розділ одинадцятий. Прогулянка

Христина завершила писати листа. Відклавши листочок списаний рівним почерком і відклавши перо вона перев'язала його стрічкою, і вийшла з покою. У домі було тихо.

Пан Анджей поїхав у поле. Адже був серпень, час збирати врожай, а пан хотів, щоб витрати родини збільшувалися, а не зменшувалися, тому він завжди намагався усе контролювати.

Пані відпочивала. Останнім часом як зауважила Христина вона втомлювалася, і часто лежала в ліжку. Коли вона намагалася розпитати, чи добре вона себе почуває, пані тільки відмовчувалася.

А діти тим часом, відпочивали у своїх кімнатах. Навіть їм таким непосидючим і жвавим заважала спека, яка напала на село.

Христина вийшла з будинку. Сонце висушувало траву і заберало останню вологу.

-Вітаю, панно.- До неї підійшов Данило і вдавано шанобливо вклонився.

Дівчина зітхнула. Її ображало таке ставлення хлопця, бо глибоко у серці вона відчувала, що він мігби стати її супутником до смерті. Від таких думок дівчина не стримуючись зареготала. -Привіт, Данило.- Задихаючись від сміху мовила.

-А, що смішного в моєму вигляді?- Поцікавився він оглядаючи себе.

-Та все добре відповіла Христя, і все ще весело посміхаючись пішла до посильного, який прийшов за листом.

-Ось візьми, Василю.- Дівчина підійшла до високого молодика у вишитій сорочці.

-Дякую, Христинко.- Мовив хлопець і сів у сідло.

У вечері сспека трохи спала. Христина роззувшись ступила бо соніж у вологу траву. -Ох як добре.- Дівчина закотила очі.

-Тиба панна ходить по землі босою.- У сутінках до неї нечутно, як кіт підкрався Данило.

Дівчина злякано поглянула на хлопця. Не очікувала вона його тут побачити.

-А, що пані Ядвіга не вчила свою доньку гарним манерам?- Данило не відступався від дівчини.

-А вона мені ніхто.- Відповіла Христина й осіклася.

-Не зрозумів?- Данило не розуміюче глянув на дівчину.

-А так.- І Христина заплакала. Їй набридла ця неправда! Їй набридло бути тут.

-Ей ну ти чого?- Данило обередно обійняв дівчину і погладив її по голові.

А вона плакала і плакала. Серце розривав біль. Скільки она вже не була на могилі батьків? Скільки вона вже живе тут у цьому домі.

-Ходи сюди.- Данило взяв ридаючу дівчину на руки і, щоб ніхто їх не побачив зайшов по далі у парк. -Розповідай, дівчино, хто ти, я думаю, що маю право це знати.- Данило посадив дівчину на лаву в альтанці. Вона була невелика і занедбана, але лава і стіль ще були досить придатними для користування.

І Христина розповіла йому все, що з нею було, і хто вона.

-А ти точно віриш, що ця Ядвіга така добра?- Данило міцніше пригорнув дівчину до себе. Після її слів він захотів оберігати її, але потрібно розібратися з Ядвігою.

-Звісно, я ж тобі казала, що там загинула її похресниця.- Христина вдихнула чисте нічне повітря і відчула як заспокоюється.

-А хочеш я тобі розповім про себе.- Данило сів рівніше. -Я був служником у Ядвіги, не скажу, що там жилося погано, але одного разу вона таки показала свій характер. Мій батько був у неї конюхом. Одного дня ми з матір'ю пішли на сусідній хутір, щоб відвідати вуйка, а батько залишився у дома. Привезли їм коня нового і батько мав його об'їздити.- -Але через те, що тварина не слухалася він вдарив його батогом.- -А це побачила пані, яка саме з гостей поверталася.- -І посадила вона його в холоднут за це, там він і помер.- Хлопець зітхнув. Ці спогади труїли його ще свіжу незарубцьовану рану.

-А нас вона вигнала.- Тому я тобі з упевненістю можу сказати, що ніякої похреснеці у неї немає.- Ці слова приголомшили дівчину.

-Як це немає?- Христя зірвалася на ноги. -Як це немає?- -Тоді чому вона мені допомагає?-

-Ось це й мені цікаво, Христю.- Данило задумався. Христя сіла на лаву.

-Слухай, ти хочеш погуляти?- Данило підвівся на ноги.

-Люблю, але це вже ніч.- Христина зашарілася.

-Не бійся ми просто погуляємо.-

-Ну, якщо так, то ходімо.- І Христина простягла йому руку.

Молоді люди пішли глибшими стежками парку. Повний місяць радісно спостерігав за ними.

-А твоя тітка була самотньою?- Якось неочікувано запитав хлопець.

-На жаль так.- Відповіла Христя. -Меніі іноді здавалося, що це через мене.-

-Ні це не тк.- -Знаєш можливо ти не погодешся зі мною, але я вважаю, що бути без чоловіка це не є бідою.-

-Це правда, Даниле, але просто ти ж бачиш де ми живемо.- -Тай я хочу вийти заміж, бо так хочу жити з людиною, яка мене любить.- Дівчина зітхнула.

-Мабудь ти права.- Відповів Данило.

Вони обоє задивилися у темне зоряне небо.

-Певно мені вже пора йти.- Порушила тишу Христина.

-Добре.- Неуважно промовив Данило і взяв її за руку.

Цей дотик, наче обпалив її з середини. -Пусти мене, Даниле.- Тихо мовила Христина.

-Так іди.- Данило відпустив її руку і пішов геть.

Христя пішла у будинок.Вона переступила поріг притихлого маєтку. Усі спали аж раптом вона почула: -З ким це ти гуляла, Христиночко?- До неї підійшла Оксана.

Христина зашарілася. -Ой та не червоній ти так, дівчино.- -Зізнавайся з Данилом гуляла?- Щира усмішка сяйнула на її обличчі.

-Так.- Відказала дівчина.

-Ну біжи, бо завтра не прокинешся.- -Я нікому не розповім про твою прогулянку.- Оксана посміхнулася.

-Христя вихором забігла до кімнати. Переодягнувшись лягла у ліжко. І заколисана, думками заснула.

Вона спокійно спала і не знала, що нависли над нею зловісні хмари.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.