розділ четвертий. Дитинство

Із двох поверхової кам'яниці вибігла чорнява дівчинка.

-Христю, але ти не забувай, що маєш до заходу сонця прийти.- Гукнула з вікна висока жінка.

-Добре, тіточко, я пам'ятаю.- Відповіла Христина швидко ступаючи зі сходинки на сходинку.

Марися Горбицька повернулася до помешкання. Помивши посуд після смачного обіду жінка заходилася коло замовлення. Вона мала хист до рукодільля, саме воно й допомагало їй заробити грошей, щоб прогодувати і себе і плимінницю. Маєток, який мали шляхтичі Горбицькі згорів наступного дня під час пожежі, яка лютувала у лісі на той час. Жінка підняла голку, яка випала у неї з руки.

Коли вона дізналася, що її брата та сестру вбили їй здавалося, що світ скотився у прірву. Адже окрім брата у неї нікого не було. Коли вона пригорнула до себе маленьку Христинку і відчула як маленькі пальчики схопили її долоню. -Я зроблю все, щоб ти була щасливою.- Шепнула вона і сілау фіакр.

З того часу безтурботне життя Марисі змінилося. Спочатку вони з Христею мешкали на краківській, а потім переїхали на вулицю святої Анни. Жінка стала працювати. Спочатку молочницею, потім кухаркою, залишаючи маленьку Христинку на подругу Орисю.

Допоки одного дня вона не прийшла до неї з розірваним платтям. -Марисенько, біда.- -Я завтра маю йти на забаву з приводу заручим, а вона ось.- Вона показала на сукню. Вона була довга, до самих стіп. Була вона шовкова і кольору бузку.

-Давай я тобі зашию.- Відповіла Марися поклавши Христину на ліжко. Дитина побачивши Орисю, простягла до неї рученята й заусміхалася.

-А ти поки забав її.- Мовила Марися і взяла понищину сукню.

Орися взяла маленьку Христю і стиха мовила. -Дивись, як вона схожа на матір.- І зітхнувши дістала з кишені простої синьої сукні стрічку. Дівчинка обхопила її рученятами.

За два квадранци часу Марися простягла цілком справну сукню. -Тримай, подружко.-

-Дякую тобі, Марисенько, я не знаю як тобі й дякувати.- І обійнявши подругу вона затанцювала притискаючи до себе і Христину, і сукню. Дівчинка дзвінко засміялася.

-Ей спокійно, ато дитину кинеш.- Засміялася Марися беручи з рук розчервонілої подруги Христину.

З того часу Марися Горбицька стала найзатребованішою кравчинею у Львові. Вона не відмовляла нікому, чито пані, чито й простій людині. Одного разу такий її характер подарував їй ліки для Христини.

Одного дня вона захворіла. У неї був високий жар, тіло била пропасниця, щічки були червоними, як калина. Марися обмивала її водою, і покликала лікаря.

-Я вас благаю, зробіть, що небудь.- Молила жінка стоячи на порозі аптеки.

-Лікар її оглядав?- Поцікавився сивий пан за лядою.

-Так.- Відповіла вона. -Ось вам листочок де все написано.- І простягла йому листочок списаний закрученим почерком.

-Ви знаєте скільки вони коштують, пані?- Поцікавився аптекар проводячи пухким пальцем по рядках.

-Не знаю.- Відповіла жінка. -Я заплачу стільки треба.-

-Тоді дайте пів сотні талярів.- Побачивши зблідле обличчя жінки він додав з насмішкою. -Пані, ви знаєте, яке рідкісне це зілльля?- -Якщо у пані немає грошей, то хай пані йде і не затримує чергу.- Мовив він.

-Я вам можу віддати свій медальйон.- Марися схопилася за комір сукні.

-Ні, пані!- -Мені треба гроші, якщо пані їх не має, то покиньте, будь ласка аптеку.- Відповів аптекар.

Марися почвалала до дому. По щоках текли сльози. -Дівчинко моя мила, я щось вигадаю.-

-Орися, яка чатувала біля дитини, почувши стукіт у двері вийшла відчинити. На порозі стояла дівчина. З виду видно, що багата, але у розірваній сукні та сльозах.

-Тут живе Марися Горбицька?- Запитала вона.

-Так.- Відповіла Орися, здивовано оглядаючи з голови до ніх панну.

-Я до неї.- Мовила панночка намагаючись зайти в будинок.

-Вибачте, але я не певна, що вона вас прийме, але, якщо у вас така потреба, то проходьте.- Дівчина взяла гостю за руку і завела її до кімнати. -Сідайте тут, ви мене пробачте, але просто зараз мені треба йти, бо у нас хвора дитина, а ви зачекайте тут.-

Коли Орися побачила якою вбитою повернулася Марися з аптеки, то в її голові одразу з'явилася думка. -Тут тебе чекає панна.- -Іди до неї і зроби все, що вона скаже.- -Я думаю, що вона добре заплатить.-

-Ти певна?- Марися зітхнула. -Я у всьому винна.-

-Так те що ти витратила майже усі гроші це погано, але у тебе є можливість усе виправити.- Мовила Орися і вже виштовхуючи жінку за двері додала. -Я з Христиною посиджу.-

-Вітаю вас, панно.- Жінка озернула невисоку дівочу постать.

-Вітаю вас, Марисю.- -Я вам заплачу тільки ви, будь ласка, зашийте цю сукню, бо, коли батьки мене побачать в такому стані, ох й уявляти не хочу, що буде.- З благанням мовила дівчина.

-Звичайно я вам допоможу.- -Зараз я вам дам сорочку, щоб ви одяглися, а сама все швидко зашию, що навіть ніхто не зауважить, що вона була розірваною.- Мовила марися і дістала із шафи сорочку з тонкого полотна. І стала до праці.

Сукня була шовкова, тому їй було важко, але вона впоралася.

-Дякую вам, пані.- -Зараз я принесу гроші, тільки сходжу до дому, моя кам'яниця знаходиться на сусідній вулиці.- Мовила дівчина і пішла.

Марися поприбиравши клапті тканини та нитки зайшла до кімнати Христини. -Як вона, Орисю.- Запитала жінка. Христя лежала бліда з пасмами волосся, яке прилипло до обличчя.

-Заснула.- Відповіла подруга. -А де та панна?- Поцікавилася дівчина.

-Пішла за грішми.- Відповіла Марися сідаючи поруч подруги.

Раптом у двері постукали. -Може, то та панна?- Задумливо мовила Марися і пішла до хатніх дверей.

-Ось, пані, я принесла.- У руках панни була сотня талярів.

-Пані, але, то забагато.- Знітилася Марися.

-Я краще знаю.- Швидко мовила панночка і чимдуш помчала геть.

-Дивися скільки грошей.- Мовила жінка до подруги.

Та в свою чергу подивилася на неї, як, на людиною із заскоком у голові.

-Марисько, ти чого ще тут?- -Біжи в аптеку!- -Чого ти дивишся на мене, як на фестинах!- -Біжи!- Орися штовхнула жінку до виходу.

-О Господи, точно.- Мовила жінка і підскоком схопивши капелюшок і шаль помчала за ріг вулиці.

-Ось гроші!- Гаркнула вона і кинула пів сотні талярів на ляду.

-Ви когось пограбували, пані?- З уїдливою усмішкою поцікавився аптекар.

-Ви хотіли грошей, ось вони.- Відповіла жінка. Її дратував цей чванливий чоловік.

-Ну добре, пані.- Чоловік простягнув їй пляшку. -Ось вона.-

-Дякую.- Відповіла жінка і підстрибом побігла до дому. Картина хат кришилася на окремі деталі, якби хтось запитав її, що, чи кого вона там зустрічала вона б не відповіла на це питання. Та їй це не було потрібним вона мала врятувати небогу.

І вона це зробила. Ліки допомогли, вже за декілька тижнів Христина прогулювалася вуличками Львова.

Орися вийшла заміж і переїхала в Сокаль. Марися ж тим часом залишалася самотньою. Та жінку йце не турбувало, вона робила все, щоб її плимінниця нівчому не змала потреби.

Згодом вона відкрила кравецьку майстерню

Працювала там така собі Теодора. То була жінка висока з чоними кучерями, чорними очима. Вона могла шити у темряві без свічок. -я для вас, люба Теодоро, і свічок можу не купувати.- Посміхалася Марися.

-Хах, Марисенько, я у себе в дома майже не мала свічок, тому треба було вчитися шити в темряві.-

Та життя, як нитка може обірватися. Марися захворіла. Хвороба була важкою. Жодні ліки не допомагали, якого б лікаря вони не приводили він не допомагав.

-Христиночко, сядь поруч.- Мовила одного вечора Марися.

-Так, тіточко.- Христина сіла поруч. Вона подорослішала, тіло набуло приєммних жіночих ліній. Їй уже виповнилося сімнадцять, а залицяльника так і не було.

-Я хочу тобі дещо розповісти.- І Марися розповіла їй усе. І про батьків, і про їхнє коріння. -Моя люба, я тебе благаю знайди їхнього вбивцю.-

-А як?- Здивовано поцікавилася Христина.

-У мене є знайома Ядвіга Барська.- У неї є маєток., поїдь туди.- Мовила вона.

Христина Горбицька стояла коло вікна. Сніг падав на її по дівочому оголені руки. Небо було насуплене й темне.

-Христинко.- Тихо озвалася тітка. Дівчина заченила вікно і кинулася до жінки, яка лежала на постелі. Її щоки були запалі, волосся лежало білим пухом на подужці.

-Візьми мене за руку.- Мовила тітка. -Я тебе дуже люблю.- -Знай, що я завжди буду поруч.- Мовила вона, і заплющила очі.

Після похорону Христина віддала майстерню Теодорі і заплативши власниці дому за оренду рушила геть з міста.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.