На межі

— Що? Але чому?! — Влад дивився на мене так, наче я щойно йому повідомила, що збираюся постригтися в монахині. — Та що з тобою таке? Я тебе не впізнаю, sister. Це ж бісів CHEVROLET CAMARO!

Потрапивши в безглузду ситуацію, я почувала себе шаховою фігурою — «королем», з яким безпосередньо пов'язаний кінцевий результат складної партії. Спершу мене атакував Владик «кінь», змусивши залишити безпечну позицію і тим самим зробити невдалий хід. Через його дії я опинилася на лінії атаки ще двох фігур — «слона» Сержика та «тури» Ганни. Усміхнена жіночка виглядала цілком доброзичливо, але хто її знає, як вона може повести себе в даній ситуації, коли я на її очах лоханулася з Марією — чорт її забирай, «ферзем».

Трясця! Як не поглянь, поява Ганни Миколаївни в компанії Марії — не могло бути добрим знаком чи звичайним збігом обставин. Це точно був продуманий хід. Пастка! Ганна і Марія тут заради помсти? Чи можливо вони хочуть продовжити наше знайомство? Я й гадки не мала, що діється в головах цих жінок, чого можна від них чекати. І це не давало мені спокою! Тура і ферзь могли поставити мені шах і мат, а я, як остання дурепа, відволікалася наразі на коня та слона. Гра наближалася до фіналу. Ба більше, вона вже перейшла в бліц-режим — у мене залишалися лічені секунди, щоб зробити ще один хід. Ймовірніше за все останній. І від нього залежала моя подальша доля.

Підкуривши цигарку я відтягувала час до страти. У спертому повітрі ширяв запах гару — це палала моя дупа. Моє викриття було не за горами, воно могло статися будь-якої миті… І я до цього була не готова. Цілковито не готова!

Знаходячись під прицільним вогнем ворожих фігур і обливаючись холодним потом, свій погляд я потупила, вдаючи, що випускаю дим під ноги. Якщо зроблю невірний хід (скажу щось не те чи поведу себе якось не так), мене «зрублять». ХЄРЯК, і немає більше Лєрки. Хах! Краще би дід Максим зарубав мене своєю сокирою чи спустив Бугая...

— В мене немає на це часу. Якщо ти не помітив, у мене гості. Якщо знайдеться вільна хвилинка, то я обов'язково помацаю бісів спорткар, — не витримавши напруги гаркнула я на Влада.

— Сержику, тобі не здається, що наша sister, пошкодила собі не тільки ногу, а ще й голову, — Владик спантеличено переводив погляд з мене на старшого брата, змушуючи мою дупу палати ще сильніше.

— Схоже на те, — шморгнувши носом, брякнув той, дивлячись на мене згори свого зросту, — З тобою точно все добре, мала? Якась ти бліда.

«Шах…» — нажахано пискнув Валєра, втираючи хустинкою спітнілого писка. До нього нарешті дійшло, що він у такій самій дупі, як і я..

Або зараз нам поставлять «мат» мої брати, або наші гості, яких ми сюди навіть не кликали. Білі «фігурки» завмерли в очікуванні мого наступного ходу, а я гадки не мала, на яку клітинку ступати далі...

— Чого ви до мене примахалися? Якщо вам так хочеться вирячитися на тачку чи облапати її, то робіть це без мене!

— Так і зробимо, — роздратовано пирхнув Влад, крутячи пальцем біля скроні, натякаючи мені, що я остаточно потютюрилася.

Допетравши, що найкраще що я можу наразі зробити це роз'єднати «туру» та «ферзя», я вийняла ключі з кишені і звернулася до Ганни Миколаївни:

— Ганно, ходімо зі мною в наш офіс. Там ми зможемо спокійно з вами поговорити, і я із задоволенням послухаю, що привело вас сюди.

— Ну, раз із задоволенням… — кокетливо посміхаючись, Ганна Миколаївна побіжно поглянула на наручний годинник. — Я, якщо чесно, страшенно втомилася, — голос жінки і справді здавався знесиленим, — але, якщо ти мене пригостиш міцною кавою, думаю я зможу протриматися ще з пів годинки. У вас є кава?

— Звичайно. У нас навіть є кава-машина.

Ігноруючи сторонні погляди і утримуючи маску вдаваного спокою на обличчі, я більше не дивилася на Марію, яка, навпаки, схоже хотіла зробити в мені зайву дірку. Її холодні очі жалили мене наче колючі крижинки.

— Чудово. Я тільки-но з нічної зміни. Боюся, без кофеїну я можу заснути прямо тут.

— Тоді нам варто поквапитися. Не хочу аби ви застудилися, щебінь ще не встиг прогрітися на сонці, — мій жарт мав успіх, Ганна Миколаївна навіть реготнула, знявши з мене крихітну частку напруги.

Заледве помітні мімічні зморшки, які з'явилися завдяки приємній усмішці шатенки, їй навіть йшли, як і вік. Дивовижна жінка...

— Я теж хочу кави, — кинувши Сержику ключі від свого спорткара, Марія зістрибнула з капоту і рішуче попрямувала до нас. Стиха вилаявшись, я нервово зім'яла цигарковий фільтр і знову потупила погляд. Невдовзі у моє поле зору потрапили дорогущі туфлі на невисоких підборах та оголені гомілки разом з колінами. Вище підвести погляд я не наважувалася. — Тобі ж не буде складно зробити ще одну… Для мене?

— Ні, не буде, — промимрила я, з відчаєм розуміючи, що ця красунечка, щойно нахабно зруйнувала мій план втечі.

Бляха! Ще й як складно! Але іншого виходу я не мала, так само як і причин відмовити Марії в такій дрібниці, як кава. Мені було страшенно складно знаходитися поряд з нею, дихати одним повітрям, розмовляти, тверезо думати. Та все, трясця її матері, було складно, коли вона знаходилася так близько! Особливо після того, як я з нею вчинила. Я навіть не могла підвести на мулатку погляд, настільки мені було некомфортно та соромно…

— Нахабство — друге щастя, — по-доброму посміхнувшись до дівчини, Ганна Миколаївна глузливо похитала головою.

— І не кажіть, — з легкістю погодилася Марія, наче річ йшла не про неї.

«Гара-а-азд. Так навіть краще. Заберу їх звідси обох»

Мені точно не хотілося, щоб ця нахабна смаглявочка розбовкала моїм братам про мій секрет, коли залишиться з ними наодинці.

— Ходіть за мною, — кинувши недопалок у відро для сміття ми разом з моїми «гостями» увійшли в мій гараж..

Я підвела їх до «тераріуму» (саме так наразі сприймався моїм запаленим мозком наш напів скляний офіс) і, відкривши перед ними двері, запустила «змій» в середину.

— Розташовуйтеся, — мене настільки сильно теліпкало від усього цього лайна, що наразі відбувалося зі мною, що я, не замислюючись, почала розстібати блискавку на комбінезоні. — Що ви хочете, щоб я зробила для вас?

Мені конче було необхідно вилізти з роби. В ній було надто душно: цівка холодного поту повільно скочувалася по спині, ліниво гасячи пожежу, що випікала мене з середини.

— Хочемо, щоб ти ввімкнула на компі музику і роздягалася під неї трішки повільніше та рухалася під неї плавніше, — чуттєво закусивши губу, перекрутила на свій лад мою пропозицію, зробити їм каву, Марія. Присівши на краєчок стола і по-діловому склавши руки на грудях, ця неможлива дівчина, з усмішкою промуркотіла: — Добре, що я вирішила впасти вам на хвіст, інакше би пропустила стриптиз-шоу у твоєму виконанні.

«Я їбу!.. Оце так вшкварила!!!»

Роздратовано пирхнувши та фактично зірвавши з себе комбінезон, я жбурнула його на спинку стільця. Грати з Марією в якісь незрозумілі для мене ігри я не збиралася. Оскільки відповідати грубістю на її випади було би наразі не дуже розумно, я вирішила обрати інший шлях. Шлях ігнору.

Спостерігаючи за нами, Ганна Миколаївна зручно розмістилася на дивані та задумливо мовчала. Закинувши ногу на ногу і зчепивши на коліні пальці в замок, шатенка навіть у повсякденному одязі виглядала імпозантно.

— Ганно. Яку ти п'єш каву?

— Ах да. Мені ристретто, без цукру, — мляво посміхнувшись, вона кліпнула кілька разів, ніби намагаючись прокинутися.

— Зараз все буде. Тільки постарайся не заснути. Гаразд? — посміхнувшись у відповідь, я швидко сипнула у спеціальне відділення дві ложки мелених зерен і запустила пекельний механізм.

Марія теж просила зробити їй каву: було би не виховано з мого боку, залишати гостю без ароматного напою. Тому я зробила ще одну спробу дізнатися в неї, якій каві вона надає перевагу.

— Маріє?.. — оскільки дівчина мені не відповіла, я озирнулася до неї і застигла.

Брюнетка безсоромно «мацала» мене своїми крижаними очима: спершу за дупу, тепер вже перейшла на груди. Перебуваючи під прицільним поглядом цієї нахаби я втратила дар мови. У горлі застрягла грудка, розміром з абрикос, яку я ніяк не могла проковтнути. На мене давно вже так жадібно не дивилися. Згадавши про свою колишню я невдоволено підібгала вуста. Валєра, певно, також подумав про наше перше кохання — Наталю, бо він зло зашипів. «Мама», завдяки якій він з'явився на світ і яка покинула його, зникнувши з наших радарів (близько двох років тому) більше не з'являлася на горизонті. Але він, як і всяка мала дитина, досі сумував і сердився на неї.

— Твої брати. Вони ж не в курсі, що ти по дівчатам, Лєра. Чи не так? — Зустрівшись із допитливим поглядом смаглявочки я нервово ковтнула. Трясця! Як вона про це дізналася? На гарненькому личку Марії засяяла переможна усмішка. — Можеш не відповідати.

— Якщо ти хоч словом обмовишся їм про це, то я тебе!.. — веселий сміх, який послідував за моє погрозою, просто виморожував мене.

— Ось тільки не треба мене лякати! — на крихітну мить у пустотливих крижанках майнув смуток. — Від мене вони про твій секрет не дізнаються. Повір, я не з чуток знаю, як це, втратити все.