Чорна бузина

Прямо відчуття дежавю. Соломатін знову самотній стояв на вулиці. Руки він засунув в кишені й дивився кудись в даль.

- Доброго ранку! Як настрій? – видала я свою найкращу посмішку.

- Доброго ранку! Нормальний настрій, – пробубнів він й сів до мене в машину.

- Підйом буде складним і пішим. Готові? - покосилася я на нього рушаючи з місця.

- Я так розумію, там буде щось неймовірне.

- Тільки уявіть, величезні смереки на самій горі, а по середині в кам’яній колисці прозора як сльоза вода. Тиха, спокійна вода в якій видно кожен камінчик на дні. А в озері віддзеркалені височенні смереки та блакитне небо. Й ці насичені та неймовірні фарби тішать око за будь-якої погоди. Кажуть, що саме озеро виникло в результаті падіння метеориту й затоплення кратеру джерельною водою. Ту воду навіть пити можна. Але рибу в озері не змогли завести, щось їй там видно не затишно. Плавати в озері теж не можливо, вода навіть влітку не підіймається вище 11 градусів.

- Дорога буде важка?

- Ага! Спочатку довго їдемо. Потім беремо рюкзаки, які лежать в багажнику й далі тільки пішки казковим лісом. Дорога у нас займе 5 кілометрів, – радісно повідомила я.

Щось щастя на його обличчі не було видно.

- Та, годі Дмитро Олексійович, вас чекає пригода. От станете старезним пенсіонером й будете з ностальгією згадувати, як підіймались дивитись на одне з прекрасніших й диких місць нашої країни. Й то дуже добре, що туди складний підйом, бо на довше залишиться недоторканим той шматочок землі. Ви не хвилюйтесь з підйомом ви справитесь, я все ж таки хочу, щоб вам тут сподобалось, а не ви зненавиділи дану землю.

- Впевнені у своєму бажанні? – підозріло покосившись, запитав він.

- Й жодних планів на ваше вбивство, – положила я праву руку до серця.

Він подавився водою, ковток, якої саме зробив.

- Дмитро Олексійович, про ваше самогубство я теж не думала. Ви обережніше, будь ласка.

- Ганна Василівна у вас сьогодні просто іскрометний гумор.

- У мене тиждень був важкий, а через те, що на людей я кричати не вмію, то відриваюсь на них своїм поганим почуттям гумору.

- Вже не знаю, що гірше.

- Гірше може бути, коли я починаю співати. У мене повністю відсутній музикальний слух.

- Ганно Василівно, а ви мене навмисно залякуєте своєю відсутністю талантів.

- Ні, список був би значно довшим. Я ж всього то людина й ні разу не супермен. Мені чогось ще страшенно нецікаво готувати їжу. Прибираю я теж під гнітом власного примусу. Страшенно боюсь стоматологів. Й не люблю обману.

- Зрозуміло! - кивнув він.

А потім удав, що його ну дуже цікавлять краєвиди за вікном. Цікаво, це йому моє ниття так набридло? А що це він ще й руки перехрестив перед собою? Й чого я, взагалі, про нього думаю? Бо він сидить поряд насуплений, як сич, а я тепер переймаюсь його настроєм. Я тяжко зітхнула й зосередилася на дорозі. Їхати ще залишилося не так довго.

- Ми приїхали. Далі пішки. Готові? - повернулася до нього, коли зупинила машину.

- Готовий! Напевне… – з якимось сумнівом пробурмотів він.

Я дістала з багажника два рюкзаки, один протягнула Соломатіну, той на нього покосився, інший одягнула собі на плечі.

- Тоді нас чекає чисте гірське повітря, мальовничі пейзажі карпатського лісу, альпійські сосни та поросле мохом каміння. Краєвид, що відкривається просто захоплює подих.

Спробувала надихнути я його. Й Соломатін таки пішов. Сміливий чоловік.

- Карпати – дещо специфічні гори, з досить пологим рельєфом й доволі поступливими вершинами. Щоправда, відносять до числа самих диких гір в Європі. Бо не мають модернізованих туристичних маршрутів, кемпінгів та інфраструктури. Зате у нас є: бурхливі річки, красиві озера, пологі гірські схили й сонячні полонини. Й багата історія краю, яка може задовольнити смаки будь-якого туриста. Маршрути можна прокласти від найпростіших до ІІ категорії складності. Також зустрічаються ділянки з великим перепадом висот, скельним рельєфом, складним орієнтуванням та водними перепонами.

- А ми якої складності маршруту пересуваємось? - просипів він.

- Найпростішим. Ще сніг лежить на вершині. Маршрути для туристів відкривають з травня.

Загалом, гори Карпати утворені м’якими породами, а тому форми рельєфу переважно згладжені. Винятком є лише Мармароський масив, який складається із твердих кристалічних порід. Ось чому його найвищі вершини Піп Іван Мармароський, Петрос Мармароський, мають круті й стрімкі схили, подекуди оперезані скелястими виступами. Часто зустрічаються сліди давнього зледеніння – льодовикові цирки та кари. Саме на їх основі утворилися мальовничі, карові озера: Бребенескул, Марічейка, Несамовите, Верхнє, Апшинець та деякі інші. Популярним серед туристів є озеро Синевир, найбільше в українській частині цієї гірської системи. Виникло воно внаслідок обвалу в горах. Також, часто відвідуваними є водоспади, особливо найвідоміші – Гук, Пробій, Шипіт.

- Ви вирішили розповісти мені усю історію гір?

- Для цього однієї подорожі буде замало. Так, окреслюю основні принади. Ви не втомились?

- Ні! Все нормально, – відсапуючись, гордо відповів він.

Та він втомився, підйом для новачків був таки складним, сніг ще не посходив й місцями лежав на стежці.

- Ми вже майже прийшли, он за тим поворотом у нас буде привал. І обід. Не знаю, як ви, але я чомусь страшенно хочу їсти, як тільки потрапляю в гори.

Озвучила я плани, аби ще трохи його надихнути пройдися далі. Плани він зустрів стійко. Й продовжив тихенько плутатися позаду мене.

Я піднялась першою й завмерла в захваті розглядаючи краєвид, що відкривався перед очима. Сонце відбивалось в озері, і ліниво гладило смереки, поволі охоплюючи чорні стовбури дерев, зелений мох на камінні й сірий сніг, який ще лежав купками. Я повернулась до Соломатіна. Він стояв з широко відкритими очима, піднятими бровами й наморщеним лобом. Я посміхнулась від такого його щирого здивування. Хто уміє дивуватись, той любить життя. Він посмішку мою помітив й відразу його обличчя набуло відчуженого виразу.

- Тут гарно, - облизавши губи, обвів він поглядом місцину.

- Коли поїмо, то стане ще краще. Влаштовуємо привал. Треба знайти більш менш рівне місце. Біля озера не можливо сісти, дуже кам’яниста місцевість. О, тут здається те, що треба.

Надибавши більш-менш підхожу місцину я скинула рюкзак й з задоволенням потягнулася. Соломатін теж скинув рюкзак та просто сів на повалений стовбур смереки. А я дістала любовно приготовані бутерброди з чаєм й простягнула Соломатіну. Інший любовно наготований комплект взяла собі. Від смачних ароматів, рот відразу наповнився слиною.

- Смачного! - побажала я.

- Дякую! Вам також! – прошамкав він.

Соломатін вгризся в бутерброд й жуючи від насолоди заплющив очі. Я ще хвилину подивилась на те як він їв й відкусила свій. Смакотище! Говорити ми почали тільки тоді, коли відчуття голоду трохи відпустило.

- В горах здається час іде по іншому й плин життя сповільнюється, – пробурмотів він.

Потім піднявся й зробив декілька кроків в сторону озера.

- До озера ми не зможемо спуститись, каміння слизьке. Це може бути небезпечно. Але я обіцяю є ще дуже багато місць, які я вам обов’язково покажу. І якщо ви захочете ми можемо сюди повернутись, - відразу додала я, помітивши його погляд сповнений розчарування.

- Ловлю вас на слові.

Ми ще деякий час провели отак повільно гуляючи й споглядаючи красу довкола. Аж доки холод все ж не дістався до кісток.

- Повертаємось? - запитала я.

- Як скажете.

- Тоді у нас попереду спуск. Як вам враження?

- Холодно і гарно.

- А запах? Свіжості й лісу?

- Чую.

- Вам тут подобається? В розумінні в нашому краю? – не здалася я, на такі змістовні відповіді.

- Нормально… – він помовчав, а потім запитав. – Ганна Василівна, чому ви зі мною спілкуєтесь після роботи?

Від такого запитання, я оглянулась на нього. Соломатін стояв трохи вище за мене і я закинула голову, щоб заглянути йому в очі. Байдужий вираз обличчя, немов би поцікавився так просто, холодний погляд сірих очей. Чомусь саме зараз, я злякалась, що забираю час у такої зайнятої людини такими дурницями. Він не посміхався, неначе зовсім не умів це робити.

- Дмитро Олексійович, мені поки що важко дається з вами співпраця. Але мені цікаво з вами. І я намагаюсь про вас більше дізнатись. А ще я корисна людина й дуже люблю цю землю. Тому я кровно зацікавлена, щоб й вам тут сподобалось. Адже, те що подобається не руйнують. І якщо я заручусь вашою підтримкою, то це буде шанс щось змінити на краще. Наприклад, профінансувати дорогу, чи допомогти з організацією нового маршруту…

- Ясно! – буркнув він.

- Шкодуєте, що зі мною поїхали?

- Ні!

- Я ж не сильно відвертаю вас від справ?

- Ні!

Після таких розгорнутих відповідей уже і я замовкла. Й додому ми повернулися тільки перекинувшись кількома загальними фразами про погоду.