На межі

— Не знаю. Тобто, я не знаю чи знаю її, — плутаючись у словах, я розвеселила цього кудлатого упиря ще більше. — Ти не даєш мені змоги нормально її роздивитися.

— Пф-ф... То не витріщайся на мене, дивися на неї, — безцеремонно підштовхнувши мене до дверцят, Влад, своєю простотою, довів мене майже до сказу.

«Тьху ти! Вчепився, що той реп'ях до матні!»

— Гаразд. Тільки не висни надімною. Тримай дистанції, — пирхнула я у відповідь ще й штирхнула брата ліктем, аби його відігнати.

Коли Владик відсунувся, я знову визирнула зі свого сховку. Підперши стегном електричний стовп та склавши руки на грудях, невеликого зросту жінка, з перебільшеною зацікавленістю, оглядала наші володіння. На ній були одягнені прості джинси, футболка та зручні лофери. Половину обличчя закривали сонцезахисні окуляри. Гордовита постава; впевнений рух руки, якою вона поправляла і без того ідеально укладену зачіску; блиск прикрас на шиї та пальцях — усе це когось мені віддалено нагадувало. Ось тільки кого?

«Хоч сама себе не дури. Ти чудово знаєш, хто перед тобою стоїть. Просто відмовляєшся повірити в це…» — проспівав уїдливим голосом щуропикий паскудник.

— Стулися! — погрозливо тихим голосом прошипіла я на нього.

— Я й так мовчу, — ображено буркнув Влад, гадаючи, що ця погроза була адресована йому.

«Ото лоша-а-ара» — угараючи з молодшого брата, Валєра ляснув себе лапкою по морді.

— Та я це не тобі сказала, — на автоматі бовкнула я, хапаючи регочучого пацюка за шкірку, намагаючись його вгамувати.

— У сенсі не мені? А кому ж тоді? — розгублений голос Владика став причиною появи на моїй мармизі глузливої ​​усмішки.

— Циц… — цього разу я шикнула на нього, остаточно збивши брата з пантелику.

«Напевно він тепер думає, що ти остаточно з'їхала з глузду», — борсаючись у руці, знову вставив своїх п'ять копійок Валєра, через що мені довелося стиснути його горлянку. — «Мовчу-мовчу…»

Ну і хрін з ним. Нехай Владик думає собі, що завгодно. Головне, що це непорозуміння, яке виникло між нами, допомогло мені змусити стишитися їх обох і у повній тиші зосередитися на жінці, за якою я знову спостерігала, не відволікаючись на варнягання мужиків. Коли незнайомка обернулася обличчям до мене, сумнівів не залишилося — то була ВОНА. Ганна Миколаївна власною персоною. Дідько, Валєра мав рацію. У повсякденному одязі жінка виглядала набагато молодшою ​​за свої роки.

— ЛЄ-Є-Є-ЄРА-А-А-А! — заволав, наче різаний буйвіл, Сержик. Від несподіванки я випустила цигарку з рук. — Ти вже закінчила вантажити рейки?

«Трясця! Всю конспірацію мені спаскудив!»

— Ні, мені ще треба їх нормально закріпити, — спробувала я склеїти відмазку, не бажаючи спілкуватися з Ганною Миколаївною на очах моїх допитливих братиків.

— Влад сам із цим впорається. Ходи сюди. До тебе тут гості прийшли. Не примушуй дівчат чекати на тебе.

«Д-дівчат?! Яких ще в дідька дівчат?! В-вона що прийшла сюди не одна? Тоді з ким? Невже з донькою, про яку вона мені розповідала?» — майнули в голові божевільні думки.

Поки я ґвалтувала свій мозок, намагаючись знайти хоч якусь розумну відповіді, Влад підло виштовхнув мене зі сховку, мало не вибивши мені плече, яким я вдарилася об дверцята. І якби не Ганна Миколаївна, яка вже привітно махала мені і широко посміхалася, я б йому зараз добряче всипала за таку підлянку. Цьому блазню реально пощастило, що мені не хотілося виглядати в очах Ганни психованою бабою, тому я просто непомітно склала за своєю спиною комбінацію з трьох пальців, знаючи що братик обов'язково помітить мій меседж. Його регіт сповістив мене, що посилка дійшла.

Повільно наближаючись до Ганни і Сержика, що стояв поруч із нею, я ніяк не могла вирішити, як буде правильніше мені з нею привітатися: добрий день — це якось занадто офіційно; привіт — надто красномовний натяк на наше «близьке» знайомство.

— Добридень, Лєра, — випередила мене шатенка, знявши з мене п'явку непевності.

— Добридень. Ви давно на мене чекаєте? — аби не викликати у братів підозр, я вирішила звертатися до Ганни на «ви».

— Хвилин п'ятнадцять чи двадцять.

У мене мало очі на чоло не вилізли, коли я зрозуміла, як довго вона тут була.

— Чому мене ніхто не попередив про вашу присутність?

— Ем-м-м… — в очах моєї гості застиг подив.

— Взагалі-то я намагався тебе повідомити про неї, коли Ганна тільки-но прийшла, — відповів замість неї Владик.

— І я також хотів це зробити. Ми обидва намагалися сказати тобі про візит твоєї гості, — почав вигороджувати молодшого брата і себе заразом Сержик, переводячи погляд з мене на Ганну Миколаївну.

— Коли це? — з недовірою пирхнула я, запідозривши братів у брехні. — Що ви мені тут ліпите?!

— Хлопці справді намагалися, — хихікнула Ганна. — На Сергія ти накричала, не встиг він й слова сказати. А на Владика так грізно глянула, що навіть мене пройняло.

— Що, правда? — на моєму спантеличеному обличчі з'явилася непевна посмішка, а м'який сміх гарненької жінки зміг зняти левову частку войовничого настрою.

— Ага, так все і було. У тебе коли ПМС, sister, ти зовсім з котушок злітаєш, — Я точно коли-небудь вирву Владику його балакучого язика. Якого дідька він не фільтрує базар? — Ну от, знову. Ти так дивишся на мене, наче розмірковуєш, чим би зняти з мене шкіру: пасатижами чи просто зішкрябнути її викруткою.

«Та завалися ти вже! Скільки можна мене ганьбити?!»

Намагаючись передати кудлатому блазню спектр своїх почуттів вбивчим поглядом, я стиснула кулаки. Дзвінкий, заразливий сміх, який лунав не знати звідки, дивним чином змусив мене заспокоїтися і безглуздо посміхнутися. Ганна Миколаївна теж усміхалася, а ось мої братики заіржали, що ті коняки.

Роззираючись на всі боки та намагаючись збагнути хто тут ще є окрім нас, я натрапила здивованим поглядом на ту, яку ну ніяк не очікувала побачити. Не після того, як я спустила Валєру на неї. Хто-хто, а ця дівчина точно має обходити мене десятою дорогою. Що з нею в дідька не так? Зустрівшись з пустотливим поглядом Марії, я відчула, як моя усмішка, почала плавитися наче віск і повільно сповзати з ошелешеного обличчя. Хоч би щелепу утримати на місці, але де там — ця проста опція наразі для мене була недоступною. Помах довгих пухнастих вій погнав у мій бік магічний вітер, наповнений деревним ароматом моїх улюблених цитрусів. Глумлива посмішка, яка з'явилася на чуттєвих вустах Марії, прикувала до себе мій погляд.

— Оо, так-а-а, sister. Як я тебе розумію, — накинувши на моє плече своє волохате лаписько, Владик прошепотів мені на вухо: — Ця крихітка просто мрія.

Сенс сказаних ним слів не одразу до мене дійшов, я майже їх не чула через гул, що стояв у вухах.

— Щ-що, ти сказав? — ледве вправляючись з язиком і продовжуючи тупо вирячитися на відьму, що зачарувала мене, перепитала я у Влада.

— Кажу, слину підбери. — реготнув він, — Давай підійдемо до неї ближче і помацаємо? Я ж бачу, як тобі свербить розпустити свої шалудиві руки, доторкнутися до прекрасного, вдихнути аромат м'якенької шкіри… — змієм-спокусником, продовжив нашіптувати мені цю дичину кудлатий збоченець.

Неадекватна поведінка придуркуватого молодшого брата подіяла на мене, наче ляпас — витверезуючи і повертаючи в реальність. Вийшовши з дивного заціпеніння, я зиркнула на Влада, як на божевільного:

— Ти хоч інколи думаєш, що ти в дідька верзеш? — я раніше якось не помічала за братиком, щоб він був таким недоумком. Як можна було мені пропонувати таке? Скинувши з себе руку Влада, я з обуренням наїхала на нього: — У сенсі помацати? Ти що, якась хтива худоба?! Ти ж уперше в житті її бачиш!

Братик відсахнувся від мене, не розуміючи, в чому, власне кажучи, причина мого чергового заскоку.

— Так цей... Марія сама йому дозволила, — якимось не надто впевненим голосом знову заступився за молодшого брата Сержик.

«Хах, і цей туди ж. Прикольно, бо кобелиною чомусь нещодавно обізвали мене»

— Що дозволила? Обмацати її? — це був якийсь театр абсурду.

— Ну так. І під капот зазирнути, — швидко оговтавшись від першого шоку, пирхнув на мене Влад. З викликом дивлячись на мене, він запитав: — А що не так?

І тут до мене почало нарешті по-троху доходити, що ми розмовляємо з братами про різні речі.

— Під який капот? — перевівши розгублений погляд на Сержика, який був серед нас самим адекватним, обережно запитала я. — Про що це Влад каже?

— Про «chevrolet camaro», на якій приїхала Марія, — з підозрою дивлячись на мене, він, ось так просто, вибив ґрунт з-під моїх ніг. — А ти про що подумала, мала?

Зробивши глибокий вдих, я нахилилася в бік і, виглянувши з-за широкої рами брата, тільки тепер помітила, на чому саме сиділа бісова відьма. На всратому капоті свого грьобаного спорткара, яскраво-жовтого кольору. На тлі сірих гаражів, автівка Марії була тут найяскравішою плямою!

«Як? ЯК, чорт забирай, я могла її не помітити?! Це просто абзац, Філіпова!»

— І я про автівку. Просто вона так круто виглядає, що мені здається блюзнірством, торкатися до неї, — на силу вичавивши з себе усмішку, спробувала я вдати, наче зі мною все гаразд. — Але, якщо ви кажете, що її власниця сама дала вам дозвіл, то йдіть і мацайте її скільки завгодно.

— А ти хіба з нами не підеш? — знаючи про мою закоханість саме в цю марку машини, неабияк здивувався Владик.

Ми з братами вже декілька разів ходили і навіть їздили в сусідні міста на виставки спорткарів. Влад був на сьомому небі від щастя, коли йому пощастило посидіти в салоні своєї мрії — Subaru Impreza. Сережик був у захваті від Ford Mustang. Ну а я фанатіла від Сhevrolet Camaro.

«А тепер ти пускаєш слину на її власницю і в упор не бачиш її автівки», — зареготав Валєра, качаючись по підлозі від сміху. — «Ганна точно помітила, як ти залипла на смаглявці і тепер її стовідсотково колошматить від злості…» — Я намагалася не слухати малого паскудника та все було марно, — «Як ти гадаєш, Лєрко, якщо ці паняночки знову вирішать показати кігтики, твої брати здогадаються, в чому тут справа? Зможуть розгадати твою таємницю?..»

— Агов, мала, то ти йдеш? — наче з-під товщі води почувся голос Сержика.

— Я?.. Ні... Йдіть. Без мене.

У таке лайно я вляпалася вперше у житті, і як вибиратися з нього я, бляха, не знала.