Глава 27

І у всіх пар рано чи пізно наступає момент знайомства з батьками. Моя родина не полінилась й вся дружно приїхала до мене в гості. Ідею познайомитись з родиною Соломатін зустрів, скажімо так, прохолодно, але приречено. Й тільки, коли вже приїхав на саму вечерю, по його чорних колах перед очима й смиканому вигляді я зрозуміла на скільки ж він нервує.

- І що тебе так лякає в знайомстві з моїми батьками? - поцікавилася я.

- Якби в мене була дочка, я б ніколи її не віддав такому придуркові, – все-таки сказав він.

Нервовий смішок погасити не вдалося.

- Дім, я дуже люблю свою родину. Моя родина любить мене, але вони не втручаються в моє життя. І я люблю тебе, – спробувала я його розрадити.

Він гулко ковтнув й тяжко видихнув. Видно, вспокоїти мені його не вдалося.

- Ти сьогодні дуже гарна, – прошепотів він й поцілував мене у скроню.

- Дякую! А ти дуже напружений. Все буде добре. Повір мені. Скажу тобі по секрету, мої батьки сильно мріють про зятя. Й бодай ти на їхніх очах перетворився б на Шрека, чи відростив копитця з рильцем, вони все одно тебе б прийняли. Може навіть не сильно й здивувалися. Вони якось переконані, що саме цінне в людині - це те, що всередині, а не оболонка.

- А якщо я їм не сподобаюсь? - набурмосено глянув він на мене.

- Соломатін, я обожнюю твій аналітичний розум й твоє вміння прораховувати усі варіанти наперед. Якщо тобі стане краще, то подивімося, що буде…Ой! Певно, тобі доведеться витратити трішки більше часу, щоб замилувати мою рідню. Я буду з тобою. І так, тобі доведеться якось контактувати з моєю ріднею. З форматом ми вже якось визначимося. Але, якщо от ніяким боком в тебе не вийде мати з моєю родиною хоч якісь відносини й тобі страшенно захочеться переїхати від них щонайдалі, аж на Марс, то ми щось придумаємо. Давай ми спробуємо, а далі побачимо.

- Угумс, - видихнув він.

- Тоді пішли знайомитись, – потягнула його за собою.

Моя родина була уже за столом. Й під дружній галас, щось жваво обговорювала. Звичайно, вони замовчали, коли ми зайшли. Коротке знайомство й ми сіли до столу. Соломатіна посадили напроти мене, поряд нього сіла мама й тато, а поряд мене бабуся. Всі були трохи напружені. Одна бабуся, здається, отримувала від усього задоволення. Але навіть й вона, через певний час, нахилилась до мене і прошепотіла: «А що з твоїм хлопцем?»

Перевела погляд на Дмитра. Соломатін сидів, наче лом ковтнув. Й мав такий відмороженим вираз обличчя, що вже і я наполохалася. Таке враження, що він очікує, що усі ці люди за столом, зараз вберуться в чорні мантії й принесуть його в жертву якомусь корисному демону. Й коли я вже подумала, що гірше бути вже не може. То тут батько напосів на нього з запитанням. А Соломатін все більше йшов у глуху оборону. Тобто у нього з’явився той такий зверхній погляд, холодна відчуженість, стигла байдужість. А батько пильно за ним стежачи, продовжував сипати на нього питаннями. Я зітхнула й нагнулась до бабусі.

- Він переляканий до смерті. Це у нього захисна реакція організму така. Його теща була вкрай хворою жіночкою. Й то зовсім не художнє перебільшення. А тато його, видно, зараз доконає.

- Не доконає, - підморгнула мені бабуся.

- Василечку! – бабуся лагідно всміхнулась моєму батькові.

Й того злегка перекосило. Характер у бабусі ще той «мед».

- А ти вже й забув, як прийшов до мене знайомитись? – єхидно так, запитала вона.

Батько трагічно поморщився.

- Наречений перенервував й втратив свідомість прямо за столом…

Й бабуся радісно й щедро поділилася оцими сімейними історіями сповненими усілякими незручними моментами й ситуаціями.

Щось мені здалося, що після почутих історій, Соломатін зблід ще більше. Але бабуся відвела увагу від Дмитра. Щоправда, дісталось батькові, аж доки мама не розсміялась й не врятувала його. Н-да, вечеря вдалася. Але гості трохи посміявшись й собі активніше загомоніли про буденні справи. Уже і я спокійно на те видихнула. Солодкому столу я раділа, як ніколи. Все, можна було вважати, що вечерю ми пережили.

Мама взялася допомогти мені прибрати зі столу й ми з нею пішли на кухню, а чоловіки залишились в залі.

- Пам’ятаю, як я почувалась, коли знайомила з батьками Василя. Незручно не те слово. А твій батько ще й щось відповідав невгаразд, а у мами ставав все холодніший й холодніший вигляд.

- Ага! Бабуся таки майстерно уміє поглядом заморожувати.

- Татко твій схоже теж перенервував, - усміхнулася мама.

- Це мило. Але ж я давно вже не маленька дівчинка, - зітхнула я.

- Для нас ти завжди будеш нашою донечкою й ми будемо про тебе хвилюватись, пишатись твоїми досягненнями й мріяти про онуків.

- Здається, що по тому, як тато вів допит, то до внуків там може бути дуже далеко…

- Дай йому час. Й все буде добре, - зітхнула мама.

- Пішли повертатись, поки Дімка не вирішив, що я його покинула, а сама втекла через вікно у кухні.

- А що може?

- Уява знаєш, яка у нього буйна.

- Тоді пішли, щастям ризикувати не будемо. Я не готова так швидко втратити надію на зятя, – погодилася мама.

Соломатін весь цей час, здається, очей не зводив з кухні. Бо побачивши нас він тільки з полегшенням видихнув.

Знайомств з батьками ми пережили. Ну, тако собі воно було…Клянусь, під кінець всі видихнули з полегшенням.

Розкланявшись з моєю родиною, Дмитро зібрався в готель, а я пішла його проводити до машини. Соломатін мовчав й тискав мою руку, потім зітхнув і обійняв мене.

- І як все пройшло? – десь біля мого вуха, пошепки запитав він.

- Все пройшло чудово, – усміхнулася я. – Але я зовсім не хочу тебе відпускати. Ти ще навіть не поїхав, а я уже сумую за тобою, – прошепотіла йому.

- Я теж. Не хочу йти від тебе.

- А знаєш, тоді, або ти переїдеш до мене, або я переїду до тебе.

Він завмер, я вже подумала, що погарячкувала з пропозицією.

- А ти переїдеш?

- Куди скажеш, – відповіла я.

Тепер уже він відсунув мене від себе і пильно заглянув мені в очі.

- І вийдеш за мене заміж?

- Так, вийду.

- Тоді ми одружимось, так швидко на скільки це можливо.

Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

Вподобати!
Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.