клер промовила:— нажаль, я не можу вам нічого сказати, Ваша Величносте...

         — Чарльз заборонив?— усміхнулася Елеонора.

         — Я обіцяла Його Величності, що Ви про все дізнаєтеся від нього. Та я і не володію інформацією в достатньому обсязі...— зітхнула Клер.— Мені теж хотілося б прояснити деякі моменти того, що там відбувалося...

          Королева пильно дивилася на неї, здавалося вона хоче прочитати їі думки. Клер не порушувала тишу, що запанувала в кімнаті, чекаючи, доки Елеонора сама продовжить розмову. 

           — Чому ти не сказала одразу , що ти не спадкоємиця?— раптом спитала вона.

           — Мала зберігати в таємниці своє походження, вибачте. Я не хотіла вводити вас в оману...

           — Якби я знала, я б не "дозволила" Генрі робити те, що він зробив на балу...— між її брів зʼявилася тоненька зморшка, коли вона насупилася.

            — Він кинув тінь на мою репутацію, бо ви йому "дозволили"?— здивовано спитала Клер.

            — Я хотіла прискорити події...— ледь усміхнулася королева.

           — То вже ви цього не хочете?— здогдалася Клер.— Я вже не досить підходяща партія для Його Високості?

            — Скажімо так, можливо, я поквапилася,— задумливо сказала Елеонора.— Він ще досить молодий, його почуття можуть і зникнути...

            — Хочете скасувати заручини?— намагаючись приховати своє полегшення спитала Клер.

            — Союз з Північними Островами вигідний для Віларії, тому з політичної точки зору ти досить вигідна партія для Генрі, але лише після того, як твій брат сяде на трон у Вестморі.  Тому ми не будемо квапитись, почекаємо. Зараз є більш нагальна проблема — Чарльз вирішив скасувати заручини Річарда з Ізабеллою... Незнаю, як на це відреагує ії батько,— зітхнула Елеонора.— я була здивована, що це було одне з перших рішень, які прийняв Чарльз, після повернення Річарда, тому підозрюю, що тут є звʼязок,— вона пильно поглянула на Клер, котра опустила очі і обережно спитала:— я ж не помиляюся?

            — Я не можу це коментувати,— промовила Клер, не підводячи очей.

            — Тут і без коментарів все зрозуміло,— сумно всміхнулася Елеонора.— Відпочивай, Клер.

            Королева підвелася і велично пішла з кімнати. Вона була певна, що скоро дізнається все, що необхідно. Лишилося зробити лише один візит. 

             Біля дверей Ізабелли стояло трохи більше охорони ніж необхідно зазвичай. Елеонора кинула зверхній владний погляд на охорону і ті, без зайвих слів, пропустили її всередину. 

          Ізабелла сиділа на ліжку і злякано підскочила, побачивши свою гостю.

           — Ваша Величносте? Я не чекала вашого візиту...— промовила вона ніяково.

           — Я дізналася дещо, що збентежило мене... Ти причетна до викрадення Річарда?— спитала прямо Елеонора, стежачи за обличчам принцеси. Та зблідла і опустила очі.

            — Ваша Величносте,— повільно промовила Ізабелла, набравши в груди повітря,— мені немає виправдання, я не хотіла щоб хтось постраждав... особливо Річард. Та є людина, чиїм наказам я не можу опиратися...

            — Хто ця людина?— насторожилася Елеонора.       

            — Вільям Валентайн. 

            — Мені це імʼя нічого не говорить. Хто він такий?

            — Учень Дрейка Безсмертного. Ворог Його Величності і, можливо, ваш союзник,— загадково усміхнулася принцеса.

            Королева здивовано повела бровою:

            — І чим мені може бути корисний некромант?

            — У вас є спільний ворог, Валентайн може допомогти позбутися її... Якщо вас цікавить помста, звісно. 

            Елеонора застигла на місці, пильно дивлячись на Ізабеллу. 

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         На королівський палац повільно опустився вечір. 

         Ніколас увійшов до кабінету короля і поглянувши на задумливого Чарльза, що сидів у кріслі сказав:

           — Я маю ще декілька днів по спостерігати за Його Високістю. Та попередньо впевнено можу сказати, що він повернувся з силою волі, усвідомлює хто він і що трапилося. Над ним немає влади Валентайна, бо повертав його Дрейк. Оскільки його більше немає — ніхто не зможе контролювати дії принца і наказувати йому...

           Чарльз насупившись дивився на вогонь в каміні слухаючи Ніколаса:

          — Він змінився...

          — Звісно, частина його лишилася на тому боці... Я не в силах повернути те, що втрачене. Ніхто не в силах,— сумно промовив Нік.— Мені жаль, але ти не можеш передавати йому таємницю... Він ніколи не постаріє і не матиме спадкоємців. Рано чи пізно, але це почне викликати питання...

           Чарльз пильно поглянув на друга і ще більше спохмурнів.

           — Ставлення до "нежиті" в нас дуже категоричне... Це призведе до державного перевороту. 

           — Ви знаєте як правильно вчинити,— кивнув Ніколас.

           Двері відчинилися і в кімнату рішуче увійшов Алекс:

           — Ви мене викликали, Ваша Величносте?— промовив він вклонившись.

           Чарльз та Ніколасс вмить зосередили на ньому свою увагу.

          — Так, звісно, викликав,— зацікавлено оглянув на нього Чарльз.— Присядь, є кілька питань. 

          Алекс присів і насупившись спитав:

           — Мій звіт не достатньо детальний?

           — Ні, там все зрозуміло, я хотів спитати про інше... Як ти почуваєшся?

           — Все добре,— промовив Сентрокк, підозрюючи які саме питання цікавлять короля.

           — Немає ніяких змін?— з підозрою спитав Чарльз.

           — Вас цікавить чи подіяло зілля?

           — Ти перший з тих кого я знаю, хто його пив. Я сам колись хотів таке випити, та в останню мить передумав. Звісно цікавить. То що? Подіяло?— насторожено спитав він.

           — Так,— промовив Алекс і стис зуби.

           — Ти її забув?— спитав Ніколас.

           — Ні, я все чудово памʼятаю.

           — То як воно подіяло?— незрозумів король.

           — Я памʼятаю все до найменшої дрібниці, але мені тепер абсолютно байдуже на неї... Порожнеча. Абсолютна. Ні симпатії, ні ненависті, ні ревнощів... Нічого.

•••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

        До наступного дня Клер ніхто не турбував, навіть дівчата не навідувалися до неї, чекаючи коли вона сама їх покличе. Бажання виходити із кімнати не було зовсім, як і обговорювати те, що трапилося... 

        Клер, прокинувшись, поснідала в кімнаті і тепер задумливо стояла біля вікна з чашкою чаю. Вона погано спала вночі. Їй снилися жахіття майже всю ніч. Снилося, як їі цілував Ніколас, а потім раптом вона відчувала знайоме відчуття, коли життєва енергія покидала тіло, а в очах коханого зʼявлявся лихий зловісний блиск... То вже був не Нік, а Дрейк. Вона хотіла вирватися з ціпких обіймів, але він міцно тримав її моторошними, кістлявими пальцями і сміявся, а його обличча змінювалося і ставало схожим на страхітливе лице Дрейка, яке вона бачила в підвалі Університету. 

        Від роздумів їі відволік стук в двері.

        — Заходьте,— промовила вона, думаючи, що то певно дівчата.

        Та до кімнати увійшов Трістан:

        — Доброго ранку, Клер.— промовив він, зачинивши двері.— Сподіваюсь, не завадив?

        Неочікувано для себе, дівчина зраділа його візиту:

        — Я рада вас бачити, Трістане,— усміхнулася вона.

        — Я хотів дізнатися, як ви?

        — Все добре... — посмішка зникла з її обличча,— Я це пережила, і засвоїла на практиці ваш урок.

        — Який саме?

        — Що іноді, знешкодивши ворога, можна лише зробити гірше...— сумно зітхнула вона,а на очі навернулися сльози: вона згадала що сталося після того як їм не вдалося втекти.— Я мала вбити Франсі. Це призвело до жахливих наслідків... 

         Трістан миттю підійшов ближче і обійняв її:

         — Не треба себе винуватити. Ви вчинили так, як вважали за потрібне. Ви не винні в тому, що трапилося...—  Клер обійняла його у відповідь, поклала голову йому на груди і відпустила свої емоції. Вона мала комусь виговоритися, мала сказати все, що накопичилося за ці кілька жахливих днів. 

         — Якби я послухала вас, і вбила її, у нас був би шанс втекти...Вони б не вбили його... Він загинув через мене... Вільям перерізав йому горло... це було жахливо... Він був таким добрим, таким щирим...- сльози градом котилися по щокам.

         Трістан міцно її обіймав, погладжуючи рукою її по голові і не міг зрозуміти про кого вона каже. За чию смерть винить себе і що там взагалі сталося?

         — Все буде добре, Клер,— промовив Трістан,— ви ні в чому не винні, він загинув не через вас. Я не знаю, що там сталося, але ви не маєте винуватити себе. Люди котрі вас викрали ладні були вбивати кожного, хто їм заважав. Саме вони мають нести відповідальність за свої дії. Ви світла, добра дівчина, і  маєте надалі лишатися такою. Це трохи різниться з тим, що я вам казав раніше, але краще будьте собою, ви не вбивця. На ваших руках крові немає.       

          Клер підвела на нього очі:

        — Я вбила Дрейка... 

        — Він був мертвий задовго до того,— відмахнувся він.

        — Але Річард... він тепер буде іншим...— з жалем промовила Клер.— Кароліна сказала, що після повернення, він буде не такий, як раніше.

        — Річард?—  Трістан насупився, одразу зрозумівши що до чого. Він кинув задумливий погляд в вікно:- Все буде добре, можливо є якийсь вихід... Все налагодиться. Головне, що Дрейка більше немає. Його військо знищене. Хоч Валентайн і Франсі втекли, та їх знайдуть, вони більше нікого не скривдять... Їх розшукують по всьому королівству і в сусідніх також. Довго вони ховатися не зможуть... Ви нарешті в безпеці, мати була б в гніві, якби з вами щось трапилось,- усміхнувся він.

         Клер усміхнулася у відповідь, відсторонилася і витерла очі:

        — Вибачте, за мою слабкість, я надто довго тримала все в собі...— трохи ніяково промовила вона.

        — Нічого страшного,— сказав Трістан,— якщо вже ви стали мені сестрою, маю виконувати обовʼязки брата і заспокоювати вас.

         — Дякую,— кивнула вона з усмішкою.

         — Нема за що. Я вже піду, треба написати матері листа, що все з нами добре,— промовив він і рушив до дверей.        

         Відчинивши двері він застиг на місці зустрівшись поглядом з принцем Генрі, що саме збирався постукати. 

        — Ваша Високосте,— Трістан вмить став струнко.

        Клер в нього за спиною закотила очі і подумки вилаялася.

        Не відриваючи погляд від охоронця принц увійшов і лише тоді поглянув на наречену:

       — А що тут відбувається?

       — Трістан заходив дізнатися, як я, після всього, що трапилося,— втомлено відповіла Клер. 

       — Це твоя кімната, тобі не можна бути тут наодинці ні з ким з чоловіків, це тебе скомпрометує.

       — Гірше ніж скомпрометував мене ти?— не втрималася вона.

       — Дозвольте я піду?— спитав Трістан, відчуваючи себе зайвим.

       — Не поспішай,— зупинив його Генрі. 

       — До речі, вчора я була тут наодинці з королем, це теж мене компрометує?— спитала Клер обурено. Генрі на мить застиг і здивовано на неї поглянув, а Трістан лише всміхнувся. Клер глибоко вдихнула:— Йдіть Трістане, досить тримати двері відчиненими і влаштовувати шоу для охоронців. Бо це мене скомпрометує... і знову доведеться за когось заміж виходити...

       Трістан поглянув на Генрі і, коли той кивнув, вийшов зачинивши за собою.

        — Більше ні за кого не доведеться, ти моя наречена. 

        — Я б воліла ні за кого не виходити...— невдоволено промовила Клер і відвернулася до вікна.— Сцени ревності недоречні, тим паче до Трістана.

        — Чому до Трістана не варто ревнувати?— насупився Генрі.

        — Бо він один з тих, хто не планує на мені одружуватися, для мене він друг. 

       •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••