Глава 21

В онлайн режимі спостерігаю за тим, що відбувається у готелі Соломатіна. Начебто, все як зазвичай. Адміністратори працюють, офіціанти бігають, прибиральниці прибирають. На Соломатіна я наткнулася у ресторані. Він сидів самотній у куточку й крутив у руках телефон. Його зовнішній вигляд, то канонічне втілення туги, печалі й розпачу. Опущені куточки губ, погаслий погляд, чорні кола під очима. Й приречений погляд на телефон. Я бачила, як він зітхнув, однією рукою поправив волосся й набрав номер. Коли задзвонив мій телефон, я здригнулась від несподіванки… на дисплеї висвітлилося Соломатін. Перевела погляд з телефону на монітор ноутбука. Соломатін нервово ковтнув. Видихнула й відповіла.

- Слухаю, Дмитро Олексійович.

- Ганна?! – прозвучав його розгублений голос. – Я вибач, просто випадково тебе набрав.

- Зрозуміло, - ошелешено відповіла я. - В готелі все добре?

- Так. Нормально… Тебе не вистачає… А ти як?

- У мене дома багато турботливих родичів, майже, як на Різдво. Тільки тепер вся їхня увага направлена на мене. Востаннє так було в дитинстві.

- Це ж добре. Вони тебе люблять.

Він був пригнічений. Й знову непрошені емоції навернулись на мене. Але замість того, щоб припинити з ним розмову й сказати, щось на кшталт, що мені потрібно йти й чимось життєво важливим зайнятися, я продовжую втикати на його сумну постать у моніторі й тримати телефон біля вуха.

- А ти як?

- А що зі мною станеться? Працюю. Роботи багато, – він зробив паузу. – З тобою це було легше. Так, що ти поправляйся, будь ласка… Й повертайся, – прозвучало, майже як прохання.

Я навіть не знала, що на це відповісти… все-таки я леліяла думку з ним попрощатись...

- Чому ти мовчиш? Все добре?

От яким органом він у нас так душевно відчуває, що його збираються кинути, але ні в чорта не відчуває, коли сам переходить усі межі?

- Так. Я просто…Просто у ліків є деякі побічні дії, які на мені проявляються. Щось схоже на загальмовану реакцію, – пробурмотіла я зі своєю слоновою делікатністю у посудній лавці.

- Тоді відпочивай. Я тебе завтра наберу. Добре? – запитав він.

Й вдруге за вечір я втрачаю дар мови. Він мене начебто запитував, про те, щоб подзвонити???

- Так. Добре. – виштовхую з себе слова.

Злегка збентежена поведінкою Соломатіна, я положила телефон. Покрутила чашку в руці. Ні, таки потрібно з ним розривати відносини, інакше я так скоро остаточно збожеволію. Бо на моніторі він взявся за голову, як тільки обережно положив телефон на стіл.

- Внученька, чого це біля тебе Женька отирається ?

Налила собі чаю й присіла біля мене бабуся.

- Ми з Женькою друзі, давно не бачились.

- Ага, то справа у твоєму олігархові.

- Олігарх не мій. Й він тут ні до чого.

- Все село тільки про вас й говорить.

- Село завжди про щось говорить, на те воно й село. Це місто мовчить, воно навіть своїх сусідів не знає.

- Не йди від відповіді. Вас часто бачать, як ви прогулюєтесь.

- Бабусю, я щиро розумію, як тобі хочеться влаштувати моє життя. Але проблема в тому, що воно мені подобається саме таким, як є. Я обожнюю свою роботу. Я кожного дня вдихаю свіже Карпатське повітря й думаю, що мені шалено пощастило, що я народилась на цій землі. Знаю, зважаючи на наших керманичів, іноді це звучить не зовсім адекватно. Та все ж мені зараз добре одній. Напевне ще просто не час появи в моєму житті чоловіка та трьох діточок.

- Маленька моя, ти ж це ж саме говорила мені три роки тому.

- Бачиш, деякі речі не змінюються, – розсміялась я.

Бабуся тільки посміхнулася. Але вертикальна зморшка не покинула її лоба.

- Але ж і я хочу тобі тільки добра. Щоб й у твоєму житті був чоловік, що б ви любили один одного, підтримували. Робота це ще не все. Є речі важливіші. Ти просто не уявляєш, яким щастям може бути почути вранці сміх твоєї дитини, яка щойно прокинулась й балуючись залізала у твоє ліжко. Яке це диво й радість. Яке це може бути щастя. Я тебе прошу не позбавляй себе можливості відчути це.

- Галино, чому ти засмучуєш мою внучку? – в кухню зайшов дідусь. – Все в неї буде гаразд! – авторитетно заявив він.

- Та не засмучую я її, – підморгнула мені бабуся.

- Тоді добре. Зроби й мені чаю, – махнув він на наші балачки рукою.

Й ми просто сиділи на кухні та неспішно пили чай. Обговорювали різні події, вчинки, спогади.

- А все-таки, як же я за вами скучила, – заявила своїм рідним. – І як же я вас сильно люблю.

- І ми тебе внученько, любимо теж, – відповіла бабуся.

- І я така рада, що ви приїхали. І що ви в мене є, - несподівано розплакалася я.

- Ну-ну, моя хороша!

Обійняла мене бабуся, й майстерно подала дідусеві знак зникнути з кухні. Все ж вони класні в мене.

- Серденько моє, поплач трохи, тобі полегшає. Хоча ти навіть в дитинстві не плакала, коли коліна збивала. Твої брати бувало ридали, коли зранилися. А ти з серйозним виразом обличчя жодної сльозинки не впускала. Та все стане добре. Щастя з нещастям на одних санях їздять. Просто пам’ятай про це. Я не буду в душу лізти, але серце ні на що не вважає, свою волю має. І що б там не було ми з тобою. Твоя сім’я тебе підтримає.

- Знаєш з такої підтримки все й почалося, - крізь сльози хмикнула я.

- Знаю. Маю ще добру пам’ять на ниці вчинки. Негідно хлопець вчинив, - погодилася бабуся. - Мала розмову з його сім’єю. З дурнем каші не звариш. То може й на ліпше, що так все склалося. Навіщо козі баян? - хмикнула бабуся.

Я не втрималася й трохи нервово розсміялася.

- З баяном згодна. Того не треба.

- Ну ти в мене дівчинка розумна, вся в бабусю, - підморгнула вона мені, - молода, енергійна, успішна. Дитинко у тебе все життя попереду. Хоча ти мене трохи тривожиш. Мені не дуже подобається твій стан. Ти змарніла, нервова, з якимось надривом, але я сподіваюсь, що свої сердешні справи ти вирішиш. Бо я до депресивної внучки не готова.

- Я це врахую, - посміхнулася я.

З такою бабусею в депресію дійсно якось складно впасти.

- Ну ви там довго ще шепотітися будете, я вже їсти хочу, - заглянув в кухню дідусь.

- Діду, ми вже накриваємо, - скочила я з місця й зайнялася вечерею.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.