Блекмор. Принцеса Островів (Книга 3)

   Чарльз Редстоун, Король і Володар Вілларії, Повелитель територій від Холодного Моря до Вогняних Земель, нащадок найдревнішого королівського роду, втомлено дивився на старшого сина. 

     — Поясніть, Ваша Величносте, чому ви перенесли церемонію на невизначений термін?— спитав Річард, намагаючись приховати від короля своє обурення.

     — Тому, що зараз ризиковано проводити цю церемонію,— промовив король.

     — Через принцесу? Чим вона може зашкодити? Те що її хочуть вбити, ніяк не стосується королівської таємниці. 

     — Я й не казав, що це пов'язане. Ми скасували церемонію, тому що краще буде, щоб до врегулювання  кризової ситуації, знанням володів хтось один.

       — Якої кризової ситуації?— спитав принц. 

       — Давній ворог нашої родини повернувся, він прагне знайти те, що ми ховаємо. Поки з ним не розберуться — церемонії не буде.

      — Батьку? Ви мені не довіряєте?— розчаровано спитав Річард.

      — Звісно довіряю, та Дрейк володіє магією, що здатна проникнути в твою голову, ти розповіси їм все що вони захочуть, сам того не розуміючи,— сумно сказав Чарльз.

     — Що їм заважає зробити те саме з тобою?— з підозрою спитав він.

     — В мене є захист від впливу на мозок, а в тебе немає. Якщо вони доберуться до мене, я заберу таємницю з собою в могилу. 

      — То треба і мені той захист поставити, в чому проблема?

      — В тому, що його може поставити одна єдина людина, а твоя мати заборонила їй з'являтися при дворі. Я пропонував їй. 

      Річард одразу змінився в лиці, зрозумівши про кого мова. Була лише одна людина, котру королева не хотіла бачити при дворі. 

       Вхідні двері відчинилися і до покоїв увійшов Генрі, явно розлючений, проте він намагався приховати свій стан.

      — Генрі? Щось трапилось?— здивовано спитав Чарльз, помітивши, що завжди стриманий хлопець, сьогодні зовсім на себе не схожий. 

      — Ваша Величносте, ми можемо поговорити на одинці?— спитав він, зиркнувши на брата.

      — Річарде, можеш йти, я думаю, ми вирішили твоє питання,— кивнув Чарльз.

       Коли за принцем зачинилися двері він, в очікуванні, поглянув на Генрі.

      — Я хотів дізнатися, чим вас,  Ваша Величносте, не влаштовує леді Д'Арк?

      — Чому ти вирішив, що вона мене не влаштовує? Чому вона має взагалі мене влаштовувати?— незрозумів Чарльз.

      — Після розмови з Вами, вона сказала мені дещо неочікуване...

      — То вона таки поговорила з тобою?— кивнув король.— До чого тут я? Я дав їй пораду, поговорити з тобою начистоту, що саме вона тобі сказала я не маю уявлення. 

       — Вона сказала, що кохає іншого, але це неможливо... я завжди був поруч і не помітив, щоб вона проявляла до когось увагу. Думаю вона сказала це навмисне.

        — Може мова не про одногрупників,— припустив король.— Я не змушував її тебе обманювати, навпаки просив розповісти про справжні почуття. Краще якщо ти дізнаєшся про це зараз, ніж тоді коли буде пізно... чи я колись вас обманював?— серйозно спитав він.

        — Ти обманював матір, ти досі закоханий в ту відьму,— промовив невдоволено Генрі.

        — Я її не обманював, вона завжди все знала. Я одружився з обов'язку перед королівством, як і твоя мати. У таких як ми, щасливого кохання майже не буває! Було б звісно чудово для королівства, якби ти одружився з принцесою Островів, та, нажаль, Амелія народила хлопчика, тому ніяк в тебе не вийде бути разом з Клер. 

        — То вона справді, не принцеса?— насупився Генрі.

        — Так, ніхто б і не думав, що вона принцеса, якби не той грифон...— невдоволено промовив король.

       Вхідні двері різко відчинилися і в покої увійшли принц Річард та Алекс Сентрокк. 

        — На принцесу знову напали,— швидко проговорив принц.— Вона ціла, Трістан впорався з усіма шістьма нападниками. 

        — Ваша Величносте, Алекс Сентрокк, прибув за вашим наказом,— промовив Алекс, вклонившись.

        Король зацікавлено окинув поглядом агента секретної служби. 

        — Йдіть хлопці, відпочивайте, нам є що обговорити,— промовив він не відводячи від нього задумливого погляду. Річард та Генрі вийшли, перемовляючись про щось між собою. Коли за ними зачинилися двері Чарльз сказав:

          — Отже, ви були в Унівеситеті? Коли все сталося?

          — Так, Ваша Величносте,— незворушно, з кам'яним виразом обличча, промовив Алекс.— Моя доповідь по цій події буде у вас на столі вранці.

         — Добре,— задумливо кивнув король.— Знаєте чому вас викликали?

         — Для захисту, Його Високості, спадкоємця престолу.

         — В Блекморі без вас справляться?

          — Враховуючи ситуацію і попередні плани ворога,  його не цікавить Блекмор, тому загроза для учнів і персоналу мінімальна, Ваша Величносте. Впевнений, що моя присутність там не обов'язкова,— холодно сказав Алекс.

          — Як Вона?

          — Лютує.

          — Я не триматиму вас тут довше ніж це потрібно, скоро повернетеся до Неї.

          —  Дякую, Ваша Величносте,— кивнув Алекс.

          — Добре, пане Сентрокк, йдіть. 

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

           Клер цієї ночі спала неспокійно. Їй снився Ніколас. В абсолютній темряві, скутий кайданами, він кричав від болю, а вона була надто далеко і не могла допомогти...

          В холодному поту вона прокинулася від власного крику. Поруч на ліжку сиділа перелякана Джіа.

          — Тихо, тихо, то лише сон...— демониця обійняла схвильовану подругу і почала заспокоювати. Раптом двері відчинилися і до кімнати заскочив насторожений Трістан. Джіа махнула йому рукою, щоб він йшов геть:— Це лише сон, заспокойся... Клер все добре... ти в безпеці... Трістане, потрібен чай заспокійливий,— звернулася вона до нього. У відповідь він кивнув і вийшов.

          Клер було надто важко заспокоїтися, вона знала, що це не просто сон... Ніколас імовірно страждав заточений із лихою сутністю всередині... а вона була далеко і дійсно не могла допомогти...

         — Заспокойся,— продовжувала Джіа,— бо прокинуться дівки, і щось мені підсказує, що ти не захочеш пояснювати їм, чому кричала саме те ім'я. 

        Клер підняла на неї заплакані очі, по шоці котилася сльоза, її буквально трясло. 

         — Я не знаю як йому допомогти...— прошепотіла вона.

        Джіа обійняла її поглажуючи по спині:

         — Я знаю, що ти несеш якусь важку ношу, і не ставитиму питань... сподіваюся все налагодиться, бо ти мене лякаєш...

         До кімнати повернувся Трістан з чашкою чаю. Джіа відпустила Клер і підійшовши забрала в нього чашку:

        — Дякую, Трістане, та вам краще повернутись  на свій пост.

         Він кинув зтурбований погляд на Клер, що мовчки сиділа на ліжку з відсутнім виразом обличча, і пішов. Коли за ним зачинилися двері, Джіа сіла поруч з подругою на ліжко і простягнула їй чашку:

         — Ось, випий, це допоможе заспокоїтись, а я піду гляну, чи сплять дівчата.

         Клер взяла чашку і на автоматі зробила ковток трав'яного напою.  Одразу по тілу розлилося умиротворююче тепло, миттєво стало спокійніше і повернулася ясність думок. Клер насупилася поглянувши на чашку. Джіа повернулася з сусідньої кімнати і спитала:

        — Що ?

        — Дивний чай...— промовила Клер.

         Джіа взяла в неї чашку і зробила ковток:

         — Ого, Трістан трохи перестарався, сильний збір, не пий більше, бо будеш неадекватно поводитися...— вона відставила чашку на столик.— Тобі вже краще?

        — Набагато,— кивнула Клер.

        — Тепер ти не заснеш,— винувато сказала Джіа.

        — Це на краще,— кивнула Клер.

        Джіа присіла на ліжко:

         — Отже все таки Блекк?

         Клер сумно кивнула. 

          — Посидіти з тобою?— спитала Джіа.

          — А спати не хочеш?

           — Я ж теж скуштувала того чаю,— усміхнулася Джіа.

           — Тоді посидь,— кивнула Клер,—  бо я зараз як почну все прокручувати в голові... я так хочу йому допомогти, та що я можу зробити?— спитала Клер.— Я навіть себе захистити не можу. Я гадки не маю як його врятувати...

         — Від чого врятувати?— насупилася Джіа.

         — Від тої сутності, що зараз в його тілі... 

          Джіа здивовано розширила очі, та задати питання не встигла, найближчі кілька годин Клер розповіла їй майже все, що стосувалося Ніколаса. Змовчала лише про своє походження... Під ранок, коли вона виговорилася і вкрай втомилася, вона заснула. Джіа шокована почутим, повільно пішла до їх з дівчатами кімнати і хотіла поспати, та почута інформація настільки її шокувала, що вона до самого ранку вже не змогла зімкнути очей. 

••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

       Клер прокинулася досить рано з твердим рішенням не пропускати більше тренувань і навчання. Швидко одягнувшись,  з допомогою служниці, в костюм призначений для тренувань, вона вирішила перед сніданком трохи позайматися, що і запропонувала Трістану. Чоловік одобрив її ідею і вони разом рушили до спеціального тренувального залу в напівпідвальному приміщенні.   

      — Для початку я б хотів побачити, як ви вправляєтесь зі звичайною зброєю.Далі перейдемо до тренувань з володіння магією води.

       — Ви теж нею володієте?— спитала Клер, пам'ятаючи льодяні бурульки, якими він розправився з нападниками вчора.

       — Так. Саме тому мені і доручили вашу підготовку. Раджу нерозслаблятися, бо одразу троє авторитетних для мене людей, вимагають, зробити з вас вправного вбивцю. У вас напрочуд багато покровителів.

        — Я б не хотіла бути вбивцею,— насупилася Клер.

        — То ви б обрали щоб замість вас хтось постійно вбивав?— прищурився він.— Тут ви схожі з тіткою...

        — Вона мені не...— Клер осіклася.— Ми з нею не схожі.  Я б воліла шукати інший вихід, окрім вбивства.

         Трістан підійшов до столу з різноманітною зброєю і жестом запропонував їй обрати.

        — Уявіть перед вами озброєний нападник і нікого хто б міг допомогти. Нападник має намір вас вбити будь якою ціною, тікати нікуди, припустимо кімната зачинена. Або вбиваєте ви, або вбивають вас. 

        — Його може можна, якось знешкодити, поранити...— запропонувала Клер, проглядаючи зброю і шукаючи схожу на ту, що була у неї в Блекморі.

        — А якщо поранення додасть йому люті? І він кинеться на вас з подвоєною силою? В бою немає часу довго думати, як краще знешкодити чи відключити, ви маєте реагувати швидко. Особливо, якщо їх декілька. 

         Нарешті Клер знайшла те, що шукала. Трістан кивнув оцінивши її вибір. Клер спитала:

         — Ви сказали, що за мене просили троє впливових людей, хто саме?

          — Як переможете відповім,— хитро всміхнувся він. 

          — Це не таке вже важливе питання, не мотивує,— знизала плечима Клер.

          — Що ж тоді вас змотивує?— зацікавився Трістан.

          — Ну незнаю...

          — Вам не вистачає азарту,— блиснув він своїми неймовірними очима.— Давайте, на кону буде бажання? Будь яке, в межах розумного.

           — Бажання?— здивувалася Клер.

           — Так. Чи ви не впевнені в своїх силах?— хитро усміхнувся він. 

           — А давайте,— кивнула Клер і приготувалася, ставши в стійку. Вона гадки не мала, що б такого забажати, а ще було цікаво, що може попросити він. 

          Він взяв схожий меч і кинувся в атаку... Клер вправно відбивала кожний його випад.  За той недовгий час, що Алекс ганяв її в Блекморі, вона досить добре навчилася володіти цим мечем. Вони кружляли по залу в дивному танку з холодною зброєю. Клер відчувала, що вже почала втомлюватися, і підозрювала, що він атакує не на повну силу, а навмисно піддається. Відбивши новий удар його меча, вона різко присіла і зробила йому підніжку. Трістан, ніби не очікувавши цього, впав на підлогу, та щойно вона збирала прикласти лезо до його шиї він прудко відкотився вбік і збив з ніг її. Мить і він вже неприпустимо близько над нею з лезом коло її шиї.

           — Здається я виграв,— усміхнувся він.

           — То що ви хочете, Трістане?— спитала дівчина, зазирнувши в його очі.

           Він не спішив її відпускати, ніби насолоджуючись тимчасовою перевагою:

           — Я прибережу бажання на потім,— усміхнувся він, пильно дивлячись в її обличча і загадково посміхаючись. 

           Різко він прибрав лезо і підвівся, подаючи їй руку, допоміг встати.

            Саме вчасно бо двері відчинилися і до приміщення увійшли принц Річард з Алексом.

           — Леді Д'Арк?— здивувався Річард.— Не очікував побачити вас тут, так рано.

            — Ваша Високосте,— присіла в реверансі Клер.

            — То я мабуть пізніше підійду, не буду вам заважати,— трохи зніяковів Річард.

            — Не турбуйтеся, Ваша Високосте, я вже збиралася йти снідати. Зал в повному вашому розпорядженні,— люб'язно усміхнулася вона. 

            — То ви ще не снідали?— здивувався він.— Я теж, може поснідаємо разом? Давно хотів з вами познайомитись більше.

            — Це честь для мене, Ваша Високосте,— кивнула Клер, вона кинула погляд на Алекса.— Ви дозволите мені трохи вкрасти пана Сентрокка? Маю до нього розмову.

            — Звісно, я почекаю вас в саду з Трістаном?— кивнув принц.

            — Це так люб'язно з вашого боку,— усміхнулася Клер. 

            Принц та Трістан вийшли, коли за ними зачинилися двері Клер видихнула:

             — Як я втомилася так розмовляти... Що там? Є новини?

             —  Поки жодних хороших новин,— похитав головою Алекс.

             — Але чому ви тут?— стурбовано спитала Клер.

             — Король викликав, я б просто так не кинув Кароліну, вона зараз вразлива,— зітхнув він.— Вона підключила Тріппо та Калло, вони разом шукають спосіб зняти кайдани. Блекк зник і невідомо де взагалі... ще й виявилося, що серед студентів був засланий поплічник Вільяма, ми досі її не знайшли... 

            — Але ж в Кароліни є план?— спитала з надією дівчина.

            — В неї їх купа, та поки вона з тими кайданами, жоден з планів не спрацює... то якийсь древній артефакт, навіть Леон розгубився, а він нібито найкращий в цій галузі. Я з нею на зв'язку, щойно будуть новини повідомлю,— проговорив Алекс.— Ходімо, не будемо змушувати принца чекати.

            Вони вийшли в сад де їх вже чекав Річард. Разом вони пройшли в затишну альтанку і не встигли сісти, вмить підскочив прислужник і почав прудко розкладати на столику сніданок. Алекс та Трістан стали трохи подалі не заважаючи і про щось переговорюючись.

            — То ви до нас надовго, леді Д'Арк?— спитав Річард, наливаючи їй з невеличкого заварничка чай.

            — На місяць, далі треба буде повертатись до навчання,— знизала плечима Клер.

           —  А в Вестмор не плануєте,— спитав він з незворушним виразом обличча.

           Клер на мить застигла, пригадуючи де вона могла чути цю назву, добре що швидко згадала. Вестмор — столиця Північних Островів.

             — Боюсь мені небезпечно там з'являтися, як би мені не хотілося там побувати,— відповіла Клер зітхнувши, хоча насправді зовсім не горіла бажанням там "бувати". Вона обережно взяла до рук чашку з гарячим напоєм.

             — Так, я розумію,— кивнув він.— Просто я думав, що можливо батько вже пообіцяв вам підтримку нашого королівства, в вашій нелегкій справі повернення того, що має належати вам по праву народження. 

            Мозок Клер миттєво переклав його слова з придворної на нормальну мову. Він мав на увазі: чи готовий король дати їй військо, щоб влаштувати переворот.

            Клер застигла з чашкою коло губ. Не зробивши ковтка вона повільно опустила чашку і витримавши паузу промовила підбираючи слова. 

            — Якщо ви маєте на увазі те, про що я подумала, то ні. Його величність такої підтримки мені не обіцяв, і я її зараз не потребую. Мені ще рано повертатись.  Я ще не готова до тієї місії, що на мене може там чекати,— вона поглянула на нього, намагаючись зрозуміти чи правильно вона донесла до нього інформацію. Начебто все правильно сказала: і не підтвердила нічого прямо, і на питання відповіла.

            — Я вас зрозумів,— кивнув принц і зробив ковток чаю.— А що трапилося між вами і братом, він весь ранок в поганому настрої... Якщо це не таємниця?

           Чашка знов застигла в повітрі. Принц хотів перевести тему, але перевів її не туди. Клер знову опустила чашку і поглянула на принца:

            — Чи можуть від Вас бути таємниці?— з посмішкою спитала вона.

           — Та припиніть, я лише принц, то від короля не можна нічого приховувати.

           — Чому Ваша Високість вирішили, що причина поганого настрою принца Генрі, саме в мені?

           — То ви тут нідочого?— здивувався Річард.

           — Це знає лише сам Генрі,— похитала головою Клер.

          Принц загадково на неї подивився: 

            — Ви дуже добре тримаєтесь при дворі, 

            — Це вартує чималих зусиль,— усміхнулась Клер.

             Річард з посмішкою кивнув:

            — Ще кілька днів і ви звикнете, вже буде саме по собі виходити.— Він підсунув до неї тарілку з десертом.— Раджу скуштувати , воно неймовірне.

           — Дякую,— кивнула дівчина і слухняно скуштувала білий повітряний крем з якимись ягодами.

           Спостерігаючи за її реакцією Річард задоволено кивнув:

            — Я знав, що вам сподобається. Обожнюю їх, а Белла не оцінила...— похитав він головою.

            — А так і не скажеш, Ваша Високосте, що ви полюбляєте солодке,— усміхнулася Клер.

            — То я багато часу тренуюся,— кивнув він.— Треба нам якось разом потренуватись, Трістан сказав ви добре володієте зброєю. 

            — Залюбки,— кивнула Клер.

            Вони завершили сніданок за безтурботною бесідою, після чого Трістан відвів Клер до її апартаментів.        

       •••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••••

         Увійшовши до кімнати Клер шоковано застигла на місці.

         Дженні в одній нічній сорочці, такій прозорій, що ледь прикривала тіло, весело стрибала на її ліжку, Іона та Джіа марно  намагалися її стягнути звідти.

         — Що відбувається?— насупилася Клер.

         Джіа обернулася і злякано сказала:

         — Вона випила чай, що ввечері тобі Трістан робив. Ми вже більше години намагаємося її заспокоїти. 

          — Не треба мені заспокоювати,— похитала головою Дженні, вона зіскочила з ліжка і швидко підійшла да Клер,— Я вперше за стільки років щаслива, я вільна... вільна від наказів і вимог... вільна від  дядька, від Гарольда, від майстра... мені так легко, Клер... я така щаслива...— промовила вона обіймаючи  її.— Мені здається я можу літати... як давно я не була такою вільною... 

        — Побудь з нею, а я піду  виясню в Трістана в яких пропорціях він готував той чай,— похитала головою Джіа.

        — Я! Я піду до Трістана,— хихикнула Дженні.

        — Ні, ні до кого ти не підеш,— суворо сказала Клер. 

        — Тоді нехай він прийде сюди,— тупнула ногою Дженні,— бо застосую магію і вийду.

       — Добре я покличу Трістана, але ти пообіцяєш, що будеш тут,— кивнула Клер. Не вистачало щоб вона в такому вигляді бігала по коридорам, це буде крапка на її репутації.

       — Обіцяю,— кивнула Дженні з виразом повної невинності в очах. Вона відійшла від Клер і сіла на краєчок ліжка, демонтруючи свою покірність.

         Клер задкуючи, не відводячи від неї очей, підійшла  до дверей і швидко разом з Джією вислизнула в коридор. 

        — Трістане в нас проблема,— промовила Клер.

        — Які трави ви клали в збір цієї ночі?— невдоволено спитала Джіа. 

       — Я нічого не клав, я сказав аптекарю, що треба заспокійливе, він спитав причини, я описав і він дав збір, сказав що має допомогти...— розгублено відповів Трістан, переводячи погляд з однієї на іншу.

      — Я до аптекаря,— хутко побігла Джіа. 

      — Ходімо, Трістане,— кивнула йому Клер.— Побачите щоб було б зі мною після вашого зілля. 

     Вона заштовхала його до кімнати. Дженні щойно побачила його хижо посміхнулася. Дівчина підвелася і повільно рушила до нього, як хижа тварина, що підкрадається до кролика. 

       — Дженні, що ти задумала?— з підозрою спитала Клер, вона почала розуміти, що йти на поступки їй було, імовірно, помилкою. 

       — Ой, біда буде,— захитала головою Іона і зробила крок до подруги.

       Різко вскинувши руку Дженні застосувала магію. Сильний струмінь повітря підхопив Іону та Клер і притис обох до стіни за кілька сантиметрів над підлогою.

        — Не варто мені заважати,— хижо промовила Дженні. Продовжуючи тримати їх витягнутою рукою і розчепіривши пальці. Трістан почув, як ззаду клацнув замок, зачинивши двері. Дженні наближалася:— Я звернула на вас, Трістане,  увагу ще першого дня, як ми сюди прибули. Ваші неймовірні очі, прямо таки, манять і кличуть в них потонути...

        — Не варто там тонути, впевнений вам не сподобається,— спокійно промовив Трістан.

        — Я хочу... Сьогодні я зрозуміла, що можу робити все, що хочу. Я не хочу бути вигідною партією для Гарольда і розмінною монетою для Дядька... я не хочу виконувати принизливі накази будь кого... я втомилася від всіляких інтриг. Я хочу,— вона приблизилася впритул і стала навшпиньки, поклавши руку йому на груди для опори:— Вас поцілувати. 

        Вона відпустила подруг і вони з гуркотом впали на підлогу. Не бачачи зі сторони охоронця жодного супротиву, лише цікавість в його очах, Дженні торкнулася рукою його щоки і обережно поцілувала в губи. Клер шоковано спостерігала, як очі Трістана засяяли аквамариновим світінням, а Дженні непритомна почала падати. Охоронець підхопив її і поклав на ліжко. Обернувшись до здивованих Клер та Іони він промовив:

       — Години три-чотири поспить, якраз приготується зілля за цей час. 

       — Що то було?— здивовано спитала Іона.— Як ви це зробили?

      — Моя мати була сиреною, я успадкував від неї цей незвичний дар,— промовив він.

       — Кожен ваш поцілунок таке робить?— підняла брову Клер,підвівшись.

        — Ні, не кожен, лише коли мені це необхідно. 

       — То інші здібності сирен теж вам підвладні?— зацікавлено спитала Іона.

       — Так, і я б хотів, щоб ви зберегли це в таємниці. Магія сирен досі під забороною в королівстві. 

       — Звісно,— кивнула Клер.

       — Дозвольте йти, леді ДʼАрк?

       — Так, йдіть,— сказала Клер, прослідкувавши, як він вийшов, вона повернулася до Іони.— А які ще сили в сирен?

        — Вони можуть закохати в себе через поцілунок,— прошепотіла Іона.— В них все через поцілунок... Бабуся казала мені, що в них особлива аура, вони притягують до себе жертву... тому Дженні і зацікавилася ним так, вона просто не могла опиратися поклику сирени... 

         — Тобто він свідомо її "кликав"?— насупилася Клер.

         —  Не думаю, вони притягують жертву з найслабшою волею, жертви самі їх знаходять... Та сирени можуть живитися їх життєвими силами, тому їх магія і заборонена.