На межі

— Припини, будь ласка, — збентеженим голосом попросила я в неї.

— Що припинити? — вдала вона подив, але все ж подалася назад.

Янтарні очі рудої ігрунки продовжували вивчати мене, наче якийсь бісів музейний експонат. Я реально відчувала себе однією з тих воскових фігур мадам Тюссо, яка плавиться від вогню. Треба було щось з цим робити. Намагаючись виглядати невимушено, я насилу натягнула на обличчя безтурботну посмішку.

— Так дивитись на мене, — відказала їй. — Ти мене цим вбиваєш.

— Що, справді? — реготнула Вітка, закладаючи ногу на ногу. — Тобі ще рано вмирати.

— Та невже? — Вона погідно кивнула. Мої вуста розпливлися в саркастичній посмішці. — Тобі не вистачатиме моєї компанії чи ти просто не любиш носити жалобний одяг?

Перевести все на жарт здавалося найкращим з усіх можливих варіантів. От тільки руда лисиця була іншої думки.

— І те, і інше. — Звабливо злизавши язиком хитрий усміх, Ловіна торкнулася пальцями до моєї щоки, мазнула тильною стороною вздовж шиї і завмерла біля комірця сорочки. — На цей вечір у мене є особливі плани на тебе.

Зазвичай так дивно поводжуся я (хильнувши зайвого), а не мої жертви. До зміни ролей моя психіка була не готова.

«І що це в дідька має означати? В неї, що, теж демон вселився?»

Коли вправні пальці Вітки почали розщіплювати верхні ґудзики на моїй сорочці, моя хитка витримка розсипалася на друзки. Зоровий і тактильний контакт — це, як небо та земля. Різниця між ними феноменальна.

Валєра з маніакальною цікавістю спостерігав за кожним рухом моєї подруги (якщо її ще так можна було називати), повільно занурюючи мої очі в глибоке декольте сукні. Поки я була спантеличена діями Вітки, цей мерзотник встиг під'єднатися до сенсорної зони кори мозку.

Срака-мотика! Йому майже вдалося заволодіти моєю свідомістю!

«Щезни, покидьку! Тобі що, повилазило? Це ж Вітка! Яка, між іншим, заміжня!»

— Що ти робиш? — перехопивши її руку, я скорчила невдоволений вираз обличчя.

— Хочу надати твоєму скромному вигляду трохи перчинки, — невинно ляскаючи віями, Ловіна оголила мої ключиці, розщіпнувши сорочку майже до ліфа.

— Навіщо?

Я дійсно не розуміла, для чого вона затіяла всю цю гру, адже ми давно з нею все з'ясували. Майже торкнувшись вустами до мого вуха, яке обпекло гарячим диханням, рудокоса бестія зашепотіла:

— Я бачила, як ти дивилася на ту симпатичну барменку, і мені спершу здалося, що вона теж зацікавилася тобою. От тільки "татушка" надто швидко втратила до тебе цікавість. — Киплячий від думок мозок погано сприймав інформацію, та це і не дивно. Ловіна (усвідомлено чи ні) притиснулася своїми грудьми до моїх, ще й поклала на стегно долоню. Стиснувши пальці, вона запитала: — А знаєш, чому?

— Ні.

Наразі я могла спілкуватися з нею куцими фразами. Хоча навіть це я відзначила для себе як невеличку перемогу. Язик затерп, а я ще навіть щось там белькочу.

— Тому що ти зовсім не вмієш проявляти ініціативу. Ти вся така затиснута, натягнута, мов тетива. З твоєю зовнішністю тобі варто бути сміливішою. — Щуропикий гівнюк схвально кивав, підписуючись під кожним її словом. — Якщо ти хочеш когось підчепити, тобі варто навчитися бути більш розкутою. Розумієш?

— Легше сказати, ніж зробити, — пирхнула я. Люди не міняються за клацанням пальців. — Дивлячись на Вітку з-під лоба, я запитала: — А що не так з моєю зовнішністю?

Я звісно не бАгіня, але й страшком себе не вважала. Така собі звичайнісінька тридцятип'ятирічна жінка, яка мало чим відрізняється від інших. Хіба що з тарганами в голові. Але хто їх не має?

— Все з тобою так. Більше того, я би навіть сказала, що ти гарненька. Ти маєш винятковий шарм і почуття гумору. Біда лише в тому, що ти не знаєш, як цим користуватися.

— Я? Гарненька?! — вичленивши з почутого найсмішніше, я зареготалася.

Чути щось подібне від привабливих жінок, я не звикла, тож не дивно, що я поставилася до компліменту зі скепсисом.

— Я не жартую. У тебе надзвичайно красиві очі і шикарна посмішка. Не та натягнута чи іронічна, за якими ти ховаєш справжні почуття, а ця твоя щира. — Рудій красуні таки вдалося змусити мене зашарітися. Помітивши це, вона підхопила наші келихи. — Ось, тримай. Давай вип'ємо за чудовий вечір і підемо танцювати. Поки дівчулі не викрили нас у змові відсидітися на барі.

— Ти йди, а я краще тут посиджу, наші стільці постережу, — намагаючись відмазатися від запропонованих тортур, бовкнула я, крутячи келих в руці. — Ти ж мене знаєш, я не люблю танцювати.

«Ой, кому ти звиздиш?!» — гигикнув Валєра, знаючи зовсім інше.

— Відмови не приймаються! — наче підігруючи цьому паскуднику, стала в позу Вітка. — І що значить оце твоє «не люблю танцювати»? Я пам'ятаю, як ти класно рухалася, коли хотіла мене звабити. — Я якраз робила невеличкий ковток, тому подавилася клятим «Frogalino» й закашлялася. Хлопаючи мене по спині, вона відставила свій порожній келих на стільницю. — Давай, допивай. Нема чого залишати сльози на дні.

— Я тебе прошу. Які там сльози? Це все вигадки алконавтів, — спробувала я віджартуватися. — Краще я соку собі замовлю.

«Ні-і-і-і!» — розпачливо заверещав Валєра, на що я мстиво всміхнулася.

— Дай-но це мені. Тобі дійсно не завадить розслабитися. — Відібравши у мене келих, Вітка фактично насильно залила в мене залишки газ-бульки. Декілька крапель пролилося повз дирявого рота, а найспритніші з них потрапили до пазухи. — Ой, вибач. Я така незграбна, — засміялася вона. — Дівчино, можна у вас попросити серветки? Дякую.

Поки Ловіна обтирала моє обличчя та шию, я не знала, де себе подіти. У мене було лише три варіанти, куди я могла наразі дивитися: в її очі, на вуста чи на груди — і жоден з них мені не підходив. Тому довелося заплющити очі. З її боку це був жест дружньої допомоги — він не ніс в собі й крихти еротичного підтексту. І тим не менш, моя хвора уява сприймала її дії зовсім інакше. Це було надто інтимно, надто приємно, надто бажано. Виявляється, я дуже скучила за жіночою увагою. Останній раз мене так торкалися...

«Коли динозаври свої яйця лизали», — підказав Валєра і зареготав, хрюкаючи від сміху.

— Ось і все, я закінчила. Можеш відкрити очі. — Поклавши використану серветку на стільницю, Вітка нахилилася до мене і грайливо замуркотіла у вухо: — Поверни голову ліворуч.

— Н-навіщо? — Її щока торкнулася моєї, зробивши з мене заіку.

«Хапай її за груди. Не гай часу на розмови!» — загорлав хтивий збоченець, за що отримав ментального пендаля.

Трясця! Якщо Вітка не припинить дражнити Валєру, я не зможу його довго стримувати...

— Просто зроби це.

Зітхнувши, я виконала її прохання і одразу ж перехопила погляд барменші, про яку нещодавно йшла мова. Вона дивилася на нас із цікавістю і, здається, трохи із сумом. Я її чудово розуміла — підчепити дівчину в нашому невеличкому містечку майже нереально.

— А тепер подивися праворуч.

Виконавши і цю забаганку, я мало не поперхнулася повітрям. В мене реально подих перехопило, коли я побачила брюнетку, що стояла з іншого боку барної стійки — вона була безбожно вродливою. Ні, правда, я в житті не бачила настільки красивих людей. Вона неначе прийшла з паралельного світу. Бронзова шкіра навіть здалеку здавалася м'якою та приємною на дотик. Шовковисте чорняве волосся розсипалося по оголеним плечам, вбираючи в себе яскраві вогники світломузики. Прямий ніс, чуттєві вуста, довгі пухнасті вії та акуратне вушко — все це було схоже на витвір мистецтва. В моїх очах вона була еталоном жіночої витонченості та грації — однією з найвдаліших творінь богів, що спустилося з небес заради того, щоб стати карателем грішників. Мовляв, любуйтеся, скільки завгодно, нікчемні істоти, але руками не чіпайте. Вона виглядала настільки недосяжною, настільки нереальною, настільки ефемерною, що сама думка підійти і познайомитися з нею здавалася блюзнірством.

Коли це неземне створіння поглянуло у мій бік і з викликом зазирнуло у вічі, я мало не випала в астрал. Шукаючи опори, мої пальці вчепилися в передпліччя Вітки.

— Подобається? — пролунав, мов з-під товщі води, задоволений голос подруги.

— Ага… — з придихом відповіла їй, продовжуючи витріщатися на незнайомку.

Чорнява красунечка посміхнулась мені, мазнула ледачим поглядом по Вітці, тоді зловила язиком соломинку, що стирчала з келиха для коктейлів, обхопивши її вустами. Вона не просто смакувала піна коладою, вона пила з мене, насолоджуючись увагою, яка так легко дісталася їй.

Валєра розтягнув мої вуста в причумленій посмішці, мружачи осоловілі очі. Зачарований відвертими діями незнайомки, щуропикий гівнюк мало зі штанів не вистрибував у спробі підштовхнути мене на божевільні вчинки.

— Добре, бо ти їй також сподобалася, — приголомшила мене відвертою брехнею Ловіна. Насмішкувато всміхаючись, я перевела сповнений іронії погляд на неї, проте вона виглядала напрочуд серйозною. Це змусило мене засумніватися, що вона жартує. — Ця дівчина вже певний час спостерігає за тобою. Відколи ми зайшли в клуб, вона ні на хвильку не зводила з тебе очей. Навіть жодного разу не кліпнула. Уявляєш? Сподіваюся, що у неї не виникне проблем із зором.

А це вже точно був стьоб.

— Я теж на це сподіваюся, — реготнула я, нарешті розчепивши пальці і відпускаючи Вітку. До мене тільки зараз дійшло, що увесь цей час я трималася за неї, як потопельник за рятівне коло. — У неї дуже красиві очі, — поділилася з подругою своїми спостереженнями.

Знову поглянувши у бік прекрасної незнайомки, я розчаровано видихнула. Вона зникла.