Глава 6

Традиційно п’ятницями зустрічаюсь з Ярославою. Зависаємо у мене на кухні й п’ємо вино.

- Відчуваю, що скоро зіп’юся, – поскаржилась вона.

- Ти робиш добру справу. Рятуєш залишки моїх нервових клітин. П’ять робочих днів з Соломатіним і в мене починають просинатись поперемінне бажання, то самій удавитись, то його удавити, а потім оживити та ще раз удавити.

- А що спорт не допомагає? – ліниво вибираючи вишеньку у струдлі запитала вона.

- Та, чого ж не допомагає, сплю я добре де б мене не положили. Я навіть зрозуміла, навіщо я йому потрібна.

- І?

- Йому місцеві бойкот вчинили. Перший раз бачу, щоб так всі за одного й один за всіх. Страшна то сила, народ, об’єднаний однією образою. Соломатін зі своєю командою молодих й зубастих нахрапом усе беруть. Як по канону: «Прийшов, побачив, переміг». А тут прийшли, оторопіли від побаченого й тихо в місцевій трясовині пішли на дно. До того ж як казав їхній юрист, з точки зору закону… у них так й нічого не вийшло. Ну в розумінні все по букві закону й робиться. Потрібно якусь довідку, будь ласка, в останній день, щоб законно було й видадуть, ні днем раніше.

Ярослава уже давилась зі сміху.

- Одного не розумію, як у нього це виходить? Він уміє підбирати людей. Уміє мотивувати так, що на подвиги тягне. Але разом з тим, демонструє таку байдужість, що хочеться відро йому на голову одягнути й гепнувши дверима піти собі далі з миром до ввічливих й толерантних людей. Вчора була зустріч з постачальником. Я веду переговори, Соломатін збоку спостерігає з якимось хижим виразом обличчя. Уже й мені лячно стало, не те що постачальнику. Потім Соломатін поставив декілька запитань з дуже глибоким змістом, пояснив постачальнику, що той неправий, встав та пішов.

- Може постачальник погано спрацював?

- Ага! У нас, як виявилось, усі погано працюють. Дмитро Олексійович не втомлюється про це нагадувати. Й натхнення у нього вистачає знайти для кожного щось особливо прискіпливе. Підозрюю диплом МВА він або купив, або проспав усі ті чудові заняття. Я з ним кожен раз наново переживаю розрив шаблонів та повернення в епоху диктатури. Моя психіка може теж вразлива й не готова, щоб її шпилили по почому даремно. Ніколи не піду в наймані працівники, попадеться ось такий самодур й все прощавай власна самооцінка, віра в себе й прекрасне майбутнє. А як жити далі?

- Якщо ти не можеш змінити ситуацію, зміни підхід до неї, - видала філософську тезу Яруся.

- Ярослава наливай. Від філософського підходу до ситуації, я лише змогла нагадати, що потрібно йти з нецікавого фільму, з нелюбої роботи й від людей, які тебе не цінять.

- Так, може він цінить, он грошей скільки відвалив й це тільки за щастя з тобою працювати.

- Не нагадуй. Знаєш, що саме важче, коли ти починаєш з самого початку? Не здатись! Не відступити, коли в тебе ніхто не вірить й вірити в себе. Бо саме тоді, коли в тебе майже не залишається сил й ти готовий все кинути, все й починає виходити. Я вже й забула, як це було важко. Проблеми є завжди, але на самому початку все гостріше. Гарно згадувати, коли ти на вершині успіху про те, як все починалось. Ти знаєш, а я невпевнена, що змогла б отак все розпочати спочатку.

- Ти б змогла. Заспокойся. Навіть, якби тобі довелось усе б розпочати з нуля, впевнена ти б справилась. Ти у нас сповідуєш правильну філософію: «Всі хочуть до раю, та ніхто не хоче думати».

- Ти ще нагадай про те як гартувалась сталь, - фиркнула я.

- Ні, я й сама не пам’ятаю.

- А що в тебе? Бо ми вже, здається, плаваємо разом в морі моїй проблем.

- В моєму житті, в порівнянню з твоїм, все нудно. Свого шефа самодура я люблю. У нас навпаки переживає він, а я знаходжу неприємності.

- Шкода твого шефа, - зітхнула я.

- Мені теж його шкода. А як там твоя спроба подружитись з Соломатіним?

- О, дідько! Завтра обіцяла його на озеро звозити. Це жах. Даремно я видно дружбу затіяла, непевна, що переживу її до кінця.

- Перестань маячню городити, - прошипіла Ярослава. - Візьми себе в руки. Ти доросла відповідальна жінка, а поводишся, як… серпанкова панночка. Чи по твоєму він не заслуговує дружби?

- Ти мене присоромила. Годі. Я пройнялась. Тоді припиняємо пиячити, мені ще завтра, як зірочкою потрібно сяяти.

- Люблю, коли ти вся така розсудлива, - похвалила мене Яруся

- Я теж таке люблю. Клопоту від такого менше.

- А у твоєму Соломатіну, що зовсім немає нічого людського? - поцікавилася вона.

- Можливо щось є, але я того ще не бачила.

- Може ти погано дивилася? - нахабно усміхнулася вона.

- Після його знищувальної харизми вже не до розкопок його прекрасної душі.

- Ми легко й швидко навішуємо ярлики. Й сприймаємо світ в чорно-білій палітрі.

- Чого ж тоді гімнюки переважають? - покосилася на неї.

- Бо темні особи мають сексуальну привабливість.

- Ой, годі. Я не готова проникати в темні кути чиєїсь свідомості, - пирхнула я.

- Але ти подумай. Ти ж в мене розумниця. Ти ж завжди знаходиш правильні варіанти.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.