розділ тринадцятий. Отрута

Люди прогулювалися по вулицях міста. Ошатні панночки, галантні кавалери, поважні пані та суворі пани.

Простолюд не звертав на шляхту уваги.

Сонце освітлювало чонявого юнака, який стояв серед своїх давніх друзів: Олекси, Сиверина та та Павла.

Усі вони були майже однаковими. Високи та росляві з впевненим поглядом. Тільки Данило чорнявий, Олекса рудий, Сиверин русявий, а Павло білявий.

-Дивися, яка дівчина гарна.- Олекса розвертався кидаючи погляди своїми карими очима на дівчат, які йшли додому.

-Ти, що не бачиш, який у них одяг?- Павло відсунув рукою друга.

-Ну чорний.- Раптом Олекса ляснув себе рукою по високому чолі. -А, то певно монахині.- Хлопець зітхнув.

-Та досить про дівчат.- Раптом озвався Данило. -Ви принесли квіти на могилу?-

-Так, друже.- Відповів Сиверин.

-Ого наш мовчазний заговорив.- Олекса розтягнув губи у посмішці.

-Досить, Олексо.- Гостро мовив Сиверин. Його прозвали мовчазним, бо він не любив як він сам казав пустих балачок.

-А пані ваша де?- Поцікавився Данило відкинувши кучерик, який впав йому на чоло.

Кудись повіз її мій брат.- Відповів Павло і додав. -Він каже, що вони вже двічі їздять до якогось пана.- А посекрету він мені розповів, при цьому він нахилився блище до друзів, - вона замовила в нього отруту.-

-О, Господи.- Данило зблід і заніс руку, щоб перехреститися.

-Та може вона її не труїтиме.- З надією промовив Олекса.

-Від цієї змії можна всякого чекати.- Данило стиснув руки в кулаки.

Його друзі Сиверин, Олекса та Павло були колишніми односельчанами. Вони ще з дитинства дружили. Навіть, коли Пані Ядвіга вигнала Данила з дому вони намагалися десь зустрічатися.

Десь місяць, тому він зустрівся зі своїми друзями у корчмі.За вечерею, якою їх нагодував. У корчмі було галасливо. Пахло їжею та горілкою. Столи були дерев'яними та начищені до блиску. Пані господиня цього закладу не любила бруду та неохайності.

Люди кажуть, що, коли вона зайшла до корчми у слід за чоловіком вона закотила очі й промовила. -І як у цьому хліву, яким ти нзиваєш корчмою, чоловіче, хтось їв?- І взялася вона все вимітати і чистити. З того часу у корчмі запанував лад.

Данило розповів друзям усю історію.

-Отжеш ця Ядвіга.- Павло на обличчі якого завжди була усмішка скривив лице у зневажливій гримасі.

-То давайте ми прослідкуємо а нею.- Запропонував Олекса. Він був доволі неуважним та часо ідеї приходили в його руду всипану кучерями голову.

-Я думаю, що це хороша ідея.- Промовив Сиверин першим спорознивши тарілку з варениками.

-А ще у мене до вас є прохання.-

-Яке?- Одночасно запитали хлопці.

-Відвідайте могилу на цвинтарі у Львові.-

-Добре, друже.- За усіх відповів Павло*** олекса постукав у двері бідної хатини у, якій жив Павло. -Друже, відчини.- Попросив тихо.

Павло, який збирався лягати спати здивовано глянув на свою молоду дружину, і пішов до дверей.

-Олексо, що ти хочеш?- Запитав він.

-Давай прослідкуємо за пані.- Прошепотів хлопець. Він стояв стискаючи в руках капелюх.

-А, коли вона їде?- Поцікавився чоловік.

-Завтра.- Відказав Олекса.

-Тоді поїдемо.- Промовив Павло потискаючи руку другу.

***

Свирид стояв на порозі хати.

Спека спала і втомлений чоловік відчув як життєва снага повертається до нього.

Чоловік почув цокіт копит та перестук коліс.

Згорнувши руки на животі він стиснув вуста у холодну лінію.

Він знав, що на його душі гріха не буде.

Сонце світило весело, а Свирид відчував сум на душі.

-Я приїхала за своїм замовленням, Свириде.- Промовила пані заходячи в хату.

Анастасія варила компот з вишен, та побачивши ту саму пані завмерла коло печі. -Вітаю, Анастасіє.- Вічливо промовила жінка сівши на сцілець.

-Вітаю, пані.- Відповіла жінка.

-Ваше замовлення готове.- Промовив Свирид. Чоловік підійшов до невеличкої шафки і дістав пляшечку з якоюсь настоянкою і простягнув її пані. -Візьміть, пані.-

В очах жінки засяяли вогні. -Дякую вам, пане Свириде.- Жінка схопила гаманець і простягнула йому гроші.

-Як вона діє?- Запитала пані крутячи в руках пляшечку.

-То утрута уповільнена.- Відповів Свирид.

-Тоді ми поїхали.- І щаслива пані стискаючи в руках пляшку побігла до карети.

-Свиреде, ти певен, що так буде як ти задумав?- яЗтурбувалася Анастасія.

-Так, моє серденько.- Посміхнувся чоловік.

А пані їхала і не побачила двох хлопців, які назерці шли за нею.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.