День святого Валентина

24 грудня 2015 року

На Фейсбук Злата знайшла кілька нових повідомлень від того ж Сергія:

«Чому ігноруєш?».

«Агов!».

«Озвися, я ж не маніяк якийсь. Лише хочу поспілкуватися з красивою дівчиною».

Злата знову зайшла на сторінку незнайомця. Ще раз впевнилася в тому, що інформації там дуже мало. Проте, хлопець завантажив основне фото профілю. Буквально дві години тому. Цікаво, це лише збіг, чи подібне оновлення пов’язане з тим, що вчора вона його проігнорувала? Дівчина злегка стенула плечима, пересвідчилася, що всі частини її тіла в надійному укритті м’якенької ковдри, і взялася вивчати фото.

То був доволі симпатичний хлопець зі світло-каштановим хвилястим волоссям, карими очима, тонкими блідо-рожевими губами та ледь-ледь гачкуватим носом. Його риси не можна було назвати каноном краси, але вони обіцяли перетворитися за кілька років у виражено чоловічі, що Злата розуміла більше підсвідомо, бо в силу свого юного віку ще не усвідомлювала, що таке чоловічність і як вона проявляється у зовнішності. Втім, дівчина вже цілком свідомо помітила схожість цього хлопця зі Славою. За виключенням кольору волосся. Проте вже за кілька хвилин їй почало здаватися, що вона просто потроху божеволіє, томі він їй скрізь і вбачається.

«Ну, припустімо, привіт», – відписала Злата несподівано для самої себе.

«Нарешті відповіла. Сподіваюся, це не для того, аби відіслати куди подалі».

«Дивно, але ні. Раніше я ніколи не спілкувалася в Інтернет з незнайомцями».

«То я особливий?».

«Та це скоріше стан у мене особливий».

«Тобто?»

«Не знаю, як пояснити. Якось сумно, але ніби причини на те особливої нема. І хочеться, і не хочеться говорити одночасно. Та й взагалі, я – онлайн лише тому, що хотіла заснути та ні про що не думати, але не змогла».

«Схоже, що ти чимось спантеличена».

«Що вже є, те є!».

«Якщо хочеш, можеш розповісти мені, що в тебе трапилося».

Злата задумалася. На долю секунди їй до нестями захотілося розповісти цьому загадковому хлопцю геть усе про Славу, його переміни в поведінці та як їй паскудно від того, про почуття, які виринули невідомо звідки... А також про багаторічну сварку мами й тітки та давні таємниці, які останнім часом почали потроху просочуватися назовні. Проте дівчина таки отямилася, розуміючи, що розповідати такі речі незнайомцю, по меншій мірі, нерозумно.

«Та ні. Давай краще поговоримо на якісь нейтральні теми. Може, зможу відволіктися…».

Протягом наступних кількох годин вони з’ясували, що обоє люблять фолк і електронну музику, детективні романи та комедії, обмінялися купою різних пісень, порадили одне одному книги та фільми, а також насміятися над різними анекдотами та кумедними картинками.

***

Злата зустріла Ліду в доброму гуморі та зі смачною вечерею. Зголоднілі мати з донькою з великим апетитом накинулися на неї. Коли з їжею було покінчено, дівчина нарешті наважилася почати розмову:

– Мамо, в мене є до тебе пропозиція. Тільки ти одразу не сердься.

– Яка?

– Було б добре, аби ми зустріли Новий рік разом з тіткою.

– Звідки в тебе такі дурниці? – Ліда нервово впивалася нігтями в дерев’яний кухонний стіл.

– Ну чому дурниці? Я лише хочу провести свята в компанії двох найближчих людей.

– А раніше було не так? Ти ж кожне Різдво в Оксани.

– Я хочу, щоб ми і Новий рік, і Різдво відсвяткували втрьох.

– Злато, я не можу.

– Але чому?! Тата вже кілька років ніхто не бачив. І судячи з того, що він, ось так раптово зникнувши, не надіслав ні тобі, ні тітці жодної вісточки, його ніхто з нас не цікавить.

– Не говори так про свого батька!

– Як, мамо? Як не говорити?! Мені було всього десять років, коли він зник. Ти хоч уявляєш, що я відчувала? Я взагалі ніколи нормальної сім’ї не мала. Я в першому класі вчилася, коли тато пішов з родини, потім дізналася, що в мене є тітка, яка невідомо де була перші шість років мого життя, – дівчина перейшла на істеричний напівкрик. – До слова, за останні десять років вона так і не сказала, де була, та чого раптом повернулася і зруйнувала нашу сім’ю. Та тільки-но я хоч трішечки звикла до ситуації, як мій любий татусь зник у невідомому напрямку. А я лишилася посередині між двома злющими одна на одну жінками, які ніяк не можуть згадати, що вони – рідні сестри, не зважаючи на те, що чоловік, який їх пересварив і думати забувся про них обох! – Злата склала руки на столі та опустила на них голову, ридаючи.

Ліда кинулася обіймати доньку.

– Вибач, люба. Нас всіх, – жінка гладила дівчину по спині, злегка погойдуючи. – Ми в молодості накоїли справ, а про наслідки не подумали. Особливо, я.

– Що ти маєш на увазі? – дівчина нарешті підняла голову і пильно глянула на Ліду червоними й опухлими очима. – Чому ти вважаєш себе винною більше за інших?

– Бо я фактично примусила твого батька одружитися.

– Ти маєш на увазі те, що ви мали прискорити все, бо ти була вагітна?

Жінка опустила очі.

10 грудня 1998 року

Того дня четвірка друзів – Олег, Максим, Оксана та Ліда – зібралися вдома у хлопців, аби відсвяткувати їх День народження. Якось вже так співпало, що обоє народилися в один рік і день з різницею в кілька годин. Ці двоє любили жартувати, що насправді вони двійнята, яких розлучили в дитинстві. Хоча варто сказати, збоку вони й справді були схожими на братів. Олег і Сіма доповнювали одне одного так само, як Ліда і Оксана, тому, коли всі четверо стали спілкуватися, то зрозуміли, що їх зустріч була справжнім Божим провидінням.

За вікном поволі пританцьовували пухнасті сніжинки, які вкривали поки що ще тонким білим килимком затишні вулиці містечка, даруючи їм чарівливу зимову атмосферу.

– Оксано, та що ти там видивляєшся? – озвалася Ліда. – Ніби не в гостях. Прийшла і стовбичиш біля вікна весь час.

– Але там так красиво.

– Згоден, – озвався Сіма. – Я теж дуже люблю зиму. Особливо такі її сніжні дні.

Дівчина подякувала йому поглядом та легкою посмішкою за підтримку.

– Хлопці, а у вас є вино? – запитала Ліда.

– Яке ще вино? Тобі лише п'ятнадцять.

– По-перше, майже шістнадцять. По-друге, не говори зі мною, як з дитиною. По-третє, не будь занудою сестричко.

– Та я теж проти, – підключився Олег.

– Що з вами таке? Ви заснували клуб Послідовників Оксани?! – дівчина ображено склала руки перед собою.

– Та не в тому річ, Лідо. Просто я не можу пити. Пару ковтків будь-якого алкоголю, і вже в такому стані, ніби смачно пиячив весь вечір.

– Ти жартуєш?

– Не жартує, – підтримав друга Максим. – Пам’ятаю, якось одногрупники підлили йому у сік зовсім трохи вина, коли ми святкували закриття сесії. Ледь не всім гуртожитком мусили тоді його в кімнаті тримати, аби нікому на очі не втрапив.

– Невже аж так сп’янів? – перепитала Оксана.

– Поривався співати серенади колишній дівчині, а ще викрикувати не зовсім пристойні речі під вікнами викладачів.

– Браво, Сіма! Як завжди, вмієш показати друга з найкращого боку, – дівчата захихотіли. Максим приєднався до них. – Та годі вже! – широка посмішка, яку Олегові не вдавалося стримувати, видавала, що він геть не сердиться.

– О, ми забули купити майонез, – Ліда ще раз передивилася пакунки з покупками. – І рибу.

– Тоді я сходжу в магазин, – зголосилася Оксана.

– Я тебе проведу, – почав вже підводитися Олег.

– Хай краще Сіма, – зупинила його Ліда. – Вони ж у нас великі поціновувачі зими.

– Добре,– погодився Максим і поспішив одягтися, подумки дякуючи долі за шанс побути на одинці з тою, що заполонила всі його думки.

– Йдіть, йдіть, а ми поки наріжемо все для салатів, – дівчина демонстративно одягнула один з фартухів, який сестри взяли з дому, аби не забруднити чистий одяг.

***

Ліда почула, як відчинилися й зачинилися вхідні двері.

«Ну нарешті, пішли. Я вже злякалася, що не вийде їх спровадити, – подумала Ліда, коли засовувала майонез глибше собі в сумку. – Аби знала, що забудемо рибу купити, то не ховала б його».

Дівчина розуміла, що часу має мало, тому вирішила не зволікати. Вона дістала маленьку пляшечку із заспокійливими й міцно стисла її у своїй долоні.

– Олеже, може вип’ємо чаю? Бо щось я змерзла.

– Я не проти.

– Тоді я зараз зроблю і принесу. Якщо ти звісно не проти, аби я трохи погосподарювала на вашій кухні.

– Ні, звісно. Дуже тобі дякую.

Дівчина полегшено видихнула і пішла в бік кухні. Там Ліда поставила чайник, запалила під ним конфорку та знайшла дві чашки. Потім дістала одну таблетку з пляшечки, яку стискала у своїй долоні та розтовкла її з допомогою ложки. Порошок, який вийшов, вона засипала до одної з чашок. Який вона поспішила приховати, додавши цукру.

Ліда років два назад випадково підслухала, як перешіптувалися дівчата з випускного класу у шкільному туалеті. Вони говорили, що якщо змішати заспокійливе і алкоголь, то людину можна ввести в такий стан, що ти зможеш добитися від неї всього, чого захочеш. Тоді їй здалося, що це бридко. Але відколи дівчина дізналася про зв’язок її сестри з Олегом, стала день і ніч метикувати, як би їх відвадити одне від одного. Дівчина розуміла, що хоче вчинити підлість рідній сестрі, але нічого не могла вдіяти зі своїми почуттями. Цей хлопець занадто міцно засів у її серці. А коли ж вона помітила відкорковану пляшку вина в кухонній шафі у хлопців під час їх з сестрою попереднього візиту до них, все склалося в цілісний план.

Щоправда, Ліда планувала просто випити по бокалу вина з Олегом, додавши перед тим заспокійливого в один з них, – і романтично, і справі допоможе.

Та в останній момент довелося придумати інший варіант. Лишалося лише молитися, аби хлопець не відчув запах і смак вина, коли питиме чай. Якщо вірити Максиму, то його треба додати зовсім трішечки. Дівчині, щиро хотілося вірити, що так і буде, бо якщо ні, то вона не лише не здійснить свій задум, а й втратить дружнє ставлення Олега.

– Чай подано! – Ліда ввійшла в кімнату з двома чашками в руках.

– О, а я вже збирався йти до тебе.

Молоді люди всілися на диван, посьорбуючи по троху чай.

– Смачно?

– Так, але якийсь трохи незвичний смак, – дівчина вся напружилася. – Певно через цукор. Я зазвичай менше додаю.

– О, вибач, мабуть, прорахувалася. Я така розсіяна.

– Нічого страшного. Чого ти так напружилася, ніби пану якомусь час пересолодила?

– Та не зручно вийшло. Сама взялася, сама зіпсувала…

– Все добре, – він зробив ще кілька ковтків. – Знаєш, щось мені трохи зле. Ти не сильно образишся, якщо я піду ляжу на п’ять-десять хвилин?

– Що ти! Сьогодні ж твій День народження.

– Ти – золото, – хлопець побрів в сторону своєї кімнати, прихопивши чашку з чаєм.

Ліда ж одразу кинулася в коридор.

– Господи, хоч би не повернулися занадто швидко, – дівчина кинула погляд на вхідні двері, а тоді підбігла до них і швиденько закрила. – Скажу, що почула якийсь галас з вулиці і злякалася, раптом що.

Ліда дістала з своєї сумки сукню Оксани й швидко передяглася.

«Трохи зіжмакалася, але не страшно. Думаю, не помітить навіть, перебуваючи у такому стані».

Потім розпустила волосся і заколола його так, як заколює сестра. Покрутившись біля дзеркала й набравши побільше повітря, вона прослизнула в кімнату Олега. Ліда пройшла на носочках до вікна і потягнула за цупкі занавіски. Повної темноти вдень так звісно не доб’єшся, але теж непогано.

Хлопець задрімав. Дівчина обережно лягла поруч й обійняла його тремтячою рукою. Олег прокинувся, але розум його був затуманений.

– Оксанко, це ти? – він сів на ліжку.

– Невже не бачиш, що я?

– Чому ти тут?

– Ліда сказала, що тобі стало зле, от я й прийшла навідати.

– Все добре, не хвилюйся. Трішки ще полежу і минеться.

Раптом Ліда нахилилася своїм обличчям до його обличчя й поцілувала.

– Оксаночко, що ти робиш? А як побачать Сіма з Лідою?

– То й що?

– Ти ж хотіла поки що не розповідати їм про нас.

«Не хотіла робити мені боляче», – винувато подумала Ліда, але швиденько придушила в собі це і вголос сказала:

– Ніхто не побачить. Вони зараз зайняті на кухні, – після цих слів хлопець поцілував її у відповідь.

Ліда спочатку обхопила його руками навколо шиї, тоді притислася до нього всім тілом.

– Що ти робиш?

– Т-с-с…

– Це неправильно…

– Ми ж лише цілуємося.

Минуло кілька хвилин і сукня її сестри впала біля ліжка Олега…

24 грудня 2015 року

Злата була шокована розповіддю матері.

– Так, стривай, я правильно розумію, ти обпоїла тата і ви?..

– Так.

– І він думав, що ти – це тітка Оксана?

– Так.

– І ти це спланувала заздалегідь?

– Ну… Майже.

– В голові не вкладається. Невже ти на таке здатна…

– Мене засліпило перше справжнє кохання. Я по суті ще підлітком була, і думала емоціями і почуттями до твого тата. Але я всі ці роки шкодую. Це наймерзенніший вчинок у моєму житті.

– З чого ти взяла, що тато і тітка Оксана були тоді разом?

– Я ж не сліпа і не дурна. Вона стала час від часу приходити з університету пізніше, кидаючи відмовки про домашні завдання і складні реферати, які не зробити, без відвідувань бібліотеки. Але ж ми були нерозлучними, відчували одна одну… Ясна річ, я зрозуміла, що вона щось приховує. Багато разів намагалася розговорити – мовчала. Тому довелося простежити за нею. Так я все й побачила на власні очі.

– Мені дуже шкода, що так сталося, але ж ти розумієш, що тітка все приховувала від тебе, бо боялася зробити боляче?

– Зараз – так. Але тоді, я нічого не хотіла розуміти. Мені було боляче. Я почувалася зрадженою найближчою людиною.

Злата не знала, що сказати, тому просто міцно обійняла маму.

– Ходімо вже спати, доню. Завтра в тебе шкільне свято. Треба виспатися.

– Ходімо, – Злата звісно сумнівалася, що зможе завтра отримати від нього бодай якусь втіху, та все ж, вечір сліз і спогадів її неабияк стомив.

Заснула дівчина з думкою, що ще багато чого не дізналася про минуле її рідних і що обов’язково це виправить.