На межі

«Кому ти тут свистиш?» — як завжди, без запрошення увірвався до моєї свідомості малий паскудник, катаючись по підлозі від реготу.

Гаразд, заперечувати очевидне, тим паче перед Валєрою, який знав мене як облуплену, було марно. Щоби я собі там не думала, глибоко у середині я жалкувала, що прогнала Марію. Самотужки спалила між нами останні мости, підкуривши від її візитки й не залишивши крихітного шансу на… Та хоча б на той же перепих без зобов'язань. Я майже була переконана, що смаглява красунечка також хотіла від мене лише сексу.

Зазвичай мене діймали подібні думки пізніми вечорами, коли я поверталася з роботи до порожньої квартири, де на мене ніхто не чекав; де я залишалася на одинці зі своїми демонами. Саме в тій глухій тиші мені ставало по-справжньому самотньо й тужливо. І якщо з порожнечею усередині мені ще якось вдавалося миритися, то від неконтрольованого збудження нікуди було дітися.

В ті миті слабкості, інтрижка з Марією здавалася мені не такою вже й поганою ідеєю. (Валєра ж вважав цю ідею шикарною. Хах, хто б сумнівався). Час від часу мені доводилося йти на крайнощі, щоб позбутися сексуальної напруги і нарешті забутися мертвим сном. І все б нічого, якби під час мастурбації, я не уявляла на місці своєї уявної партнерки когось іще, а не тільки Марію. Вона, наче кліщ, в'їлася у мій мозок, і це мене неабияк непокоїло. Я психувала й вперто намагалася втиснути в свої сексуальні фантазії образ Ганни, і навіть своєї колишньої, але упродовж останніх днів, на жаль чи на щастя, я могла подумки трахати тільки ЇЇ. Образ оголеної красунечки, з призивно розведеними ніжками і дражливою усмішкою на соковитих вустах, щільно засів у підкірці свідомості. Бурхливо кінчаючи з її ім'ям на вустах, я проклинала той день, коли зустрілася з нею, і в той же час дякувала невідомим богам, за те що підлаштували нам зустріч.

Цей дисонанс доводив мене до божевілля. Нещодавно я навіть хотіла подзвонити Танюсі, яка досі яшкалася з Геннадієм, щоб дізнатися через нього номер телефону його сестри. Був ще варіант вициганити номерок у Стрілецької. Але тільки-но я брала до рук свій мобільний, як мене постійно щось зупиняло. Вірніше не щось, а згадка про останні її слова: «Подзвони мені, Філіпова, коли одумаєшся...» Перед моїми очима миттєво з'являлася стрічка з миготливим написом — DANGER!!! Напевно, таким чином, спрацьовував інстинкт самозахисту.

Своїм приндуватим харакером смаглявочка нагадувала мені деяких наших наблатичених замовників, з якими нашій фірмі доводилося мати справи. Ці зарозумілі пихаті індики, були впевнені в тому, що гроші правлять світом, чим неабияк мене вибішували. Так само як їхня непохитна віра у те, що якщо вони проплачують замовлення наперед, то перед ними обов'язково всі мають стелитися та мовчки ковтати лайно, яке лилося з їхніх пащек. Після спілкування з подібними індивідами миттєво зникало бажання зв'язуватися з ними знову.

В перший же день нашого знайомства з Марією я одразу ж просікла, що ми з нею із різних світів, з окремих прошарків суспільства. Дизайнерський одяг, замашки світської левиці і дорогезний спорткар, на якому вона приїхала з Ганною на гаражі, підтвердили мої здогадки. Ця владолюбна красунечка була ще тією скалкою в дупі, яка звикла що всі і у всьому їй догоджають. Але вона не на ту напала! Ставати її прислужницею, яка має виконувати усі її забаганки, не входило до моїх планів. А от потрахатися з мажоркою на капоті Chevrolet Camaro... Ця фантазія вже перетворилася на ідеєю фікс.

«Трясця, навіть у таку спеку я думаю тільки про це! Зустрічатися з Марією мені точно не варто!»

Поскладавши у ящик розкидані по підлозі інструменти, я спустилася сходами і підійшла до лавки, де залишила свої речі. Висмикнула з рюкзака зарядне від мобілки та цигарки, а тоді побігла у напрямку новенької веранди.

Сержик чудово попрацював над нею: прибудова виглядала невеличкою зовні, але всередині була доволі просторою. За пивом мені довелося зайти в дідовий будинок. Там стояв холодильник, який ми з братам зранку натрамбували всіляким пійлом, аби воно завжди було холодним. Одну банку я випила залпом, другу вирішила взяти із собою на дерево.

Нашвидкоруч розпихавши необхідні речі по вмістким кишеням роби, я вийшла на вулицю та знову піднялася сходами в «пункт перемовин». Тільки-но я встомила зарядне в розетку і з'єднала шнур з телефоном, він привітно блимнув екраном. Це означало, що свою роботу я виконала навідмінно: сонячна батарея не лагала, контакти зпаяні так як треба.

— Хто молодець? Я молодець! — похваливши себе, я знайшла номер Ганни.

Сподіваючись, що вона не на зміні, я натисла на кнопку виклику. Через декілька невдалих спроб їй додзвонитися, я почала втрачати терпіння. Навіть викурила дві цигарки поспіль, щоб вгамувати нерви. А коли вже думала зателефонувати Маринці, я нарешті почула її м'який оксамитовий голос.

— Привіт, Лєра. У тебе щось сталося? В мене п'ять пропущених від тебе. — Стурбований голос Ганни викликав появу усмішки на моїх вустах.

— Привіт Аню. У мене все o'k, не хвилюйся. Просто перевірка зв'язку. Я щойно завершила свій проект і вирішила перевірити 'вишку' в дії. Я тебе не відволікаю?

— Ні, я можу розмовляти. Вітаю тебе! Ти молодець. Я знала, що у тебе все вийде.

Стрілецька завжди мене нахвалювала, здебільшого навіть безпричинно, але це всеодно було приємно.

— Дякую, — відкривши пиво, я сперлася спиною в стінку і розслаблено випростала ноги. — Чому ти так довго не відповідала?

— Була в душі. У мене сьогодні побачення, — поділилася вона зі мною «чудовою» новиною.

«Оце, так-так…» — ревнощі, які незрозуміло звідки взялися, зіпсували піднесений настрій.

— Ого… — зробивши великий ковток холодного пива, я вирішила дещо уточнити: — Ти все ж наважилася запросити на побачення ту милу дівчину-інтерна з педіатрії? Нагадай, як там її звати?

— Рита. І так, я запросила її в кафе, — голос Ганни був помітно схвильованим, але цілком задоволеним. — Я трохи нервую, — зізналася вона, — бо поняття не маю, як Рита сприйме мої залицяння. Швидше за все, вона думає, що йде на ділову зустріч зі своєю майбутньою шефинею. І я зовсім не знаю, як мені з нею поводитися. Не хочеться одразу напортачити і відлякати її... — У завжди впевненому і зваженому голосі Стрілецької з'явилися панічні нотки. Це так було не схоже на неї. — Що мені робити, щоб не облажатися?

— Для початку спробуй розслабитися і заспокоїтися. — До біса мої ревнощі! Ганні потрібна моя дружня підтримка. — Просто не настрибуй на свою Риту з порогу з поцілунками і постарайся не лапай її під столом. Принаймні на першому побаченні.

— Ей, ти щойно зруйнувала мій план по підкоренню її серця! — награно обурилася Ганна, хихікаючи, як мале бешкетливе дівчисько. Переставши сміятися, вона знову стала серйозною: — Гаразд, якось сама з усім розберуся. Не маленька. Краще розкажи мені, як там справи на твоєму любовному фронті.

— Хоспаді, Аню! Про що ти говориш? Який в дідька фронт, — розреготалася я, прикурюючи цигарку. — Я вся в роботі. Навіть часу немає вибратися в люди. Спершу парковку біля мерії розширяли, тепер ось у лісі безвилазно тусуюсь в компанії кузенів та діда. — промочивши горло, я продовжила їй жалітися, — З дівчат тут хіба що комарихи і жаби. Вампіреси мене не збуджують, про ропух я краще взагалі промовчу. Навіть якби мені спало на думку поцілувати одну з цих зелених почвар, я б не встигла цього зробити. Бугай майже всіх їх перетрощив. А некрофілія — це не мій профіль. — Слухаючи заливистий сміх Ганни, я визирнула з вікна, і від душі вилаялася: — Твою ж, курву мать! Якого дідька ці імбіцили ледве стоять на ногах? Хто тепер має везти нас додому?!

— Що у тебе там в там сталося? — з властивим їй занепокоєнням, у суміші з цікавістю, запитала Стрілецька.

— Влад з Сержиком вижрали з дідової фляги всю самогонку і тепер придуркувато регочуть, вимахуючи руками. Неандертальці грьобані! Кучерявий мудак мав бути сьогодні за кермом. Якби я знала, що вони підуть до річки бухати, а не ловити рибу, то не стала би пити пиво.

Мої брати не вперше лишалися на ночівлю у діда, ставлячи на його подвір'ї намет. З мене вистачило однієї ночі щоб зрозуміти, що зелений туризм, то явно не моє. Того разу мене мало живцем не зжерли бісові кровопивці. До цих волохатих гібонів комарихи не лізли, від слова зовсім. Напевно, вся справа була в перегарі, який спалював їх ще на підльоті. Я ж той шмурдяк не пила, тому була абсолютно беззахисною перед хмарою голодних самиць.

— Та годі тобі. Заспокойся. Їм теж треба хоч інколи відпочивати. Якщо хочеш, я можу прислати по тебе свого водія, і він відвезе тебе додому.

Пропозиція Стрілецької була дуже привабливою, тому, не задумуючись, я вирішила погодитися. Але спершу мені треба було дещо прояснити:

— А хіба тобі самій не потрібна автівка? В тебе ж сьогодні побачення.

— Ні. Я не хочу, щоб хтось іще знав, з ким я збираюся йти у кав'ярню. Сама розумієш, зайві очі та вуха мені ні до чого. Ну то що? Мені надсилати за тобою водія?

— А давай. Тільки мені спершу треба збігати в душ, щоб освіжитися. Від мене за милю тхне потом, наче від якогось печерного троля. Сьогодні триндець, як спекотно.

— Слушна думка, — задумливим голосом промимрила Ганна, загадково хихікнувши, — Коли приведеш себе до ладу, скинь на мій телефон місце дислокації.

— Домовилися. Дякую за допомогу, Аню. Я в боргу не залишуся. — Видудливши пиво та пожбуривши порожньою бляшанкою у Влада, я вирішила завершити розмову: — Бажаю тобі гарно провести вечір з твоєю дівчинкою. Сподіваюся, що ваше побачення пройде чудово.

— Дякую. Я також сподіваюся, що й твоя поїздка пройде... гладко, — знову реготнула Ганна, кінцево збивши мене з пантелику. — До зідзвона і удачі тобі. Бувай.

— Угу. Давай, — спантеличено пробелькотіла я в тишу.

«Чого це вона так загадково поводилася? Мабуть, перед побаченням нервує, от і все...»