розділ сьомий. Божевільний

-Як вам та нова гувернантка?- У кухні витали запахи смаколиків. Кремезна куховарка топталася коло печі де гуготіло, як у пеклі. Жінка тим часом місила тісто на періг з яблуками, але почувши слова помічниці вона повернула голову до неї.

-Хороша.- Відповіла вона, а потім подумавши додала. -До нас вона ставиться добре.-

-Чоловіка їй треба.- Помічниця, яку було звати Оксана була високою, міцної статури жінкою. Вона мала хорошого чоловіка та чотирьох дітей. Одну доньку на виданні та трьох синів, тому вона сама була щасливою і всім бажала того самого.

-Ксеню, може не знайшла вона свого щастя.- -Я теж думала, що треба як омога швидше виходити заміж, а зараз я розумію, що краще почекати.-

-Може ви й праві.- Відповіла Оксана.

***

Христина притримуючи юну Теофілію за руку приказувала посміхаючись. -Теофіліє, навіть таким розумним дівчаткам як ви потрібно відпочивати.- Дівчина вийшла за межі двору і попрямувала до лісу. Липневе сонечко ласкаво кидало своє проміння на двох дівчат.

-Христю, а ми до вечері повернемося?- Стурбовано запитала лівчинка. Вона була вбрана у білу сукню з тюлевими рукавами, на її ніжках були зграбні черевички.

-Звісно, панно.- Відповіла Христина. Дівчині вже остогидло постійно просиджувати у класній кімнаті. То була кімнатка на першому поверсі. А бачачи, що за вікнами сяє сонечко вона попросила дозвелу відвести панночку на прогулянку.

-Звичайно, я й сама, Христино, хотіла вам, то запропонувати.- Магдалена переглядала господарські книги. -Погода така гарна, що я візьму адама й Ельжбетту і ми поїдемо до вашої тітки.

-Передайте їй від мене листа.- Дівчина дістала з рукава сукні згорток паперу.

-Звісно.- Магдалена посміхнулася.

-дякую вам, Магдалено.- Дівчина посміхнулася.

-Тоді ми підемо. Дівчина вдягла на голову солом'яний капелюшок поправила сукню і взявши за руку Теофілію рушила на вулицю.

-Ви дуже гарно малюєте, Христино.- Порушила тишу Теофілія.

-Дякую вам, панно.- Саме сьогодні Христина завершила малювати свою велику картину де був зображений будинок Глінцьких.

А завтра вона мала почати малювати портрет пані Магдалени.

-А мій намалюєте?- Весело ступаючи стежкою всипаною квітами запитала Теофілія.

-Звісно!- З радістю відгукнулася Христина. Дівчина згадала як прийшла на перший урок до панни Теофілії.

-Давайте познайомимося ближче.- Теофілія зміряла дівчину поглядом своїх очей і мовила.

-А для чого?-

христина отетеріло витріщилася на дівчину. Вона завмерла не знаючи, що відповісти. Але врешті вона подумала й мовила. -Для того, щоб сми могли потоваришувати.-

-Дивно.- -Для Марі, то небуло важливо.- Теофілія посміхнулася.

-Я, не вона.- Відказала Христя.

-Ну добре.- Після цих слів гувернантка відчула, що крига скресла.

-Давай ми розпочнемо з арифметики.- Мовила Христина і розгорнула товстий зошит.

Теофілії добре давалося навчання. Але найбільше їй подопбалося спостерігати за тим як Христя малює. А одного разу вона попросила. -А навчи мене малювати.-

-Добре, Теофіліє, коли у нас буле час я покажу вам кілька малюнків.І от вони зайшли в лісок. У руках Христина тримала олівці та альбом.

Коли вони дійшли до пенька дівчина сказала. -Сідай, Теофіліє, тут я зможу тобі показати малюнок. -Хто зна може і в тебе є хист до штуки.-

Вони провели пів години за лагілною розмовою.

Аж раптом Теофілія приклала пальця до вуст. -Мовчіть, Христю.- Шепнула вона.

І дівчина почула як тріщать гілки. Хтось до них наближався.

Христина підвелася і завела Теофілію за спину.

І раптом вона побачила...

З кущів вийшов високий чоловік в одязі розірваному на клапті, у його розкошланому волоссі були листочки, обличя було роздряпаним.

Він подивився на дівчат невидющими очима.

-Пани.- Гарикнув він і кинувся до переляканих Христини та Теофілії.

Дівчина схопила панну на руки і кинулася на втьоки.

Вона бігла як омога ближче додому.

-Люди, допоможіть!- -Ряяяятуйте!- Горлала вона.

-Біжіть в будинок.- До них вибіг чоловік з дому Глінцьких. До був коваль Дмитро.

Дівчина вклала Теофілію в ліжко напоїла її солодким чаєм і потримала її за руку, доти доки вона не заснула.

-Хто цей чоловік, який ледь не напав на нас у лісі?- Поцікавилася вона сидячи на кухнфі.

-То наш колишній коваль Павло.- Почала кухарка наливаючи кави дівчині. -У нього була дружина, а от діток Бог не давав.- -Але оодного разу жінка, яка звалася Марина щось зробила нетак.- -Побив її пан, та так, що через паро днів вона вмерла.-

-Який жах!- З повними очима слізь промовила Христина.

-Так, і після цього він зійшов з гглузду.- -Живе в лісі не спілкується ні зким.-

-Пані прихзали.- -Розповім їм про пригоду.- Мовив коваль і вийшов на вулицю.

-Я вже тут пів року, а про нього не чула.- Задумливо сказала Христя.

-Бо ми не говоримо про нього.- Відповіла Оксана

Штука - мистецтво

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.