На межі

Нарешті діставшись додому, я одразу ж затефонувала зі свого робочого телефону молодшому братові. Попередивши Влада, що не вийду сьогодні на роботу, я була впевнена, що неабияк його ошелешила цією інформацією. Скориставшись тимчасовим спантеличенням кучерявого довбня, я поспіхом завершила розмову. Мені реально не хотілося вигадувати йому якусь правдиву байечку, через яку, я, чи не вперше в житті, вирішила пропустити трудодень.

Єдине чого мені наразі по-справжньому хотілося — це впасти пикою в подушку і заснути, днів так на десять, а може й на цілий місяць. З часом проблеми втрачають свою актуальність, не так гостро гнітять, притупляють почуття сорому за скоєні дурниці. От тільки цей час ще не настав, тому я зараз знаходилася в самому епіцентрі виносу власного мозку.

«Трясця, яке ж я кончене...» — вирубивши телефон я повернула протиударну «сігму» на полицю, що висіла над тумбою для взуття в передпокої. — «Краще би дід справді виявився маніяком і порубав мене сокирою...»

Шкутильгаючи у спальню та кліпаючи очима, які злипалися від невимовної втоми, я мало не вивихнула щелепу, вкотре широко позіхнувши. Я ладна була душу продати за змогу негайно опинитися в царстві Морфея, однак омріяний сон довелося не на довго відкласти. Спершу мені потрібно було попіклуватися про свою травмовану ногу.

В домашній аптечці знайшовся еластичний бинт і упаковка знеболювального. Присівши на край ліжка, я зафіксувала гомілкостоповий суглоб, принагідно жуючи пігулки. Запивши їх водою я насилу змусила себе позбутися верхнього одягу. Жбурнувши бомжацького вигляду шмаття на підлогу, нарешті залізла під ковдру. Тільки-но моя довбня торкнулася м'якої подушки, осоловілі повіки миттєво зімкнулися.

***

Коли я прокинулася, то зрозуміла, що за вікном вечоріє. Всівшись на ліжку і звісивши з нього ватяні ноги я потягнулася, хрускаючи залежаними кістками. Шлунок звело судомою від лютого голоду — у порожньому череві гучно забулькало. Уявивши, що це Валєра копирсається брудними лапами в шлунковому соці, намагаючись відшукати залишки бургера (яким ми обідали з ним ще вчора на роботі), я мляво посміхнуся. Треба було вставати і йти на кухню, поки мій шлунок сам не накинувся на дрібного щура і не переварив його живцем. Щоби я там не казала і як би не винуватила у всіх своїх бідах виключно Валєру, я не бажала йому смерті. Звикла до присутності та жартів малого паскудника...

Шкутильгаючи темним коридором я запахнула на ходу халат, без надії сподіваючись, що зможу знайти в холодильнику хоча б якусь їжу, але насправді не сильно вірила в це — банально не пам'ятала, коли я востаннє робила закупи в бакалії. Оскільки я жила сама, мені було ліньки щось собі готувати. Мій раціон переважно складався з рибних консервів, яєць, локшини швидкого приготування та канапок.

Відкривши холодильник, я почала викладати на стіл все, що мені вдалося там знайти. З підозрою розглядаючи шматок запліснявілого сиру, я намагалася збагнути: він має такий вигляд бо 'постарів' чи це його нормальний стан. Хм-м... А я взагалі купувала Bloomy Rind?.. Відсунувши сир подалі, взяла з полички розпочату палку ковбаси і почала її нюхати. Від салямі теж трохи несло душком, але вирішивши, що ковбасу можна ошпарити окропом, я поклала її на дошку. Зеленуватий хліб одразу ж не пройшов перевірку і полетів у смітник. Яйця виглядали нормальними. Мабуть. На всяк випадок я потрясла одним із них біля вуха. Не почувши характерного бовтання, я підсунула яйця до ковбаси. Більше перевіряти було нічого: тунця та локшини в шафці нажаль не знайшлося.

Підсмаживши на пательні бовтанку, я знищила це божественне їдло холостяків за рекордні тридцять секунд. Малий алкаш спробував мені натякнути, що він бачив у кутку холодильника баночку пива, але, пославши його в дупу, я попрямувала до ванної кімнати.

Роздивляючись себе у дзеркалі, дійшла висновку, що виглядаю цілком стерпно. З глибоких подряпин були лише ті, що знаходилися на обох плечах і на попереку. Дрібніші садна неможливо було роздивитися крізь щілинки запухших зі сну очей, але то таке. Тішило принаймі те, що пика майже не постраждала. Вирішивши, що до завтра все заживе (якщо скористаюся борсучим жиром) я, з почуттям виконаного обов'язку, закинула брудне спіднє до пральної машинуа і залізла в душову кабінку.

Пахощі м'яти та лайма заповнили ванну кімнату. Пружні струмені теплої водички, врізаючись в шкіру, масажували тіло і заспокоювали нерви.

— Оце кайф...

«Заїбамба… Це тобі не дідова купальня…» — скалячись блаженною усмішкою і задоволено мружачи очі, погодився зі мною Валєра.

Добряче пошурувавши щіткою по смердючій пащі та скориставшись дідовим 'підгоном', я одразу ж повернулася в спальню, прихопивши по дорозі телефон з полиці. Хотілося ще похвалитися в ліжку, але часу на це не було. Висунувши шухляду в комоді з білизною, зробила зарубку в голові, що не завадить поновити запаси ліфонів та труханів. Ті, що лежали в шухляді, були схожими на жертву корови, яка їх довго і нудно жувала, відригнула, і знову почамкала. Якимось дивом мені таки вдалося відшукати в цьому місеві ганчір'я новий комплект білизни.

«Ти його мабуть на смерть відкладала...» — стібанув мене щуропикий гівнюк.

Закотивши очі я переодяглася в домашній одяг, а потім залізла з ногами в зручне крісло, налаштовуючись на вислуховування нотацій від подруг. Я була впевнена, що вони мене загубили, адже я не виходила з ними на зв'язок майже добу. А все через пройобаний телефон.

Мені не було шкода того глючного «лаптя», все одно збиралася придбати собі новий. А от думка про те, що тепер доведеться пхатися в мобіленд і бісовий банк — викликала почуття невимовного смутку. Відновлювати сім-карту, блокувати банківську картку і оновлювати її, бо вона прив'язана до телефону — це ще та срака-морока.

Коли я ввімкнула телефон, з нього одразу ж посипалися гори сповіщень про не прийняті дзвінки. Першими мені подзвонили Маринка з Танюхою. Сунцова завжди зупинялася на хаті Фролової коли приїжджала в наше місто. Не встигла я й рота відкрити, як вони почали мене кантувати, засипаючи питаннями, не забуваючи при цьому розпікати за кожне (випадково) вставлене слово. Майже годину мені довелося їм травити байки про те, що я загубила мобілку і що гадки не маю, де саме; що я напилася в зюзю, тому мало що пам'ятаю; що на роботу я не пішла, бо мене весь день вивертало над унітазом, через це вирубила робочий телефон бо не хотіла аби мене не відволікали від цього захоплюючого заняття. Про блукання лісом я навмисно змовчала — не хотіла, щоб квочки-насідки квохтали ще більше. Коли вони задовільнили свою цікавість і випустили пару, то запитали, чи не бажаю я знову зустрітися з ними та хлопчиками і разом потусити ще в якомусь нічному клубі. Навіть не замислюючись, я одразу ж відморозилася від такої заманливої ​​пропозиції. По-перше, не палала бажанням потрапляти на очі зведеного брата Марії (хто знає що вона йому розповіла). По-друге, не хотіла вляпатись у чергове лайно. Мої любі мозкоклюйки поквохтали трохи для виду і, побажавши мені швидкого одужання, відключилися.

Слідом за подругами зателефонували брати. По-хлопацьки побіжно поцікавившись моїм самопочуттям, вони попередили, що скоро припхаються до мене в гості. Жбурнувши телефон на ліжко, я запустила обидві руки у волосся, приречено зітхаючи:

— Час від часу не легше. Тепер ще й Владу з Сержиком відмазки клеїти доведеться.

Знаючи, що весь вечір проведу в компанії братів за грою на приставці, попленталася у вітальню та почала підключати «соньку» до телевізора. Коли всі штекери стали на свої місця, у двері гучно постукали. Не встигла я клацнути замком, як мене буквально відкинуло братерською стероїдною хвилею до кухні.

— Привіт, мала, — Сержик, найстарший з нас, як звик мене називати «малою» ще з дитинства, так і продовжував це робити по цей день. Відтісняючи мене в глиб кухні, цей здоровань з усмішкою додав: — Посунься.

— Пф-ф... Сам посунься. Теж мені, широкий знайшовся, — за звичкою пирхнула я на нього, пролізши під його рукою і заглядаючи в пакет, який Сержик виставив на стіл. — Що ви мені принесли?

— Ліки. Що ж іще? Ти ж казала, що погано себе почуваєш, — голос молодшого брата, що стояв позаду нас, здався мені аж занадто серйозним.

— Це було вранці, довбню, — пирхнула я, виставляючи на стіл спайку пива і кілька печених карасів. Моїх улюблених. — Мене вже давно відпустило.

— А що в тебе було? — підперши дупою підвіконня, Сержик склав на грудях докторські ковбаси, які він називав руками, і подивився на мене з хитрим прищуром. Я у відповідь лише закотила очі. — Не зрозумій нас неправильно, але ж ти раніше ніколи не відлинювала від роботи. Навіть із соплями пхалася на гаражі, завалюючи підлогу бацильними серветками. А тут таке...

— Ага, і температура для тебе ніколи не була на заваді, — кажучи це, Влад поклав свою мозолисту долоню на моє чоло, через що мені довелося відштовхнути його від себе. — Просто пила пігулку аспірину, куталася в ковдру і сиднем сиділа весь день аж до самого вечора. Додому хрін випхаєш.

Все, що вони мені закидали, було чистою правдою, тому й заперечити було нічим. Так і не дочекавшись відповіді від мене, брати почали висувати власні припущення.

— Зуб даю, Владику, тут замішаний якийсь мужик, — підчепивши нігтем переднього зуба і звучно клацнувши ним, Сержик змовницьки посміхнувся до молодшого брата. — Лєрка напевно притягла з клубу якогось живчика і не злазила з нього до світанку. Не виспалася, бідолаха, от і не вийшла на роботу.

Вульгарні жарти із сексуальним підтекстом вважалося нормою в нашому спілкуванні. Я давно навчилася реагувати на це спокійно, та й сама тепер частенько жартувала подібним чином. Як то кажуть: з ким поведешся, від того й наберешся...

— Та ні. Мужик — це занадто банально для неї. Тут справа в чомусь іншому, — вдаючи з себе генія думки, Влад зазирнув у мої очі і, з підморгом, запитав: — Не поділишся з нами своєю таємницею, sister?