розділ дванадцятий. Замовлення

Небо було затягнуте сизими хмарами. Дощ заливав двори та дорогу. Небо розрізали блискавки, а шум дощу розривав гуркіт грому. Вітер розгойдував стару розлогу вербу на подвір'ї старого травника і коваля Свирида, яку мабуть посадив ще його далекий пращур козак Микита, який прибився сюди із Надніпрянщини.

Свирид, чоловік тридцяти років сидів у крихітних сінях курячи цигарку. Його дружина, Анастасія не любила цигаркового диму. Тай у її стані не можна було його вдихати. І так вагітність давалася їй важко. Втомлено зітхнувши чоловік відклав упряж яку саме лагодив, і зайшов у натоплену кімнату.

-Як ти, Настуню?- Лагідно запитав.

-Сьогодні вже краще.- Відповіла вона. Жінка сиділа на ослоні коло печі тримаючи в руках голку.

Свирид зітхнув. Він бачив як важко його дружині, але вони так хотіли цю дитинку. Дасть Бог все буде добре.

-Що буде з врожаєм?- Зітхнула Анастасія.

-Сподіваюся, що дощ скоро припинеться.- Промовив Свирид гріючи руки коло печі.

-Чуєш, хтось їде?- Раптом жінка затримала голку в руці.

-Дійсно!- -Вийду гляну.- Свирид вийшов у сіни, і пошумівши засувом на дверях вийшов на залите дощем подвір'я.

Він відкрив рота від подиву, коли побачив як по розмоклій дорозі їде розкішна запряжена двома чудовими кіньми карета. А ще більший подив його охопив, коли вона заїхала на його подвір'я і кучер натягнув поводи.

Відчинивши дверцята з неї вийшла гарно вбрана пані. Скрививши своє гарне обличчя від стану дороги по якій вона мала йти вона ступила своєю ногою взутою в гарний черевичок на землю. Свирид остовпів.

-Добрий вечір.- Привіталася пані.

-Добрий.- Відказав чоловік.

-Проведи мене в хату.-

Чоловік тільки кивнув, і пішов відчинити двері. -А ваш візник?- Поцікавився через плече.

-Він теж піде.- Відповіла пані ступаючи слідом.

Коли уся строката компанія переступила поріг її хати Анастасія остовпіла. Попереду йшов її чоловік вбраний у чорні штани, рясно вишиту її руками сорочку, а на його ногах були зроблені з міцної шкіри постоли. позаду йшла пані одягнена у довгу сукню обшиту мереживом, на плечах у неї була пелерина, а на ногах черевички. А останнім зайшов смаглявий кучер вбраний у штани і теплу сорочку. Його одях був назкрізь змоклий.

-Сідайте біля печі.- Настя швидко посунула ослін до печі і візник сів притулившись до теплих кахлів.

-Нагрій мені молока, будь ласка, щоб зігрітися.- Попросила пані сідаючи у крісло.

-Зараз.- І Анастасія, як та бджілка заметушилася по хаті.

-Сядь, жінко.- Мовив Свирид, і сам пішов до льоху за молоком у глечику.

Жінка почувши його суворий тон сіла подалі від пані та її візника.

Свирид присвічуючи собі свічкою знайшов глечик і повернувся у хату.

Коли усі напилися молока Свирид запитав: -Чому така поважна пані прибула у нашу вбогу хату?-

-Якби так можна було б я б хотіла б попросити, якщо це можливо, щоб ваша дружина пішла.- Пані хвилювалася і плутала слова.

Свирид зацікавлено зкинув брови. -Якщо так іди, Настуню.- Промовив він.

Жінка знизавши плечима вийшла з кімнати і зайшла через другі сіни до іншої хати. Тут колись жили її свекор та свекруха.

А в кімнаті відбувалася така розмова.

-Я знаю, що ти, чоловіче, добре знаєшся на травах.- Жінка випростала ноги і продовжила. -А, чи можеш ти приготувати отруту?- Якби стеля зараз обвалилася йому на голову чоловік менше б здивувався. Він втупився в пані своїми чорними очима й промовив.

-Яку ще отруту?-

-Якою людей вбивають!- Почала вже сердитися пані.

-Я не розумію.- Свирид підвівся і став ходити з кутка в куток.

-Що тут не розуміти?- -Я хочу вбити людину, яка мені заважає, а в цьому мені допоможеш тільки ти.-

-Я лікую людей, а не вбиваю!- Чоловік стиснув кулаки з мозолями від ковальського молоту. -А ви пані не просіть мене про таке!-

-Усіх ти лікуєш, а свою жінку ти не вилікував.- Пані єхидно всміхнулася.

Настя була його ахілесовою п'ятою, і пані про це знала. -Для чого ви мені це кажете?- Свирид завмер. Його обличчя зблідло. В ньому не залишилося ні кровинки.

-Я тобі дам багато грошей.- Пані дістала гаманець і кинула на стіль пару монет. -Ти оплатиш своїй жінці гарного лікаря.-

Свирид вийшов на вулицю. Дощ патожив його, але тут ймому краще думалося. Чоловіку було чотирнадцять років, коли він став варити різні настої із трав. Таке було дивним для усів жителів селища, бо переважно знахарками були жінки, а тут знахар чоловік. Та він не хотів вбивати, але його дружина та дитина, яким він боявся, що не зможе допомогти.

Та, якась думка прийшла йому в голову, тому зайшовши у хату він промовив: -Я приготую отруту, пані, але я маю знати для кого вона?- Чоловік сів на стілець.

-Для дівчини однієї.- -Їй вісімнадцять років.- -Її звуть Христина.- -Ще щось?-

-Ні, пані.- Відповів чоловік.

-Тоді, коли я маю приїхати?- Поцікавилася жінка вже зводячись на ноги.

-За два тижні.- Відказав неуважно Свирид.

-Добре.- Ходімо, Іване.- Мовила вона до кучера.

Свирид стояв дивлячись у небо. Воно було чистим. Повітря було холодним та свіжим. Зорі наче горнулися до свого батька місяця.

Свирид знав, що не візьме гріх на ддушу. Ця лівчина ще дитина, а він лікує людей, а не вбиває.Так подумавши він зайшов у хату і мовив до дружини, яка уже лягала у ліжко. -От бачиш, Настуню, дощ припинився, тому врожай вистоїть.-

Анастасія не звертала уваги на дивну відвідувачку. Її чоловік був знаним травником, тому до нього приїздило багато людей. Вже заплющуючи очі вона промовила. -Слава Богу.- -БЬуло б дуже скрутно, якби пшениця згнила на полі в колосках.- І заснула

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.