Чорна бузина

Декілька тижнів ми впивалися нашими почуттями. Тими такими ще лякливими, гострими, гарячими й нестримними. Було добре, як ніколи в житті. Таки кохання, то дійсно рушійна сила. Сил, енергії й наснаги було не займати.

Ми дізнавалися один про одного. Вивчали, пізнавали й кохали. Соломатін відривався з нових граней й він був нескінченно цікавий, ніжний, турботливий. На роботі з ним, було так же, важко. Але градус напруги у нього понизився. Й людей він уже так відчайдушно не лякав. А от, як тільки ми закривали двері…злюка Соломатін зникав, на його місці з’являвся хлопчина якого можна було й картоплю змусити почистити. Весь час ми проводили разом. Тинялися горами, сміялися до знемоги, кохалися. І я вже до цього стала звикати…

Я посміхалася своїм думках, які наполегливо крутилися біля одного конкретного чоловіка. Й оглядала роботу у ресторані, коли до мене підійшов незнайомий чоловік.

- Я б на вашому місці поцікавився, де провів позаминулий рік Дмитро Олексійович, – пролунав неприємний голос у мене за спиною.

Повернулася. Поряд мене стояв лощений і якийсь прилизаний чоловік. Надто самовпевнений й пихатий. Дратувати він розпочав сходу. Може через свої якості, а може через те, що в його тоні прозвучали вкрай зневажливі нотки в сторону чоловіка, якого я кохала. Оглядаючи його, глибоко вдихнула й видихнути.

- На щастя, ви не на моєму місці, – шаблонно посміхаюсь я.

- Подумайте про свій бізнес. Адже ви так наполегливо працювали стільки років. Навряд, чи потрібно нехтувати інформацією, яка може на нього вплинути.

- Даруйте, ми про що наразі розмовляємо? – запитала я.

А він посміхнувся з відчуттям переваги наді мною.

- Ганна! – біля мене стояв Соломатін, а я навіть не помітила,як він підійшов.

В його очах явно гуляла паніка.

- Що ти їй сказав? – накинувся Соломатін на нього.

- Сам виясни, – презирливо скривив він губи, повернувся й відійшов від нас.

Соломатін нервував, відводив очі від мене.

- Я…я…- намагався він мені щось сказати.

- Поїхали додому, – пожаліла я його з потугами відкрити істину.

За кермо сіла я. Соломатін, сидів стискаючи міцно зуби й кулаки. Майже усію дорогу мовчали. Я давала час Дмитру опанувати себе. Зустріч з тим типом вибила його з колії. Й себе якось треба було налаштувати, бо не знаю, що там було в житті Соломатіна, але нервував він ще як. І його психоз по ланцюжку передавався мені. І я вже стала уявляти, що як мінімум, Соломатін одружений, або прибулець, або когось убив і з’їв…

Вдома розмову я почала першою, зрозумівши, що говорити він першим не розпочне.

- Звідки тільки у твоєму оточенні стільки «добрих» людей? – запитала.

Його здивування, я відчула шкірою

- Що він тобі сказав?

- Ця «добра» людина, порадила дізнатись у тебе, де ти провів минулий рік. Пристрасно натякаючи, що це має відношення до бізнесу.

- Це не має відношення до справ. Це особисте, – він обхопив себе руками й виглядав таким пригніченим. – Я не хочу про це говорити, – промимрив, не дивлячись на мене.

Я піднялась, він підхопився слідом.

- Куди ти? - промайну страх у голосі.

Від його паніки у мене вже поколювало у скронях.

- Я чай поставлю. Добре? – кивнула йому.

Він пройшов слідом за мною на кухню й сів за столик, спостерігаючи, як я наливаю воду, вмикаю чайник, дістаю чай, вибираю заспокійливу суміш. По кухні розливається запах меліси й ромашки. Я протягую одну йому чашку іншу собі.

- Що він від тебе хотів? – запитала його.

- Не має значення, – вперто уникав він відповіді.

Я простягнула руку й він розтиснув свої руки й взяв мою руку.

- І ти зовсім не хочеш про це говорити… – здалась я.

Підійшла до нього й поцілувала його. Спочатку не було навіть ніякої реакції, я запустила руку в його волосся й відчутно його смикнула. Й він нарешті розслабився, відповів на мій поцілунок й посадив мене собі на коліна.

- Я скучила за тобою, - прошепотіла.

- І я скучив. Я сьогодні зустрічався з директором «Атик-груп». Побачив тебе й навіть забув, про що з ним розмовляв, а той провів тебе поглядом й сказав, що Ганна Василівна дуже красива жінка. Про нас здається всі знають. Пробач.

- За що пробач? Ти збираєшся мене покинути?

- Ні! – обурився він. – Ніколи. Я хочу бути з тобою. А ти? – він заглянув мені в очі.

- І я хочу бути з тобою, – заспокоїла його.

Мій телефон наполегливо дзвонив. Я застогнала від незадоволення, але телефон довелось взяти. Родина. Звичайно, тільки сім’я не заспокоїться поки з нею не поговориш.

- Мама… – прошепотіла я до Соломатіна.

Вийшла в кімнату за записником й цінною інформацією. Коли я повернулась в кухню, Соломатін сидів й крутив в руках чашку.

- Я ще дещо повинен зробити. Я поїду години на дві, а потім повернуся.

- Дім…

- Я швидко. Добре?

Він піднявся поцілував мене й пішов. Я чортихнулась вслід йому. Подумала й набрала номер Ярослави.

- Ти мені потрібна. Терміново.

- Я в перукаря. Приїзди до «Сірої маски».

- Буду за 5 хвилин.

Ярусю я чекала у невеличкій кав’ярні. Я вже й не пам’ятаю історію походження її такої оригінальної назви «Сіра маска». Але щось там було пов’язане з давніми часами та коханням. Заклад відрізнявся не тільки назвою, але й цілком пристойною кавою. Взяла собі чашку й сіла за крихітний столик. Майже відразу до мене підійшла Ярослава.

- Привіт! А тобі личить, - оглянула я її нову зачіску.

- Дякую! Підозрюю, якби не прозвучало слово, що я у перукаря, ти б не помітила.

- Ти ж знаєш, я маю тягу до вічної, внутрішньої краси. Тому ти для мене завжди прекрасна.

- Ага! – хмикнула вона.

Ярослава замовила собі шматок торта з чаєм. Й тут же запитала.

- І що в тебе трапилося?

- Не знаю поки що, але підозрюю якась дурня. Сьогодні до мене підійшов чоловік, який раніше був знайомий з Соломатіним й сказав, що мені потрібно поцікавитись де той провів минулий рік. Соломатін, коли його побачив дуже рознервувався й відповів, що то особисте й про це він не хоче говорити. А потім Соломатін заявив, що йому потрібно поїхати години на дві. Як думаєш мені варто хвилюватись?

- Гм! Більшість часу він провів за кордоном.

- Видно, саме цікаве це те, що він там робив.

- Хочеш, що б я вияснила?

- Коли б ми з ним просто працювали, то відповіла б беззаперечно. А так не знаю. Але його те минуле чомусь страшенно лякає.

- Підозрюєш, що він когось вбив?

- Ярослава й звідки в тебе стільки любові до людей? - фиркнула я.

- Від частого спілкування. Все від нього.

- Не зважай. Ризикну й повірю, що справиться сам. Бо вже розпочинаю нагадувати параноїка.

- Таємниці вони такі. Й зазвичай до добра не доводять.

- До добра зазвичай не доводить недовіра. Й сварки. Розповідь одну згадала. Приходить до бабки жіночка й каже, що життя немає, так з чоловіком сваряться, чи не може бабка біді зарадити. А бабка принесла їй пляшечку й говорить, як тільки розпочинаєш з чоловіком сваритись, відразу набере води в рот й не ковтай. Так жінка й зробила. Чоловік свариться, а вона мовчить, він і собі замовкає. Пройшов місяць. Ця жінка взяла пляшечку й понесла до бабки. Говорить, дякую вам, але ми більше не сваримося. Візьміть цей чудовий засіб може кому ще знадобиться. А бабка їй і каже, що там була проста вода з криниці.

- Мудра, не по роках, - хмикнула Ярослава.

- Станеш тут совою - мудрою головою. Побігли тоді по домах. А то мій час, як у Попелюшці, кінця збігає. Й чудовисько повернеться додому.

Все-таки розмови з кращою подругою йдуть на користь. От поговорила, сама питання поставила, сама й відповіла. Зате, як на душі полегшало. Та додому я раніше за Соломатіна не встигла. Він сидів біля порогу й чекав на мене.

- Привіт! Давно сидиш?

- Не дуже. Де ти була? Все нормально? - піднявся він зі сходинки.

- Все просто чудово. Мені треба було подумати. Й думається мені краще в компанії кращої подруги.

- І про що думала? – напружився він.

Я задумливо потерла носа. Так, він не заспокоїться, поки не оцінить усі загрози й перспективи. Я підійшла й поцілувала його. Потім відкрила двері й ми зайшли у дім.

- Твої таємниці дещо бентежать мене. І я, зізнаюсь чесно, поривалась нацькувати на тебе Ярославу. Але я цього не зробила. Я зрозуміла, що я довіряю тобі. Й ти маєш повне право на своє приватне життя, – відкрила я карти.

Він був здивований.

- Й ти на мене не сердишся? - уточнив він.

- Я на тебе й не сердилась.

- Просто в тебе був такий вигляд… ти була зла.

- О, так! Я таки була зла. Але на того літавця й на ситуацію в яку він мене заганяв. Я ненавиджу бути безпорадною.

- Вибач! Я владнаю ситуацію зі своїм минулим.