На межі

Скориставшись моїм розгубленим станом, Ловіна висмикнула мене зі стільця. Я не була готова до подібного фінта і мало не звалилася зі стільця просто на неї. Незважаючи на моє обурене бубоніння, руда бестія, регочучи, поволокла мене на пошуки подруг, які танцювали десь поряд. Невдовзі ми знайшли їх у самому епіцентрі подій, вірніше, в центрі кола, яке сформувалося довкола них. Судячи з усміхнених мармиз цих тусовщиць, їх аж ніяк не бентежила надмірна чоловіча увага, радше навпаки — вони заряджалися від тестостеронової енергетики.

Помітивши нас, подруги радісно замахали руками, запрошуючи приєднатись до них. Захмілілі від алкоголю і збудження молодики окинули нас з Віткою масними поглядами, від яких мені захотілося здерти нігтями шкіру; позбутися неприємного відчуття, наче ти чиясь здобич або породиста кобила, яку вивели на конкурне поле для експертної оцінки загального стану.

Трек змінився на інший. Схвальні вигуки заглушила гучна музика. Подруги відривалися на повну, я все ще буксувала. Тільки убойна доза алкоголю була здатна змусити мене розслабитися і забутися. Але, на жаль, чи на щастя, я була майже тверезою. Прикривши очі, я спробувала абстрагуватися від зовнішнього світу з тригерними факторами. Зрештою, в мене це вийшло зробити…

Відтанцювавши добрих півгодини, я відчула гостру нестачу нікотину. Наблизившись до подруд, я попередила їх, що збираюся вийти на вулицю, щоб пошмалити. Фролова визвалася піти разом зі мною: вона іноді теж курила, коли ми зависали в клубах чи барах. Наша білявочка постійно грозилася нам, що вона обов'язково колись позбудеться залежності від цигарок, але поки що її слова лишалися порожнім звуком.

На відміну від Танюхи, я ніколи не кидалася гучними словами, якщо не була впевнена, що зможу виконати обіцянку. До того ж, позбуватися згубної звички я навіть не думала. На холеру мені та довга житка, якщо доведеться доживати віку у злиднях?! На ту мізерну пенсію, яку отримують від «корпорації зла» наші дідусі з бабусями, вижити просто нереально. А чи зміниться щось на краще?! Отож бо й воно. Тому ліпше я житиму саме зараз, у своє задоволення, ні в чому собі не відмовляючи. Тим паче в такій дрібниці, як вишмалена в день пачка цигарок або випита бляшанка холодного пива після роботи…

Коли ми вийшли з Танюхою в холл, один з охоронців поцікавився в нас, що ми шукаємо, а потім люб'язно вказав на двері з табличкою «smoking room». Кімнатою для паління це місце було складно назвати, адже за дверима виявилася не крихітна задимлена комірчина з міні-диванчиками і столом, а затишний дворик з лавочками та альтанками, які знаходилися поміж листяних та хвойних дерев. Навіть гойдалки тут були, підвішені на ланцюги до розлогих гілок. Садові ліхтарики, які працювали на сонячних батареях, підсвічували вимощені зі сланцю доріжки, що вели до невеличкого декоративного фонтана, від якого віяло бажаною прохолодою. Високі ліхтарі, судячи з тьмяного освітлення, були тут радше для створення інтимної атмосфери, адже багато світла вони не давали. Відмінно продуманий інтер'єр радував око — мені навіть закортіло дізнатися в адміністраці, чиїми руками була пророблена ця доволі якісна робота. Конкурентів варто знати в лице.

— Боже, як же тут добре. — Всівшись на лавку поряд з Танюхою, я підчепила пальцями комір сорочки і почала дмухати під прилиплу до грудей цупку тканину, з наміром хоч трохи себе охолодити. — Так би й сиділа тут усю ніч. Зовсім не хочеться повертатися у те пекло.

— І не кажи, — мрійливо посміхаючись, пробелькотіла вона, задерши голову до безхмарного неба і безтурботно бовтаючи ногами. — Поглянь, яке сьогодні зоряне небо. Хоч пісню співай.

Воно дійсно виглядало казково, в місті такої краси не знайти. Я намацала в кишені сорочки зім'яту пачку цигарок, відкрила її і простягнула Танюсі.

— Будеш?

Навіть не глянувши у мій бік, вона заперечливо похитала головою. Хазяїн-барин. Я прикурила від запальнички, зробила затяжку і знову поскаржилася їй:

— Капець, мені душно, Танюха. Даремно я не одягнула під низ сорочки майку чи футболку. У погоднику на сьогоднішній вечір стояв дощ. Ну і де він, коли так потрібен?

— Радій, що ти зараз знаходишся з нами за містом, а не смажишся у задушливій квартирі. Вночі тепер майже неможливо заснути. Всі вікна відкриті, а піт все одно заливає піжаму. Сьогодні я прокинулася від того, що тупо заплуталася ногами у вологих простирадлах.

— Хах! Я вчора ночувала на гаражах. Ми нещодавно з братами поміняли там старий кондиціонер на новий, ще й дивана поставили — майже нормального, без продавлених пружин. Сержик купив додому кутовий диван, а беушний ми поставили в нашому офісі.

— Хоспаді. Я не втомлююсь тобі дивуватися, Філіпова! — дивлячись на мене, наче на неандертальця, реготнула Танюха. — І твому спартанському способу життя. Тобі треба знайти чоловіка. Може, хоча б тоді ти згадаєш, що ти жінка...

«Святі яйця. Тільки не знову!»

— На біса мені здався той чоловік?! Мені й без того вистачає мужиків у житті. Сержик, Влад, Георгій та Костя постійно маячать перед моїми очима. Куди ще більше мужиків? — вирішила я все звести на жарт, аби не заглиблюватися у розмову, яка мене добряче дістала.

— Двоє з них твої брати, а решта — чужі мужики. А я тобі кажу про свого. Який буде про тебе дбати і носити на руках, — ніяк не вгамовувалася Танюха, сипучи аргументами і розжовуючи їх мені, наче якійсь дурепі, яка не розуміє елементарних речей.

— Припини мене діставати. Якщо кажу, що мені й так добре живеться, значить так воно і є. Краще допоможи мені підкотити рукава, бо зараз розплавлюся від спеки.

— Давай ми їх краще відріжемо. У мене в сумочці мають бути ножиці, — запропонувала вона геніальну (на її думку) ідею. Відкривши її, білявка узялася проводити ревізію своєї бездонної торби. — Та де ж вони? Я точно пам'ятаю, що клала їх сюди.

На лавці почали з'являтися різноманітні предмети, потроху витісняючи нас з неї, які навряд чи могли їй стати у нагоді, принаймні в нічному клубі. Найбільше здивував мене ключ для закатки банок і часнокодавка. Дві пари лайкрових колготок, клей для взуття, розбитий старий телефон, фен для волосся і набір канцелярських скріпок — теж викликали чимало запитань. А ось ножиці подруга, на жаль чи на щастя, так і не знайшла. Даремно тільки сумку перепатлошила. Вийнявши звідти ножа-метелика, вона, з лиходійською усмішкою, відкрила його і вдавала, що кидається на мене:

— Життя або гаманець?

— Хоспаді, Фролова, а цей штирхач для жаб навіщо тобі здався? Краще заховай його, поки сама себе не порізала, — регочучи, осадила я свою притрушену подружаню.

— А давай ножиком відпиляємо тобі рукава, — видала вона чергову геніальну ідею.

— Ти швидше руки мені ним відпиляєш. В цієї сорочки занадто цупка тканина.

Прийнявши незаперечний факт до уваги, Танюха несподівано (навіть для себе) вийняла з сумочки звичайнісіньку чорну майку.

— На ось, вдягай. Я купила її, щоб вдома носити. Для тебе мені нічого не шкода. — Жбурнувши в мене шматок м'якої бавовняної тканини, білявка почала складати свій мотлох до сумки. — Чого ти застигла? Переодягайся! — вперивши в мене вимогливий погляд, поквапила мене.

— Що? Я не буду тут перевдягатися! Раптом зараз хтось сюди зайде, а я тут напівгола стою.

— Тоді пішли до альтанки. Там темно, і тебе ніхто не побачить, сором'язлива ти моя діва. — глузливо пирхнула Фролова, картинно закочуючи до неба очі.

— Ходімо.

Ми знайшли з нею найвіддаленішу альтанку. Кинувши сумочку на столик, подруга одразу взялася розщіпати ґудзики на моїй сорочці.

— Прибери від мене свої мацаки, мамцю! — легенько шелепнула її по руках, вдаючи обурення. — Я сама можу роздягнутися.

— Своїми пальцями-сосисками ти будеш шпортатися з цими куцими петельками і крихітними ґудзиками цілу вічність! — заперечила Танюха, беручи справу до своїх рук.

— Нічого вони не сосиски, — промимрила я під носа, розглядаючи свої пальці. Розуміючи, що сперечатися з нею марно, я покірно опустила руки до низу. Дивлячись поперед себе, мені здалося, що я помітила якийсь рух в сусідній альтанці, тому вхопила подругу за руки. — Зупинися, здається, ми тут не одні.

— Якщо здається — треба хреститися. Стій спокійно! — гримнула вона на мене і з веселою посмішкою додала: — Тут темно, як в дупі негра. Якщо ми й не одні, нас все одно не реально побачити в такій темряві.

Струснувши мої пальці, невгамовна білявка продовжила мене роздягати. Приречено зітхнувши, я підкорилася долі. Тим паче, що позбутися бісової сорочки мені хотілося набагато більше, аніж вести порожні балачки.