розділ перший. кров на килимі

1864 рік

Катерина вийшла з будинку. Дівчина милувалася як сонце проникає в сад пробуджуючи квіти, надаючи їм досконалості та індевідеальності.

-Цікаво де там наша Марі?- Дівчина не схвально ставилася до цієї гувернантки француженки. Вона була хорошою, чесною та працьовитою, тай до юної панни Теофілії ставилася добре. Розсудливо пояснити своєї неприязні вона не могла, а тому злостилася ще більше.

Згодом вона повернулася до будинку і поквапом піднялася до малого салону де зазвичай снідали пани Глінцькі.

-Добрий ранок.- Привіталася дівчина, коли переступила поріг.

-Привіт, Катрю, а ти мені покажеш свої святкові стрічки для волосся?- До неї підбіг маленький Адам. То був рум'яний хлопчик з русявим чубчиком.

-Звичайно!- -Я ж обіцяла, а обіцянки треба виконувати.- Дівчина погладила його по голові.

-Так, але спочатку треба поїсти.- Пані Глінцька взяла сина за руку. -Ходімо до столу.- Пані лагідно посміхнулася Катерині. -А де Марі?- Запитала переводячи погляд своїх карих очей і не побачила гувернантку, яка мала сидіти коло вікна.

-Певно захворіла.- Відказала дівчина. -Може спить?-

-Піди та збуди її.- Мовила Магда і сіла за стіл вкритий вишиваним обрусом. Чого там тільки не було: І квіти, небо, поле.

Катерина поспішала будинком і піднялася на другий поверх. Оминула канцелярію пана, кімнати двох панночок Глінцьких та врешті дісталася до кімнати гувернантки.

-Марі, ви не спите?- Дівчина тихенько постукала у двері. Відповіді не було. Дівчина відчинила їх й просунула в щілину голову.

Її очі розширилися від побачиного. Посеред кімнати на килимі в калюжі крові лежала Марі. Її чорні кучері, яким так заздрила Катерина були всі в крові.

-Боже!- Від жаху вона почала відступати назад аж поки не вдарилася в стіну. -Ходіть сюди!- Дівчина тремтіла і відчувала як по щоках течуть сльози.

Пан Стефан Глінцький почувши крик покоївки одразуш, кинувся на другий поверх. То був високий і ставний мущина із русявим волоссям, мегдалеподібними очима та чорними густими бровами.

Він оменув налякану служницю і зайшов до кімнати. На килимі вишитиму трояндами лежала Марі. То була висока дівчина з синіми очима.

Чоловік тремтів всім тілом від страху. Що, якщо цей вбивця ще когось вб'є? Як його діти? Як його дружина?

На крик покоївки позбігалися всі. Покоївки, лакеї, кухарі тай прості челядники юрмилися перед дверима.

-Ви ідіть та заспокойте Катерину!- Гримнув він на слуг. -Яцику, а ти йди і негайно шли листа жандармам.- По троху він розігнав натовп. Дітей він розпорядився відправити до тітки у Львів. -Так буде краще, моя люба.- Звертався він до дружини, яка ледь оговталася від шоку.

Усіх мешканців мучило запитання. Хто це зробив? Нікому ж ця Марі не заважала. Хіба Катерині, але цій для чого це було робити?

А може в неї був кавалер про, якого вони не знали? Може вона шпигунка?

Загалом здогади навколо цієї історії будували усілякі.

Жандарми тим часом просто дізналися, що у Франції дівчина родичів не мала і швидко поховали дівчину на цвинтарі серед місцевих.

-Але вбивцю треба знайти.- Пан Стефан нервово стискав філіжанку з кавою в руках.

-Пане, пам'ятаєте у 1846 році тут сталася такаж сама подія.- -Було вбито двох дрібних шляхтичів, але ні свідків, ні доказів, ні навіть зачіпок не було.- Жандарм тільки скрушно хитав головою.

-Але як ви нам накажете жити після цього?- Пан нервово водив поглядом по кімнаті.

-Як ваші батьки тоді.- Відповів. -Звісно, то буде важко, але по іншому ніяк.-

Так і зробили. У кімнаті вбитої провели ремонт. Діти через деякий час повернулися до дому. Тільки юна Теофілія знала про смерть гувернантки, але і їй нічого лячного намагалися не казати.

Але нову гувернантку треба було терміново знайти.

Та, чи погодиться хтось прийти після цього? Бо все воєвоцтво гуло про цю подію.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.